Добавлено 05.18.2011 10:49:13:
2.3 Школа Фа-цзя (Легісти) та влада закону
Прагнення людей до багатства і знатності згасають лише тоді, коли закривається кришка труни.
Коли народ дурний, їм легко управляти.
Шан Ян
Основні ідеї старокитайського легізму викладені в трактаті в IV ст до н.е. «Шан цзюнь шу» («Книга правителя області Шан»). Більша частина розділів трактату написана самим Гун-сунь Яном (390– 338 рр. до н.е.), відомим під ім'ям Шан Ян. Цей видний теоретик легізму і один із засновників школи «законників» (фацзя) був правителем області Шан за часів циньского правителя Сяо-гуна (361–338 рр. до н.е.). Шан Ян виступив з обґрунтуванням влади, що спирається на закони (фа) і суворі покарання. Критикуючи поширені в його час і впливові конфуціанські уявлення і ідеали у сфері управління (прихильність старим звичаям і ритуалам, сталим законам і традиційній етиці і так далі), Шан Ян помічає, що люди, що дотримуються подібних поглядів, можуть «лише обіймати посади і дотримуватися законів, проте вони не здатні обговорювати (питання), що виходять за рамки старих законів».
Виступаючи проти конфуціанців, Шан Ян заявляв, що «доброта й любов до людей – мати проступків»[12], що істинна чеснота «веде своє походження від покарання» і що до такої чесноти можна прийти лише «шляхом смертних страт і примирення справедливості з насильством»[12]. Щоб можна було наводити порядок ще до того, як спалахнуть заворушення, необхідно:
1) мати в державі багато покарань і мало нагород;
2) карати жорстоко, вселяючи трепет;
3) жорстоко карати за дрібні злочини (наприклад, людина, що упустила в дорозі палаючий вуглик, каралася смертю), тоді великим нізвідки буде взятися,
4) роз'єднувати людей взаємною підозрілістю і доносительством.
Уявлення легістів про жорстокі закони як основний (якщо не єдиному) засіб управління тісно пов'язані з їх розумінням взаємин між населенням і державною владою. Ці взаємини носять антагоністичний характер за принципом «хто кого»: «Коли народ сильніший за свої власті, держава слабка; коли ж власті сильніші за свого народу, армія могутня»[12].
В цілому вся концепція управління, пропонована Шан Яном, пронизана ворожістю до людей, украй низькою оцінкою їх якостей і впевненістю, що за допомогою насильницьких заходів (або, що для нього те ж саме, – жорстоких законів) їх можна підпорядкувати бажаному «порядку». Причому під «порядком» мається на увазі щонайповніше безвілля підданих, що дозволяє деспотичній центральній владі мобільно і без перешкод маніпулювати ними як завгодно в справах внутрішньої і зовнішньої політики.
Цьому ідеалу «законної» держави абсолютно чужі уявлення про які-небудь права підданих згідно із законом, про обов'язковість закону для всіх (включаючи і тих, хто їх видає), про відповідність міри покарання тягаря скоєного, про відповідальність лише за провину і так далі По суті справи, закон виступає тут лише як гола наказова форма, яку можна заповнити будь-яким довільним змістом (велінням) і забезпечити будь-якою санкцією. Причому законодавець, згідно Шан Яну, не лише не зв'язаний законами (старими або новими, своїми), але навіть вихваляється за це: «Мудрий творить закони, а дурний обмежений ними» [12].
Істотне значення в справі організації управління Шан Ян і його послідовники разом з превентивними покараннями додавали впровадженню в життя принципу колективної відповідальності. Причому цей принцип, згідно з легістами, охоплюються сімейно-родовими зв'язками, і розповсюджувався на об'єднання декількох общин (дворів) – на так звані п’ятидворки і десятидворки, охоплені круговою порукою. Упроваджена таким шляхом система тотального слідкування підданих один за одним зіграла значну роль в зміцненні централізованої влади і стала істотним складеним моментом подальшої практики державного управління і законодавства в Китаї.
Легістські переконання, окрім Шан Яна, розділяли і розвивали багато видних представників впливової школи фацзя (Цзин Чань, Шень Бу-хай, Хань Фей і ін.). Погляди цієї школи, окрім «Шан цзюнь шу», викладені також в цілому ряді інших старокитайських джерел, зокрема в розділі «Ясні закони» «Гуань-цзи» (IV–III вв. до н.е.), в книзі «Хань Фей-цзи» – роботі крупного теоретика лігизму Хань Фея (III ст до н.е.), котрий прийняв точку зору Шан Яна, більш ніж через сто років після його смерті, в розділі «Розглядувати все по сьогоденню», компендіуму старокитайської думки «Люй-ши чунь цю» (III ст до н.е.) і ін. У всіх цих творах з тими або іншими варіантами відстоюється необхідність жорстоких законів як засоби управління.
У «Хань Фей-цзи» легістами робиться спроба переінтерпретації ряду основоположних понять даосизму і конфуціанства (дао, лі, недіяння і так далі).
Так, принцип недіяння правителя в тлумаченні Хань Фея представ як таємничість, якою слід приховати від підданих механізм владарювання. «Взагалі ідеал правління, – помічає він, – це коли піддані не можуть осягнути таємниці управління». Відстоюючи панування законів, Хань Фей критикував самовладних чиновників і називав їх узурпаторами. Подібним узурпаторам, що зловживають владою, він протиставляв легістів – розумних і досвідчених в законах людей.
В рамках легістскої доктрини Хань Фей виступав за доповнення законів мистецтвом управління. Це, по суті, означало визнання недостатності одних лише тяжких покарань як засіб управління.
критика крайніх уявлень легістів про насильство як єдиний спосіб і критерій управління поєднується в ученні Хань Фея із спробою разом з наказувальним законом врахувати роль і інших регулятивних початків і принципів. Тому він, звертаючись до переконань даосів і конфуціанців, прагнув до певного поєднання деяких їх ідей з легістськими уявленнями.
Хань Фей висловив ряд думок про необхідність змін законів відповідно до вимог часу, він вважав, що будь-який закон був необхідний свого часу, тому потрібно вибирати серед старих законів потрібні, і брати за приклад чи основу.
Такі спроби історичного підходу до закону додавали концепції легістів в цілому велику гнучкість і сприяли її пристосуванню до потреб політичної практики і законодавчого процесу. Одночасно, як ми бачили, робилися спроби переінтерпретації низки ідей даосизму і конфуціанства з метою використання цих ідеологічно впливових концепцій управління на користь бюрократично-централізованої влади.
В результаті всіх цих зусиль вже до II ст до н.е. офіційна державна ідеологія в Древньому Китаї поєднувала в собі положення як легізму, так і конфуціанства, причому останньому нерідко, по суті, відводилася роль привабливого фасаду і прикриття. Подібний ідейно-теоретичний симбіоз різних концепцій управління зіграв значну роль у всьому подальшому розвитку держави і права в Китаї.
Навіть зараз більшість людей після перших знайомств з історією і філософією Стародавнього Китаю підпадають під владу підміни понять, котрого і добивалися пізні легісти, вважаючи вчення Конфуція відносно жорстким і підступним, що насправді є домішками легізму.
Висновки
В даному рефераті я висловив свою думку стосовно влади і висвітив, таких як: конфуціанство, даосизм, легізм, з цього питання.
На мою думку влада є наслідком ієрархічної структури світу, і є інструментом можливого впливу на процеси котрі протікають у світі згідно з бажанням носія влади. Варто відмітити, що ієрархія не завжди буває явною, і чітко вираженою.
Проблема ж особистої влади, або влади над собою полягає в тому, що внутрішній світ людини, не стабільній і в ньому не переважає свідомо ієрархічна систем цінностей, найчастіше вона знаходиться в початковому стані, або взагалі відсутня.
Проблема класифікації влади полягає в тому що: сфера де утворилася ієрархічна структура, інструменти впливу які є в наявності, розмір та сила впливу, а також самі носії влади, дають численні можливості для класифікації, але при цьому майже не можливо вказати їх точні границі і повністю розмежувати. Адже будь який тип влади притягує інші типи. Точніше їх притягує людська жага до влади.
Особливість філософських течій Стародавнього Китаю полягає в відображенні ними стану тогочасного стану суспільства і відповідно на рішення його проблем. Відповідно основними темами філософських доктрин були принципи організації держави, проблема законів і справедливості, обґрунтування ідеальної форми правління, найяскравіше виражені в таких філософських школах як Конфуціанство і Фа-цзя, або Легісти. В той же час Даоська школа займалася скоріше питанням само вдосконалення людини. Досить часто протиставляють друг другу Конфуціанство і Даосизм, що пояснюється їхнім зародженням в один і той же час, хоча це і достовірно не відомо, і тим що Конфуцій уділяв більше часу зовнішнім проявам людини, проблемам управління, державного устрою, обрядам і правилам. В той же час Лао Дзи, засновник Даосизму, приділяв основну увагу розвитку внутрішнього світу особистості.
Відповідно питання влади всі три школи розглядали по різному:
Конфуцій вважав основою влади мораль;
Лао Дзи – природній рух речей;
Шан Ян – жорсткі закони.
Згідно з Конфуцієм влада повинна належати високо моральній Благородній Людині котра буде керувати державою слідуючи обрядам, і перевиховуючи інших
Лао Дзи вважав, що влада повинна забезпечувати природній рух речей і не втручатися в нього, для цього потрібно правителю просто бути, на мою думку прикладом такої ситуації можна назвати Великобританію, де королева просто є як символ, і не має реальної влади, для більшості британців королева це символ.
Згідно з точкою зору Легістів влада в державі можлива при наявності жорстких законів, відповідно є ті ким керують, хто підкоряється закону і той, правитель, хто стоїть над законом і керує державою. Але така точка зору знаходить протидію в народі, жертвою якої і став засновник цієї філософської течії, котрого стратили під час бунту.
Варто відмітити, що після проголошення Конфуціанства як офіційної релігії Китаю, було введено скоріш сплав Конфуціанства і Легізму, при чому за зовнішніми обрядами і вихованням в дусі гуманності, ховалися жорсткі закони і принципи кругової поруки винайдені Шан Яном.
Список використаної літератури
1. Данильян О.Т., Тараненко В.М. Основи філософії. Навчальний посібник. Х.: вид. “Право” 2005. 352с.
2. История философии в кратком в кратком изложении / пер. с чешского И.И. Богута. – М.: Мысль, 1994. – 590с.
3. Історія філософії: проблема людини та її меж. Навчальний посібник (за ред. Н. В. Хамітова), К.: Наукова думка, 2000. –271с.
4. Китайская философия: Энциклопедический словарь (РАН. Ин-т Дальнего Востока); гл. ред. М. Л. Титаренко. – М.: Мысль, 1994. – 573с.
5. Конфуций. Беседы и суждения– М: Мир книги, 2009., 352 стр.
6. Кривуля О. М. Філософія: Навчальний посібник. – Х.: ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2010. – 592 с.
7. Л. М. Титаренко История китайской философии – М.: Прогресс, 1989. – 552 с.
8. Лао Цзи. Дао дэ Цзин. Книга пути и благодати –М: Эксмо, 2006. 400 с.
9. Основы политологии: Курс Лекций: Учебное пособие для вузов / Н. Сазонов, Б. Решетняк, А. Авксентьев и др.; Под ред. Н. Сазонова. – Харьков: Основа, 1993., 464 стр.
10. Таранов П.С. Антология мудрости 120 философов: в 2-х т. – Симферополь: Таврия, 1996., 624 стр. – Т.1.
11. Чанишев А. Н. Курс лекцій по стародавній философії: Навч. посібник — М.: Вища школа, 1981., 374 с.
12. Шан Ян. Книга правителя области Шан – М.: Ладомир,1993., 392 стр.
13. Шицзин. Книга песен и гимнов – М:Художественная литература, 1987., 352 стр.
