|
КРИЛОВА С.А. ГЕНДЕРНІ СТРАТЕГІЇ ТА ЦІЛІСНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ ЕКЗИСТЕНЦІЙНІ ТА СОЦІАЛЬНІ ВИМІРИ Авторська довідка:
КРИЛОВА Світлана Анатоліївна Доктор філософських наук, завідуюча кафедрою соціальних дисциплін Академії муніципального управління, Коло наукових інтересів: Філософська антропологія, етика, філософія статі та гендеру.
КРИЛОВА С.А.
ГЕНДЕРНІ СТРАТЕГІЇ ТА ЦІЛІСНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ В ОСВІТНЬОМУ ПРОСТОРІ: ЕКЗИСТЕНЦІЙНІ ТА СОЦІАЛЬНІ ВИМІРИ
У статті досліджується проблема гендерних стратегій освіти. Виділяються три головні стратегії: маскулінно-субординативна, фемінно-координативна та андрогінно-цілісна або гуманістична. Маскулінно-субординативна стратегія передусім означає чітку субординацію та монологічність в освітньому процесі, що дає і позитивні, і негативні наслідки. Фемінно-координативна стратегія теж має свої позитивні (гнучкість, терпимість) та негативні (відсутність стратегічності, твердості) риси і теж є необхідною, але не достатньою умовою ефективного навчання. Андрогінно-цілісна або гуманістична стратегія освіти трактується як синтеза маскулінно-субординативної та фемінно-координативної стратегій, яка поєднує всі їх позитивні риси і сприяє актуалізації цілісної особистості.
ПРОБЛЕМА
Сучасна освіта неможлива без глибинного осмислення концепту гендерної рівності. Це зумовлено присутністю в сучасному освітньому процесі чоловіків і жінок як на рівні викладачів, так і на рівні студентів або учнів. З іншого боку, проблема рівності статей в контексті освіти стає надзвичайно актуальною в зв’язку з виходом у простір культури та цивілізації жiнки, яка прагне рiвних та вiльних стосункiв зi свiтом чоловiків. Це викликає фундаментальні смисложиттєві питання студентів, на які викладач повинен обгрунтовано відповідати. Ось ці питання: Чому так багато соціально успішних чоловіків та жінок є внутрішньо самотніми? Чи повинна сім’я та народження дітей бути головною цінністю в життєвому світі жінки? Як бути чоловіку в ситуації, якщо його дружина реалізується в більшій мірі і відповідно більше заробляє? Як бути жінці, якщо чоловік заважає її професійній реалізації, вимагаючи бути домогосподаркою, “матір’ю його дітей”? Такі запитання може почути не лише викладач філософських дисциплін, але й будь-яких інших. Кожен з викладачів повинен бути світоглядно підготовленим до них. Отже, ми констатуємо появу нових стосунків між чоловіком та жінкою, які породжують нові проблеми в цих стосунках. Ми також припускаємо, що ідея і практика гендерної рівності здатна розв’язувати ці проблеми. Однак гендерна рівність сама є проблемою, бо прагнення до неї достатньо часто породжує радикально-феміністичні настрої, які по суті є банальним реваншизмом по відношенню до “сильної статі”. Такий реваншизм означає інфантильну, невротичну взаємодію чоловіка та жінки, яка веде до оновлених конфліктів і нової деструкції [1, 82-87]. Плідні стосунки статей – це партнерські стосунки, позбавлені будь-якого реваншистського забарвлення. Таким чином, ідея рівності у стосунках між чоловіком та жінкою з необхідністю повинна бути доведена до ідей партнерства. Тим більше, що всі плідні тенденції у сучасному світі характеризуються спрямованiстю людства до комунiкативної вiдкритостi, дiалогiчностi, толерантностi як найважливiших людських цiнностей, що долають вiдчуження та екзистенційну самотнiсть. Таке подолання можливе лише шляхом об’єднання можливостей чоловічого та жіночого. Адже у чоловіка та жінки є екзистенційні й психологічні особливості, які взаємодоповнюються. Об’єднуючись, ці особливості дозволяють долати, здавалося б, нерозв'язні суперечності. Донедавна екзистенційний та психологічний потенціал жінки був спрямований лише на сім’ю. Зараз цей потенціал з необхідністю виходить за межі родини у соціальну й духовну царини, породжуючи нові цінності та нові стратегії людства. Проте екзистенційний та психологічний потенціал жінки не повинен витісняти відповідний потенціал чоловічого начала. Історія на зламі тисячоліть вчить, що ці потенціали повинні об’єднатися, причому не механічно, а творчо. Але вирішити проблему конструктивної взаємодії статей можна лише тоді, коли з’явиться відповідь на питання: що таке стать і в чому полягає її глибинний сенс?
ТЕМАТИЗАЦІЯ СТАТІ: ПАТРІАРХАЛЬНИЙ, ФЕМІНІСТИЧНИЙ ТА АНДРОГІН-АНАЛІТИЧНИЙ ПІДХОДИ
В історії філософської думки є безліч цікавих концепцій статі. Але в даному дослідженні хочеться зупинитися на найбільш оригінальних та завершених. Так, Платон вважає, що стать з’явилась в результаті розриву андрогінної цілісності. Андрогiни, за Платоном, – це цiлiсні iстоти, що складалися з чоловiчої та жiночої половин. Заздрість богів призводить до руйнації цілісності андрогінів і появи статі, що означає трагічний розрив. Людина може подолати стать, лише знайшовши свою половину. Через любов чоловіка та жінки, на думку Платона, долається розірваність та відчуженість людського буття. Фундатор філософії персоналізму М. Бердяєв продовжує та розвиває міркування Платона, роблячи ідею андрогiнiзму центральною у своїй філософії статі. Він пише: “Стать – це те, що повинно бути подолане, стать – це розрив. Поки залишається цей розрив —немає iндивiдуальностi, немає цiлiсної людини” [2, 25]. І продовжує: “Чоловік тільки стать, половина, він продукт світової розірваності... І жінка – стать, половина” [3, 25]. Отже, подолання статевої розірваності М.Бердяєв вбачає в подоланні статі через ствердження нової цілісної індивідуальності. А після цього – з’єднання з іншою цілісною індивідуальністю через любов-андрогінізм, що долає розполовиненість. Принципово іншу позицію зустрічаємо у О. Вейнінгера. Продуктивне з’єднання статей для нього не є необхідним. Більше того, воно не є можливим. В роботі “Стать та характер” він приписує чоловічому все позитивне та цінне, жіноче ж є лише відображенням і тінню чоловічого. “Жінка тяжіє до чоловіка так, як футляр до коштовностей, – пише О. Вейнінгер. – Його погляди стають її поглядами, його симпатії – її симпатіями, його антипатії – її антипатіями” [4, 289]. О. Вейнінгер є одним з небагатьох філософів, які свідомо постулюють позицію зневаги до жіночого начала. Якщо ця зневага у більшості мислителів патріархальної доби існує на підсвідомому та контекстуальному рівні (наприклад, у З. Фрейда та його школи), то у текстах О. Вейнінгера вона виривається на поверхню. Цей автор послідовно постулює те, що інші патріархальні мислителі мали на рівні передчуття - жіноче є вторинним по відношенню до чоловічого. Дана позиція грунтується на тому, що у “у західній культурі з моменту утвердження патріархату жіноче та чоловіче стали порівнювати як матерію та дух” [5, 47]. Відповіддю патріархальним поглядам на стать стають феміністичні. В феміністичних теоріях відбувається спроба підняти жінку з колін і надати їй рівні права з чоловіком. Деякі авторки займаються цим достатньо невротично, але певна категорія дослідниць проводить виважений та коректний аналіз стану жінки в суспільстві . Так, цiкавi роздуми про стать та рiзницю в психологiчному розвитку чоловiка та жiнки ми бачимо в роботі американського антрополога та психолога К. Гiллiган “Іншим голосом. Психологiчна теорiя та розвиток жінок” [6]. Авторка переконана, що статева iдентичнiсть у дитини формується до трьох років, коли з нею бiльше спiлкується мати. З точки зору К.Гiллiган, вже у віці трьох років у хлопця формується усвiдомлення своєї протилежностi матерi. Вона вважає, що саме це зумовлює особистiсний розвиток чоловiка по лiнії прогресу автономiї. Це вимагає особливого типу комунікативних зв'язків, який потребує моралi справедливостi. У дiвчат, в яких статева iдентифiкацiя відбувається через ототожнення з матір’ю, на думку К.Гілліган формується мораль любовi та турботи. Тому особистiсний розвиток жiнки визначається усвiдомленням значущостi взаємозв’язку мiж людьми, а тому головна проблема жiнки — збереження вiдносин мiж людьми. Поруч із патріархальним та феміністичним підходами щодо проблеми статі: існує андрогін-аналітичний підхід. Автор цього підходу Н.Хамiтов у книгах “Межi чоловічого та жіночого: вступ до метаантропології” [7] та “Філософія і психологія статі” [8] пропонує послідовну та завершену концепцію статі та любові, що виходить за межі як патріархальних, так і феміністичних настанов. Сутність андрогін-аналітичного підходу – у признанні не лише рівноправності чоловічого та жіночого, а й у постуляції необхідності їх партнерської взаємодії на психологічному, соціальному та екзистенційному рівнях. В андрогін-аналізі ключовим є концепт екзистенційного андрогiнiзму, який описує динамічну цілісність людської особистостi та відносин між особистостями завдяки гармонiйному зростанню як чоловiчого, так i жiночого начал людського буття. Методологічною основою андрогін-аналізу є метаантропологія – вчення про екзистенційно-особистісні виміри людського буття та умови плідної комунікації у цих вимірах, а також про фундаментальні тенденції розвитку людського роду і пов’язані з ними колізії [9]. Мiркуючи з метаантропологічних позицій над проблемою поза-тілесних виявів статі, Н.Хамітов вважає екзистенційним проявом чоловiчого духовне начало – здатнiсть до творчостi, виходу за свої межi, самотрансцендування, а екзистенційним проявом жіночого називає душевне начало — здатнiсть до любовi та спiвчуття [10, 225 - 228], на відміну від О.Вейнінгера, який ототожнює жіноче начало з матеріальним та буденним.
МЕТААНТРОПОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД ДО ПРОБЛЕМИ СТАТІ В КОНТЕКСТІ ЦІЛІСНОСТІ ОСОБИСТОСТІ
Я вважаю метаантропологічну методологію евристично плідною для осягнення феномену статі, передусім тому, що її центральною ідеєю є ідея трьох екзистенційних вимiрiв людського буття, яка відкриває нові горизонти для осягнення плідної взаємодії чоловічого та жіночого та осмислення деструкції в їх стосунках. Н. Хамітов виділяє буденне, граничне та метаграничне буття людини. Буденне буття —це такий вимiр людського буття, де людиною керують воля до самозбереження та воля до продовження роду. В буденності відношення статей будуються за моделлю: “Я —Воно” або “Я —Об’єкт”. Буденне буття породжує манiпуляцiю однiєї статi iншою. Екзистенцiйно кожна людина відчуває в буденності свою розірваність і розполовиненість, статеве вiдчуження. В цьому вимiрi жiнка вiдчуває те, що вона жiнка, а не особистiсть, а чоловiк зосереджується на своїй маскулінній ролі. Актуалiзуються фiзично-тiлеснi та соціальні якостi людини, а не особистiснi. Культивуються iнтереси роду, а не персони. Людина спрямовує свої сили передусім на буття роду, а не на свою самоактуалiзацiю та самореалiзацiю. В граничному бутті людиною керують iншi типи воль: воля до влади, з одного боку, i воля до самотворення та культуротворення. Воля до влади зумовлює граничне посилення маніпуляції однієї статі іншою. Саме на шляху волі до влади ворожнеча між чоловіком та жінкою стає більш болючою. Прикладом влади однієї людини над іншою є садо-мазохiстичний зв’язок, де садист є володарем, а мазохiст - його жертвою. Воля до самотворення та культуротворення в граничному бутті спрямовує особистість до усамотнення. Але усамітнення для саморозвитку знов відчужує чоловіка та жінку. Створені ними артефакти культури стають поміж ними, розділяючи їх. Але позитивним в усамітненні є той факт, що відбувається становлення та актуалізація особистості. В метаграничному бутті, де людиною керують такі типи воль як воля до толерантності та воля до любові, відбувається об’єднання чоловічої та жіночої статей через любов. Жінка та чоловік як біологічні статі, розвиваючи свою психологічну стать, стають цілісними особистостями і складають андрогінне ціле, яке не є симбіотичним зв’язком, а творчо-особистісним об’єднанням двох автономних актуалізованих особистостей. Отже, подолати розполовиненість можна через створення внутрішньої цілісності та знаходження своєї любові. Спробую використати метаантропологічну концепцію буденного, граничного та метаграничного буття при аналізі особливостей внутрішнього світу чоловіка та жінки. Але передусім спробую визначити найважливіші особливості чоловічого та жіночого буття. Як визначити найважливіші особливості чоловіка та жінки? Чи дозволить це визначення подолати відчуження між статями? Щоб відповісти на ці запитання, звернемося до того, що окрім біологічної статі, кожна людина має ще й соціальну стать, що формується під впливом виховання у сім’ї та оточенням. Останнім часом - переважно у феміністичній літературі - найчастіше говориться про гендер – соціальний вимір статі. Зміст його складається з соціальних стереотипів щодо ролей чоловіка або жінки. Біологічну та соціальну стать в їх єдності я пропоную назвати зовнішньою статтю. Вона не обирається людиною. Це - її доля (чи знедоленість). Натомість психологічний і тим більше екзистенційний виміри статі завжди є результатом вільного вибору особистості за межами буденного буття людини. Психологічну та екзистенційну стать можна умовно назвати внутрішньою статтю або внутрішнім виміром статі. В тій мірі, в якій буття чоловіка та жінки є людським буттям, його визначає саме внутрішня стать. Отже, мова піде про найважливіші екзистенційні та психологічні особливості чоловіка та жінки – внутрішню чоловічість та жіночість. Самоочевидними чоловічими рисами можна назвати: самостійність, вміння постояти за себе, незалежність від впливу оточення, витримка, керівні, організаторські здібності, схильність до ризику, рішучість, наполегливість, сміливість, амбітність, честолюбство, сила волі та ін. Тоді як жіночими рисами будуть: поступливість, чутливість до проблеми інших людей, сором’язливість, ніжність, уміння вмовити, переконати, розвинута інтуїція, жалісливість, вірність, надійність, турботливість, балакучість, сентиментальність. Різниця жіночості [11] та чоловiчостi витікає хоча б iз того, що потреба в самозбереженнi та продовженнi роду притаманна саме для жiнки, вона є хранителькою вогнища; чоловiк — завойовував просторiв, опановувач земель, голова свого роду. Серед багатьох рис внутрішньої жiночостi та чоловiчостi спробуємо виокремити архетипові, які конкретизують на рівні поведінки душевність та духовність. Для внутрішньої жіночості це, передусім тактичність і тактовність, координативність, гнучкість, психологічність, а для внутрішньої чоловічості - субординативність, твердість у відстоюванні ідеалів, стратегічність та фiлософiчнiсть. Відзначаючи певні природні передумови цих ролей і їх адаптивну органічність в буденному бутті, не можна погодитись з позицією авторів, які виводять різницю чоловічої та жіночої психології і екзистенції лише з різниці анатомії та фізіології. Ця позиція досягає своїх граничних проявів у вченні В. Розанова, який порiвнює душі чоловіка та жінки з відповідними статевими органами. “Чоловіча душа в iдеалi — тверда, пряма, міцна, наступальна, рухається вперед, напориста, та, що подоливає..., — пише він, — це все — майже словесна фотографія того, що чоловік сором’язливо закриває рукою! .. Перейдемо до жiнки: iдеал її характеру, поведiнки, життя та взагалi всього нарису душi —нiжнiсть, м’якість, поступливість... Але це тільки — назва якостей її дітородного органу...” [12, 39]. Осмислення вказаних вище ознак чоловічості та жіночості через призму метаантропології дозволяє зробити висновок, що опозиції “тактичність - стратегічність” і “психологічність - філософічність” окреслюють буття чоловіка та жінки у граничному та метаграничному бутті, а такі специфічні жіночі риси як психологічність, тактичнiсть, гнучкість, тактовність відображають той факт, що жiнка як берегиня відносин має мудрість душевності — здатність до плiдної комунiкацiї, емпатiї та спiвчуття, можливість переживати самоцінність теперішнього. Тактичність і тактовність невипадково розрізняються. Тактовність є рисою, що сприяє толерантності у спілкуванні. Тактичнiсть можна розглядати як орiєнтацiю на теперiшнiй час і прийняття значущості буттєвої ситуації “тут, тепер і зараз”. Внутрішня чоловiчнiсть, яка виявляється в таких рисах як стратегічність й фiлософiчнiсть, може бути пояснена інтенцією чоловiчого начала вийти за межi буденних можливостей людського, змінитися самому та змiнити свiт, завоювати свободу. Всі перераховані особливості внутрішньої чоловічості та жіночності є цінними та необхідними. Але вони розквітають лише доповнюючись протилежними. Тому подолати відчуженість статей можна шляхом конструктивного взаємодоповнення чоловічих та жіночих рис у духовно-душевному спілкуванні та співпраці чоловіка і жінки. Не слід забувати, що внутрішня чоловічість та жіночість є ознакою кожної особистості незалежно від біологічної статі. Є жіночні чоловіки – ті, що мають внутрішні риси жінки і чоловічні жінки – ті, яким властиві риси чоловіка. Внутрішня стать може гармоніювати з біологічною, а може суперечити біологічній статі (а подеколи й соціальній). Таким чином, взаємодоповнення чоловічих та жіночих рис повинне відбуватися не лише у комунікації особистостей, а й у межах особистості.
ГЕНДЕРНІ СТРАТЕГІЇ ОСВІТИ
В контексті сьогодення надзвичайно актуальним є звернення до гендерних стратегій освіти, які передусім реалізуються через особистість викладача. Архетиповою стала маскулінна чи патріархальна стратегія особистості викладача, який застосовує субординацію в навчальному процесі. Маскулінно-субординативна стратегія викладача має свої позитивні та негативні риси. Дійсно, субординація в освіті є необхідною умовою ефективного навчання, але, по-перше, недостатньою, а по-друге, виходячи за певну межу, така стратегія побудови стосунків призводить до панування авторитарності та відношення до іншого як до об’єкту. З іншого боку, останнім часом все більше поширюється координативна освітня стратегія, яку в контексті нашого дослідження можна було б назвати фемінно-координативною. Дана стратегія особистості викладача теж має свої позитивні (гнучкість, терпимість) та негативні (відсутність стратегічності, твердості) риси і є теж необхідною, але недостатньою умовою ефективного навчання. Чи може бути знайдена синтеза маскулінно-субординативної та фемінно-координативної стратегій освіти, яка поєднала б всі їх позитивні риси? Так, її можна назвати андрогінною (андрогінно-цілісною) або гуманістичною. Дана стратегія передбачає вихід за межі монологічності навчального процесу у співтворчий діалог зі студентами, аспірантами, учнями. Проте така стратегія освіти може бути плідною та конструктивною, коли синтеза маскулінно-субординативного та фемінно-координативного відбувається не лише в навчальному процесі, а й у життєвому світі особистості.
ФЕНОМЕН АНДРОГІННОЇ ОСОБИСТОСТІ ТА ОСВІТНІЙ ПРОЦЕС
Які риси має андрогінна особистість? Передусім - це цілісна особистість, в якій гармонійно поєднані духовне та душевне начала – глибинна чоловічість та жіночність. Цілісність андрогінної особистості зумовлює її творчий характер. Андрогінна особистість – це творча особистість. Але це особистість, яка спрямована не на будь-яку творчість, а на андрогінну творчість – творення цілісності в людському бутті як краси відносин та вчинків [13], творення єдності духовного та душевного начал. Значною мірою можна стверджувати, що андрогінна особистість – це особистість, яка здатна до творення любові, що є і самотворення, і творення стосунків з Іншим. Можна цілком погодитись з М. Бердяєвим, який, пропонуючи iдею творчого андрогiнiзму, пише: “Любов – акт творчій, що долає... природну необхідність. В любові стверджується особистість, єдина, неповторна” [14, 25]. Проте творення любові як найбільш плідних стосунків зі світом можливо лише за умови поєднання любові до Інших та любові до себе. Андрогінна особистість – це особистість, що здатна любити себе. Людину, яка рівноцінно любить і себе, і інших, Ю.Рюріков цілком справедливо називає егоальтруїстом [15, 120]. В цьому контексті можна пригадати і слова Мейстера Екхарта: “Якщо ти любиш себе, ти любиш усякого іншого також, як себе. Поки ти любиш іншого менше, ніж себе, тобі не вдасться любити себе як треба; але якщо ти любиш всіх однаково, і себе також, то ти любитимеш їх як єдиного, і цей єдиний є і Бог, і людина. Отже, великий та праведний той, хто люблячи себе, любить також й усіх інших” [15, 143]. Любов до себе дає можливість кожній людині пережити, що окрім тілесності, вона має ще духовне та душевне начала, які у поєднанні складають особистість; саме це складає екзистенційне підгрунтя толерантного ставлення до інших особистостей. Справжня любов та повага до себе дозволяє викладачу так само ставитися і до своїх учнів, і до колег.
ПРИМІТКИ
1. Хамітов Н. Інфантильність та зрілість у людському бутті // Філософсько-антропологічні читання’99. – К., 2000. – С. 82-87. 2. Бердяев Н. Эрос и личность. Философия пола и любви. – М., 1989. – С. 25. 3. Там само. 4. Вейнингер О. Пол и характер. – М. 1992. – С. 289. 5. Хамітов Н. Філософія статі: прояснення предмета // Філософска думка, N 6. – 2000. – С. 47. 6. Гиллиган К. Иным голосом. Психологическая теория и развитие женщин // Этическая мысль’1991. – М., 1992. 7. Хамитов Н. Пределы мужского и женского: введение в метаантропологию. К., 1997., а також: Хамитов Н. Философия: Бытие. Человек. Мир. – К., 2006. 8. Хамитов Н. Философия и психология пола. – К., М., 2001. 9. Див.: Хамитов Н. Философия человека: от метафизики к метаантропологии. – К.М., 2002, Хамитов Н. Философия: Бытие. Человек. Мир. – К., 2000, а також: Хамітов Н. Метаантропологія // Хамітов Н., Крилова С. Філософський словник: людина і світ. – К., 2007. 10. Екзистенційний вимір статі // Людина в есенційних та екзистенційних вимірах. – К., 2004. – С. 225 - 227. 11. Автор свідомо використовує поняття “жіночість”, а не “жіночність”. Жіночість означає належність до жіночого у найширшому розумінні слова – включає біологічні, психологічні, соціальні, екзистенціальні аспекти; жіночність являє собою сублімовані та ідеалізовані прояви жіночого, власне екзистенційні. 12. Розанов В. Люди лунного света. - М., 1990. – С. 39. 13. Див.: Хамитов Н., Крылова С. Этика: путь к красоте отношений. Курс лекций. – К., 2007. 14. Бердяев Н.. Эрос и личность. Философия пола и любви. – М., 1989. – С. 25. 15. Рюриков Ю. Мед и яд любви. – М., 1990. – С. 120. 16. Цит. по: Фромм Э. Искусство любить // Душа человека. – М., 1992. – С. 143.
Аннотация
В статье исследуется проблема гендерных стратегий образования. Выделяются три стратегии: маскулинно-субординативная, феминно-координативная и андрогинно-целостная или гуманистическая. Маскулинно-субординативная стратегия прежде всего означает четкую субординацию и монологичность в образовательном процессе, что порождает как положительные, так и отрицательные следствия. Феминно-координативная стратегия также имеет свои положительные (гибкость, терпимость) и отрицательные (недостаток стратегичности, твердости) черты и таже является необходимым, но не достаточным условием эффективного обучения. Андрогинно-целостная или гуманистическая стратегия образования трактуется как синтез маскулинно-субординативной и феминно-координативной стратегий, которій объединяет все их положительные черты и оказывает содействие актуализации целостной личности. |