МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедра філософії та соціально-гуманітарних дисциплін
«КЛОНУВАННЯ ЯК ФІЛОСОФСЬКО-АНТРОПОЛОГІЧНА ТА ЕТИЧНА ПРОБЛЕМА»
Реферат аспіранта
Інституту с.-г. мікробіології НААНУ
Ковпак Поліни Володимирівни
Науковий керівник:
к. с.-г. н., с. н. с.,
зав. лаб. екологічного землеробства
Інституту с.-г. мікробіології НААНУ
Токмакова Любов Миколаївна
Тема дисертації:
«Мікробіологічний стан агроценозу з
пшеницею озимою за різних систем удобрення»
Чернігів – 2011
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1 Історія клонування
1.1. Клонування рослин
1.2. Перші досліди на амфібіях
1.3. Невдачі експериментів з мишами
РОЗДІЛ 2 Соціально-філософські, етичні проблеми клонування людини та біоетика
2.1. Клонування людини як філософсько-соціальна проблема
2.2. Етичні проблеми клонування людини
2.3. Клонування та біоетика
РОЗДІЛ 3 Правові аспекти клонування людини
3.1. Захист людської особистості на міжнародному рівні
3.2. Сучасний стан в Україні
ВИСНОВКИ
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
ВСТУП
В останні десятиліття минулого століття відбувався бурхливий розвиток однієї з найцікавіших гілок біологічної науки – молекулярної генетики. Вже на початку 1970-х років виник новий напрям генетики – генна інженерія. На основі її методології почали розроблятися різного роду біотехнології, створюватися генетично змінені організми. З'явилася можливість генної терапії деяких захворювань людини. До теперішнього часу вченими зроблено безліч відкриттів в області клонування тварин з соматичних клітин, які успішно застосовуються на практиці.
Клонування – метод одержання декількох ідентичних організмів шляхом безстатевого (у тому числі вегетативного) розмноження. Таким способом на протязі мільйонів років розмножуються в природі багато видів рослин і тварин.
Проте зараз термін "клонування" зазвичай використовується в більш вузькому сенсі і означає копіювання клітин, генів, антитіл і навіть багатоклітинних організмів в лабораторних умовах. З'явилися в результаті безстатевого розмноження екземпляри по визначенню генетично однакові, проте і в них можна спостерігати спадкову мінливість, обумовлену випадковими мутаціями або створювану штучно лабораторними методами.
Навіщо зараз клонують тварин? По-перше, можна було б відтворювати цінні з тієї чи іншої точки зору особини, наприклад чемпіонів порід великої рогатої худоби, овець, свиней, скакових коней, собак і т.п. По-друге, перетворення звичайних тварин у трансгенних складно і дорого: клонування дозволило б отримувати їх копії.
Проектується виробляти трансгенних ссавців, здатних синтезувати фактори згортання людської крові та інші життєво важливі для нас продукти і виділяти їх у складі свого молока. Широкомасштабний розвиток такої біотехнології заощадило б величезні кількості донорської крові, запаси якої обмежені і могли б використовуватися більш ефективно.
Більше десяти років пройшло з того часу, як у Британії клоновано першу велику тварину після пуголовків – вівцю Доллі. А досі між науковцями не вщухають суперечки щодо того клонувати чи не клонувати. Шляхом клонування можна створити будь-який живий організм або його частину. Звичайно, найбільше суперечок точаться саме навколо клонування людини.
Ідея клонування Homo Sapiens ставить перед людством такі проблеми, з якими воно раніше не стикалося. Так розвивається наука, що кожен її новий крок несе з собою не тільки нові, невідомі раніше можливості, але і нові небезпеки. Ось тут і виникають як етичні, правові так і філософсько-антропологічні питання, котрі необхідно розглядати і вирішувати для попередження людських помилок.
РОЗДІЛ 1 ІСТОРІЯ КЛОНУВАННЯ
1.1. Клонування рослин
Термін "клон" походить від грецького слова "klon", що означає – гілочка, втеча, держак, і має відношення перш за все до вегетативного розмноження. Клонування рослин живцями, нирками чи бульбами в сільському господарстві, зокрема в садівництві, відомо вже більше 4-х тис. років. Починаючи з 70-х років нашого століття для клонування рослин стали широко використовувати невеликі групи і навіть окремі соматичні (нестатеві) клітини.
Справа в тому, що в рослин (на відміну від тварин) у міру їх зростання в ході клітинної спеціалізації – диференціювання – клітини не втрачають так званих тотіпотентних властивостей, тобто не втрачають своєї здатності реалізовувати всю генетичну інформацію, закладену в ядрі. Тому практично будь-яка рослинна клітина, зберегла в процесі диференціювання своє ядро, може дати початок новому організму. Ця особливість рослинних клітин лежить в основі багатьох методів генетики та селекції.
При вегетативному розмноженні і під час клонування гени не розподіляються по нащадкам, як в разі статевого розмноження, а зберігаються в повному складі протягом багатьох поколінь. Всі організми, що входять до складу певного клона, мають однаковий набір генів і фенотипно не розрізняються між собою.
Клітини тварин, диференціюючись, позбавляються тотіпотентності, і в цьому – одне з істотних їх відмінностей від клітин рослин. Як буде показано нижче, саме тут – головна перешкода для клонування дорослих хребетних тварин.
1.2. Перші досліди на амфібіях
В далекі 40-і роки, російський ембріолог Г.В.Лопашов розробив метод пересадки ядер в яйцеклітину жаби. В червні 1948 року він відправив в «Журнал загальної біології» статтю по матеріалам своїх експериментів. Однак на біду в серпні 1948 року відбулася сумнозвісна сесія ВАСГНІЛ. Роботи Лопашова забули, а в 50-і роки американські ембріологи Р.Бріггс та Т.Кінг виконали подібні досліди. Пріоритет дістався їм, як вже не раз траплялося в історії російської науки.
Р.Бріггс та Т.Кінг показали можливість клонування ембріонів хребетних на початку 50-х років в дослідах на амфібіях. Вони розробили мікрохірургічний метод пересадки ядер ембріональних клітин за допомогою тонкої скляної піпетки в позбавлені ядра (енуклейовані) яйцеклітини [1].
Великий внесок у цю область вніс англійський професор зоології Гердон. Він першим клонував жаб Xenopus laevis (1962 р.), в якості донора ядер використав не зародкові клітини, а вже цілком спеціалізовані клітини епітелію кишечника плаваючого пуголовка. Ядра яйцеклітин реципієнтів він не видаляв хірургічним шляхом, а руйнував ультрафіолетовими променями. У більшості випадків реконструйовані яйцеклітини не розвивалися, але приблизно десята частина з них утворювала ембріони.
Пізніше Гердон модифікував експеримент. Оскільки більшість реконструйованих яйцеклітин (з ядром клітини кишкового епітелію) гинуть до завершення стадії гаструли, він спробував витягнути з них ядра на стадії бластули і знову пересадити їх у нові енуклейовані яйцеклітини. Число зародків з нормальним розвитком після цього збільшувався, і вони розвивалися до більш пізніх стадій в порівнянні з зародками, отриманими в результаті первинної пересадки ядер.
Потім Гердон разом з Ласки (1970) стали культивувати in vitro (поза організмом в живильному середовищі) клітини нирки, легень і шкіри дорослих тварин і використовувати вже ці клітини як донорів ядер. Приблизно 25% первинно реконструйованих яйцеклітин розвивалися до стадії бластули. При серійних пересадках вони розвивалися до стадії плаваючого пуголовка. Таким чином було показано, що клітини трьох різних тканин дорослого хребетного (X. laevis) містять ядра, які можуть забезпечити розвиток принаймні до стадії пуголовка.
Таким чином, у багатьох роботах показано, що у разі амфібій донорами ядер можуть бути лише зародки на ранніх стадіях розвитку.
1.3. Невдачі експериментів з мишами
Успішні досліди з амфібіями змусили учених замислитися про клонування ембріонів ссавців, зокрема мишей. Мак Кіннел в одній зі своїх робіт зазначав, що всі необхідні для цього методи вже існують, і незрозуміло, чому миша досі не клонована. На його думку, першими об'єктами повинні були стати саме дрібні тварини, такі як миша або кролик. Однак пророкування Мак Кіннелла не збулося, хоча наприкінці 70-х років досліди на мишах дійсно почалися і протікали дуже драматично. До того часу дуже ґрунтовно були вивчені біологія і генетика ранніх етапів розвитку ссавців, і, зокрема, миші як модельного об'єкта.
В 1977 р. з'явилося сенсаційне повідомлення Хоппе і Ілменсі про те, що вони отримали сім дорослих самок мишей, п'ять з яких мали тільки материнській геном, а два - батьківський геном. Їх успіх був пов'язаний, з тим, що, видаляючи один пронуклеус, вони подвоювали число хромосом іншого, обробляючи яйця спеціальною речовиною, потім вирощували отримані диплоїдні гомозиготні (з двома однаковими наборами генів) зародки in vitro до стадії бластоцисти і пересаджували в матку самки-реципієнта для подальшого розвитку.
Однак, на жаль, дані Хоппе і Ілменсі підтвердити не вдалося, хоча багато хто намагалися це зробити.
Значно удосконаливши методи добування ядер і введення їх в клітину, Мак Грат і Солтер провели свою серію експериментів і повідомили, що високий вихід живих мишей вони отримали, коли як донорів ядер використовували зиготи, але якщо донорами були ранні ембріони, то реконструйовані яйцеклітини, як і раніше, розвивалися лише до стадії бластоцисти.
У 1978 році була народжена перша дитина «з пробірки». У 1981 році Шетлз отримує три клонованих ембріона людини, але зупиняє їх розвиток.
У 1993–1995 роках, група дослідників під керівництвом Вілмута отримали клонів – 5 ідентичних тварин, донорами ядер яких була культура ембріональних клітин.
В лютому 1997 року з’явилось повідомлення, що в лабораторії Я.Вілмута в Рослинському інституті в результаті використання донорського ядра клітини молочної залози вівці було отримано клоновану тварину – вівцю на прізвисько Доллі.
РОЗДІЛ 2 СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКІ, ЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ КЛОНУВАННЯ ЛЮДИНИ ТА БІОЕТИКА
2.1. Клонування людини як соціально-філософська проблема
XX століття можна з упевненістю назвати століттям розквіту біології. Адже ця сфера знання розвивається найбільш динамічно і спричинила своїми відкриттями справжній вибух суспільної свідомості.
Неймовірні досі можливості щодо реалізації найсміливіших проектів на базі відкриттів у галузі молекулярної біології і генетики, виникнення генної інженерії і нових медичних технологій значною мірою змінили уявлення про такі фундаментальні загальнолюдські цінності, як життя та його етапи – народження і смерть. Та й взагалі змусили замислитися над запитаннями: що таке людське тіло і де «живе» душа, оскільки, як відомо, «у здоровому тілі – здоровий дух».
Кредо філософії – ставити запитання і шукати на них відповіді.
Історично склалося так, що актуальні нині проблеми взаємозв'язку біосоціальної природи людини і сенсу її буття і раніше осмислювалися у лоні філософії, як правило, у запитальній формі. Від гамлетівського «Бути чи не бути?» до позиції Е. Фромма – «Мати чи бути?» вони найяскравіше відбиваються сьогодні у питаннях про людську самість на грані вимирання, тобто небуття. На зламі ХХ–ХХІ століть вони можуть бути сформульовані в різних варіантах. Що значить бути здоровим? Як слід розуміти проблему прагнення до досконалості – тілесної або духовної, природної чи штучної – і до якого ступеня припустиме хірургічне і генетичне «вдосконалення» людського організму?
Тема клонування людини і наукові розробки в цій галузі набувають дедалі більшої соціальної значущості, що неминуче робить їх предметом філософського аналізу. Наполегливі заяви вчених про те, що вже в найближчі роки стане технічно і методологічно можливим клонування людини в тому або іншому варіанті, виділили цю тему з розряду вузькоспеціальних у ряд животрепетних соціальних проблем, які мають глибокий філософський і гуманітарний смисл.
Уже сьогодні ясно: клонування людини та його можливі соціальні наслідки за своїми масштабами будуть настільки значними, що можуть змінити весь соціум, його традиційні підвалини, багато світоглядних установок і уявлень, наукову парадигму в цілому [12]. Все це, по суті, може призвести до виникнення іншої цивілізації.
В міру розвитку науково-технічного прогресу як відбиток «зворотного зв'язку» у відносинах «людина – техніка – світ» виникла філософія техніки – методологія науково-технічної творчості.
А тепер, на межі тисячоліть, очевидно, настав час для нового «прочитання» тези Сократа «Людино, пізнай саму себе!» – як згорнутої формули предмета філософії і програми подальшого розвитку філософських досліджень.
Навіть ранні філософські школи, розмірковуючи над проблемою людини, містили в собі знання і про її тілесну оболонку, що особливо наочно можна простежити на процесі становлення східної філософської думки [10].
Питання, пов'язані з клонуванням живих організмів, і людини зокрема, тобто відтворенням у клонах абсолютно точного генома батьківського організму, викликали величезний суспільний резонанс в усьому світі. В соціумі триває напружений діалог з приводу клонування і ставлення до нього. Прихильники та опоненти виступають досить активно. Відстоюючи свої позиції, вони аргументують, переконують, доводять. Причому, якщо вчені, фахівці в цій галузі вбачають в тій же овечці Доллі втілення успіху науки у розв'язанні найскладніших проблем біомедицини (таких, наприклад, як пошук органів для пересадки тощо), то представники багатьох громадських організацій, релігійні діячі часто займають різко негативну або консервативну позицію.
Безпрецедентною є не тільки сама проблема – клонування і ставлення до нього, тобто зміст питання, а й форма її суспільного сприйняття з використанням новітніх досягнень науки і техніки. Проблема клонування людини активно обговорюється на радіо, телебаченні, на сторінках друкованих видань. Громадська думка навколо неї створюється, зокрема, за допомогою опитування, інтерв'ю з відомими в країні людьми – успішними політиками, бізнесменами, кумирами естради, спорту, кіно і т.д. На запитання: «Чи згодні Ви клонувати себе?» переважна більшість респондентів відповіла негативно [13].
Мабуть, бум громадської думки навколо питань клонування порівнянний хіба що з початком екологічного буму, викликаного наочними і жорстокими наслідками глобальної екологічної кризи, яка почалася у 50–60-і роки. Тут простежується аналогія не тільки в плані емоційного сплеску.
Закономірно і те, що будь-яка соціально значуща проблема спочатку переживається на рівні індивідуальної свідомості і тільки згодом усвідомлюється, піднімається на рівень теоретичного осмислення – ідеології, теорії, філософії. Так було завжди. Нині теж багато виступів, які є скоріш емоційними, ніж раціональними. В них – острах, нерозуміння, занепокоєння перед небезпекою, що їх приховують новітні досягнення науки. Тут часто превалює інстинктивне бажання вберегтися від можливих негативних наслідків їхньої реалізації, складне біосоціальне почуття самозахисту виду Homo Sapiens.
Основне питання XXI ст., яке стосується виживання людини як біологічного виду у зв'язку з обговоренням соціальних наслідків її клонування можна сформулювати так: чи реально розмістити на Землі додаткові мільярди собі подібних, значно подовжуючи життя тих, котрі вже живуть, і належним чином забезпечуючи їхні потреби та бажання? І якщо так, то якою ціною? Які ще форми життя виявляться жертвами людини? Чим завершиться її історичне сходження?
Питання залишаються відкритими, якщо врахувати унікальну здатність людини «думати про найкраще, а робити якнайгірше». Адже в людині закладені дві програми – інстинктуальна і соціокультурна, що і визначає її суперечливість. Своєю тілесністю і фізіологічними функціями людина належить природі. Але соціальність диктує їй інші правила поведінки. Ці дві програми, як влучно зауважив П.С.Гуревич, «...наче демони, розтягують людину в різні боки» [5].
XXI століття людина зустрічає як лідер еволюційного процесу. Проте вона ще не готова взяти на себе відповідальність за життя на Землі, оскільки ще до кінця не усвідомила, що саме життя є вищою цінністю. Не усвідомила людина і ступінь розширення своїх обов'язків. І досі платонівська проблема досягнення гармонії між індивідуальною чеснотою і суспільною справедливістю залишається нерозв'язаною. І сьогодні можна повторити, слідом за Сенекою, що «найбільшу частину життя ми витрачаємо на погані справи, чималу – на неробство, і все життя – не на ті справи, що потрібно» [6].
У гонитві за сенсаціями засоби масової комунікації не завжди неупереджено висвітлюють нові факти, пов'язані з клонуванням, що лише посилює суспільний негативізм навколо цієї проблеми.
Численні фантастичні, навіть абсурдні заперечення проти клонування свідчать не тільки про відсутність розуміння цього питання у багатьох людей, а й про необхідність роз'яснення його сутності, обговорення етапів, можливих наслідків і перспектив клонування у найглибшому і найширшому – філософсько-етичному аспекті. Філософія має багатовіковий досвід проведення громадських обговорень, диспутів, розв'язання складних проблем, що може сприяти сторонам утриматися від софістики (суперечок заради суперечок), перейти до толерантного аналізу аргументів і, в остаточному підсумку, до соціального консенсусу.
Усвідомлення пріоритету загальнолюдських гуманістичних цінностей веде до конструктивного діалогу, сприяє міжнародному співробітництву, виробленню стратегії сталого розвитку цивілізації [7]. Клонування та його можливі соціальні наслідки з погляду їхньої етико-філософської оцінки ставлять під загрозу ці успіхи. По-перше, суспільство вже розділилося на супротивників і прихильників клонування, що призводить до протистояння, і досить напруженого. По-друге, розділилася також світова спільнота, оскільки різні країни зайняли різні позиції, що відбилося у їхніх національних правових нормах. По-третє, якщо клонування людини буде все-таки здійснено, то виникне новий вид індивідуальних відмінностей – генетичний (за способом народження), нова соціальна верства – клони, нова проблема – співіснування клонів і звичайних людей. Навіть для психологічної адаптації до цих проблем соціуму знадобиться певний час і значні зусилля. Можливо, було б доцільно прийняти відповідну міжнародну гуманітарну програму з подальшою її реалізацією на державному рівні.
За твердженнями вчених, клони людини будуть звичайними людськими істотами [7]. Вони народяться, як звичайно, – через 9 місяців – і виховуватимуться в сім'ї, як і будь-яка інша дитина. Їм потрібно буде 18 років, щоб досягти повноліття, як і всім людям. Від початку соціального експерименту з клонування людини до появи перших симптомів його наслідків мине приблизно той же час.
Існує жорсткий зв'язок між запереченням традиційної моральності, розпадом інституту шлюбу і штучними технологіями зачаття. Еволюціонуючи, антропоцентризм XX століття відмовляється від розуміння людини як істоти, залежної від вищих сил – будь то природа чи Бог. Він зміцнює людину в оцінці себе як самодетермінуючого суб'єкта, цілеосмисленого «творця» техніки, власного життя, самої себе. Унікальні факти соціально-практичної «апробації» антропоцентризму дав досвід соціалістичного «будівництва» і перетворень в СРСР, негативні наслідки якого ще довго житимуть у свідомості населення і проявлятимуться на всій величезній території колишнього Союзу.
Повчальні приклади, які дає нам соціоекологія, свідчать, що передбачити всі варіанти подальшого розвитку соціоприродних систем неможливо. Негативні наслідки втручання людини у перебіг природних процесів проявляються не одразу, іноді через значний час, а завдані ними збитки можуть виявитися не просто серйозними, а й непоправними [1].
2.2. Етичні проблеми клонування людини
Питання етичного ставлення людини до тваринного світу виникли, мабуть, ще за часів неоліту. Жалість до спійманих тварин, дбайливе і ласкаве ставлення до тварин, що мешкали поруч з людським житлом, поклоніння тим тваринам, від яких залежало життя племені (що, до речі, послужило однією з причин появи зооморфних форм релігії), привело людей до ще більшого усвідомлення необхідності регулювання своїх відносин з цим світом.
Надалі регулювання відносин між людьми і тваринами увійшло в релігійні канони, зокрема, в християнські, які передбачають не тільки майновий бік цих відносин (що відноситься до галузі права), а й милосердя.
У філософії першим, мабуть, розширив етичну проблематику, включивши в неї проблеми відношення до живого в цілому, родоначальник німецької класичної філософії Іммануїл Кант (1724–1804). У своєму етичному вченні він проводить поділ етики по відмінності суб'єктів та їх законів, де, крім обов'язку людини перед людиною, виділяє і борг людини перед нелюдськими істотами [4]. Висловлюючи свої погляди на обов'язки людини по відношенню до живої природи і вважаючи це суттєвим у моральній культурі.
Етика клонування людини – розділ біоетики, визначає можливості та наслідки клонування людської істоти.
В останній час розрізняють поняття «репродуктивне клонування людини» та «терапевтичне клонування», або «клонування у дослідницьких цілях». Репродуктивне клонування людини означає можливість штучного створення дорослої людської істоти з ядра соматичної клітини донора, поміщеного в яйцеклітину з видаленим ядром, який згодом імплантується в матку в якості ембріона; це повинно викликати вагітність та пологи. «Терапевтичне клонування» або «клонування у дослідницьких цілях» в даний час зупиняється на рівні ембріона, а тому його можна ще назвати «ембріональним клонуванням». Ембріональне клонування використовується в медичних цілях – як правило, для отримання ембріональних стовбурових клітин, які гіпотетично можуть відновлювати хворі органи донора, оскільки мають однакові з ним генетичні характеристики.
Відношення до ембріонального клонування людини є досить неоднозначним, оскільки фахівці по-різному оцінюють моральний статус людського ембріона.
Згідно першої точки зору, зародки людини повинні користуватися захистом з моменту зачаття (незалежно від того, в яких формах воно сталося) до народження, тому дослідне клонування повинно бути заборонено.
Друга точка зору ґрунтується на тому, що моральний статус ембріона поступово збільшується по мірі його розвитку і лише після народження він користується всіма правами людської істоти. Таким чином, дослідне клонування, зрозуміле як клонування і використання ембріонів, може бути дозволено.
Деякі експерти намагаються виділити деякий рівень у розвитку ембріона до народження, за яким він набуває моральний статус людини. Часто називається термін у чотирнадцять днів, після якого зародок є вже не біологічним об'єктом (системою клітин), а людською істотою, а тому будь-які досліди і дослідження до цього терміну етично виправдані. Термін у чотирнадцять днів називається тому, що саме в цей час у ембріона з'являється прообраз нервової системи, а клітини необоротно – як у дорослої людської істоти.
Аргументи експертів, обґрунтовуючи моральний статус ембріона, багато в чому визначаються релігійними традиціями і культурними особливостями тих чи інших країн [11].
В наші дні, час від часу, громадськість сколихують повідомлення про експерименти, спрямовані на клонування людини. Мало хто вірить у можливість створення клона сьогодні, але є велика ймовірність того, що він з'явиться колись.
Як вчені, так і пересічні громадяни у багатьох країнах світу цю інформацію сприймають по-різному. Одні вчені попереджують людство про небезпеку, яку несуть для нього такі експерименти, інші відстоюють думку про те, що ні науку в цілому, ні подібні наукові дослідження проблем клонування не зупинити. Далеко не однозначною є й реакція громадськості. Одні висловлюють занепокоєння з приводу втручання науковців вже не лише в природу, а в найсвятішу її таємницю – народження людини. Інші ж – одержимі ідеєю, якщо не безсмертя, то хоча б гарантованого "ремонту" свого тіла за будь-яких катастрофічних обставин – щиро вірять і прагнуть швидше наблизити таку чудо-подію.
На перший погляд, тут немає суперечності. Метод клонування людей обіцяє в перспективі можливість радикального лікування усіх захворювань людини методом заміщуваної терапії. Тобто, за бажанням конкретної людини, з її клітини, можуть виростити декілька біологічних копій і весь час підтримувати їх біологічне життя для того, щоб у разі потреби (невиліковних хвороб чи пошкоджень будь-яких внутрішніх органів чи частин тіла) мати повний "запасний комплект" біологічних складників цієї людини.
Ще привабливішим клонування виглядає для тих людей, які стурбовані своїм довголіттям. Під магією ідей деяких сучасних геронтологів таких людей стає дедалі більше й більше. Кому ж не хочеться прожити хоча б мінімум 100, не кажучи вже про 200, 400 і навіть 1000 років?!
З точки зору "чистої" науки, "чистої" біології і "чистої" медицини можливо б усе так ідеально і безтурботно виглядало. Проте існує сувора соціальна реальність з її моральним буттям, моральною історією і моральною перспективою. Ось тут, як об скелю, розбиваються найзагадковіші мрії, ідеї та бажання.
Як це не дивно, але прихильники клонування саме з ним пов'язують розширення сфери свободи індивідуального вибору.
Найперша перепона для свободи виникає у зв'язку з питанням, хто реально може скористатися клонуванням. В умовах ринкової економіки життя, з просто найвищої моральної цінності, стає, водночас, конкретним ринковим товаром високої ціни. Хто за нього як сплатить, так і проживе. Кому невідомий той факт, що багаті люди живуть довше, ніж бідні, що середня тривалість життя у розвинутих країнах набагато вища, ніж у країнах, які розвиваються.
Другою перепоною для свободи є питання про те, як поведуть себе дві сторони, що мають різні можливості з приводу клонів. Чи не стане клонування тією точкою біфуркації, з якої людство почне новий відлік своєї історії?
У відношенні до безсмертя усі люди мають сьогодні рівні права надані їм природою. Точно такі ж права мали первісні люди у відношенні до умов виживання, які створювала для них та ж сама природа. Але ж комусь прийшла в голову ідея огородити собі ділянку, дарованої Богом усім тварям (в тому числі і людям), землі і заявити, що це моє. З того часу зовсім іншим стало людське існування. Його охопила, (що триває й дотепер) епідемія "лихоманок": майнової, земельної, грошової, золотої, работоргівельної, колоніальної, нафтової, людино-, діто-, нарко-, зброє-, атмосфероторгівельної тощо. В результаті люди вже десятки тисяч років поділяються на багатих і бідних, ситих і голодних. І навіть більше, ця "хвороба" ієрархізувала не тільки людей, а й суспільства.
І, насамкінець, третя перепона для людської свободи знаходиться у науковій свавільності, що може привести взагалі до втрати будь-якої свободи.
Сьогодні виникає ситуація хизування людини своїми правами, що створює потенційну і реальну загрозу "людськості" соціуму, суспільства, "людськості" історії загалом. Сучасний розвиток подій навколо клонування людини, створення ажіотажу навколо цього питання, відкрита пропаганда клонування людини принципово змінює ситуацію: захищати потрібно не права індивіда, який прагне клонувати батька, матір, самого себе, улюбленого спортсмена чи кінозірку одночасно з клонуванням мамонтів, динозаврів та інших вимерлих тварин, а права людини як представника людства на збереження геному людини, її психічної, фізичної і генетичної цілісності. Сьогодні, коли права окремого індивіда починають суперечити правам людства на збереження людської історії і людського суспільства, необхідно визнати фундаментальний характер цінностей, що спрямовані на збереження діяльності людини, людського виміру соціального буття, людського характеру історії. Дослідження, що проводяться у сфері біології, генетики і медицини, мають обмежитись сферою науки та існуючих соціальних інститутів людського суспільства, а не призвести до принципової, радикальної та незворотної трансформації суспільства та історії, в якій людині будуть протистояти створені в наукових лабораторіях клоновані чи трансгенні істоти.
Пропаганда "Геному людини" на публіку створює викривлену картину, буцімто знання ДНК чи молекулярної структури гена вирішує усі проблеми.
Поняття геному також виявляє свою складність: знання лише однієї структури, тобто числа і послідовності нуклеотидів в ДНК зовсім не достатньо для опису геному. Важливі не тільки гени та їх послідовність, а й, насамперед, зв'язки: саме такі зв'язки визначають, які гени будуть працювати і як піде хід індивідуального розвитку в певних умовах середовища. Отже, з "голої" ДНК мамонта не можна відтворити вид самого мамонта.
Все це означає, що те, що сьогодні наука знає про дію генів, про їхній вплив на розвиток організму і генетичні особливості поведінки, не є достатнім для твердження, що клон людини буде людиною навіть біологічно. А якщо врахувати, що основним для людини є соціальне і культурне буття, то розглядати клонування людини як механізм відтворення саме людини необхідно визнати як необґрунтоване з наукової точки зору.
Отже надії на клонування як "повтору" особистості марні. Склад ДНК не гарантує розгадку індивідуальності людини.
Онтологічний аспект проблеми має відповісти на питання, чи є людський клон людиною, і в якому сенсі він дорівнює людині, чи буде він поводитись як людина в соціокультурному контексті, чи можливі і чи невідворотні протистояння людини з клонами, чим відрізняється онтологічна значимість оригіналів, з тиражованими копіями. Онтологічний аспект надзвичайно складний, в ньому переплітається як природне і суспільне (місце людини в природі і соціальних інституціях – тут арена справжньої міждисциплінарності природничих, соціальних наукових розробок) з метафізичним і трансцендентним. Метафізичні витоки пов'язані з проблемою буття, з питаннями онтологічних основ свободи і креативності людини.
Трансцендентний вимір проблеми є одним з найважливіших. Трансцендентний аспект проблеми клонування людини не можна ототожнювати з релігійно-містичним. Як не дивно, найбільш яскраві прояви трансцендентності людини є емпірично достовірними і навіть очевидними. Саме тому, мабуть, вони й не помітні. Трансцендентний вимір проблеми клонування людини залишає відкритим для наукового і філософського дослідження питання про тотожність клонованого організму людини. Справді, якщо клонована вівця – це вівця, то чи буде людський клон людиною з властивою людині здатністю жити так, наче її сутність знаходиться за межами тіла, не пов'язана з функціонуванням біологічних процесів в організмі (властива людині здатність бути щасливою чи нещасливою автономна від біологічного стану, це показують випадки здійснених суіцидів чи спроб суіциду, які в більшості випадків ніяк не пов'язані з невиліковними хворобами чи тяжкими захворюваннями). Навпаки, хвора чи стара людина, якщо є заради чого жити – і це "щось" знаходиться за межами її організму біологічної будови та біологічних процесів – буде відчайдушно боротись за життя – заради цього смислу – заради іншої людини, дитини, країни тощо. Трансцендентний вимір людини – це не тільки основа патріотизму і героїзму, здатності людини ототожнювати своє буття з буттям чогось іншого, надбіологічного (цей прояв трансцендентного виміру людини завжди використовувала держава); трансцендентний вимір людини є взагалі основою її соціально-значимої діяльності у будь-якій сфері (в науці, політиці, мистецтві і... у виробництві – корпоративна етика вимагає ототожнення цілей і мотивів діяльності з проголошеними цілями і метою корпорації). Трансцендентний вимір людського буття змальовує людину як істоту, для якої найвищі надбіологічні сенси є найглибшими підвалинами її життя. У цьому контексті традиційний погляд на людину крізь призму цілеспрямованої діяльності здатності переслідувати цілі та раціональності, що ґрунтується на причинно-наслідкових зв'язках дійсності, виглядає не просто обмеженим, а навіть убогим.
Трансцендентний вимір торкається найінтимнішого питання – питання про витоки і джерела цієї надбіологічності: які вони – суто соціальні, матеріальні, як вважають матеріалісти, чи духовні, трансцендентні у вищому релігійному розумінні трансцендентності.
Не можна замовчувати релігійне розуміння трансцендентності людини. Сьогодні збувається ситуація, коли визнання свободи совісті повертається проти релігійного витлумачення людини і... проти людини. Вже недостатньо зводити питання про трансцендентні джерела духовності і сутності людини до психологічного питання віри чи її відсутності в окремої людини.
На сьогодні від постановки і осмислення цього питання залежить найглибше розуміння сутності людини як такої, незалежно від психологічного стану віри чи безвір'я. Необхідно зрозуміти, що клонування людини є не тільки повторенням одних і тих самих генних наборів, а відхід від цього набору є шлях до схрещення людини з іншими нелюдськими живими істотами – і не тільки з тваринами. Це фактично суперечить Конвенції про збереження біологічного розмаїття, що вимагає збереження існуючих видів і природних засобів відтворення розмаїття на генетичному рівні. Необхідно зрозуміти, що клон людини не може мати притаманного людині трансцендентного виміру її сутності. І це принципово. І справа не в тому, скільки людей визнає чи не визнає акт творіння людини Богом. Сьогодні держава, якщо вона ігнорує трансцендентний вимір сутності людини, фактично стає на бік тих, хто не тільки не визнає акта творіння, а, надаючи клону статус людини, взагалі ототожнює людину з організмом останньої.