Тема 3. Риторична культура особистості Поняття риторичної культури Складові риторичної культури Гендерний аспект риторичної культури Феномен харизми «Можливо, і ми колись дочекаємося, що наші юристи, професори і взагалі поса¬дові особи, які за обов'язками служби мають говорити не лише вчено, але й зрозуміло і гарно, не виправдовуватимуться тим, що вони «не вміють» говорити. Адже в принципі для інтелі¬гентної людини погано говорити повинно б вважатися такою непристойністю, як не вміти читати і писати, і у справі освіти й виховання навчання красномовства слід було б вважати неминучим». А.П. Чехов Сучасна філософія характеризує наш час як антропологічну кризу: людство з важкістю виживає у світі, який саме ж створило. Зазначаються нарощування духовної кризи, криза інституту сім’ї, демографічні перекоси, відхід від вічних цінностей буття у бік цінностей матеріальних, бажання спрощувати картину життя, не-бажання замислюватися про майбутнє, про екологічну погрозу тощо. У нашому суспільстві існує додаткова низка кризових проблем, притаманних саме нам: перманентний конфлікт влади, криміналізація життя, культ грошей, занепад загальної культури. Ці соціальні явища природно відображаються у логосфері України: її характеризує низька культура мовлення, розповсюдження нецензурної лексики, поширення карного арго у комунікації різного рівня, чисельні маніпуляції свідомістю у медіа-просторі, у політиці, бізнесі, у сектантстві різних ґатунків, низькопробні тексти у маскультурі. У зв’язку з цим проблема риторичної культури постає як частина загальної проблематики у справі духовного відродження. Віддаючи провідну роль моральному аспекту людського мислемовлення, зазначимо й інші параметри риторичної культури, які потребують досконалення, можуть ставати шляхетними дякуючи саме етичному пафосу промовця. Риторична культура – це сукупність вербальних й невербальних засобів трансляції промовцем своїх думок в їх етичній, естетичній та інтелектуальній єдності. Зазначимо складові риторичної культури: • Доброзичливе ставлення до співрозмовників, слухачів • Адекватна кінесика • Ефективна техніка мовлення • Висока культура мови • Актуальність теми спілкування • Логічність викладу • Образність • Новизна інформації • Єдність форми і змісту • Позитивна енергетика промовляючого • Впевненість Необхідно також враховувати, що сприйняття людини, яка промовляє, підкоряється такій послідовності: 58% сприйняття – візуальне 35% - аудіальне 7% - змістовне Кінесика – це сукупність візуальних характеристик людини: жести, міміка, хода, постава, поза, проксеміка (розташування персони промовця у просторі аудиторії). Сучасні філософія та психологія приділяють багато увагу тілесній презентації людини на відміну від традицій науки минулого, де людина розглядалася як наче безтілесна істота, носій духу, думки. Мерло Понті розробив такий напрямок досліджень як феноменологію тіла. Про феномен тілесних незручностей та страждань, вплив цього на поведінку людини багато писав М. Фуко, досліджуючи структури примусу влади над підлеглими. Одним з дійових інструментів сучасної психологічної корекції є тілесно ориєнтована терапія (ТОТ), комплекс вправ для вивільнення тілесних блоків. У багатьох психологічних школах сьогодні широко використовуються вправи з танцю, тілесної пластики. Тому не можна недооцінювати тілесну презентацію людини, яка, до речі, є першої сигнальною системою у людській комунікації. Візуальні фактори грають головну роль особливо при першому взаємовраженні комунікантів. Зовнішність промовця, його рухи, погляд, міміка, колір і фасон одягу, зачіска, місцеположенння – все це сприймається публікою чи співрозмовником на підсвідомому рівні, але може ставати визначальним. Зажим в жестах чи відсутність візуального контакту здатні створити бар’єри сприйняття, у зв’язку з чим зміст мовлення залишається поза увагою. Неохайний одяг чи занадто яскраві фарби макіяжу, надто екстравагантний фасон чи, навпаки, бляклість в іміджі також заважають повноцінному слуханню. К.С. Станіславський стверджував, що „рухи продовжують слова”. Це зауваження торкається не тільки актора сцені, а й будь-якого промовця. Коли кінесика адекватна змісту промови, вона прикрашає особистість, робить її мовлення більш емпатичним, зрозумілим. Неадекватна кінесика псує будь-яку мовленнєву ситуацію. Перелічимо поширені вади кінесики: - розташування оратора на узбіччі аудиторії - бажання сховатися за бар’єр трибуни, столу, стільця - відсутність візуального контакту - бігаючи очі або частково фіксований погляд - захисні жести-замки в руках, ногах - неконгруентність жестів і змісту промови - сутула спина - „кам’яне”обличчя - статика - надмірна жестикуляція - зайві немотивовані жести У зв’язку з зазначеними вадами вкажемо актуальні напрямки корекції кінесики: - розташування оратора у центрі аудиторії поза захисними бар’єрами, - подолання захисних жестів («замків) та відпрацювання відкритих жестів емпатії – зокрема, жесту відкритих долоней, - вміння залишатися тілесно пластичними під час виступу при зберіганні прямої постави, - набуття навичок фіксованого погляду: у спілкуванні з аудиторією утримання візуального контакту згідно „закону вісімки ∞ (див. тему „риторика монологу”), підтримка візуального контакту в діалозі протягом 2/3 часу спілкування, - вміння жестикулювати адектвано змісту промови, уникати зайвих немотивованих рухів. На сучасному книжковому ринку існує безліч книжок з мови жестів. Вони досить пізнавальні, бо відкривають секрети і нюанси людської психіки, які людина самостійно невзмозі скерувати. У цьому ж криється складність змін у кінесиці. Як показує досвід, цілком реально зробити три речі: привчити себе до фіксованого погляду, до жесту відкритих долоней та подолання захисних жестів, м’язового „панцирю”. Існує низка вправ для тренування фіксованого погляду від керівництв з йоги до порад у контексті практичної психології. Бажано усвідомити, що рухи очей (їх називають паттернами) залежать від специфіки роботи півкуль головного мозоку. Детальні схеми цієї залежності можна знайти у будь-якому керівництві з НЛП. Усвідомлення цього факту допомагає раціоналізувати те, що раніше сприймалося інерційно, ірраціонально. Жест відкритих долоней – один з атавістичних жестів людей. Ще у прадавні часи люди, відкриваючи долоні, сигналізували про свою обеззброєність, небезпеку. Цей жест природно викликає довіру слухачів, а з боку самого промовця додає йому спокою та впевненості, спонукає бути більш контактним. Регулярні вправи з м’язового розслаблення допомагають звикнути до вільних рухів і глибокого дихання, необхідних особливо у публічних виступах. Загалом корекція кінесики – справа тренінгових занять з практичної риторики. Навіть маючи бездоганний зовнішній вигляд, промовцю треба враховувати, що люди не будуть протягом промови тільки милуватися ним. Публіка налаштована слухати. Друге місце у розгортанні слухання-сприйняття займає техніка мови – володіння голосом – головним аудіо-інструментом риторики. Техніка мови охоплює такі параметри голосу: Контроль за фонаційним диханням Тембр Темп мови Висота голосу Гучність (сила) Інтонація Чітка вимова (дикція) Дотримання пауз Поширені вади техніки мовлення: - погана дикція – „каша у роті” - занадто швидкий або занадто повільний темп мовлення - недотримання пауз - монотонна інтонація - занадто експресивна інтонація - занадто тихий або дуже гучний голос - тремтячий голос - занадто високий голос - дратівливий тембр - коротке переривчасте дихання Один з провідних філософів нашого часу Ж.Дерріда одним з перших показав значення людського голосу у творенні культури. Його праці про Голос і Логос спонукають замислитися над буквальним і метафоричним значенням поняття „голос”. Проблема голосу також досить популярна у гендерних дослідженнях. Зокрема, визначення „іншого голосу” жінок у зрівнянні з чоловіками дозволило науковцям грунтовно відслідити особливості гендерної психології. Основна вимога до корекції техніки мови – напрацювання вимови, адекватної змісту виступу, з урахуванням законів аудіосприйняття. Голос повинен бути достатньо гучним, бажано, щоб він звучав переважно у низькому регістрі, але набував інтонаційних відтінків згідно змісту мовлення. Необхідно витримувати психологічні, логічні, синтаксичні паузи, слідкувати за темпом мови. Нормальний для сприйняття темп мови повинен коливатися у межах 120-140 слів в хвилину. Коли промовець дуже швидко доповідає, або учасник діалогу розмовляє занадто швидко, це призводить до враження несерйозності, хоч інколи швидкий темп мовлення притаманний як раз ерудованим людям, які необажно поспішають викласти безліч власних знань. Треба свідомо долати звичку як до швидкомовлення, так і до затягування слів, фраз. Корегуючи техніку мовлення, необхідно виробити фонаційне дихання, яке встановлюється за допомогою діафрагмених вправ. Глибоке дихання, довгий видох не тільки насичують киснем організм, а й дозволяють розмовляти впевнено, чітко, з ясним розумом. Зазначені напрямки корекції техніки мови набуваються під час практичних занять з постановки голосу. Ми вже зазначали досить низький рівень культури мови у нашому суспільстві та передумови цього. Культура мови – це дотримання літературних й етичних норм грамотної риторики. Її порушення псують риторичний імідж, незворотньо знижують повагу слухачів до промовця. Адже коли людина підіймається над натовпом, публіка інстинктивно налаштовується на „слово згори”, яке апріорі повинно мати досконалу форму. Типові порушення культури мови: - Нецензурна лексика - Слова-паразити («як би», «так би мовити», «тіпа», «ну, значить») - Суржик («шо», «га», «споймал», «ішол») -Простомовні обороти («транвай», «тута», «здеся», «трендіти», «тудою», „іхній», «нема містов») - Немотивований жаргон («блін”, “базарити”, “в натурі”, “чувак”) - Тавтологія (“розповідати про розповідь”, “моя автобіографія”, “перший піонер”) - Акцентологічні порушення (невірний наголос в низці слів: квартал, каталог, український, алфавіт, договір тощо) - Логічні порушення (протиріччя, непослідовність у думках, фразах) - Канцеляризм («дозвольте мені підняти (закрити, розгорнути, відкинути) питання») Корекція культури мови – довготривалий процес, який потребує сукупного розвитку особистості: читання класичної літератури, відвідування театрів, вивчення правил культурної мови, тренінгових вправ, а головне – сильної мотивації людини у покращенні своєї риторики. Будь який риторичний дискурс вимагає логічності у викладенні змісту. Логічність мовлення – це наявність цілеспрямованості у спілкуванні, послідовності у трансляції думок, відсутність протирічь, вміння утримувати головну тезу на протязі риторичного дискурсу, втілення у своїх судженнях методів індукції та дедукції, демонстрації фактів, доказів, використання прийомів аргументації та контраргументації. Будь- яка промова чи розмова набуває красномовної сили, коли за допомогою слів в уяві слухачів, співрозмовників створюються образи. Образність – це характеристика мовлення, в якому використано художні тропи. Метафори, порівняння, епітети, алегорії, гіперболи, гротеск, антитеза, іронія й т.п. роблять виклад експресивним, породжують низку асоціацій в свідомості слухачів, додають риториці експресії, переконливості. Навіть досконала за формою промова може здатися не цікавою, якщо у змісті відсутня новизна. Епоха інформаційного буму, в якій ми усі перебуваємо зараз, зробила нас дещо пересиченими читачами, глядачами, слухачами. Люди потребують інноваційних повідомлень, впливаючих на почуття і розум, здатних здивувати чи надати користь. Ці фактори очікувань сучасної публіки необхідно враховувати кожному, хто бере слово. Новизна – це якість риторики людей, що мають власну думку й здатні відтворювати творчий підхід до реальності. Нове – «секрет» будь-якої цікавої розповіді, це вміння розповідати інтригуюче про невідоме і талант бачити надзвичайне у звичайному. Необхідною складовою риторичної культури є впевненість людини, що діє словом. Перший чинник впевненості - професійне знання предмету мови та сумлінна підготовка до спілкування, виступу. Щоб набути впевненості у промовах, необхідно навчитися долати аудиторний шок. Для цього бажано пройти тренінг з набуття внутрішньої свободи. Допомагають заняття в акторській школі. Зрештою відсутність надмірного хвилювання у спілкуванні, у публічному виступі – це результат психологічної праці людини над собою, над своїм ставленням до людей, до світу. Впевненість виражається у чіткому голосі, адекватних жестах, вмінні тримати паузу, уважно слухати та підбирати влучні переконливі аргументи. Цю проблему буде більш докладно висвітлено у главі про риторику монологу. При дотриманні вказаних параметрів ефективного риторичного іміджу, риторичної культури можна казати про феномен єдності форми і змісту у риториці. Себто, зміст промови адекватно й переконливо виражено засобами риторики. Успіх спілкування у будь-якому дискурсі багато в чому залежить від ентузіазму, наснаги, енергетики промовця, співрозмовника. Енергетичні імпульси флюїдно передаються усім учасникам дискурсу, підносять пафос промови. Енергетика промовця також пов’язана із загальним фізичним станом людини, відчуттями наснаги, духовного піднесення у процесі мовлення. При недостатній енергетиці може з’явитися згасаючий голос, апатична інтонація, бляклий погляд, невиразні жести, статика. Це неприпустимо особливо у дискурсах публічної промови, суперечки, які потребують високого тонусу промовця. Енергетику підсилюють спеціальні тренінгові вправи, які можна засвоїти на заняттях з практичної риторики. У цій площині корисні заняття йогою, спортом, вправи з діафрагменого дихання, шейпінг, танці – усе, що допомагає тримати у порядку тіло і дух. В людському спілкуванні існують специфічні моделі мислемовлення , що відповідають гендерним проявам особистості. Визначимо особливості чоловічої та жіночої риторики. Повертаючись до проекту метаантропології, зазначимо, що у сучасній філософії чоловічність та жіночість можна тлумачити метафізично - як душевне та духовне в людині, фемінне та маскулінне в свідомості, у світосприйнятті, у репрезентації. Гіпотетично існують риси „чисто” фемінної та „чисто” маскулінної манери мовлення. Маскулінна риторика: 1. Пріоритет раціо, логічність 2. Сильний вольовий посил 3. Готовність до агресії 4. Природність поведінки 5. Впевнена інтонація 6. Низький голос 7. Обмежений словниковий запас й культура мови 8. Низький поріг слухання 9. Достатньо повільний темп мови 10. Стримана жестикуляція 11. Контроль за мімікою, статичне обличчя 12. Вміння дотримуватися пауз 13. Небагатослівність 14. Критичність мислемовлення 15. Амбіційність 16. Увага до суті справи, про яку йде мова Фемінна риторика: 1. Пріоритет емоцій над раціо 2. Увага до усього зовнішнього 3. Щирість, сповідальність 4. Артистизм, позерство 5. Навіюваність 6. Швидкий темп мовлення 7. Високий голос 8. Балакучість 9. Багатство інтонацій 10. Невміння тримати паузу 11. Душевність, 12. Великий словниковий запас 12. Розвинена культура мови 13. Приоритетна увага до атмосфери спілкування 14. Вміння слухати й співпереживати, сенситивність 15. Толерантність 16. Елементи невпевненості Якщо відійти від цих гіпотетичних крайнощів та звернутися до реалій життя, ми побачимо навкруги не тільки чоловічних чоловіків та жіночних жінок, а й багато чоловічних жінок та жіночних чоловіків. Кожна з цих стратегій поведінки свідомо чи підсвідомо наштовхується на гострі кути надмірностей. В ідеалі бажано урівноважувати жіночні (фемінні) та чоловічні (маскулінні) манери світосприйняття, спілкування, мислемовлення. У метатантропології для такої рівноваги використовується термін андрогінність, який знаменує собою єдність переваг жіночої та чоловічої моделей буття. Виховуючи та розвиваючи такий баланс в риториці, ми здатні отримати формулу гармонії - андрогінну риторику: - Єдність естетичної форми мовлення та глибини змісту - Багатий лексичний запас - Душевність промовця та внутрішня сила - Помірна емоційність й чітка логіка - Лаконізм - Природний артистизм - Адекватна змісту інтонація - Вміння тримати паузу - Достатньо низький голос, - Помірний темп мовлення, - Щирість - Професіоналізм - Впевненість - Переконливість - Культура слухання Таким чином, у гендерному аспекті риторики головна ідея полягає у відході від крайнощів суто жіночої моделі комунікативної поведінки чи суто чоловічої демонстрації сили, а також від манер, кардинально протилежних власній гендерній ролі. Навряд чи викличуть довіру публіки жіночноподібні чоловіки з верещавим голосом й кокетними гримасами та чоловікоподібні жінки з металевим голосом й спопеляючим поглядом. Жінкам у мовленні, особливо публічному, бажано бути мужніми, але не чоловікоподібними, чоловікам – душевними, але не жіночними. Зберігаючи свою статеву самідентифікацію, необхідно уникати істероїдності чи зверхності у спілкуванні, не зловживати суто зовнішніми факторами впливу. Збалансована андрогінна риторика на відміну від радикальних патріархальних чи феміністичних стратегій мовного впливу згодом здатна гармонізувати не тільки риторику, а й взагалі - гендерні стосунки між людьми. У людській культурі неабияке значення мають особистості, наділені харизмою. Відповідно їх риторику називають харизматичною. Харизма – це така сукупність рис в образі, поведінці, риториці людини, яка робить її чарівною в очах спостерігачів, слухачів, аудиторії. Харизму прийнято вважати чимось ірраціональним - магічним, небесним даром. Цікаво, що один з провідних дослідників харизми М. Вебер повністю обминав у характеристиках харизми етичний компонент. В результаті на одній „лінії” харизми в нього опинилися Гітлер і Христос, Сталін і Будда. Провідною рисою харизматичності вчений вважав магічний, майже гіпнотичний вплив харизматиків на оточення. Нам здається досить суперечливою думка про „однаковість” харизми злодіїв та гуманних генієв. Мабуть, можна казати про непересічну енергетику цих людей, фанатичну віру у свої ідеї, що закономірно запалює слухачів, послідовників. Але час як головний суддя історії показав: харизми злочинної вистачає не надовго, поки людство не прозріє. В історичниї межах це займає крихітний проміжок часу. Проте харизматичність гуманна продовжує нести світло людству століттями, тисячоліттями, простягається у вічність. Тому є сенс говорити про харизму оманливу та істинну. Чи можна напрацювати харизматичність? На наш особистий погляд феномен харизми великою мірою пов’язаний з природним потенціалом людини. Але деякі харизматичні ознаки можна набути разом із усвідомленням власної життєвої місії, готовністю нести свій талант людям, невпинно працюючи над особистісним зростанням, самовдосконаленням. Риторичний імідж чи набір певних якостей мовлення, відображений фрагментарно, є провідними засобами створення літературних образів. Інколи достатньо дво-трьох слів, фраз для того, щоб людський типаж став цільним і зрозумілим. Майстром такої мовленнєвої характеристики персонажів був Михайло Зощенко. Стиль розмови його героїв – так зване койне – мова місцевих мешканців, які вивляють себе у буденних розмовах, суперечках, сварах. За рахунок їхніх реплік, діалогів створюється загальна логосфера міста 30-х років, розкривається психологія людей недолугих, відчужених від справжніх цінностей життя, зациклених на побуті. Розглянемо один з таких сюжетів. М. Зощенко Нервные люди (фрагмент) Недавно в нашей коммунальной квартире драка произошла. И не то что драка, а целый бой. На углу Глазовой и Боровой. Дрались, конечно, от чистого сердца. Инвалиду Гаврилову последнюю башку чуть не оттяпали. Главная причина - народ очень уж нервный. Расстраивается по мелким пустякам. Горячится. И через это дерется грубо, как в тумане. Оно, конечно, после гражданской войны нервы, говорят, у народа завсегда расшатываются. Может, оно и так, а только у инвалида Гаврилова от этой идеологии башка поскорее не зарастет. А приходит, например, одна жиличка, Марья Васильевна Щипцова, в девять часов вечера на кухню и разжигает примус. Она всегда, знаете, об это время разжигает примус. Чай пьет и компрессы ставит. Так приходит она на кухню. Ставит примус перед собой и разжигает. А он, провались совсем, не разжигается. Она думает: "С чего бы он, дьявол, не разжигается? Не закоптел ли, провались совсем!" И берет она в левую руку ежик и хочет чистить. Хочет она чистить, берет в левую руку ежик, а другая жиличка, Дарья Петровна Кобылина, чей ежик, посмотрела, чего взято, и отвечает: - Ежик-то, уважаемая Марья Васильевна, промежду прочим, назад положьте. Щипцова, конечно, вспыхнула от этих слов и отвечает: - Пожалуйста, отвечает, подавитесь, Дарья Петровна, своим ежиком. Мне, говорит, до вашего ежика дотронуться противно, не то что его в руку взять. Тут, конечно, вспыхнула от этих слов Дарья Петровна Кобылина. Стали они между собой разговаривать. Шум у них поднялся, грохот, треск. Муж, Иван Степаныч Кобылин, чей ежик, на шум является. Здоровый такой мужчина, пузатый даже, но, в свою очередь, нервный. Так является это Иван Степаныч и говорит: - Я, говорит, ну, ровно слон работаю за тридцать два рубля с копейками в кооперации, улыбаюсь, говорит, покупателям и колбасу им отвешиваю, и из этого, говорит, на трудовые гроши ежики себе покупаю, и нипочем то есть не разрешу постороннему чужому персоналу этими ежиками воспользоваться. Тут снова шум, и дискуссия поднялась вокруг ежика. Все жильцы, конечно, поднаперли в кухню. Хлопочут. Инвалид Гаврилыч тоже является. - Что это, - говорит, - за шум, а драки нету? Тут сразу после этих слов и подтвердилась драка. Началось. А кухонька, знаете, узкая. Драться неспособно. Тесно. Кругом кастрюли и примуса. Повернуться негде. А тут двенадцать человек вперлось. Хочешь, например, одного по харе смазать - троих кроешь. И, конечное дело, на все натыкаешься, падаешь. Не то что, знаете, безногому инвалиду - с тремя ногами устоять на полу нет никакой возможности. А инвалид, чертова перечница, несмотря на это, в самую гущу вперся. Иван Степаныч, чей ежик, кричит ему: - Уходи, Гаврилыч, от греха. Гляди, последнюю ногу оборвут. Гаврилыч говорит: - Пущай, говорит, нога пропадает! А только, говорит, не могу я теперича уйти. Мне, говорит, сейчас всю амбицию в кровь разбили. А ему, действительно, в эту минуту кто-то по морде съездил. Ну, и не уходит, накидывается. Тут в это время кто-то и ударяет инвалида кастрюлькой по кумполу. Инвалид - брык на пол и лежит. Скучает. Тут какой-то паразит за милицией кинулся. Является мильтон. Кричит: - Запасайтесь, дьяволы, гробами, сейчас стрелять буду! Только после этих роковых слов народ маленько очухался. Бросился по своим комнатам. "Вот те, - думают, - клюква, с чего ж это мы, уважаемые граждане, разодрались?" Бросился народ по своим комнатам, один только инвалид Гаврилыч не бросился. Лежит, знаете, на полу скучный. И из башки кровь каплет. Через две недели после этого факта суд состоялся. А нарсудья тоже нервный такой мужчина попался - прописал ижицу. Даний текст природно викликає посмішку, хоча це – сміх крізь сльози. Адже заглиблення героїв твору у буденне життя здається хронічним. Їх характери у побутовій лайці розкриваються суто за допомогою їхньої риторики. Ми відзначили жирним шрифтом слова із зниженою лексикою, деякі з яких відносяться до жаргону. Комічний ефект майстерно створюється автором за допомогою кумедного сусідства слів зниженої лексики та начебто „правильних” виразів з державного лексикону тієї пори і пафосного літературного стилю: „от этой идеологии башка поскорее не зарастет”, „нипочем не разрешу постороннему чужому персоналу этими ежиками воспользоваться”, „снова шум, и дискуссия поднялась вокруг ежика”, „всю амбицию в кровь разбили”, „после этих роковых слов народ маленько очухался”. Начебто короткий фрагмент життя людей у комунальній квартирі схожий на кінохроніку, яка в деталях передає дух часу, висвітлює сумні сторони епохи. Розглянемо приклад публічної промови, який транслює суто маскулінний стиль риторики, сповнений палких слів у адресу ворога. Це – фрагмент промови Марата Робеспьера, якобинського революційного діяча, проти Жозефа Фуше, одного з ораторів Французької революції, безпринципного та аморального політика. Цвейг С. Жозеф Фуше (фрагмент) (...) Невже він (Фуше) боїться очей, вухів народу, боїться, що його жалісний вигляд дуже явно буде свідчити про його злочини? Що шість тисяч звернених до нього очей прочитають в його очах усю душу, хоч природа і створила їх так підступно схованими? Чи не боїться він, що його мова викличе соромливість та протиріччями викриє винуватого? Будь-яка розсудлива людина повинна зізнатися, що страх – єдина підпора його поведінки; кожний, хто уникає поглядів своїх громадян – винуватий. Я закликаю Фуше до відповіді. Нехай він захищається та скаже, хто: він чи ми гідно зберігаємо права народного представництва і хто мужньо долає партійні роздори: він чи ми. Низка риторичних питань, антитеза образів Фуше та народу, афористичність і лаконізм фраз передає енергетику високого обурення оратора, його вимогливість до суперника, рушучість. Така риторика здатна запалювати натовп своїм пристрасним стилем, внутрішньою агресією, чітким і зрозумілим викладом вимог. Маскулінність промови „запліднює” слухачів, спонукає до дій. А тепер зосереджимо увагу на фрагменті одного з останніх Звернень Папи Римського Іоанна Павла ІІ до українського народу під час перебування в Україні 23 червня 2001 р.* Приходжу до Вас, дорогі жителі України, як друг Вашого благородного _________________________________________________________ *Цит. за кн.: Мацько Л.І., Мацько О.М. Риторика: Навч. посібник. – К.: Вища школа., 2006. – С. 295). народу. Приходжу як брат у вірі обняти стількох християн, які серед найважчих страждань зберегли вірність Христові. Приходжу, спонуканий любов’ю, щоб усім дітям цієї землі, українцям кожної культурної та релігійної приналежності, висловити свою пошану та щиру приязнь. Вітаю тебе, Україно, відважний та стійкий свідку приєднання до цінностей літ. Мені спадають на думку слова Святого Апостола Андрія, який, як каже традиція, побачив над київськими горами майбутню велич країни князя Володимира та його народу. Але видіння, яке мав Апостол, не стосується тільки вашого миру, воно спрямоване також і в майбутнє країни. Здається мені, очима серця та правди бачу, як пов сй ваші благословенній землі поширюється нове світло. Промова витримана у пишному урочистому стилі, який проте сповнений душевності і щирості. Сила переконання поєднана з глибокими духовними переживаннями, толерантністю і душевністю промовця. Культура мови найвищого ґатунку. Слова „обняти”, „спонуканий любов’ю”, „очима серця та правди” створюють високу сердечну атмосферу мовлення і слухання. Фраза про українців „кожної культурної та релігійної приналежності” підкреслюю повагу до конфесійних виборів мешканців України й притому натякає на необхідність подолання тенденцій розколу у суспільстві. Апеляції до образу Апостола, згадка про князя Володимира-хрестителя допомагає слухачам відчути єдність часів, спадкоємність величного духу поколінь, не двилячись на трагічні сторінки історії. Контрольні питання: 1. Які складові риторичної культури? 2. Як можна корегувати риторичні недоліки? 3. Що означає гендерний баланс в риториці? 4. Що означає вираз „харизматичний оратор”? Література до теми: 1. Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. – Львів.: Світ, 1990. 2. Браун Л. Имидж – путь к успеху. – С.Пб., 1996. 3. Вебер М. Харизматическое господство // Социологические исследования, М, 1988, № 5. 4. Введенская Л.А., Павлова Л.Г. Культура и искусство речи. – РнД., 1995. 5. Вербовая Н.П. Искусство речи. Учебник для театроведческих вузов. - М.: Искусство, 1997. 6. Гламаздин В. Ты овладел ораторским искусством? - М., 2000. 7. Емельянов В. Развитие голоса. Координация и тренинг. - СпБ, 1997. 8. Кошачевсткий С.С. Техніка мови. – К., 1963. 9. Куньч З. Риторичний словник. Киев, 1997. 10. Мальханова И. Школа красноречия. Цицероном может стать каждый! - М., 2001. 11. Основы системы Станиславского. Авторы - составители: Киселева Н.В., Фролов В.А. - РнД, 2000. 12. Пиз А. Язык жестов. - Воронеж, 1992. 13. Сопер П. Основы искусства речи. – М., 1995. 14. Хамитов Н. Пределы мужского и женского. – К.: Наукова думка, 1997. 15. Шепель В.М. Имиджелогия. – М., 1996. |
