Ассоциация Философского Искусства

Думаю, на первых порах своей жизни часто человек не вибирает веру, а вибирают ее за него (веру, безверие..что угодно). И в последствии внедренные в детстве убеждения он уже воспринимает как свои собственные, т.к. по сути ими и жил. Усыновила бы, к примеру, теперешнего христианина в детстве китайская семья -  он был бы сейчас в равной степени таким же преданным буддистом))

Вы задели очень важную тему - "а что скажет стая?". Человек становится символически причастным к господствующему верованию, и эта причастность заменяет ему живое участие. Он становится "стихийным" христианином или чем-то там еще, солдатом крестоносного войска. Своего богословия у него нет,  он сам отказывает себе в праве на него. Кстати, отличное поле деятельности для духовной полиции с ее Великим Инквизитором.

Видимо, речь не о "плохом", а о "неполном", "нецелостном", "фрагментарном",в конечном счете не о "своем" веровании. Здесь компромисс, даже если верующий почти достучался до себя, грозит поворотом вспять. Иными словами: веруя так, что своя собственная личность проявляется, т.е. творит,я - это я. Вера без творения - признак нахождения в толпе. Вместе можно числиться членами церкви, общины или секты, но, чтобы пропустить через себя Откровение, надлежит остаться наедине с Богом.

Мне хотелось бы все-таки остановиться на вопросе: «Совместимы ли науки и религия в постижении мира?»
       Наверное, каждый задавался вопросом - Зачем живет человек, если ничто не спасает ни его, ни кого-либо в мире от смерти? Многие за ответом обращались к науке. Однако наука не дает ответ на это вопрос, а также не дает  никаких ответов о Боге и о существовании будущей жизни….
          В одно время, интенсивное развитие науки, привело к массовому распространению атеизма… и в дальнейшем церковь, снизошла до признания науки. На данном этапе развития современного мира церковь признает роль науки в познании самого человека, но при этом утверждает, что постичь мир без веры невозможно. До сих пор человек страстно пытается найти окончательное решение двух нерешенных наукой проблем: рождения и смерти. Пока мы не можем видеть дух, выходящий из тела, а также само божественное начало жизни, то мы думаем, что духа не существует, поскольку наше познание ограничено телесными чувствами, как говорится в Библии: «потому что они видя не видят, и слыша не слышат, и не разумеют». И именно в этом большая ошибка многих из нас.
    Наука дает понятия, определения, категории, но всему дать определение невозможно гипотетически… Религия, как возможно и наука объединяет людей, однако в отличие от науки может быть доступна всем, а не только посвященным. Отсюда вывод - совместный диалог религии и науки не возможен до тех пор,пока не будет найдено точек соприкосновения в постижении мира и в познании общечеловеческих ценностей.

А мне почему-то кажется, что наука бесполезна для веры, предпочитаю познавать Божественность через созерцание окружающего мира. К тому же наука не может помочь человеку любить, быть добрее и т.д.

Не люблю слово "наука" (наука-скука), уж лучше говорить "искусство". К примеру, психология - искусство познания человека. Как вам? Ну а философию вообще грех наукой называть. Грамматика, вот это наука.

Darja пишет:

Mart, гуманитарные науки очень даже могут помочь во всем этом. Особенно - психология. Она очищает и просветляет.

Дарья, материалистическая психология, настроенная понимать внутренний мир человека через тестирование вряд ли очищает. Такая психология - антипод и религии, и мскусства. Но есть и философская, эезистенциальная психология, уже в силу специфики предмета она удаляется от материализма и помогает понять запредельное. Такой психологией для меня является, например, андрогин-анализ.

Мне вера просто помогает быть спокойной. В церкви, например, слушая пение хора, смотря на свечи, красивые облики икон, я начинаю ощущать легкость, уверенность, единство с миром. Тревоги проходят, я вспоминаю, что не надо беспокоиться, что все будет происходить так, как надо. В таком состоянии я могу услышать Себя.

На мій погляд, ВІРА є в кожної людини, вона в усіх різна і дуже часто протиставляється усім існуючим релігіям світу.
Не згоден з тими, хто вважає кордон між вірою та релігією тонким. Навпаки, як на мене, різниця між цими двома поняттями просто космічна, тому що їми апелюють дві аьсолютно різні науки - історія та філософія.
Феномен віри є одним з найцікавіших у світі і його досліджували тисячі філософів.
Релігія (не важливо яка) філософа цікавить набагато менше, тому що у ній викладені думки спрощені, навіть дещо примітивні. Релігія, проте, надзвичайно цікава для істориків. Подивіться на одну лише Біблію - якщо читати її, не впавдаючи у крайності, тобто не відчуваючи особливого піїтету, але і не шукаючи протиріччя між главами, яких можна знайти з сотню так точно, то можна побачити безліч корисної інформації. Слава Богу, і історики, і геогафи, вже зробили на основі цією книги безліч відкриттів. Звісно ж, я кажу  про справжніх, "холодних" науковців, а не про псевдоісториків та авантюристів, що з довгими язиками нараспашку побігли шукати Ноїв ковчег.
Але у наші часи особисто я налаштований прости будь-якої релігії. Як і філософії, доречі - наприклад, на питання, що таке конфуціанство, віра або релігія, не так уж і легко відповісти!
Людина повинна розвивати свою особистість, а ні зімішуватися з натовпом. До того ж, якщо віра залишається завжди кришталево чистою, то релігія - те ж християнство - забруднило вже себе так, що особисто я, як історик, до церкви навіть наближатися не можу. Хтось іноді каже про ауру, що існує навколо віруючих людей, наполягає на тому, що молитва може вилікувати...
Так в тому то й справа, що дійсно може! Але християнство не має до цього ніякого відношення. Це як Велика Вітчизняна війна. Виграли, але тов. Сталін не мав до цього ну ніякого відношення, а навіть навпаки. Так і у випадку з християнством.
На останок розповім про сучасні українські реалії. Мій викладач в інституті розповів одну цікаву історію: у його матері є одна знайома бабуся, дуже "віруюча людина", як незрозуміло чому люблять казати про тих, хто є християнином. У церкві ця бабуся якось познайомилася з одним священником, і потім ходила до нього. Ну, зрозуміло, розповідала про себе, просила "відпустити гріхи", "сповідатися" і все таке інше. А у бабусі була онучка, що ходила до церкви Київського патріархату. Прочувши про це, цей священник, який належав до Московського патріархату, змусив її відмовитися від онучки, інакше "Бог покарає". І бабуся відмовилася.
Я вважаю, що за одну тільки цю історію потрібно зламати "зайвий" інститут влади, що з успіхом успадкував від СРСР ідеологічний вплив на населення. Ми ж не можемо отак просто жити, без нічого. В нас комплекс мазохіста - бажання постійного тиску.  А тому мало просто "вбити Дракона", треба зробити ще щось. А що тут зробиш, якщо після розвалу СРСР з усіх щілин повилізали мерзотники та сволоти у рясах і з криком "Ми не їли 100 років" накинулися на людей?!

Шановна пані Марін, вибачте, звичайно, але відразу видно, що ви абсолютно "не у темі". Чув дзвін, та не знаю, де він...
Ви просто не бачите, що одну й ту ж подію можна сприймати з різних боків, з залученням різних аспектів інтелекту.
Я, як історик, звичайно ж, намагаючись висвітлити причини різкого злету православ"я, спираюсь на конкретні факти. Я приводжу різні приклади того, як релігія наносила неабияку шкоду Україні. Православя"я в Україні і народилося зі злочину Володимира "Великого", а продовження було ще гіршим: це, звичайно ж, і війни козацтва з Річчю Посполитою (кожне з повстань козацтва: і Косинського, і Наливайка, і Трясила, і Сулими, і Гуні, і Острянина, і Павла Бута, і навіть Хмельницького починалися по деяким причинам, і однією з них завжди було окатоличення українців); це просто жахливи події, відомі під назвою "Коліївщина"; це звіряча різня населення Західної України у часи 1 Св. війни; під час 2 св. навіть і казати не доводиться- греко-католицька церква, її ліквідація та наслідки цього рішення теж вкрай трагічні.
Я розповідаю вам про те, чому після розвалу СРСР народ так активно побіг до церкви. Це зовсім не "розкриті очі", а примара того самого Дракона з геніального фільму, якого ніяк не можна вбити. Подивіться на сторінки преси тих часів і ви відразу ж побачите навіть у простій, пресічній газеті карікатуру: люди з корабля, що тоне, пливуть на берег, а на березі - церква та священники з розкритими обіймаи. Мене особисто ця тема цікавила і я передивився достатньо багато різних матеріалів.
Ви ж, шановна пані Марін, просто не розумієте змісту дискусії, тому що не володієте матеріалом. На чисто емоціональному рівні ви намагаєтеся щось довести, але емоції та історія - справи несумісні.
Коли я писав про "сволот у рясях", я говорив, звичайно ж, не про історичне значення православ"я у цілому, а про конкретний випадок з бабусею та її онучкою. Звичайно ж, такі випадки є непоодинокими та достатньо поширеними.
Те, що я вам зараз розповів - це лише холодні факти, нічого більшого. Ви ж фактів не розповідаєте, проте, говорите про конкретних людей. Ну що важать конкретні люди у порівнні з тисячоліттям!
Коротше кажучи, мені нецікаво вести дискусію з людиною, що не знає навіть приблизно, про що вона пише. Пишіть у темі "магія слова", там у вас є хороший потенціал і ви розумієте предмет розмови.
Тут же ви просто "не у темі" і, не маючи ніяких аргументів, щось кажете...
Не знаю. Не люблю апломбу. Якщо людина про щось пише, вона повинна хоча б трошки орієнтуватися у даній темі.

Кх-м, це вже зовсім пальцем у небо. На особистості переходите ви, розповідаючи про якихось сучасних священників "вищого гатунку". У той час я, якраз, використовую аргументи суто історичні, тобто узагальнені. А критикувати ваші аргументи вкрай важко, тому що їх просто нема.

Шановна пані Марін, а вам не здається, що ви переплутали тему і хотіли написати ваше повідомлення у темі "магія слова", а написали тут?