Ассоциация Философского Искусства

  Крилова С.А.

КРАСА ВІДНОСИН У СУСПІЛЬСТВІ:

ТОЛЕРАНТНОСТЬ ТА ЛЮБОВ 

Анотація: Розглядаються прояви краси відносин у суспільстві: толерантність та любов. Аналізується феномен толерантності в буденному, граничному та метаграничному бутті. Доводиться, що в метаграничному бутті толерантність базується на волі до любові та свободи. Показується краса відносин з ворогом. Досліджуються поняття «краса відносин» та «краса спілкування». Умовою трансформації краси спілкування в красу відносин вважається співтворчість. Любов усвідомлюється як вищий прояв краси відносин людей в суспільстві.

Ключові слова: краса відносин, краса спілкування, толерантність, природа любові.

Міркуючи над проблемою краси відносин у суспільстві, важливим є відповідь на запитання: чим відрізняється поняття «відносини» від поняття «спілкування»?

Відносини відбуваються тоді, коли завдяки діям, словам чи навіть думкам та почуттям, вираженим у текстах, відбувається зміна долі інших людей, а отже, здійснюються вчинки.

Під спілкуванням можна розуміти обмін інформацією і навіть почуттями, який зазвичай не піднімається на рівень вчинків.  Звісно, спілкування теж впливає на нас; спілкування з однією людиною – монотонне та буденне, а з іншою – веде до особистісного зростання, примушує розвиватися, актуалізує на творчі дії.

В чому ж різниця  небуденного спілкування та відносин?  Навіть небуденне спілкування може лише зацікавлювати нас, але не вести до екзистенційного єднання, яке є обміном вчинками, тобто відносинами.  Однак відносини теж є спілкуванням, - це особливе, екзистенційне спілкування,  екзистенційна комунікація (К. Ясперс). В такому спілкуванні люди єднаються і духовно, і душевно, у них з’являється спільний життєвий світ. Дійсно, одне спілкування не закінчується нічим, не торкає нашу душу, а інше не тільки впливає, а й змінює нашу особистість; це відбувається, наприклад, у стані закоханості, який є вже не просто спілкуванням, а відносинами. Отже, поняття «спілкування» є  більш широким, таким, що включає в себе поняття «відносини». Можна стверджувати, що відносини є актуальний максимум спілкування, його граничне напруження.

Проте відносини самі по собі не несуть в собі краси; як і вчинки, відносини можуть бути і красивими, і потворними, – екзистенційна глибина і краса в нашому світі на жаль не тотожні. Красу  відносин породжує  лише обмін красивими вчинками. Іншими словами, краса відносин – це екзистенційна комунікація, наповнена моральною красою – відповідальністю, турботою, толерантністю. А отже,  краса відносин виростає з краси спілкування.

В сучасному світі спілкування не часто має екзистенційної глибини, яка веде до відносин, більше того – до краси відносин. Яскравим прикладом такого поверхневого спілкування є спілкування в Інтернеті, особливо в так званих «соціальних мережах». Чи взагалі може комунікація в Інтернеті переростати у відносини? Можна спробувати відповісти на це питання схвально. Якщо  людина під впливом спілкування в Інтернеті змінює світогляд і вчинки, то таке спілкування можна назвати відносинами. Але якщо таке спілкування не змінює внутрішнього і зовнішнього світу, то це лише комунікативна взаємодія, часто на рівні «Я – Воно», а не «Я –Ти».

Корисність, або навіть екзистенційна значущість інформації, яку людина отримує при спілкуванні в Інтернеті, ще не робить спілкування відносинами. Наприклад, людина дізнається через співрозмовника в соціальній мережі про видавництво, де можна надрукувати свої твори, переконує редактора в необхідності видання своєї книги, яка виходить в світ, людина стає відомою та реалізованою. Однак, це не завжди створює відносин з тією людиною, яка дала інформацію про це видавництво. З іншого боку, в Інтернеті ми можемо побачити потворні відносини, обмін потворними вчинками – екзистенційно насичені і екзистенційно болючі плітки про друзів  тощо.  Разом із тим,  і в Інтернеті ми можемо побачити красу відносин, коли люди знаходять одне одного, допомагають позбавитися від самотності, займаються співтворчістю. Це теж відносини, бо  вони змінюють взаємодію людини зі світом.

Тому зрозуміло, чому зазвичай говорять про спілкування в Інтернеті, а не відносини в Інтернеті. На глибинному рівні ми усвідомлюємо, що  люди хочуть відносин в Інтернеті, а отримують лише спілкування. Спілкування в Інтернеті в більшості випадків  не приводить до відносин тому, що зазвичай це втеча від самотності, спілкування без глибини та дружби. Хоча в Інтернеті можливе особистісне і навіть філософське спілкування, яке піднімається до дійсних відносин, наповнених красою, і настільки трансформує особистість, що з’являється бажання змінюватися, змінювати світогляд і буття у напрямку внутрішньої краси, яка «врятує світ». Мудре, красиве слово в Інтернеті  теж може бути вчинком, який веде до краси відносин – до катарсису, вчинку духу.

Краса відносин між людьми передбачає повагу до Іншого, його внутрішнього і зовнішнього простору та світогляду. Тому толерантність виступає одним з найважливіших аспектів краси відносин.  Слово «толерантність» походить від латинського «tolero» – нести, тримати, витримувати.   Таким чином, толерантність виступає здатністю нести тягар власної стриманості. Але при цьому треба усвідомити, що потрібно не тільки стримувати себе, але й витримувати Іншого. Отже, толерантність – це здатність стримувати себе і витримувати Іншого,  в результаті чого виникає конструктивна комунікація, яка може бути названа синонімом краси відносин.

У феномені толерантності закладена повага до бажання людини  мати вільний життєвий простір. Тут можна пригадати слова сучасного канадського автора Яна Мартела: «Якщо ви упали у левиний рів, лев розірве вас не лише тому, що він голодний, – заспокойтеся, тварин у зоопарку годують, а тому що ви вторглися на його територію. Тому у цирку дресирувальник завжди виходить на арену першим, щоби леви бачили. Таким чином він показує, що арена – його територія, а не їх, й стверджує свої права власника, раз-інший крикнувши, топнувши ногою чи ляснувши батогом. І на левів це діє як ніщо інше» [5, с. 59].

У цих словах відображено прагнення всього живого мати свій життєвий простір.  В людському світі це називається особистим простором.  В поняття «краса відносин» входить здатність відчувати цей особистий простір й не переступати його, бо порушення чужої особистої території може мати фатальні наслідки. Переживання цінності життєвого простору Іншого  лежить в основі толерантності. В даному контексті мова йде не лише про життєвий простір Іншого, а й про власний; той, хто поважає свій життєвий простір і здатен подолати буденний егоцентризм, з повагою ставиться до такого ж простору Іншого. Тут йдеться не лише про зовнішній простір – власне тіло та простір навколо нього, –  квартиру, земельну ділянку,  робоче місце, – це повага до внутрішнього простору Іншого – до світогляду, який породжує власні принципи, ідеали та цінності [2, с. 67-68].

Справжня толерантність можлива лише  в діалозі, який приводить до консенсусу та розв’язання суперечностей. Для набуття такої толерантності особистість повинна мати такі якості як терпимість, високий рівень розвитку духовних та душевних рис, гнучкість в комунікації, цілісність світогляду.

Таким чином, толерантність в її глибинних виявах є передусім світоглядною толерантністю. Лише така толерантність стає наріжним каменем краси відносин не лише між особистостями, а й між спільнотами. В умовах локальних у світі конфліктів та наявності зброї масового знищення світоглядна толерантність – умова миру у всьому світі, конструктивного соціально-економічного та культурного розвитку всіх народів.

Важливо підкреслити, що світоглядна толерантність є однією з архетипових рис української ментальності, що актуалізує значущість нашої культури для сучасного світового співтовариства.

Кожна людина повинна розуміти, що нікому не дана Абсолютна Істина. З іншого боку, кожний з нас є носієм частки Абсолютної  Істини. Тому Абсолютна Істина в її повноті народжується в співтворчому спілкуванні з іншими на основі світоглядної толерантності.

Міркуючи над проблемою зв’язку краси відносин  і толерантності, доцільно застосувати заявлену вище методологію соціальної метаантропології, згідно з якою людське буття в суспільстві має буденний, граничний та метаграничний виміри [8].

В буденному бутті людини толерантність значною мірою зумовлюється страхом сильного – батька, вчителя, керівника. Дійсно, в буденності, де людиною керують воля до самозбереження та продовження роду, глибинним мотивом толерантності є страх та почуття провини. Людина проявляє толерантність, щоб сподобатись людям, від яких вона залежить; але це не толерантність, а лише гра в неї. Це псевдотолерантність як боягузтво, тому  вона породжує потворність відносин, а не їх красу.

В граничному вимірі людського буття, де людиною керують воля до влади та воля до пізнання та творчості, мотивом толерантності є влада, що обертає толерантність на технологію маніпуляції. В  цьому вимірі буття людина намагається нав’язати власну точку зору Іншому, тому в граничному бутті, як і в буденному, маємо псевдотолерантність, яка руйнує красу відносин та призводить до різноманітних садо-мазохістичних симбіозів – батьків і дітей, чоловіків і дружин, фанатиків і тоталітарних лідерів тощо.

Лише в метаграничному бутті людини толерантність перестає бути результатом страху чи прагнення до влади, вона базується на волі до любові та свободи, а тому стає справжньою повагою і відкритістю до Іншого, що зумовлює красу відносин із ним.

Таким чином, толерантність є показником зрілості та цілісності і особистості, і суспільства в цілому. Справжня, зріла толерантність, мотивом якої є свобода і любов, приводить до краси відносин в житті і особистості, і суспільства, робить життя повноцінним та творчим. Подібна толерантність у вищих своїх формах є підсумок творчої свободи, помноженої на любов до всіх проявів життя у світі; саме така толерантність у вищих своїх проявах означає визнання права на власну Абсолютну Істину і за собою, і за Іншим. Це означає вирішення протиріччя несправжніх форм толерантності буденності і граничного буття. Таке вирішення є очищенням толерантності від страху і виходом до істинної краси відносин з Іншим.

Отже, можлива толерантність від страху і толерантність від любові. Перша породжує морально потворні відносини, друга – морально красиві. Але ми повинні поставити проблему меж толерантності від любові. Адже є дії і вчинки,  до яких у принципі не можна бути толерантними. Наприклад, коли на тебе нападають зі зброєю, толерантність перетворює в жертву.

Християнська етика поставила перед людством питання про красу відносин з ворогом.  Навряд чи треба закликати усіх перетворюватися в толерантних жертв у руках агресорів, але все-таки  варто бути толерантним до останньої межі в спілкуванні з тим, хто вважає нас своїм ворогом. І не поспішати називати його ворогом; тоді він, можливо, і не підніме зброю.

З іншого боку, слід розуміти, що за винятком патологічних випадків ніхто ніколи не кидається зі зброєю без причини. Така поведінка може викликатися дуже нетолерантним відношенням до Іншого, його особистого простору і достоїнства. Іншими словами, не варто називати людину  ворогом до  останньої межі. Але, припустимо, цю межу переступили не з нашої провини. Що робити тоді? І  в чому ця межа, за якою настає кінець толерантності? Можливо, це погроза для життя? Напевно,  це і погроза для життя, і погроза для свободи – і зовнішньої, і внутрішньої. Однак  не варто шукати погрозу там, де її немає, – краса у стосунках між людьми  передбачає терпіння. Якщо ж це не допомагає, не варто грати в самотнього борця зі злом; у стані афекту це може призвести до фатальних наслідків. Краще звернутися по допомогу до служителів закону. Однак, кожен з нас повинен мати навички бойових мистецтв, щоб у критичній ситуації красиво й ефективно постояти за себе і за своїх близьких, тому що служителі закону далеко не завжди встигають, а часом далеко не завжди бажають  виконати свої обов'язки. Однак заняття бойовими мистецтвами можуть збільшувати агресивність. Це злякає  маленьких агресорів, але може притягти великого. Чи не виходить замкнене коло? Відповідаючи на це запитання, слід розуміти, що мудрість людини здатна розімкнути будь-яке замкнене коло, потрібно лише знайти «золоту середину» між позицією толерантної жертви, що прагне догодити всім, забуваючи про власну гідність, і войовничого борця зі злом, що у кожному бачить потенційного ворога і повсякчас стає у «бойову стійку». Навіть якщо якась людина стає ворогом по відношенню до когось,  і це об'єктивний факт, до неї потрібно теж відноситися шляхетно і морально. Це показник сили, а не слабкості, і це тільки зміцнює гідність людини, а іноді сприяє перетворенню ворога в друга. У цьому – головний смисл і підсумок краси відносин з ворогом.

В наш час дуже багато людей у будь-якій життєвій ситуації схильні створювати собі образ ворога.  Такі люди одночасно несуть у своїй душі і «комплекс жертви», і «комплекс ката». Це калічить їх і фізично, і душевно і робить внутрішньо самотніми. Але чому люди схильні створювати образ ворога? Можна припустити, що в основі всього цього лежить комплекс жалості до себе, що обертається ненавистю до світу. Доти, доки жалість до себе в глибині душі не заміниться на любов, нас будуть оточувати вороги, яких ми створюємо спочатку  в уяві, а потім і «притягаємо» у реальності. Проблема в тому, що пошук ворога відбувається не тільки на рівні міжособистісних відносин, але і на рівні відносин між державами і народами. А це вже загроза для сотень мільйонів людей. На жаль, відносини між державами часто залежать від комплексів лідерів цих держав. Особисті вороги правителів стають особистими ворогами їхніх народів, але при цьому на війну йдуть зовсім не лідери. Можна лише порадити цим лідерам усвідомлювати та долати свої комплекси, адже, якщо політичні лідери частіше позбавлялися  від них,  полегшення відчували б  не тільки лідери, а й їхні народи.

Краса відносин між людьми – це феномен метаграничного буття, де людину супроводжують екзистенціали толерантності, свободи та любові. Саме в метаграничному бутті  краса спілкування переростає в красу відносин, бо люди здатні не лише на діалог і обмін інформацією, а й співтворчість. Остання об’єднує людей не формально, а екзистенціально,  бо люди займаються спільною справою, яка приносить задоволення і самореалізацію. В співтворчості люди спілкуються за моделлю «Я – Ти», а не  «Я – Воно», бо творять спільний Всесвіт, спільну землю, і спільне небо, і разом отримують результат. Саме через співтворчість люди переживають справжню свободу,  а не свавілля,  ту свободу, яка поєднана з любов’ю. Ця свобода націлена на зростання та творіння, а не на деструкцію. В співтворчості люди приходять і до толерантності, яка є  не просто вмінням тримати себе в руках, а й по-справжньому поважати і розуміти Іншого. Отже, в співтворчості метаграничного буття переживається любов, що здатна зробити красивими будь-які відносини.

Назвати любов найвищим проявом  краси відносин видається очевидним. Але чи будь-яка любов має красу відносин? Відповісти на це непросте запитання можливо лише прояснивши природу любові. Раціонально осмислити любов дуже складно. Але ми спробуємо це зробити, не претендуючи на однозначність.

Якщо  припустити, що протилежністю любові є не свобода, а самотність, то звідси витікає, що  природа любові – у такому єднанні, що не пригнічує, а розкриває всі внутрішні можливості особистості.  Слово «особистість» є тут принциповим, тому що істота, наділена тільки індивідуальністю, наприклад, тварина, здатна до пристрасті, але  не любові.  Пристрасть – це нижча форма любові, що заперечує свободу. У світі людей пристрасть є лише можливістю справжньої любові;  вона може і не привести до неї, більше того, стати протилежністю любові – садо-мазохістичним симбіозом.

Любов – це найглибша  повнота особистісного буття  в єдності з іншою особистістю, світом і Абсолютом [3, с.348], яка долає несвободу і самотність.   З позицій персоналістичної філософії, яка розглядає особистісне начало людини як субстанцію та вищу цінність реальності, дійсна любов – це найглибше відчуття повноти особистісного буття і всеосяжної гармонії у переживанні цілісності – тої гармонії, яка виходить за будь-які межі; адже «саме в любові найбільшою мірою проявляється принципова відкритість особистісного буття людини» [1, с.137]. Відкритість особистості найбільшою мірою виявляється в любові саме тому, що знаменує вихід за межі буденних і граничних ситуацій у метаграничне буття, у якому відбувається дійсне звільнення від  самотності й відчуження людей від себе і світу. Це відбувається тому, що любов є цілісним екзистенційним станом.

Не можна не погодитися з сучасним українським автором А. Морозовим, який пише: «У любові поєднуються… і свобода (не можна примусити полюбити), і краса (ми любимо все, що прекрасне), і добро (у любові ми бажаємо блага іншому), і духовний смисл (ми не можемо звести любов до матеріальних хімічних процесів та реакцій у крові)» [6, с.181].

В українській мові постійно зустрічаються слова «любов» і «закоханість», іноді замінюючи одне, а іноді вступаючи в суперечності.  У чому відмінність реальностей, що ховаються за ними? При цьому можна стверджувати, що більшість людей (нехай і не завжди усвідомлюючи це) під  закоханістю розуміють тимчасовий прояв любові, а почуття і стан, що піднімається над часом і буденністю,  виражають словом «любов».

Любов приводить до продовження людського роду, саме любов (реалізована чи ні) запліднює ті твори культури або вчинки, що виходять за межі своєї генерації, саме любов може стати тим змістом безсмертя, який витісняє нудьгу» [1, с. 138]. А. Морозов справедливо зазначає, що «там, де зникає любов, запановує відчуження, самотність і врешті-решт панічний страх смерті» [6,  с. 180].

Любов підносить людське буття в стихію Вічності, адже вона «повсякчасно творить нове життя, яке не може стримати або знищити сліпа стихія часу. Любов є процес тво­рення життя-Вічності не тільки як гносеологічного чи міфопоетичного феноменів, це творення Вічності як екзистенційного феномену, більше того, феномену особистісного» [1, с. 138]. Любов підносить людину над стихією буденного буття, робить її присутність у світі яскравою, неповторною, творчою. Все це відбувається тому, що «любов – елемент надприродного і духовно-трансцендентного у суто земному і тілесному, дивовижна подія, що вривається в повсякденну раціональність» [6,  с. 181].

Саме любов, а не закоханість проголошується у міфі Платона про андрогінів – істот, які гармонійно об'єднували в одній особі риси чоловіка та жінки. О.Ф. Лосєв оцінює платонівську концепцію любові-еросу як надзвичайно плідну. Він зазначає, що плодом усякої любові є народження, але народження не тільки тілесне, але й душевно-духовне. О.Ф. Лосєв пише: «Народжувати – справа бо­жественна. Як тільки наша природа досягає певного віку, вона хоче народжувати і тілом, і душею» [4, с. 201].

На відміну від Платона, який гово­рить про перетворення тіла, одухотворення фізичної любові, О.Ф. Лосєв, який вийшов із надр християнської культури, ви­суває думку про те, що тілесність повинна знищитися і відро­дитися в одухотвореній формі, і це притаманно, на його дум­ку, для Боголюдства – людства з іншою тілесністю, «яке підпорядкувало тілесність моральним імперативам, а тому дало їй більшу свободу» [1,  с. 142].

В. Франкл пов’язує любов з сутнісним ядром людського буття, це есенція, яка є чимось глибшим, ніж екзистенція. «Лю­бов, – пише він, – є щось більше, ніж емоційний стан; любов – це інтенціональний акт, який спрямований на сутність іншої особистості. Ця сутність в кінцевому підсумку не залежить від існування; «есенція» не залежить від «екзистенції», і, оскільки вона перебуває в свободі, вона має перевагу над «екзис­тенцією»  [7,  с. 249].

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

КРЫЛОВА С.А.  КРАСОТА ОТНОШЕНИЙ В ОБЩЕСТВЕ:

ТОЛЕРАНТНОСТЬ И ЛЮБОВЬ 

Аннотация: Рассматриваются проявления красоты отношений в обществе: толерантность и любовь. Анализируется феномен толерантности в обыденном, предельном и запредельном бытии. Доказывается, что в запредельном бытии толерантность базируется на воле к любви и свободе.

Показывается красота отношений с врагом. Соотносятся понятия «красота общения» и «красота отношений».Условием трансформации красоты общения в красоту отношений считается сотворчество. Любовь осознается как высшее проявление красоты отношений в обществе.

Ключевые слова: красота отношений, красота общения, толерантность, любовь.

Krylova   S.A. BEAUTY OF RELATIONS IN THE SOCIETY: TOLERANCE AND LOVE 

Summary: In the article tolerance and love as manifestations of beauty of relations in the society are dealt with. The phenomenon of tolerance is analyzed in everyday, boundary and meta-boundary being. It is being proved that tolerance in meta-boundary being is based on the will to love and freedom. Beauty of relations with the enemy is analyzed. The notions of "beauty of relations" and "beauty of communication" are investigated. Co-creation is considered a condition of transformation of beauty of communication to beauty of relations. Love is comprehended as the highest manifestation of beauty of human beings' relations in the society.

.Key words: tolerance, love, beauty in relationship, beauty in communication.

Авторська довідка:

КРИЛОВА Світлана Анатоліївна

Кандидат філософських наук, доцент,

завідуюча кафедрою соціальних дисциплін

Академії муніципального управління,

Коло наукових інтересів:

соціальна філософія, філософська антропологія,

етика, філософія статі та гендеру.

Київ, вул. Потєхіна 6, кв. 94.

Тел. дом. 8 (044) 258-39-02

м. 8-097-195-87-55

Этот e-mail адрес защищен от спам-ботов, для его просмотра у Вас должен быть включен Javascript