Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Чернігівський державний технологічний університет
Кафедра філософії та соціально-гуманітарних дисциплін
Фундаментальне та прикладне
в науці.
Реферат аспірантки кафедри
товарознавства та комерційної діяльності
Ганєєвої Тетяни Володимирівни
Науковий керівник:
професор кафедри товарознавства та комерційної діяльності
Дудла Іраїда Олександрівна
Тема дисертації:
“Товарознавча оцінка якості виробів
з алюмінієвих сплавів, виготовлених зварюванням”
Чернігів – 2011
Зміст
Вступ 3
1 Характеристика прикладного та фундаментального в науці 5
1.1 Історична взаємодія прикладного та фундаментального 5
1.2 Спільне та відмінне прикладного і фундаментального в науці 10
2 Товарознавство як дисципліна 16
2.1 Історія розвитку товарознавства як науки 17
2.2 Товарознавство: емпіричне чи раціональне знання 19
Висновки 22
Список використаних джерел 24
Вступ
Наука є пізнанням світу, в якому ми живемо. Це пізнання закріплюється у формі знань, тобто абстрактного (понятійного, концептуального, інтелектуального) моделювання дійсності. Відповідно до цього науку прийнято визначати як високоорганізовану та високоспеціалізовану діяльність по одержанню нових об'єктивних знань про світ, який включає і саму людину. Разом з тим виробництво знань не є самодостатнім, воно необхідне для підтримки і розвитку життєдіяльності людини.
Наука, як система, включає в себе ряд спеціальних наук, які в свою чергу підрозділяються на безліч наукових дисциплін. Виявлення структури науки з цієї точки зору викликає проблему класифікації наук [7, С. 39].
Класифікація сучасних наук проводиться за самими різними критеріями. За своєю “віддаленостю” від практики науки розділяють на два великих типи: фундаментальні, які з'ясовують основні закони і принципи реального світу і де немає прямої орієнтації на практику, і прикладні – безпосереднє застосування результатів наукового пізнання для вирішення конкретних виробничих і соціально-практичних проблем, спираючись на закономірності, встановлені фундаментальними науками [7, С. 43].
Однак наука в цілому не ставить завдання використання своїх досягнень для задоволення приватних інтересів. Форма наукового знання – форма загальності – реалізується в законі. Фундаментальне наукове знання дає можливість отримання уявлень про єдину картину світу. Прикладне наукове знання, відповідно, має своєю метою створення системи приписів для виробництва конкретних речей. Якщо у фундаментальній науці знання розглядається як відображення загальних закономірностей, то в прикладних науках важливий аспект застосування отриманого знання, рішення даної практичної задачі, переслідування даного інтересу [8].
Актуальність та ступінь розробленості проблеми. Наука сьогодні проявляється у широкому різноманітті наукових дисциплін і розвивається з урахуванням глибокої спеціалізації, а також на стиках різних міждисциплінарних областей. Разом з тим границі між окремими науками та науковими дисциплінами умовні і рухливі.
Умовність та рухливість границь між окремими науками викликає суперечки при визначенні приналежності науки, яка знаходиться на стику різних галузей знань, до класифікаційного типу. Так, наприклад, товарознавство як наука в своєму розвиткові підпадала під різні ознаки класифікації наук, і тому до теперішнього часу точаться суперечки з приводу загалом існування такої науки та її класифікаційної приналежності.
Мета роботи. Таким чином, метою роботи є визначення приналежності товарознавства до тієї чи іншої групи у відповідності до характерних ознак фундаментальних та прикладних наук.
Завдання роботи. Для досягнення мети роботи необхідною є характеристика фундаментального та прикладного в науці, їх спільних рис та відмінностей; розгляд історичного становлення і розвитку товарознавства як науки та його сучасних рис.
Об’єкт та предмет. Об’єктом роботи є взаємодія та протистояння фундаментального та прикладного в науці, а предметом – сприйняття товарознавства як прикладної або фундаментальної науки.
1 Характеристика прикладного та
фундаментального в науці
1.1 Історична взаємодія прикладного та фундаментального
Відповідно до підходу, який розробив В.С. Степін, в історії формування та розвитку науки можна виділити дві стадії: преднауку та саме науку.
Преднаука (докласична наука) – це зародження елементів, передумов науки. До цієї стадії можна віднести зародки знань на Давньому Сході, Греції та Римі, а також в Середньовіччі аж до XVI– XVII сторіч. Саме в цей період починається еволюція наукового світогляду зі ствердження поглядів на світ давніх греків (перш за все Аристотеля), які проклали шлях фізиці Ньютона, з якої і відраховується початок становлення сучасної науки. Грецька наука раціональна та абстрактна, вона віддалена від техніки.
Середньовіччя характеризується зосередженням науки в руках духовенства та її спрямованістю майже виключно для релігійних цілей. Більшість вчених середньовіччя (Роберт Гроссетест, Роджер Бекон, Фома Аквінський) вважали головною метою науки підтвердження та ілюстрацію теологічних істин, що вказують на божий замисел існування людини на землі. На цьому етапі наука використовує схоластичні методи філософування.
Наука як цілісний феномен виникає в Новий час (кін. XVI – поч. XVII ст.) внаслідок відділення науки від філософії. В цей час в Європі приділяється особлива увага практичному застосуванню знань, що отримані від теоретичної науки, в епоху становлення капіталістичного способу виробництва й поділу єдиного раніше знання на філософію і науку. Теоретична наука спочатку розвивається відносно самостійно. Проте вона постійно пов'язана з практикою, отримує від неї імпульси для свого розвитку і в свою чергу впливає на хід практичної діяльності, матеріалізується в ній [7, С. 11]. “До цих пір я говорив про теоретичну науку, що являє собою спробу пізнання світу… важливого значення набула практична наука, що являє собою спробу змінити світ, і це значення невпинно зростало, поки вона майже повністю не витіснила в умах людей науку теоретичну” [10, С. 589]. На цьому ґрунті ще в Новий час виникає спроба відділити теоретичний аспект науки від практичного.
Оцінка наукової революції XVII сторіччя дана В.І. Вернадським “У загальному ході історії людської культури, у звичайних уявленнях про неї, – писав він, – немає місця історії того перелому, який стався у людстві входженням точного знання в його життя і призвів вперше в багатотисячному його існуванні до нових, ще нечутних раніше форм та укладів биту і суспільного устрою. Перелом цей стався у XVII сторіччі. В це сторіччя вперше наука про природу та математика висунулися у життя, отримали значення як ті, що змінюють умови людського існування історичні сили” [5].
Буржуазні революції дали потужний поштовх для розвитку промисловості і торгівлі, будівництва, гірської та воєнної справи, мореплавства і т.д. Розвиток буржуазного суспільства породжує великі зміни не тільки в економіці, політиці та суспільних відносинах, він сильно змінює і свідомість людей [7]. Вже в кінці XVII століття вже вчені, об’єднавшись із купцями-мандрівниками, знайшли рішення основних проблем механіки та астрономії. Наука на цьому етапі дала більше, ніж антична наука, а саме надала практичної допомоги.
Відбулася так звана наукова революція – зміна у наукових ідеях: нове кількісне, атомістичне, розширене та прикладне уявлення про дійсність змінило стару, якісну, незмінну, обмежену та релігійну картину світу [2]. Наука із засобу примирення людини з існуючим світом перетворилася на засіб володарювання над природою шляхом вивчення її законів. Відомий вислів Бекона “Знання – це сила” підкреслює практичність його філософії: дати людству засобами наукових відкриттів оволодіти силами природи [10, С. 647].
Підняття капіталізму зробило можливим та необхідним піднесення експериментальної науки. Практичні досягнення вже підготували наступний етап технічного прогресу – промислову революцію [2, С. 203]. У той же час теоретична наука переживає занепад в одних країнах, а в інших набувають розвитку натурфілософія та філософія, які були спрямовані на критику існуючих інститутів, що стримували розвиток країни.
Буржуазні революції дали потужний поштовх для розвитку промисловості і торгівлі, будівництва, гірської та воєнної справи, мореплавства і т.д. Розвиток буржуазного суспільства породжує великі зміни не тільки в економіці, політиці та суспільних відносинах, він сильно змінює і свідомість людей [7].
На зміну періоду затишшя першої половини XVIIІ сторіччя приходить друга фаза – революційні перетворення, що досягли високих результатів практичного застосування наукових досягнень. Вона охоплює промислову революцію у Англії, політичні революції в Америці та Франції.
XVIІІ сторіччя характеризується глибинним з’єднанням наукових та капіталістичних нововведень. Роботи, що написані в цей час, характеризуються правильним відображенням дійсності, але вони ще розрізненні, їх об’єднання справа майбутнього.
Дж. Бернал в своїй книзі “Наука в історії суспільства” [2] пропонує розмежувати промислову революцію XVIII сторіччя від наукової революції XVII сторіччя не тільки у зв’язку з часовими проміжками, але й з якісними відмінностями цих двох періодів. Протягом першого періоду прорив було здійснено загалом у сфері розуміння, а протягом другого – в області практики. Є велика спокуса розглядати це як причину та наслідок, однак це не зовсім так. Обидві еволюції – пізнання і вміння – йшли паралельно, їх спонукали самостійні внутрішні фактори, хоча й постійно впливаючи одна на одну, особливо в періоди швидкого прогресу. В кінці XVII сторіччя почав давати знати про себе економічний фактор – поява капіталізму у промисловості. Саме у ньому можливо шукати причини для переходу науки XVII сторіччя – математичної, астрономічної, медичної – до науки XVIII сторіччя – хімічної, термічної, електричної.
В проміжку між однією та другою революціями наука перейшла від пасивної ролі до активної, від дослідження природи до “здійснення всього, що тільки можливе” [2]. Умами заволоділа ейфорія від досягнень науки та віра в її безмежність та всемогутність. У подальшому система переконань, що стверджує основоположну роль науки як джерела знань та суджень про світ, отримала назву сцієнтизм (від лат. scientia наука, знання).
В середині XIX сторіччя практичне застосування науки розвивалося швидше, ніж сама наука, тому організація цього застосування та подальший його розвиток покладається на практиків. Всі галузі знань, започатковані у XVII та XVIII сторіччях продовжують поглиблюватися за допомогою експериментальних методів дослідження та запроваджуватися у практику.
В XX сторіччі можна казати про другу наукову революцію, тому що в цей час наука набула великого зростання. Це зростання не лише кількісне, але й спостерігається прогрес у пізнанні природи матерії, пізнанні людини, її психіки, космосу та ін.
Сучасний розвиток науки веде до подальших перетворень всієї системи життєдіяльності людини. Особливо вражаюча її дія на розвиток техніки і новітніх технологій, дію науково-технічного прогресу на життя людей. Наука створює нове середовище для буття людини. “Як і мистецтво, – пише М. Хайдегер, – наука не є просто культурне заняття людини. Наука – спосіб, притому вирішальний, яким для нас з'являється те, що є. Тому ми повинні сказати: дійсність, усередині якої рухається і намагається залишатися сьогоднішня людина, все більше визначається тим, що називають західноєвропейською наукою” [15].
Але сучасність доводить, що пізнання заради пізнання та збільшення матеріальних благ може призвести до техногенних аварій. В кінці XIX століття аспірин і рентгенівські промені стали на захист здоров'я людини; з іншого боку, винахід кулемета і електричного стільця створив загрозу його життю. З появою атомної бомби і генної інженерії виникає моральна відповідальність фундаментального знання перед прикладним і навпаки [16, С. 270]. Тому з’являється на противагу сцієнтизму філософсько-світоглядна ідейна позиція, що полягає в критичній (аж до ворожої) оцінці науки і її ролі в системі культури і наукового пізнання як чинника відношення людини до світу – антисцієнтизм. Ця позиція розглядає фундаментальні дослідження в науці як сферу культуротворчості, прикладні дослідження і розробки – технотворчість, що творить цивілізацію. Таким чином, протиріччя фундаментального і прикладного начал в науці – це протиріччя культури і цивілізації. А значить, його вирішення можливе за межами і культури, і цивілізації [16, С. 274].
Слід зауважити, що до кінця XIX століття вже неможливо було заперечувати ту користь, що принесли наука і техніка, – вони повністю змінили спосіб життя в розвинених країнах [14].
Не слід вважати, що якщо ставиться чисто наукове завдання, то таке дослідження не може дати практичного виходу. Також не слід вважати, що якщо ставиться фундаментальне дослідження, що спрямоване на вирішення практичної задачі, то таке дослідження не може мати загальнонаукової значущості. Це не так, а свідок цьому – історія розвитку науки.
Новітня історія говорить нам про взаємодію, переплетення, взаємоперетворення цих двох груп досліджень. Однак так було не завжди, и перш за все тому, що не одразу на поверхню сприйняття спільноти сплила прикладна значущість фундаментального дослідження.
Протягом сторіч фундаментальні дослідження, тобто дослідження, що ніяк не пов’язані зі щоденними завданнями, йшли окремо від прикладного, ніяких практичних задач не рішали. Було чисте задоволення абстрактної допитливості. Найвеличніші досягнення Нового часу ніяк не пов’язані з практикою в точному сенсі цього слова. Скоріш навпаки, наука йшла позаду, пояснюючи, а не пророкуючи, не передбачаючи нового і не штовхаючи до винаходу, створенню нового.
1.2 Спільне та відмінне прикладного і фундаментального в науці
Перше, вихідне “розчленовування” науки – виділення її в структурі фундаментальних і прикладних досліджень, фундаментальних і прикладних наук. Кажучи коротко, фундаментальні дослідження – це такі дослідження, які відкривають нові явища і закономірності. Це дослідження того, що лежить в природі речей, явищ, подій. Наука прикладна ставить перед собою завдання вирішення певної технічної проблеми зазвичай в безпосередньому зв'язку з матеріальними інтересами суспільства. Але при проведенні фундаментального дослідження можна ставити і чисто наукове завдання, і конкретну практичну проблему. При цьому неважливо, які суть суб'єктивні наміри і установки дослідника. Він цього часто не знає, а якщо і знає, то помиляється. Лише час зможе показати, куди власне відносилася постановка завдання [12].
Для фундаментальної науки характерне прагнення пізнати світ який він є зовні і незалежно від людини і її пізнання. Прикладна наука, навпаки, прагне змінити світ для зручності людини. Вона цілком залежить від соціального замовлення [16]. Вирішення протиріччя фундаментального і прикладного начал в науці приходить ззовні – зі світу мистецтва, яке пом'якшує і віддаленість фундаментальної науки від безпосереднього життя людини, і вузькопрагматичну спрямованість прикладної науки. Звернення до мистецтва завжди, а в кінці XX століття особливо, гуманізує стихію науки, робить її більш цілісною, людяною, глибокою і органічно включеною в культуру [16].
На думку Дж. Агассі, розділення науки на фундаментальну і прикладну за результатами дослідження дуже тривіально. “Існує, звичайно, перетин, – писав він. – Те дослідження, яке відоме як фундаментальне і яке є чистою наукою в найближчий відрізок часу, врешті-решт застосовується. Іншими словами, фундаментальне дослідження – це пошук деяких законів природи з врахуванням використання цих законів”. Цей перетин показує, що дане розділення не є єдиним, але все таки, з точки зору Агассі, воно є достатнім, лише має іншу підставу. Він виділив в науці два роди проблем – дедуцируємості і застосовності – і показав відмінності в роботі учених – прикладників і винахідників. У прикладній науці, на відміну від “чистої”, проблемою дедуцируємості є пошук початкових умов, які разом з даними теоріями дають умови, що уточнюються практичним розглядом. З його точки зору, “винахід – це теорія, а не практична діяльність, хоча і з практичним кінцем” [13].
Виходячи з вище сказаного можна вважати термін “прикладна наука” некоректним. Позначаючи технічну науку як прикладну, виходять зазвичай із зіставлення “чистої” і прикладної науки. Якщо мета “чистої” науки – “знати”, то прикладної – “робити”. В цьому випадку прикладна наука розглядається лише як використання “чистої” науки, яка відкриває закони, досягаючи тим самим розуміння і пояснення природи. Проте, такий підхід не дозволяє визначити специфіку технічних наук, оскільки і природні, і технічні науки можуть бути розглянуті як з точки зору вироблення в них нових знань, так і з позиції застосування цих знань для вирішення яких-небудь конкретних завдань, у тому числі – технічних. Крім того, природні науки можуть бути розглянуті як сфера застосування – наприклад, математики. Іншими словами, розділення наук по сфері практичного використання є відносним.
На думку Маріо Бунге, розділення наук на "чисті" і прикладні все ж має певний сенс: “ця лінія має бути проведена, якщо ми хочемо пояснити відмінності в точці зору і мотивації між дослідником, який шукає новий закон природи, і дослідником, який застосовує відомі закони до проектування корисних пристосувань: тоді як перший хоче краще зрозуміти речі, останній бажає через них удосконалити нашу майстерність” [13].
Інженери використовують не стільки готові наукові знання, скільки науковий метод. Крім того, в самих технічних науках поступово формується потужний шар фундаментальних досліджень, тепер уже фундаментальні дослідження з прикладними цілями проводяться на користь самої техніки. Все це показує умовність кордонів, що проводяться, між фундаментальними і прикладними дослідженнями. Тому слід говорити про відмінність фундаментальних і прикладних досліджень і в природних, і в технічних науках, а не про зіставлення фундаментальних і прикладних наук, незмінно відносячи до перших з них – природні, а до других – технічні науки [13].
Стосовно фізики академік А.М. Прохоров вважає зручним розбити фундаментальні дослідження на дві великі групи. Одна з них направлена на збільшення обсягу наших знань, покликана задовольняти потребу людства в цілому і, перш за все конкретної людини – дослідника – у все глибшому пізнанні об'єктивного світу. Інша група досліджень має своїй на меті здобуття фундаментальних знань, необхідних для відповіді на питання про те, як досягти того або іншого конкретного практичного результату. Як правило, на якомусь певному етапі розвитку науки предметний зміст тієї або іншої групи фундаментальних досліджень різний, але методологічно вони близькі один одному, і між ними не можна провести різкої границі [12].
Фундаментальні і прикладні дослідження відіграють різні ролі в суспільстві і по відношенню до самої науки. Наука розвивається широким фронтом, має складну структуру високоорганізованої системи, яка має підсистеми. У науці, як системі, можна виділити підсистеми і процеси, орієнтовані, перш за все на підтримку науки в активному і діяльнісному стані, а є підсистеми і процеси, орієнтовані на зовнішні прояви науки, її включеність в інші види діяльності. Розробка фундаментальної науки направлена, перш за все, на внутрішні потреби і інтереси науки, на підтримку функціонування науки як єдиного цілого, і досягається це шляхом розробки узагальнених ідей і методів пізнання, що характеризують глибинні основи буття. Відповідно до цього говорять теоретичну науку, про пізнання ради пізнання. Прикладні науки направлені зовні, на асиміляцію з іншими, практичними видами діяльності людини, і особливо на асиміляцію з виробництвом. Звідси і говорять про практичну науку, направлену на змінення світу.
Прикладне дослідження – це таке дослідження, результати якого адресовані виробникам і замовникам, і яке відповідає потребами або бажаннями цих клієнтів, фундаментальне – адресовано іншим членам наукового співтовариства. Сучасна техніка не так далека від теорії, як це інколи здається. Вона не є лише використанням існуючого наукового знання, але має творчу компоненту. Тому в методологічному плані технічне дослідження (тобто дослідження в технічній науці) не дуже сильно відрізняється від наукового.
Для сучасного етапу розвитку науки і техніки характерне використання методів фундаментальних досліджень для вирішення прикладних проблем. Той факт, що дослідження є фундаментальним, ще не означає, що його результати неутилітарні. Робота ж, направлена на прикладні цілі, може бути вельми фундаментальною. Критеріями їх розділення є в основному часовий чинник і міра спільності. Сповна правомірно сьогодні говорити і про фундаментальне промислове дослідження [13].
Для інженерної діяльності потрібні не лише технічні короткострокові дослідження, направлені на вирішення спеціальних завдань, але і широка довготривала програма фундаментальних досліджень в лабораторіях і інститутах, спеціально призначених для розвитку технічних наук. В той же час сучасні фундаментальні дослідження (особливо у технічних науках) тісніше пов'язані з практичним застосуванням, чим це було раніше [13].
У XIX столітті разом з швидким зростанням виробництва машин зростав і розрив між відносно невеликим числом дослідників нового – учених і безліччю тих, хто реалізує і використає ці наукові відкриття, – інженерів. Зараз ми починаємо розуміти, що не можна мати хороших інженерів, які не були б одночасно вченими, тобто не були б більшою мірою здатні застосовувати методи науки для аналізу і з'ясування того, що вони роблять і повинні робити, чим користуватися накопиченим досвідом, здоровим сенсом і узятими з підручників формулами. Проте перш ніж інженер зможе стати ученим, учений повинен навчитися бути інженером [2].
Хороший технік шукає рішення, навіть якщо вони ще не повністю прийняті наукою, а прикладні дослідження і розробки все більш і більш виконуються людьми з вихідною підготовкою в області фундаментальної науки [13].
Велике питання постає при фінансуванні досліджень. Багато наукових досліджень оплачуються представниками ділових кіл і ведуться вони в певних напрямах з метою здобуття знань, що дають фінансову вигоду. Ученим доводиться заробляти собі на життя, і тому вони вимушені займатися тією роботою, яка здатна залучити спонсорів. Переважно фінансуються дослідження, спрямовані на практику.
Фундаментальні дослідження, не спрямовані на негайне отримання вигоди, повинні фінансуватися урядом тому що саме вони народжують нові ідеї, реалізація яких може сприяти створенню високоприбуткових технологій. Таким чином, науково-дослідні роботи є сферою довгострокових капіталовкладень; зневага цими програмами може привести країну до науково-технічного відставання, а значить, і до втрати потенційних переваг як в соціальній, так і в економічній сфері. У цьому сенсі наука завжди виявляється соціально обумовленою. Існує багато гідних вивчення явищ, але фінансуються лише ті, які обіцяють вигоду суспільству [14].
Можна привести приклади, коли фундаментальні дослідження, на які виділялися великі кошти, давали практичний вихід з отриманням прибутку у віддаленому майбутньому. Так, у 60-х роках XX століття не було відомо дасть чи ні що-небудь корисне молекулярна біологія, яка субсидувалася, а тепер ми отримуємо за допомогою її методів такі ліки як інсулін, інтерферон; досягла великих успіхів генна інженерія; створюються високопродуктивні штами мікроорганізмів. Завдяки такій “відкладеній” користі слід звернути увагу на фінансування не лише тих досліджень, які є перспективними вже зараз, але й тих, що у майбутньому знайдуть застосування на користь всього людства.
Мене, як науковця, хвилює питання віднесення товарознавства до групи фундаментальних або прикладних наук. Із суперечками з цього приводу вчені, які працюють у галузі товарознавства, стикаються постійно.