1 ОСОБЛИВОСТI РОЗВИТКУ IНФОРМАЦIЙНОГО СУСПIЛЬСТВА
Iнформацiйне суспiльство — одне з чiльних понять низки концепцiй: якi
конкретизують теорiю постiндустрiального суспiльства (Белл). Найбiльш
репрезентативними є концепцiя її "третьої хвилi"(Тоффлер) та iнформа-
цiйного суспiльства (Лайон, Масуда). Промiжне мiсце мiж ними займає
теорiя технотронного суспiльства (Бжезинський). Основна iдея концепцiй
iнформацiйного суспiльства полягає у тому, що суспiльство, котре ранiше
позначалося як постiндустрiальне, швидко набуло ознак, якi дають пiд-
стави стверджувати, що воно є iнформацiйним. Це означає, що головною
ознакою цього суспiльства є виробництво i поширення iнформацiї, перетво-
рення її на головний вид послуг, на товар i навiть на владу. На швидке
зростання обсягу iнформацiї та її значення звернув увагу ще Белл [6] у
працi "Прихiд постiндустрiйного суспiльства"(197З), хоча сам вiн термiн
iнформацiйного суспiльства не використовував. У межах концепцiй iнфор-
мацiйного суспульства iснують двi протилежнi тенденцiї щодо оцiнки са-
мого факту перетворення iнформацiї у потужну соцiальну силу. Згiдно з
першою, оптимiстичною, iнформатизацiя суспiльства, зокрема, комп’юте-
ризацiя, становить безумовне соцiальне благо. Наприклад, за Тоффлером
[1], в iнформацiйному суспiльствi створюються принципово новi умови для
працi (iндивiдуальна праця, зазвичай, за комп’ютером), зростає рiвень сво-
боди та усвiдомлення людиною своїх можливостей, бiльш виваженими та
науково обґрунтованими стають полiтичнi рiшення, що справляють зна-
чний вплив на всi сфери життєдiяльностi людини. Масуда також вважає,
що iнформацiйне суспiльство приведе до формування принципово нового
типу людини – бiльш "людяної"екологiчно зорiєнтованої. Еволюцiя Люд-
3
ства змiниться на коеволюцiю обопiльний розвиток — людства та природи.
Представники iншої тенденцiї, песимiстичної (насамперед Лайон [7]) роз-
глядають iнформацiйне суспiльство як суспiльство манiпулятивне, до того
ж, як таке, в якому рiвень манiпулювання людиною швидко пiдвищується.
Iнформацiйнi технологiї дедалi ширше починають використовуватися у по-
лiтицi, перетворюючись на полiтичнi технологiї. Згiдно З Лайоном, сфера
комунiкацiй, що виникає внаслiдок застосування цих технологiй, призво-
дить до того, що бiльша частина населення абсолютно не усвiдомлює стану
"реального розподiлу влади й контролю в даному суспiльствi".
1.1 Поняття iнформацiї в культурно-антропологiчному просторi
Iнформацiя (лат. informatio — ознайомлення, пояснення) — поняття, що
використовується у фiлософiї здавна. Останнiм часом отримало нове, бiльш
широке значення завдяки розвитку кiбернетики, де воно виступає однiєю з
центральних категорiй поряд з поняттями зв’язку та управлiння. Поняття
iнформацiї стало спiльним для усiх часткових наук, а iнформацiйний пiд-
хiд, що включає в себе сукупнiсть iдей та комплекс математичних засобiв,
перетворилося у загальнонауковий засiб дослiдження [3]. Початкове розу-
мiння iнформацiї як вiдомостей зберiгалося до середини XX ст. У зв’язку з
розвитком комунiкацiйних засобiв були зробленi першi спроби вимiру кiль-
костi iнформацiї з використанням ймовiрнiсних методiв. Пiзнiше з’явилися
iншi варiанти математичної теорiї iнформацiї — топологiчний, комбiнатор-
ний тощо — що отримали загальну назву синтаксичних теорiй. Змiстовний
(сенсовий) та аксiологiчний (цiннiсний) аспекти iнформацiї дослiджуються
у рамках семантичної та прагматичної теорiй. Розвиток поняття iнформацiї
у сучаснiй науцi призвiв до появи її рiзноманiтних свiтоглядних, особливо
4
фiлософських, iнтерпретацiй (трансцендентальна, тобто надприродня, при-
рода iнформацiї у неотонiзмi; iнформацiя як суб’єктивний феномен у неопо-
зитивiзмi та екзистенцiалiзмi. Теорiї, що мають справу з "чистою"кiлькiстю
iнформацiї, за необхiдностi обмежуються синтаксичним аспектом - нижчим
в трiйцi семiотичних характеристик. Однак iнформацiя має ще й якiсну
сторону (вiрнiше, сторони), деякi з яких успiшно формалiзуються i вивча-
ються засобами математики. Зокрема, для деяких якiсних характеристик
iнформацiї отриманi кiлькiснi вирази.
Найбiльш проста теорiя, що має вiдношення до якостi iнформацiї –
це теорiя кодування. Даний напрямок розвивався у тiсному зв’язку з ста-
тистичною теорiєю, але аж нiяк не зводиться до неї. Для теорiї кодування
характерно використання не ймовiрнiсних, а алгебраїчних методiв.
Поняття кодування охоплює такi процеси, як переклад виразiв з однi-
єї природної мови на iншу, представлення тексту в пам’ятi комп’ютера,
де кожнiй буквi ставиться у вiдповiднiсть числове позначення,перехiд вiд
"людського"алфавiту до азбуки Морзе i назад тощо. Система правил, що
дозволяє переводити повiдомлення з однiєї форми подання в iншу, назива-
ється кодом.
У процесi кодування форма подання iнформацiї, вид повiдомлення,кiлькiсть
символiв, що використовуються для його запису, та iншi характеристики
можуть iстотно змiнюватися. Проте, i це головне, змiст повiдомлення за-
лишається незмiнним. Отже, вiд перекодування не змiнюється невизначе-
нiсть, усувається повiдомленням у суб’єкта. Таким чином,кодування змiнює
якiсну природу носiя iнформацiї та кiлькiснi характеристики форми пода-
ння повiдомлення, але не змiнює кiлькiсть i якiсть iнформацiйного змiсту
5
повiдомлення. Як видно,теорiя кодування, хоча i має певне вiдношення до
якiсної аспекту iнформацiї, все ж не виходить за межi синтаксичного рiвня.
1.2 Взаємодiя мiж соцiальними iнституцiями та особистiстю
Соцiальна iнституцiя — поняття, запроваджене Спенсером [5] для хара-
ктеристики основних пiдсистем суспiльства як цiлiсного i водночас вну-
трiшньо структурованого складного утворення. Ґрунтуючись на розумiннi
суспiльства як своєрiдного органiзму, Спенсер тлумачив соцiальнi iнсти-
тути як властивi означеному органiзму i внутрiшньо пов’язанi мiж собою
органи, що виконують важливi життєвi функцiї регулювання та стабiлiзацiї
соцiальних процесiв i пiдтримання стану їх взаємозбалансованостi.
Спенсер видiляв три основних типи соцiальних iнституцiй:
1. тi, що забезпечують продовження людського роду (шлюб та сiм’я);
2. розподiльчi (економiчнi);
3. регулятивнi (релiгiя, полiтичнi органiзацiї тощо).
З плином часу уявлення про соцiальнi iнститути iстотно змiнилися,
але саме поняття стiйко увiйшло в науковий обiг. Нинi соцiальнi iнститути
розглядаються як багатомiрне суспiльне утворення, найважливiшими скла-
довими якого є:
a) притаманний вiдповiднiй соцiальнiй iнституцiї рiвень, рiзновид чи лока-
лiзованi формоутворення суспiльної свiдомостi, що можуть характеризу-
вати наявнiстю специфiчних для них знань, концепцiй, теорiй, поглядiв,
переконань, принципiв тощо;
b) сукупнiсть властивих данiй соцiальнiй iнституцiї форм дiяльностi;
6
c) система характерних для нього вiдносин, взаємин i стосункiв мiж лю-
дьми;
d) стiйкий комплекс формальних i неформальних правил, цiнностей, норм,
установок та iнших притаманних соцiальним iнституцiям регулятивiв,
що взаємоузгоджують форми дiяльностi й вiдносин мiж людьми у вiд-
повiднiй системi соцiальних ролей та статусiв;
e) специфiчна для певних соцiальних iнституцiй мережа органiзацiй, закла-
дiв та установ.
Iнституалiзацiя життєдiяльностi суспiльств, мiра втiлення в системах
соцiальних iнституцiй тих чи тих цiнностей, iнтерналiзацiї iнституцiональ-
них функцiй i ролей в мотивацiйнi структури членiв суспiльства постає як
один з iстотних показникiв рiвня самоствердження та самореалiзацiї вiдпо-
вiдних iсторичних культур чи цивiлiзацiй.
За сферами дiї та функцiями соцiальнi iнституцiї подiляються на:
a) реляцiйнi, що визначають рольову структуру суспiльства за найрiзнома-
нiтнiшими засадами — вiд вiку та статi до особливостей задаткiв, здiбно-
стей та фаху;
b) регулятивнi, якi визначають припустимi межi незалежних щодо суспiль-
них норм дiй, спрямованих на реалiзацiю iндивiдуальних чи групових
потреб, iнтересiв i цiлей, та санкцiї, що карають за порушення цих меж;
c) культурнi, пов’язанi з суспiльною психологiєю, iдеологiєю, релiгiєю, фi-
лософiєю, мистецтвом, освiтою тощо;
d) iнтегративнi, призначення яких - належне виконання соцiальних ролей,
вiдповiдальних за забезпечення iнтересiв та цiлей iсторичних спiльнот i
7
суспiльств як цiлiсностей.
У певному ракурсi змiна тої чи тої соцiальноi системи постає як моди-
фiкацiя соцiальної iнституцiї, що вiдбувається внаслiдок сукупної дiї ендо-
генних, внутрiшньоiнституцiональних та екзогенних, зовнiшнiх чинникiв,
при домiнантнiй ролi, за певних конкретно-iсторичних обставин, однiєї з
даних двох груп детермiнант. У процесi переходу суспiльств вiд доiндустрi-
альної стадiї до iндустрiальної та постiндустрiальної традицiйнi соцiаль-
нi iнституцiї визначаються передусiм аскриптивнiстю i партикуляризмом,
тобто ґрунтуються на жорстко заданих ритуалом та звичаєм правилах дiї
та поведiнки й родинних зв’язках, то в новiтнiх суспiльствах домiнуючи-
ми стають соцiальнi iнституцiї, що забезпечують iнтерналiзацiю цiнностей
компетентностi, незалежностi, особистої вiдповiдальностi й рацiональностi,
уможливлюють вiльнiший моральний i психологiчний вибiр iндивiдам, що
призводить, однак, до пiднесення ступеня аномiчностi суспiльних систем
атомiзацiї осiб, їх взаємного дистанцiювання, тобто має знову ж таки скла-
дний, суперечливий характер.
Особистiсть — аспект внутрiшнього свiту людини, що характеризується унi-
кальнiстю та вiдкритiстю; реалiзується в самопiзнаннi та самотвореннi лю-
дини та об’єктивується в артефактах культури. Особистiсть вiдрiзняється
вiд iндивiда тим, що в своїх актуалiзованих проявах є трансцендентною
по вiдношенню до умов соцiального життя, тодi як iндивiд постає части-
ною роду i виду (бiологiчний атом) та суспiльства (соцiальний атом). Ра-
зом iз тим у деяких психологiчних школах ХХ ст., передусiм соцiоцен-
тричних, особистiсть витлумачується як соцiальна маска iндивiдуально-
стi. Проблема особистостi є центральною для персоналiзму, у межах яко-
8
го вона визнається первинною творчою реальнiстю та найвищою духов-
ною цiннiстю. Засновник франц. персоналiзму Муньє вважає особистiсть
єдиною реальнiстю, яку ми пiзнаємо та одночасно створюємо зсередини,
живою активнiстю самотворчостi, комунiкацiї. Бердяєв, розгортаючи тра-
дицiю слов’янського персоналiзму, зазначає, що особистiсть не народжу-
ється, а твориться Богом: особистiсть є Божа iдея та Божий задум, цi-
лiснiсть та єднiсть, яка має безумовну та вiчну цiннiсть. Фройд, по су-
тi, ототожнюе поняття "особистiсть"i "психiка."В результатi вiн структу-
рує особистiсть-психiку, видiляючи три основних її компоненти: "Я", "Во-
но"та "Над-Я". "Я"спiввiдноситься зi свiдомiстю, "Воно— з пiдсвiдомiстю,
"Над-Я— це та частина особистостi людини, що контролює дiяльнiсть "Я"i
оберiгає його вiд панування "Воно". Говорячи про "Воно", Фройд тлума-
чить його як найбiльш давню (первинну) структуру особистостi. "Воно-
пiдсвiдоме"знаходиться в боротьбi з "Я"як пiзнiшою структурою, постiйно
продукуючи асоцiальнi бажання. "Над-Я"виступає тим цензором особисто-
стi, що у формi совiстi придушує i приборкує стихiю "Воно". На вiдмiну
вiд Фройда, Юнг ототожнюе поняття "особистiсть"та "душа". Вiн описує
особистiсть за допомогою понять: "Я", "персона", "тiнь", "анiма", "анi-
мус". При цьому Юнг роздiляє "особистiсть"i "самiсть", вважаючи останню
бiльш глибинною реальнiстю, яка включає несвiдоме. Велике значення про-
блемi особистостi надають представники "гуманiстичної психологiї". Так,
Маслоу визначає особистiсть як здатнiсть людини до самоактуалiзацiї. Вiн
розумiє самоактуалiзацiю не просто як стихiине зростання, а як самопiзна-
ння, саморефлексiю, що ведуть до плiдної самотворчостi. Самоактуалiзацiя
особистостi — це вмiння злитися зi своєю внутрiшньою природою, вибрати
9
свою мотивацiю до життя, здатнiсть постiино розгортати своi потенцii.
Суспiльство вiдкрите i суспiльство закрите - термiни, вперше запропонованi Бергсо-
ном i запровадженi Поппером [2] для характеристики соцiально-полiтичних
систем, властивих рiзним суспiльствам на тих чи тих етапах iсторично-
го розвитку. Вiдкрите суспiльство тлумачиться як суспiльство творче й
динамiчне, засноване на iдеях лiберального плюралiзму, пластичне щодо
найрiзно манiтнiших змiн i впливiв, просякнуте духом iндивiдуальної iнi-
цiативи, рацiонального осягнення свiту, критики i самокритики; воно про-
тиставляється закритому суспiльству, як ураженому стагнацiєю, автори-
таризмом, доведеним до магiчних форм догматизмом, а також явним пе-
реважанням соцiально-масового начала над iндивiдуальним. Цей контра-
пункт є лейтмотивним для фiлософсько-iсторичних побудов Попперадза
якими розвиток сучасної цивiлiзацii, започаткований, на його думку, "гре-
цькою революцiєю"V-IV ст. до н.е., доводить переваги i перспективнiсть
суспiльств вiдкритих (на зразок стародавнiх Афiн чи сучасних захiдних
демократiй) щодо закритих (на кшталт Спарти, царськоi Росiї, фашист-
ської Нiмеччини чи СРСР часiв сталiнiзму). За сучасних умов, коли "мар-
ксистський штурм", як зазначає Поппер в пiслямовi до росiйського видання
книги "Вiдкрите суспiльство i його вороги"(1992), зазнав краху, виникли
умови глобального iсторичного руху в напрямi вiдкритого суспiльства До
основних положень попередньої унiверсалiстської програми цього руху вiн
зараховує такi:
1. Змiцнення свободи i усвiдомленнi, вiдповiдальностi, що випливає з неї;
2. Мир у всьому свiтi;
10
3. Боротьба з бiднiстю;
4. Боротьба з демографiчним вибухом;
5. Навчання ненасильству.
Концепцiя вiдкритого i закритого суспiльства, виражена, зокрема, i в наве-
дених положеннях програми переходу до вiдкритого суспiльства в плане-
тарному масштабi загалом, вiдiграє конструктивну роль у тих позитивних
культурно-iсторичних та соцiально-полiтичних зрушеннях, що окреслюю-
ться в сучасному суспiльствi. Однак потенцiал цiєї концепцiї залишається
значною мiрою не тiльки нереалiзованим, а навiть незапитаним внаслiдок
як труднощiв операцiоналiзацiї її вузлових, досить абстрактних i есеїстично
викладених понять, так i певної заiдеологiзованостi позицiй автора.
Захист особистiсного iнформацiйного простору має корелювати з на-
цiональною безпекою. Якщо повнiстю особистiсний iнформацiйний простiр
буде убезпечено, то буде поставлено пiд загрозу нацiональна безпека. При-
пустимо, що терористи планують здiйснення теракту i якщо спецслужби
вчасно не отримають про це вiдомостi, то їх плани здiйсняться. В результатi
загинуть люди. З iншого боку, надмiрне захоплення нацiональною безпекою
може призвести до втручання держави у особистiсний простiр навiть там,
де це не потрiбно i порушує конституцiйнi права особистостi.
Нацiональна безпека — поняття полiтологiї та соцiальної фiлософiї, яке
визначає певний ступiнь захищеностi особистостi, суспiльства та держави
вiд зовнiшнiх та внутрiшнiх загроз, що дозволяє їм нормально iснувати та
розвиватися [4]. Соцiально-фiлософськi засади розумiння нацiональної без-
пеки були закладенi в працях Платона, Макiавеллi, Гоббса, Монтеск’є та
11
iнших мислителiв. У концептуально-теоретичному виглядi основнi iдеї суча-
сного розумiння Б.н. були вперше сформульованi в "Законi про нацiональну
безпеку", прийнятому США у 1947 р. Як складова органiзацiйної структу-
ри суспiльства та його продукт нацiональна безпека вiдбиває специфiчнi
риси. Як соцiальна система нацiональна безпека формується i функцiонує
пiд впливом низки чинникiв: геополiтичного, соцiально-полiтичного, еко-
номiчного, етнонацiонального. Базовими елементами системи нацiональної
безпеки є:
a) економiчнi, соцiально-полiтичнi, культурнi процеси та зв’язки в суспiль-
ствi;
b) соцiальнi групи людей;
c) iдеї як виразники певних потреб та iнтересiв рiзних соцiальних груп;
d) соцiальнi iнститути, якi виконують функцiї гарантування безпеки.
В системi нацiональної безпеки вирiзняють пiдсистеми: безпека осо-
бистостi, безпека суспiльства, безпека держави. Їх спiввiдношення визна-
чається характером суспiльно-полiтичних вiдносин та ступенем iснуючих
загроз.
