Ассоциация философского искусства

Ассоциация Философского Искусства

ГлавнаяОб АссоциацииФилософияАфоризмотерапияНовый сайтФорум
АФИ-почта
Забыли пароль? Запомнить меня

#1 14.05.2011 11:36:03

Світоглядно-метод. засади розв. хімії

ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ФІЛОСОФСЬКЕ ПІДҐРУНТЯ ХІМІЇ ЯК ПРИРОДНИЧОЇ НАУКИ
1.1. Біля витоків хімії та про тих, “хто в пітьмі запалив смолоскип    науки”
1.2. Світоглядно-методологічні аспекти розвитку хімії             
1.3. Єдність філософських та хімічних законів через призму    матеріалістичної діалектики
РОЗДІЛ 2. РОЛЬ ТА СПЕЦИФІКА РОЗВИТКУ ХІМІЇ У КОНТЕКСТІ СУСПІЛЬНОГО ЖИТТЯ
2.1. Хімія у царині Античності та Середньовіччя
2.2. Роль хімії у створені сучасних матеріалів
2.3. Значущість хімії у розв’язанні сировинної проблеми
2.4. Хімія у повсякденному житті
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП
В останні роки інтерес до філософських проблем хімії помітно зріс. Сучасна хімія розвивається стрімкими темпами, плідно співпрацюючи із фізикою, математикою, біологією, кібернетикою та іншими науками. Хімізація виробництва – одна з характерних рис технічного прогресу наших днів. "Століття хімії", "століття полімерів", "століття синтетики" – ці образні характеристики нашого часу, уживані поряд зі "століттям атома", "століттям автоматизації", відображають визнання величезного значення досягнень в хімії і її глибокого впливу на різні сторони життя сучасного суспільства [4].
Бурхливий потік нових уявлень про властивості речовин викликає  зміну колишніх понять, теорій, звертає увагу дослідників і на природу хімічного знання. Колосальні досягнення хімічної практики, настільки вагомо і зримо відчутні в повсякденному житті, вносять чимало нового в загальне світорозуміння, істотно відбиваються на стані взаємодій суспільства з природою і  ставлять цілий ряд питань філософського характеру.
Виникнення цих питань і їхнє значення для розвитку хімії і філософії пов'язані насамперед  із самим предметом, об'єктом хімії і його роллю в житті суспільства, у практичних  і пізнавальних відносинах людей із природою, у формуванні світогляду. Хімія, займає найважливіше місце серед наук, що вивчають речовину. Роль речовини і знань про речовину в житті суспільства, у трудовій діяльності людей, у їхніх відносинах з навколишнім природним середовищем, природа хімічних знань, шляхи і засоби їхнього формування – от та основа, на якій в остаточному підсумку і виникають філософські питання хімії; питання, для вирішення яких доводиться виходити за рамки хімії, її понять і методів у сферу питань про відношення матерії і свідомості, природи і людини, у сферу загальних уявлень про світ, про закони його пізнання. Разом, з тим встановлені хімією знання про природу, про речовину і зростаюча на цій основі влада людей над природою завжди були найбагатшим джерелом, що живить розвиток філософського світогляду [12].
Отже, можна виділити три основні групи філософських питань хімії.
Перша з них пов'язана із узагальненням того, що досягла хімія у вивченні структури речовини, завдяки чому вона збагачує загальну наукову картину природи, яке світоглядне значення зроблених відкриттів. Це онтологічний аспект досягнень хімії. Розробка цих питань дозволяє з'ясувати, глибше зрозуміти сутність тих  або інших відкритих хімією явищ, побачити їхній зв'язок між собою та з іншими явищами природи.
Другу групу філософських питань складають питання гносеологічні і методологічні. Якщо перша група питань стосується узагальнення, осмислення готових результатів хімічного дослідження у відокремленні від ходу процесу пізнання, то тут у центрі уваги – сама пізнавальна діяльність хіміка, її логічний інструментарій, аналіз  хімічного знання, що розвивається, понять, абстракцій, методів дослідження, основних законів і т.д.
Третя група філософських питань хімії - це питання, що відносяться до розкриття соціального аспекту розвитку хімії. Вони пов'язані з перетворенням хімії в продуктивну силу, адже вироблені наукою поняття стають знаряддям практичної діяльності людей по перетворенню об'єктивної дійсності. Досліджені хімією речовини - не тільки загадковий предмет наукових відкриттів, але і те, що життєво потрібно людству. Наявність або відсутність тих або інших видів речовини, уміння переробляти речовину, керувати її властивостями і перетвореннями, усе це є істотним чинником суспільного розвитку і помітно відображається на різних сторонах життя людства [4].
Історія хімії переконливо свідчить про те, що багато видатних вчених у сфері цієї науки відрізнялися високою філософською культурою і тією чи іншою мірою  завжди виявляли цікавість до світоглядної методологічної і соціальної сторони розвитку хімії, а характер і рівень їхніх філософських позицій завжди відбивались у напрямках, методах і результатах досліджень.
Тому питання світоглядного характеру, що стосуються соціальних аспектів хімії, розглянемо в даній роботі і спробуємо з'ясувати, чим сучасна хімія збагатила загальну наукову картину природи і яке значення цих досягнень.

РОЗДІЛ 1
ФІЛОСОФСЬКЕ ПІДҐРУНТЯ ХІМІЇ ЯК ПРИРОДНИЧОЇ НАУКИ
1.1. Біля витоків хімії та про тих, “хто в пітьмі запалив смолоскип науки”
Термін “хімія” (“хемія”) вперше згадується у трактаті Зосимуса — єгипетського грека з міста Панополіса (бл. 400 р. н. е.). До наших днів цей твір, що налічує 28 книжок, дійшов неповністю. У ньому Зосимус розповідає, що “хімії”, або “священного таємного мистецтва”, людей навчили демони, які зійшли на землю з небес. Першу книжку — чорну магію, згідно із Зосимусом, де описувалися прийоми “таємного мистецтва”, викрав у праотця Ноя проклятий ним син Хам і продав її єгипетським жерцям. Отже, від Хама і бере нібито початок хімія, яка у вільному перекладі означає не що інше, як “хамове ремесло”.
На думку видатного історика хімії — французького вченого М. Бертло, назва “хімія” походить від слова “Хемі”, або “Хума”, яким стародавні єгиптяни називали свою країну, а також нільський чорнозем (порівняйте з латинським слово “гумус” — грунт). Звідси “хімія” — чорне, як земля, “єгипетське мистецтво”, що має справу з різними мінералами, металами та іншими продуктами земних надр [2].
Слід зауважити, що і в давньогрецькій мові є чимало слів, подібних до назви „хімія”. Так, слова “хімос”, або “хюмос”, означають рідина, сік, а “хіма”, або “хюма” — відповідно литво, а також потік, річка. Звідси беруть початок “хімевсіс” — змішування та „хюмейя” — сплав. Це дає підставу тлумачити термін “хімія” як мистецтво, що займається розчинами, а також виплавлянням і литтям металів.
На батьківщині хімії — у стародавньому Єгипті — таємницею “священного мистецтва” володіла каста жерців. Вони були настільки всесильними, що їх побоювалися навіть фараони. У храмах єгипетські жерці, крім богослужіння, займалися також політикою і науками — астрономією, математикою, медициною та ін. Вони з великою точністю передбачали сонячні затемнення, зміну погоди, проводили складні розрахунки пірамід та інших споруд. Успішно розвивалося в Єгипті й хімічне ремесло. Винайдений жерцями спосіб бальзамування трупів ще й сьогодні дивує і захоплює. До наших днів чудово збереглося багато єгипетських мумій і серед них славнозвісна мумія 18-річного фараона Тутанхамона. Жерці володіли секретом виготовлення косметичних препаратів, ліків, а також сильнодіючих смертоносних отрут, якими вони зводили в могилу своїх противників.
В Александрії, заснованій у IV ст. до н. е., майже тисячу років проіснувала знаменита Александрійська Академія. При ній був університет, будинок муз (музей) і величезна бібліотека, що налічувала сотні тисяч рукописних книжок. В Академії вчились і працювали переважно греки. Отже, не дивно, що багато секретів і прийомів “таємного мистецтва” єгипетських жерців стали відомі грецьким ученим і ремісникам. Поступово давньоєгипетське мистецтво підробки золота, срібла й коштовних каменів стало поширюватись як істинне “перетворення” однієї речовини в іншу. На початку нашої ери воно заполонило розуми людей не тільки в Єгипті, який на той час уже опинився під п'ятою римського легіонера, а й по всій Римській імперії. Таємне мистецтво перетворення (трансмутації) металів поширювалося подібно пошесті. В обігу з'явилася величезна кількість фальшивих монет, що підривало економічну основу імперії, яка й так почала занепадати. Усе це змушувало римських імператорів вживати жорстоких репресивних заходів і навіть смертну кару до любителів “таємного мистецтва”.
У VII ст. дикі кочові племена арабів у результаті загарбницьких воєн заволоділи Александрією. У вогні загинула бібліотека Академії. Однак багато єгипетських і грецьких книжок, що опинилися в руках арабів, згодом були розшифровані й прочитані. З них арабські вчені запозичили нагромаджені протягом тисячоліть знання з різних наук, у тому числі  хімії. До назви “таємного мистецтва” араби додали поширений у їхній мові префікс “ал”. З того часу “священне таємне мистецтво” стало називатись “алхімією” [7].
Алхіміки Середньовіччя витратили чимало зусиль на марні пошуки трьох таємничих речовин. Одна з них — філософський камінь — нібито могла не тільки перетворювати срібло, ртуть, свинець та інші метали в золото, а й лікувати всі хвороби, немічного діда перетворити на юнака, значно подовжити вік людини і навіть зробити її безсмертною. Друга речовина перетворила б неблагородні метали в срібло. Третьою речовиною, яку хотіли відшукати алхіміки, мав бути універсальний розчинник „алькагест”, який би розчиняв усі без винятку матеріали.
Чи не найлегендарнішою постаттю серед арабських алхіміків був Джабір Ібн Хайян (латинізоване ім'я — Гебер), який працював при дворі багдадського халіфа. Подібно до індійських, китайських і деяких александрійських алхіміків Джабір стверджує, що всі метали складаються з двох начал — ртуті (жіноче начало) та сірки (чоловіче начало), які, з'єднуючись у різних пропорціях, утворюють сім відомих металів (до металів, крім золота, срібла, міді, заліза, олова, свинцю, він приєднує й скло). На його думку, змінюючи співвідношення сірки і ртуті за допомогою “еліксиру”, їх нібито можна перетворити в золото і срібло.
У своїх творах Джабір згадує чимало речовин (нашатир, луг, купорос, галун), хімічні операції (сублімацію, кристалізацію, перегонку, нагрівання), висловлюється про те, що алхіміки повинні займатися проведенням дослідів.
В Азії та Європі гучно лунало ім'я іншого арабського алхіміка — Абу Бакр Мухамеда ібн Закарійя ар-Разі. Серед його алхімічних трактатів найвідоміші “Книга таємниць” і “Книга таємниці таємниць”. Найстаріший рукопис останньої виявив у 1957 р. узбецький дослідник У. Т. Карімов у Ташкенті.
Ар-Разі теж вважає, що за допомогою “еліксиру” можна перетворювати метали, до двох начал додає третє — “соляне начало” (ознака розчинності).
Слідом за Демокрітом і Лукрецієм Каром Абу-ар-Разі висловив геніальну здогадку про те, що всі тіла складаються з неподільних елементів (атомів) і порожнечі між ними, уперше зробив спробу класифікувати відомі на той час речовини. У своїх творах він детально описав різні прилади і посуд, якими користувався у своїй лабораторії.
Твори Джабіра, Абу-ар-Разі та інших арабських алхіміків через завойовану арабами Іспанію і Візантію проникали в Європу, де їх читали в латинських перекладах і дуже шанували.
Алхімічні ідеї арабів, проникнувши в Західну Європу, знайшли воістину благодатний грунт. В епоху Середньовіччя і навіть пізніше алхімією захоплювалися майже всі — монахи, жебраки, князі і навіть короновані особи. Алхімічними операціями трансмутації металів займався, зокрема, німецький імператор Рудольф II. Він перетворив свій палац на велику алхімічну лабораторію, де оточив себе шахраями і пройдисвітами, які вважалися знавцями “таємного священного мистецтва”. В епоху Середньовіччя алхіміки в містах часто жили і працювали в окремих кварталах, на окремих вулицях. Тут можна назвати знамениту Злату Улічку в Празі.
За містифікації та обман алхіміки часто закінчули життя в катівнях, на каторзі чи на шибениці. Інквізиція переслідувала любителів “відьомської кухні” і спалювала їх на вогнищах “за стосунки із сатаною”.
Серед алхіміків зустрічаються також імена філософів і богословів: Альберт фон Больштедт (Альберт Великий), його учень і послідовник Фома Аквінський, Роджер Бекон, Раймонд Луллій, Базиліус Валентинус і багато інших. Альберт Великий (1193—1280) був монахом-домініканцем, професором теології, а пізніше єпископом. За різнобічні знання сучасники називали його “ходячою енциклопедією XIII століття” [13].
Альберт Великий — один з фундаторів середньовічної схоластичної філософії — вірної служниці та ідейної опори католицизму. В історії хімії він вважається одним з найвидатніших алхіміків Західної Європи. Альберт Великий сам проводив досліди по “перетворенню” металів, ознайомлювався з досвідом і методами роботи інших алхіміків, відвідував ремісничі майстерні. Він першим з європейців описав магнітну стрілку і порох. Будучи послідовником арабських алхіміків, Альберт теж помилково вважав, що метали складаються з ртуті і сірки, і додав до цих начал воду і миш'як (аурипігмент). Він був переконаний у тому, що метали можна перетворювати, змінюючи їхню густину та забарвлення. Метали, на його думку, забарвлюються ртуттю в білий колір, сіркою — у червоний, миш'яком — у жовтий. Густина металів залежить від кількості води, що міститься в них, та міри її стиснення. Альберт Великий умів визначати чистоту золота та відокремлювати хімічним способом благородні метали від звичайних. Історики хімії вважають, що саме він уперше добув миш'як у вільному стані.
Видатним алхіміком Середньовіччя вважають Роджера Бекона. Це була надзвичайно обдарована й освічена людина. Бекон викладав богослів'я та філософію в старовинному університетському місті Англії Оксфорді, а у вільний від лекцій і молитов час займався алхімією. Звинувачений у чаклунстві, Бекон провів у в'язницях 24 роки. Святі отці сподівалися вирвати в нього таємницю добування “філософського каменю” в обмін на волю. Бекон справді вірив у можливість перетворення металів. Подібно до китайських і арабських алхіміків він вважав ртуть “матір'ю металів”, причому під “ртуттю” і “сіркою” він розумів не прості речовини, а щось абстрактне й містичне [6, 7].
Великою заслугою Бекона є те, що він перший серед європейців підкреслив першорядне значення досліду у вивченні природних явищ.
Видатним алхіміком XV—XVI ст. був легендарний монах ордену Св. Бенедикта Базиліус Валентинус. Ніяких вірогідних відомостей про його життя і діяльність не збереглося, зате до наших днів дійшли його книжки “Тріумфальна колісниця антимонію”, ”Про великий камінь давніх мудреців”, ”Розкриття таємних прийомів”, “Останній заповіт” та деякі інші, якими зачитувалися алхіміки Західної Європи. Із цих книжок постає загадкова постать монаха-алхіміка, який чудово володів експериментальним мистецтвом.
Базиліус Валентинус перший з європейців добув елементарну сурму (антимоній) і детально вивчив її властивості. Він також добув і докладно описав “сурм'яну олію” (SbCl5), “соляний спирт” (соляну кислоту), вивчив її дію на метали та їх оксиди. У своїх творах він згадує сполуки цинку, ртуті, олова, свинцю, вісмуту, кобальту тощо.
У XVII ст. алхіміки вже шукають “філософський камінь” не тільки серед продуктів мінерального царства, а й у живій природі. Вони міркують приблизно так: оскільки людина — найдосконаліше створіння, то “філософський камінь” може міститись у продуктах її життєдіяльності. Подібна думка і наштовхнула гамбурзького алхіміка Генніга Бранда дослідити людську сечу. Сухий залишок, добутий перегонкою сечі, алхімік прожарив на сильному вогні і помітив, що на стінках реторти з'являється білий наліт, що яскраво світиться в темряві. Видовище було настільки вражаючим, що Бранд прийняв добуту речовину за загадковий “камінь мудреців”, який протягом віків марно шукали алхіміки. На превеликий подив, “камінь мудреців” не перетворював срібло і свинець у золото. Бранд замість сподіваного “каменя мудреців” добув звичайний білий фосфор.
Загадаємо ще про одного алхіміка — Йогана Фрідріха Бетгера (1682—1719), який шукав одне, а знайшов зовсім інше. Спочатку він теж займався “перетворенням” металів. Саксонський курфюрст (князь) Август II Сильний ув'язнив Бетгера та ще й наказав, щоб той виробляв золото для королівської скарбниці. Звичайно, золота нещасний в'язень добути не зміг. Проте він зробив відкриття, яке відразу озолотило короля Саксонії. Завдяки допомозі відомого німецького фізика С. Чирнгауза Бетгер винайшов спосіб виготовлення “білого золота” — фарфору, який до того ввозили з Китаю та Японії. У Мейсені (на р. Ельбі) було споруджено мануфактуру, що випускала чудові фарфорові вироби, за які в усіх країнах Європи платили золотом. За це золото Август II Сильний і скуповував шедеври живопису і тим започаткував славнозвісну Дрезденську картинну галерею.
Завершуючи розповідь про алхімію, треба зазначити, що свої твори алхіміки писали надзвичайно складною і заплутаною мовою, де кожне слово чи фраза мали загадковий зміст. Це робилося навмисне, щоб ніхто не зміг прочитати і розсекретити якусь таємницю.
Так, в одному з алхімічних трактатів читаємо: “Якщо Марс у своєму блискучому обладунку кинеться в обійми Венери, що розтанула від пекучих сліз, він неминуче почервоніє”. Як уже згадувалося, під Марсом і Венерою адепти розуміли залізо і мідь, а “пекучими сльозами” вони називали сильні (їдкі) кислоти. Отже, наведений уривок можна тлумачити так: “Блискуче залізо, занурене в розчин мідної солі, добутої розчиненням металу в кислоті, неминуче покриється шаром червоної міді” [15].
Кожний алхімічний трактат був оздоблений великою кількістю ілюстрацій, де кожна речовина та хімічна операція зображувались у вигляді символічних і алегоричних малюнків. Метали зображували у вигляді символів відповідних планет. Попіл, що утворювався від згоряння речовин, алхіміки зображували у вигляді людського кістяка, а пару чи газ — у вигляді птаха, здебільшого ворони або орла. Під вовком, що пожирає царя, розуміли сурму, яка в розплавленому стані розчиняє золото. Лебідь символізував білий колір речовин, ворона — чорний, фенікс — червоний. Твердий залишок після випарювання алхіміки називали “мертвою головою”, ZnO у вигляді піни — “філософською шерстю”, HNO3 — “міцною водою”, а суміш концентрованих HNO3 і НС1 — “царською водою”. До речі, останній термін іноді вживається ще й тепер.
“Напоєм забуття” алхіміки називали спеціальну суміш, вживання якої призводило до повної втрати пам'яті. Проте рецепт його виготовлення загубився у похмурі часи Середньовіччя.
Учені затратили багато років кропіткої праці, розплутуючи й розшифровуючи хитромудрі писання алхіміків, проте переважна більшість їх творів нерозшифрована й досі. Можна не сумніватися, що в них містяться певні відомості, які становлять цінність і в нашу космічну епоху.
Багато поколінь алхіміків намагалося здійснити ідею про перетворення одних хімічних елементів у інші. Але її вдалося втілити в життя лише фізикам XX ст. за допомогою ядерних реакцій. Не пропала даремно також самовіддана й важка праця шукачів “філософського каменю”. Разом з хіміками-практиками алхіміки нагромадили великий фактичний матеріал, добули, вивчили й описали багато нових речовин, розробили чимало експериментальних методів, прийомів і операцій, якими хіміки користуються й сьогодні. Тому, розглядаючи діяльність алхіміків, слід виходити не з того, чого вони не зробили, а з того, що вони внесли нового в скарбницю знань порівняно зі своїми попередниками, наскільки вони розширили і збагатили світогляд людства. Перехід від алхімічного бачення світу до наукової хімії підготовлювався як у надрах алхімічної практики, так і в ремісничій практиці. Алхімія стала тим історично необхідним етапом, під час якого відбувалася своєрідна ”переплавка” і ремесла, і світоглядної натуральної філософії.



Последнее редактирование Квашук Юлія Валеріївна (14.05.2011 12:02:04)

#2 14.05.2011 11:38:44

Re: Світоглядно-метод. засади розв. хімії

1.2. Світоглядно-методологічні аспекти розвитку хімії
Перш ніж розглядати світоглядне значення наукових і практичних досягнень в області хімії, необхідно уточнити, який зміст має цей термін. Світогляд відноситься насамперед  до духовної сторони діяльності, але він являє собою не одну з форм суспільної свідомості поряд з іншими, а їхню суть, кут зору. Тому він виявляється у всіх формах суспільної свідомості і практичної діяльності людей. Світогляд неможливий без філософії, тому що він і є не що інше, як ідейно-філософське обґрунтування основних проблем людського буття [11].
Світогляд, на відміну від інших систем знання, є сукупністю уявлень не просто про зовнішній світ, взятий сам по собі, і не просто про людину, поза її відношенням до світу, а саме про відношення людини до світу. Відношення людини (суб’єкту, носія світогляду взагалі) до світу обумовлено його практично реальним положенням у ньому, рівнем знань про світ і разом з тим всього людського суспільства і кожної людини.
Світоглядні, а також філософські аспекти характерні кожній науці, кожній формі свідомості. Світогляд не мислимий без знань, ні одні знання ще не складають світогляд, який починається там, де з’являється відношення людини до цих знань і, відповідно, відображеної в них дійсності. Світоглядний статус хімічних знань пов'язаний перш за все з виробленням загального наукового світогляду. Науковий світогляд має соціальний напрямок, він включає не тільки створення наукової картини природи, але і розуміння суспільних явищ, місця і ролі людини у світі. Саме вивчення суспільно значимих по своєму характеру світоглядних проблем дозволяє визначити всю важливість вкладу конкретних наук (в нашому випадку – хімії) у формування і розвиток наукового світогляду. Світогляд відіграє важливу роль не тільки в інтерпретації результатів пізнання, але і в самому науковому пошуку на всіх етапах дослідницького процесу.
Якщо природознавство, в тому числі і хімія, формують свої уявлення, відповідно об’єкту дослідження, яким він існує поза і незалежно від людини, то світогляд завжди дає картину світу крізь призму людини, її потреб, інтересів. Зараз, коли хімія все більш впевнено освоюється в ролі однієї з основних галузей природознавства, ще більш зростає необхідність філософського усвідомлення видатних досягнень в цій області починаючи із давніх часів і закінчуючи сьогоденням [5].
Перші спроби пояснити будову матеріального світу, що нас оточує, мали чисто філософський характер. Ще давньогрецькі філософи (наприклад, Демокріт, V–VI ст. до н. е.) стверджували, що всі речовини складаються з найменших частинок – атомів, які перебувають у постійному і безперервному русі, атоми розділені пустим простором. За уявленнями цих мислителів, речовини відрізняються одна від одної кількістю і розміщенням атомів, які їх утворюють. Усі зміни, що відбуваються у світі, вони пояснюють поєднанням і роз’єднанням атомів, припускаючи, що в атомі існує внутрішнє джерело руху, і вони самі здатні взаємодіяти один з одним.
Учення давньогрецьких філософів про атоми виглядає на диво сучасним, і нам воно цілком зрозуміле. Але на той час жодне з його положень не було доведене. Атомістика залишалась звичайною здогадкою, сміливим припущенням, філософською концепцією, що не підкріплена практикою. Це призвело до того, що одна з догадок людського розуму була забута.
Про вчення атомістів не згадували майже 20 сторіч. І тільки у першій половині XVII ст. вчення про атоми знову відроджується завдяки працям французького філософа П’єра Гассенді. Він стверджував, що різні види атомів, яких у природі дуже мало, поєднуються один з одним, утворюючи більші частинки – молекули, з яких побудовані речовини.
М.В. Ломоносов у XVII ст. розвинув атомно-молекулярні уявлення у струнку природно-наукову систему і вперше ввів її у хімію. Власне, сучасна хімія почалася тоді, коли були зрозумілі і прийняті більшістю вчених основні положення про внутрішню будову речовини, уявлення про атоми як носії властивостей елементів і про молекули як носії хімічних властивостей різних речовин. Основні уявлення атомно-молекулярної теорії міцно увійшли в хімічну науку. Всі відкриття фізики і хімії ХХ ст. спричинили лише звуження меж застосування цієї теорії, але не похитнули її основ. Навіть сучасна квантова хімія, у межах якої немає ніякої необхідності розглядати молекули як частинки, що складаються з атомів, зберігає ці уявлення.
Основи атомно-молекулярного вчення широко використовуються не лише в сучасний хімії, а й у фізиці, біології, геології, астрономії та інших природничих наук [12].
На підставі атомно-молекулярного вчення і хімічних властивостей елементів Д.І. Менделєєв у 1869 р. відкрив періодичний закон – один із основних законів природи. До відкриття періодичного закону Д. І. Менделєєвим у хімії панувало повне безладдя. Хіміки блукали в пітьмі, відкриття вони робили, покладаючись виключно на свої інтуїцію та експериментальний хист Не було в них тоді ні “хімічного компаса”, ні “хімічної карти”, які б допомагали їм безпомилково вибирати правильний шлях у вивченні речовин, їх властивостей і перетворень [9].
Проте слід зауважити, що свій величний і чудовий храм-елементарій російський хімік зводив не на пустому грунті. Були і в нього славні попередники – Й. Деберейнер, А. де Шанкуртуа, Д. Нью-лендс, Л. Мейєр. Усі вони намагалися по-своєму класифікувати хімічні елементи, відшукати закони взаємозв'язку між ними. Так з'явилися на світ відомі “тріади Деберейнера”, “октави Ньюлендса”, “спіраль де Шанкуртуа” і таблиця Л. Мейєра. Але це були тільки перші спроби. Класифікації були недосконалими і неповними, вони охоплювали далеко не всі елементи. Попередники Д. І. Менделєєва не зуміли відкрити і збагнути найголовнішого, найістотнішого — внутрішнього, генетичного взаємозв'язку між усіма хімічними елементами. Саме тому вони не змогли дійти до узагальнення періодичності у формі закону, шостим почуттям відчути його універсальність і пророчу силу передбачення існування ще невідомих елементів — їх число, місцезнаходження в періодичній системі та природі, властивості, а також методи їх виявлення і вилучення. Повне і довершене розв'язання проблеми дав геніальний російський учений.
На початку 1869 р. Менделєєв приступив до роботи над другим випуском “Основ хімії”. Він зібрав величезний літературний матеріал про 63 хімічні елементи, відомі на той час, та їх сполуки, вивчив безліч праць вітчизняних і зарубіжних учених. Дмитро Іванович ясно бачив, що назріла необхідність об'єднати й систематизувати розрізнені, розпорошені хімічні знання в єдину струнку систему. Так, у результаті копіткої праці та завдяки своєму світлому розуму Д. І. Менделєєва з'явилося одне з найвидатніших відкриттів XIX століття – періодичний закон та періодична система хімічних елементів.
Проте геніальне відкриття було визнане не відразу. Іноземні вчені здавна вважали Русь темною, забитою країною. Недаремно видатний чеський хімік Богуслав Браунер, друг і сподвижник Менделєєва, із цього приводу писав: “Я бачив, як ця велика ідея залишалася без уваги, мабуть, тому, що належала російському хімікові” [9; С. 323].
У 1871 p., спираючись на періодичний закон, Д. І. Менделєєв робить свої знамениті передбачення про існування і властивості ще невідомих науці елементів, зокрема аналогів бору, алюмінію, кремнію, які він назвав відповідно “екабором”, “екаалюмінієм”, “екасиліцієм”. Свої прогнози і передбачення він виклав у статті на сторінках журналу “Російського фізико-хімічного товариства”, а в наступному році — у німецькому журналі “Літописи Лібіха з хімії та фармації”. Та й після цього тільки окремі хіміки  високо оцінювали відкриття Менделєєва. Так, старий друг Менделєєва — німецький учений Е. Ерленмейєр, отримавши статтю Менделєєва, писав до нього: “Сердечне спасибі за Вашу статтю, яка мене дуже цікавить. Вона містить багато прекрасних і великих думок” [8; С. 192]. Справжній тріумф періодичного закону прийшов лише через кілька років.
Наприкінці 1875 р. француз П. Лекок де Буабодран за допомогою спектроскопа виявив у піренейській цинковій обманці новий елемент — галій. Про це він повідомив у доповідях Французької академії наук. Коли ж Менделєєв прочитав повідомлення французького вченого, він дійшов висновку, що нововідкритий галій — це “старий знайомий”, передбачений ним ще в 1871 р. екаалюміній. Не гаючи часу, російський хімік відразу відіслав до Парижа листа. У ньому він писав: “Спосіб відкриття і виділення, а також деякі описані властивості змушують припустити, що новий метал не що інше, як екаалюміній” [9; С. 323]. Блискуче підтвердження передбачених російським хіміком властивостей галію викликало величезний інтерес до періодичного закону.
У 1879 р. періодична система хімічних елементів і періодичний закон знову здобули тріумф. Шведський хімік Л. Нільсон відкрив новий елемент скандій, який виявився менделєєвським екабором. Цікаво, що на тотожність скандію та екабору вперше вказав земляк і колега Нільсона — професор П. Т. Клеве. Із цього приводу Нільсон писав: “Отже, не лишається ніякого сумніву, що в скандії відкритий екабор. Так підтверджуються найбільш наочним способом думки російського хіміка, які дали змогу передбачити не тільки існування названого простого тіла, а й його найважливіші властивості” [8; С. 148].
У 1886 р. професор Фрейберзької гірничої академії К. Вінклер, аналізуючи саксонський мінерал аргіродит, відкрив третій з передбачених Менделєєвим елементів — екасиліцій. І цього разу завбачені російським хіміком і знайдені експериментально властивості нового елемента та його сполук разюче співпали. За згодою Менделєєва новий елемент було названо на честь батьківщини Вінклера германієм.
Це дійсно дещо більше, ніж просте підтвердження сміливо висунутої теорії: воно означає розширення наукового і загального світогляду, рішучий крок в області пізнання. Всі ці події наповнювали серце Дмитра Івановича почуттям законної гордості.
Слід підкреслити, що в основі періодичного закону лежить не тільки уявлення про періодичну залежність властивостей елементів, але і уявлення про закономірний зв'язок між властивостями елементів в кожному періоді і в кожній групі періодичної системи, а також при русі в середині цієї системи по діагональних напрямках. Саме цей закономірний зв'язок між кількісними і якісними характеристиками елементів, вперше відкрито і досліджено Менделєєвим, дозволили йому із впевненістю передбачити існування і властивості ще невідомих на той час хімічних елементів. Результати досліджень Д.І. Менделєєва отримали заслужену оцінку в "Діалектиці природи" Ф. Енгельса. "Менделєєв, - писав Ф. Енгельс, - застосувавши Гегелівський закон про перехід кількості в якість, зробив науковий подвиг, який сміливо можна поставити поряд з відкриттям Леверьє, який визначив орбіту ще невідомої планети Нептун" [14; С. 43].
Геніальність Менделєєва, сміливість його думок можна вбачати і в тому, що він на основі тільки хімічних властивостей виправив атомні маси хімічних елементів, зокрема, берилію, титану, хрому, ітрію, індію, цезію, лантану, церію, ербію, іридію, платини, золота, торію й урану. Наприклад, коли Менделєєв створював періодичну систему, усі хіміки приписували урану атомну масу 120. Тому в 1869 р. Дмитро Іванович, спираючись на відкритий ним закон, сміливо подвоїв атомну масу урану. Цей елемент став крайнім і найважчим на той час „мешканцем” елементарію з атомною масою 240. Через 13 років німецький хімік Г. Ціммерман блискуче підтвердив цю думку російського вченого. Він експериментально визначив густину пари хлориду урану UC14, і звідси розрахував атомну масу урану. Вона  дорівнювала 240. “Для мене особисто,— писав згодом Д. І. Менделєєв,— уран досить знаменний уже тому, що відігравав неабияку роль у ствердженні періодичного закону, оскільки зміна його атомної маси була визнанням закону і виправдана дійсністю, а для мене (разом з атомними масами Се і Be) була пробним каменем загальності періодичного закону” [9; С. 324].
Та все ж найголовніше, найістотніше в періодичному законі лишалося тоді ще не з'ясованим. “Ми не розуміємо причини періодичного закону” — визнавав сам творець його [9; С. 324]. Але на рубежі XIX і XX століть, ще за життя Д. І. Менделєєва, розкриття таємниць будови атома й атомного ядра поставило періодичний закон на міцні теоретичні основи. Виявилося, що індивідуальність, а водночас і періодичність властивостей елементів визначаються зарядами ядер та електронною будовою атомів.
Періодичний закон, який отримав в теперішній час квантовомеханічне обґрунтування, служить провідником і наставником для фундаментальних і прикладних досліджень у фізиці, хімії, атомній техніці, геології, астрономії. Його вивчають філософи, історики і педагоги. Являючись фундаментальним законом природознавства, він став надбанням всього людства. Все нові, часто дивні відкриття в області пізнання будови речовини і природи матерії гармонійно вкладаються у будівлю, яка початково побудована великим ученим, укріплюють його фундамент, роблять багатою и витонченою його архітектуру. Отже, періодичний закон ніколи не втратить свого значення, він вічний, як вічний світ, бо несе в собі вічний рух. Справджуються слова Д.І. Менделєєва: "Періодичному закону майбутнє не загрожує руйнуванням, а лише надбудову і розвиток обіцяє" [6; С. 320].
Парадоксально, що якраз у розпал роботи над періодичною системою більшість колег Д.І. Менделєєва засуджували його за захоплення “безплідними ідеалами”, призивали зайнятися серйозною роботою. Більшість учених хіміків того часу не зрозуміли фундаментального значення періодичного закону, але менделєєвська таблиця відображала внутрішню діалектичну сутність взаємозв’язку попередніх принципів систематизації і тому вперше мала пророкуючу силу. Всі скептики були приголомшені. Відкриття періодичного закону Д.І. Менделєєвим призвело до зміни світоглядних позицій, які характеризують уявлення про світ і його цілісність, до розширення і уточнення наукової картини природи [8].

#3 14.05.2011 11:40:28

Re: Світоглядно-метод. засади розв. хімії

1.3. Єдність філософських та хімічних законів через призму    матеріалістичної діалектики
Головним законом діалектики є закон єдності і боротьби протилежностей. Простежимо, як діє цей закон в матеріальних об’єктах, що вивчає хімія. Візьмемо краплину звичайної води. На перший погляд краплина води абсолютно тотожна сама з собою, позбавлена будь-яких внутрішніх протирічь. Проте, більш детальний аналіз її властивостей призводить до формування іншого висновку. Адже, водопровідна вода являє собою розчин, що містить солі кальцію, магнію, натрій хлорид, органічні речовини. В одній краплині питної води міститься близько мільярду молекул різних домішок.
Чиста вода – це абстракція. Абсолютно чистої води в природі немає і бути не може. Вивчаючи воду, ми намагаємось пізнати її властивості як хімічного індивідууму. Фактично ж ми завжди маємо справу не з водою, а з розчином, тобто сукупністю багатьох хімічних індивідуумів.
Припустимо, що вдалося отримати воду, яка не містить ніяких домішок та виготовити посудину для зберігання води з такого матеріалу, який не розчиняється в ній. Виявляється, що і в даному випадку вода не буде абсолютно чистою, вона сама по собі є джерелом утворення домішок. У воді завжди відбувається реакція розпаду молекул на водень і кисень. Дана реакція оборотна. Молекули водню і кисню зустрічаючись, знов утворюють воду. За низьких температур реакція розпаду протікає повільно і практично повністю пригнічується зворотним процесом – утворенням води із кисню і водню. І все ж кисень і водень присутні в очищеній воді навіть при кімнатній температурі. Так, в одній тонні води при кімнатній температурі в результаті розпаду молекул міститься лише близько 50 молекул водню і 25 молекул кисню. Однак з підвищенням температури кількість молекул, що розпалися, швидко зростає. При 100 ºC у тонні води міститься близько 300 мільйонів молекул водню. При нагріванні до 4000 – 5000 ºC розпад води на складові частини відбувається з вибухом [10].
В даному випадку ми зустрічаємось ще з одним протиріччям між процесом утворення молекул води і їх розпадом.
Матеріалістична діалектика вивчає не лише загальні закони розвитку природи, суспільства і мислення, а й ряд взаємопов’язаних філософських категорій: матерія і свідомість, кількість і якість, форма і вміст, необхідність і випадковість, причина і наслідок і т.д.   
Кожний предмет, річь, явище володіють лише їм властивим поєднанням внутрішніх протирічь матеріального руху. Специфічне, особливе поєднання протирічь матеріального руху і складає те, що називають якістю предметів і явищ. Якість виражається властивостями матеріальних об’єктів. Властивості дозволяють характеризувати якість предметів. Тому якість – це сукупність найбільш суттєвих властивостей предмета чи явища.
Якість нерозривно пов’язана з кількістю. Кількість – це міра якості. Кілікісна характеристика будь-якого предмету пов’язана з порівнянням його властивостей з однорідними властивостями іншого предмету. Кількість – це відношення однорідних властивостей. Наприклад, вода і ртуть володіють фізичною властивістю, яка називається “питома вага”. Ртуть при температурі 4 ºC і атмосферному тиску має питому вагу, яка в 13,6 разів перевищує питому вагу води за тих же умовах. Кількісна характеристика 13,6 означає вираження зовнішнього відношення питомої ваги ртуті до питомої ваги води. Кількість характеризує зовнішню визначеність предметів і явищ. Категорія якість – це перша філософська категорія, з якою зустрічається хімік, приступаючи до вивчення нової, невідомої йому речовини. Хімічні дослідження речовини невідомого складу зазвичай починаються з аналізу , а саме якісного аналізу [15].
Але вже в ході якісного аналізу виявляється необхідність в оперуванні категорією кількість. В якісному аналізі категорія кількість виступає в поняттях “багато”, “мало”, “дуже”, “слабко” і т.д.  Поняття “багато” і “мало” мають різко виражений характер відношення, але залишаються невизначеними. Те, що в одному об’єкті може бути охарактеризовано як “багато”, в іншому виступає як “мало”. Для того, щоб подолати дану невизначеність, вводиться поняття міри. В філософії міра характеризується як єдність якості і кількості. З установленням міри, загального еквіваленту, замість понять “багато”, “мало” застосовують поняття “стільки-то грамів”, “стільки-то метрів кубічних” і т.д. Категорія кількість повністю вступає в дію, формується наступна сходинка хімічного дослідження – кількісний аналіз. 
Таким чином, в ході хімічного дослідження категорії кількість і якість виступають в тісному взаємозв’язку, але на різних етапах відіграють нерівноцінну роль – або основну, або залежну.
Розглянемо, для прикладу, процес утворення і руйнування молекул води. При атмосферному тиску і температурі в межах 600 – 1000 ºC водень і кисень з’єднуються, утворюючи воду. При 4000 – 5000 ºC, навпаки, вода розпадається на водень і кисень. На перший погляд, дана реакція знаходиться в залежності від зовнішніх умов і може розглядатись в якості прикладу еволюційного зв’язку між перебігом хімічного процесу і зовнішніми умовами. Проте, візьмемо суміш водню і кисню при 550 ºC і тиску біля однієї атмосфери. Ми побачимо, що реакція утворення води із водню і кисню буде протікати повільно. Якщо зменшити тиск, то концентрація газів помітно зменшиться, і як наслідок, швидкість реакції знизиться. Припустимо, що тиск зменшився настільки, що складає всього 90 мм рт. ст. – відбувається раптове пришвидшення реакції і вибух, стан газу змінюється стрибкоподібно. Якщо тиск ще знизити, реакція між воднем і киснем знов протікатиме спокійно [5, 10, 15].
Пояснення причини таких процесів дає теорія ланцюгових реакцій. Високий тиск сприяє обриву ланцюгової реакції внаслідок потрійних співударів молекул в газі. Зниження тиску створює більш сприятливі умови для розвитку ланцюгового процесу. Але при дуже низьких тисках виникає можливість обриву ланцюгів, на цей раз вже не в товщі газу, а на стінках посудини, в якій відбувається реакція.
В даному випадку кількісні зміни зовнішніх умов призводять до різких, стрибкоподібних якісних змін.
Переходи кількісних змін в якісні, що спостерігаються в ході хімічних процесів, різноманітні. В одних випадках вони здійснюються за типом еволюції, в інших – за типом різкого, “революційного” перетворення. Нерідко обидва види змін протікають в одних і тих же системах.   
Будь-який розвиток є наслідком боротьби протилежностей. В процесі розвитку одна із протилежних тенденцій перемагає і предмет змінює свої якісні характеристики, відбувається заперечення початкової якості. Новий якісний стан предмета не залишається незмінним, він продовжує розвиватися в силу дії закону єдності і боротьби протилежностей. В результаті спостерігається повторна якісна зміна предмета, нове її заперечення. За умови повторного заперечення деякі риси і особливості початкового стану ніби-то знов відроджуються в предметі. Але це повернення до минулого являється відтворенням лише деяких властивосей і особливостей на більш високоорганізованому рівні, а не простим повторенням пройденого.
Хімічні процеси – одна з ланок розвитку природи. Діалектика і напрямок  хімічних процесів не можуть бути в повній мірі зрозумілі, якщо їх відокремити від інших процесів і явищ природи. Саме тому дію закону заперечення заперечення в хімії необхідно розглядати у зв’язку із загальними етапами розвитку неорганічної і органічної природи.
В природі постійно відбувається кругообіг речовин. Хімічні елементи вступають в реакції один з одним, одержані в результаті сполуки розпадаються на вихідні складові компоненти. Кожне таке повернення до початкового стану не є простим повторенням попереднього етапу розвитку, це виключно новий етап.
Розглянемо конкретні приклади. Вуглекислий газ повітря під час фотосинтезу поглинається рослинами і перетворюється ними в органічну речовину – це процес заперечення. Органічна речовина рослин, повертаючись у ґрунт, розкладається бактеріями, частина її руйнується з утворенням вуглекислого газу – це заперечення заперечення. Можна зробити висновок, що відбулося просте повернення до початкового стану, але в дійсності це не так. Хоч частина органічної речовини розпалась, в цілому органічна матерія з кожним циклом свого розвитку піднімається на новий, більш високоорганізований рівень.
Добуваючи залізну руду, перероблюючи її на металургійних підприємствах, люди отримують метал, з якого виготовляють машини та інші вироби. Металеві вироби з часом піддаються корозійному руйнуванню, виходять з ладу, поступово перетворюючись на металобрухт, частина якого повертається на переплавку, інша втрачається.  Перетворення руди в метал – це заперечення початкового стану заліза. Корозійне руйнування металу – заперечення заперечення. Спостерігається новий етап руху даного виду матерії. Частина металу, що піддалась окисненню, потрапляє в ґрунт, приймаючи участь в процесах життєдіяльності мікроорганізмів, впливаючи на властивості і структуру ґрунту. Інша частина оксиду заліза, що піддалась переплавці, слугує матеріалом для нових виробів [15].
Отже, закон єдності і боротьби протилежностей розкриває рушійні сили будь-якого розвитку, а закон заперечення заперечення характеризує основний напрямок, основну тенденцію розвитку.

#4 14.05.2011 11:41:46

Re: Світоглядно-метод. засади розв. хімії

РОЗДІЛ 2
РОЛЬ ТА СПЕЦИФІКА РОЗВИТКУ ХІМІЇ У КОНТЕКСТІ
СУСПІЛЬНОГО ЖИТТЯ

Світоглядне значення тих або інших досягнень хімії не обмежується тільки тим, що вони дають для уточнення загальних уявленні про природу. Місце і роль хімії в загальній картині буття повніше можуть бути розкриті лише  із врахуванням їхнього соціального аспекту впливу на життя людей, на стан відносин суспільства з природою. Протягом усього свого розвитку, з давніх-давен і донині, хімія завжди слугувала і продовжує слугувати людині [4].

2.1. Хімія у царині Античності та Середньовіччя
Ще в стародавні часи, задовго до Різдва Христового, людина спостерігала в природі хімічні явища і намагалася використовувати їх для покращення умов свого існування. Скисання молока, бродіння солодкого соку плодів, дія отруйних рослин привертали увагу людини.
Відомо, що у стародавньому Єгипті виникли ремесла, в основі яких лежали хімічні процеси. 12 000 років тому в Єгипті вже виготовляли і випалювали цеглу, з якої змуровано піраміди. Найдавніші скляні вироби (намисто, брязкальця), знайдені при розкопках, належать до 3500 р. до н. е. У виготовленні кольорових керамічних і скляних виробів широко застосовувалися мінеральні фарби — здебільшого оксиди заліза, міді, марганцю і кобальту. Для захисного покритгя малюнків використовувалися високоякісні й тривкі лаки на зразок оліфи. Єгиптяни вміли добувати ртуть, виплавляти бронзу, свинець, олово, а пізніше (за 1000 років до н. е.) й залізо.
У таємних лабораторіях храмів Озіріса та Ізіди жерці розробляли також способи підробки коштовних каменів і золота. Про це свідчить хоча б глиняна табличка з клинописом, знайдена археологами, що є листом вавілонського царя Бурнабуріаша до єгипетського фараона Аменхотепа IV (Ехнатона) — чоловіка Нефертіті і тестя Тутанхамона (XV ст. до н. е.). У листі цар обурювався, що фараон надіслав йому недоброякісне золото: “Коли 20 мін золота поклали в піч, звідти не вийшло навіть 5 мін щирого золота” (міна — давня міра ваги, що становила 489,6 г). Неважко здогадатися, що йдеться про низькопробний сплав золота з неблагородними металами. Крім того, існували спеціальні способи виготовлення золотоподібних сплавів, які зовсім не містили золота [1, 12].
Успішно розвивалося хімічне ремесло і в країнах Азії — Месопотамії, Індії та Китаї. Металурги давнього Вавілону виплавляли сурму та сурм'янисті бронзи вже близько 3000 років до н. е.
Під час розкопок поблизу Багдада вчені знайшли полив'яні череп'яні горщики, у які було вставлено мідні циліндри із залізними стержнями, причому мідь виявилася дуже роз'їденою. У горщиках містилися також невеликі кількості бітуму. Якщо в такий мідний циліндр влити електроліт, наприклад соляну кислоту, то виникає електричний струм. Немає сумніву, що тут ми маємо справу з гальванічним елементом. Одночасно було знайдено й срібні вироби з надзвичайно тонкою рівномірною позолотою. Таку позолоту, на думку вчених, могли нанести тільки електролітичним способом.
На початку нашої ери високого рівня досяг розвиток хімічного ремесла в Індії, Китаї та Японії. Усім хто приїздить до столиці Індії — Делі, показують знамениту металеву колону IV ст., яка не змінилася протягом століть в умовах жаркого й вологого клімату. Складається вона із звичайнісінького, але високочистого заліза (99,72 % Fe), яке не зазнає корозії. Це свідчить про те, що давні Індуси вміли виплавляти чисті метали і добре їх обробляти.
Великих успіхів у розвитку практичної хімії було досягнуто в Китаї. Китайські металурги першими навчилися виплавляти цинк („китайське залізо”), що його в Європі добув лише в XVIII ст. саксонський металург І. Генкель, у якого навчався М. В. Ломоносов. На гробниці китайського полководця Чжао Чжу, похованого в 316 p., є металевий орнамент. Коли хіміки зробили аналіз металу, то виявилося, що він містить 5 % магнію, 10 % міді і 85 % алюмінію. Як ми знаємо, зараз алюміній добувають виключно електрохімічним способом. Як вдалося давнім китайцям виплавити алюмінієвий сплав, наука поки що не може пояснити. У II ст. в Китаї було розроблено спосіб виготовлення справжнього паперу з деревної кори, конопель, старого ганчір'я тощо. Китай вважається батьківщиною фарфору, який тут виготовляли ще в VII ст. У IX ст. китайці винайшли чорний (димний) порох — суміш селітри, сірки та деревного вугілля.
Єгиптяни добували фарби і косметичні засоби з мінеральних речовин, уміли фарбувати тканини, виготовляти скло, кераміку, порцеляну, добувати золото, бронзу, залізо, мідь і досконало володіли технікою обробки металів. Навіть у наші дні мистецтво золотих справ майстрів давнини викликає захоплення.
Період ятрохімії, що настав у XVI—XVIII століттях, характеризується спробами поставити хімію на службу медицині. Засновник ятрохімії Теофраст Парацельс (1493—1541) твердив, що справжнє покликання хімії не у добуванні золота, а у виготовленні ліків. Ятрохіміки розглядали хвороби як порушення хімічної рівноваги в організмі й шукали хімічні засоби їх лікування. Відтоді головною метою хімії стає пошук і створення лікувальних препаратів [6, 8].
Про значення сучасної хімії для людини та її практичної діяльності нема чого й говорити, її роль у житті суспільства надзвичайно велика. У наш час без розвитку хімії неможливий розвиток паливно-енергетичного комплексу, металургії, транспорту, зв'язку, будівництва, електроніки, сфери побуту тощо.
Хімічна індустрія постачає промисловості й сільському господарству різні матеріали та сировину. Це паливо, мастила, хімічні волокна, пластмаси, синтетичні каучуки, мінеральні добрива, мийні засоби, парфуми, фармацевтичні препарати, луги, кислоти, розчинники, вибухові речовини тощо.
Ми переконуємося, що “широко простягає хімія руки свої у справи людські. Куди не подивимось, куди не оглянемось, скрізь обертаються перед очима нашими успіхи її старанності”. Ці слова великого російського вченого-природодослідника М. В. Ломоносова (1711—1765), висловлені майже 250 років тому, і сьогодні не втратили свого значення. Навпаки, вони звучать з особливою силою, оскільки у наш час роль хімії в житті суспільства постійно зростає.
Окрім застосування речовин і матеріалів, у різних галузях промисловості використовуються хімічні методи, наприклад каталіз, захист металів від корозії, обробка деталей хімічним способом тощо.
Проникнення хімічних методів, нових речовин і нових матеріалів у основні галузі промислового виробництва, сферу побуту, охорону здоров'я дедалі більшою мірою забезпечує їх прогрес. Саме тому й відбувається хімізація практично всіх сфер людської діяльності. Вона є об'єктивною закономірністю розвитку виробничих сил суспільства.
Водночас розвиток сучасного хімічного виробництва немислимий без монтажу установок, без електроніки, вимірювальної, керівної, регулювальної техніки, наукового приладобудування, без розвитку сировинної бази та енергетичного господарства.
Отже, у розвитку хімічної промисловості чітко виявляється тенденція взаємного проникнення і взаємного впливу окремих галузей виробництва та науки. Такий досить складний взаємозв'язок хімічної промисловості майже з усіма галузями суспільного господарства — це відмітна ознака сучасної хімії. Для її позначення й використовується поняття „хімізація”. Хімізація — це використання властивостей речовин, хімічних процесів і хімічних методів аналізу в практичній діяльності людини, і передусім у сфері матеріального виробництва. Хімізація дає змогу розв'язувати багато проблем господарського життя суспільства в цілому й кожної людини зокрема.
У той самий час хімізація породжує і нові проблеми, пов'язані зі станом природного середовища й, як наслідок, із загрозою для здоров'я людини. Ось чому з розвитком хімізації посилюється неспокій за майбутнє людства і всього живого на нашій планеті.
Виявляється, що сучасний рівень практичного використання хімії гостро зіштовхує суспільну свідомість з екологічною проблемою, а також із низкою інших глобальних проблем, що хвилюють усе людство, наприклад з енергетичною, сировинною, продовольчою тощо [11].
Це можна пояснити тим, що поглиблення хімізації багато в чому по-новому виявляє соціальне значення хімії, її найщільніші й найскладніші зв'язки з різними сторонами матеріального і культурного життя суспільства.
Завдання полягає в тім, щоб зрозуміти й усвідомити специфічну роль хімії в житті суспільства. А щоб полегшити досить складний і суперечливий процес усвідомлення, розглянемо конкретні приклади.

2.2. Роль хімії у створенні сучасних матеріалів
Хімія робить суттєвий внесок у створення різноманітних матеріалів: металічних і неметалічних. Для поліпшення якості металічних матеріалів використовують порошкову металургію. Вона включає процеси виробництва металічних порошків і спікання з них виробів. Сучасна порошкова металургія займається, по-перше, створенням матеріалів і виробів з такими характеристиками (склад, структура, властивості), яких досі неможливо досягти відомими методами плавки; по-друге, виготовленням традиційних матеріалів і виробів, але за вигідніших техніко-економічних показників виробництва.
Серед неметалічних матеріалів важливого значення набули полімери на основі фенолформальдегідних смол, полівінілхлориду, поліетилену і фторопластів. Ці матеріали, на відміну від металічних, виявляють високу стійкість до агресивних середовищ, мають низьку густину, високу тривкість до стирання, добрі діелектричні й теплоізоляційні властивості. Окрім цього, важливе значення мають каучуки та різні матеріали на їх основі — бутилкаучук, фторкаучук, силіконові каучуки тощо [1].
До групи неметалічних матеріалів належать і такі традиційні матеріали, як кераміка, порцеляна, фаянс, скло, цемент, бетон, графіт, які знаходять дедалі нове і нове використання.
Серед композитів виділяють кермети (кераміко-металічні матеріали), нортасти (наповнені органічні полімери) і піни (іазонаповнені матеріали).
Як основу (матрицю) використовують метали і сплави, полімери, кераміку. Наповнювачі, що застосовуються, особливо для композитів на основі пластмас, значно різноманітніші. Від них залежить міцність і жорсткість композитів [12].
В Україні започатковані принципово нові методи добування композитів, наприклад на основі боридів металів (відновлення оксидів металів бором у вакуумі та карбідом бору). Освоєно метод прямого синтезу силіцидів з металу й силіцію, а також безпосереднє відновлення оксидів металів силіцієм тощо. Багатьма своїми властивостями — міцністю, ударною в'язкістю, міцністю від утоми тощо — композити значно перевищують традиційні матеріали, завдяки чому потреби суспільства в них і взагалі у нових матеріалах безперервно зростають. На виготовлення композитів витрачають великі кошти, цим пояснюється той факт, що головними споживачами композитів поки що є авіаційна і космічна промисловості.

2.3. Значущість хімії у розв’язанні сировинної проблеми
У зв'язку з бурхливим розвитком промисловості у XX ст. різко збільшився обсяг добування й переробки корисних копалин. За останні 40 років багатьох корисних копалин було видобуто більше, ніж за всю історію людства. Тепер у світі щорічно вилучається й переробляється 100 млрд т гірських порід. А в хімічному виробництві як сировину використовують не лише гірські породи. Це призводить до того, що багато які сировинні джерела швидко виснажуються, внаслідок чого й виникає сировинна проблема. Уже тепер багато країн відчувають гостру нестачу окремих видів сировинних ресурсів. В Україні, наприклад, не вистачає такої горючої мінеральної сировини, як нафта і природний газ.
Останнім часом хіміки намагаються застосовувати місцеву сировину. Це вигідно, оскільки не вимагає витрат на далекі перевезення.
Історія розвитку хімічної промисловості знає чимало прикладів, коли та чи інша речовина з пустої породи або відходів виробництва перетворювалася на цінну сировину. Наприклад, хлорид калію КС1 наприкінці минулого сторіччя був пустою породою під час добування кухонної солі з сильвініту (мінерал КСІ • NaС1). Тепер сильвініт переробляють з метою вилучення з нього хлориду калію КСІ для виробництва цінних мінеральних добрив, а хлорид натрію NaС1 перетворився на відходи.
Багато рідкісних металів раніше не знаходили застосування через їх промислову недоступність, але потреби в цих металах атомної енергетики, мікроелектроніки, радіотехніки, космічної техніки, які сьогодні визначають науково-технічний прогрес, зробили можливим промислове добування розсіяних елементів.
Комплексне використання сировини спрямовується на застосування всіх її головних частин для добування корисних продуктів або матеріалів. Це означає, що з одного виду сировини можна добути велику кількість різних продуктів. Наприклад, нині деревина використовується не лише як джерело виготовлення меблів, а й як джерело величезних матеріальних цінностей.
Хіміки відповідають за раціональне використання сировини, її комплексну переробку, ліквідацію відходів, багато з яких завдають непоправної шкоди довкіллю та здоров'ю людини. Отже, розробка нових способів комплексного використання сировини має величезне значення [1].
Хімія має велике значення і в розробці способів переведення речовин, що прореагували, у початковий стан для їх повторного використання (рециркуляція, регенерація сировини).
Наприклад, уже зараз досить широко використовуються метали у вигляді вторинної сировини (так званого скрапу). Майже половина світового виробництва сталі базується на скрапі.
Невичерпним джерелом сировини є промислові й побутові відходи. Вони отруюють водойми, заражують грунт і повітря, захаращують території. Завдання хіміків полягає у знешкодженні відходів. Для цього будують спеціальні очисні споруди. Але головне завдання хіміків полягає у створенні безвідхідних виробництв, де відходи використовуються для добування необхідних продуктів. Реалізація такого завдання тісно поєднана з комплексним використанням сировини і комбінуванням виробництв, коли відходи одного заводу стають сировиною для іншого, і тоді завод переростає у комбінат.

2.4. Хімія у повсякденному житті
У побуті ми практично щоденно зустрічаємося з продуктами хімічної промисловості та з хімічними процесами. Це прання білизни, миття посуду, доглядання за підлогою та меблями, застосування клею, а також готування їжі. умивання з милом, догляд за шкірою обличчя та інша особиста гігієна тощо.
Нині побутова хімія — це самостійна галузь промисловості. Щороку у світі виробляється майже 30 млн т товарів побутової хімії. Це мийні, чистячі, дезінфікуючі засоби, засоби догляду за меблями й підлогою, для боротьби з комахами і захисту рослин, засоби для вибілювання, підкрохмалювання, підсинювання, різноманітні фарби, клеї, автокосметика тощо.
Хімічна промисловість випускає великий асортимент різних клеїв. Міцність зчеплення клею відносно склеюваних поверхонь визначається силами міжмолекулярної взаємодії (електростатичними силами) або хімічними силами, які ведуть до утворення хімічного зв'язку [6].
До групи найкращих смол, клеїв і лаків належать епоксидні, їм властива висока липкість до скла, порцеляни, металів, пластмас, дерева та висока межа міцності. У побуті широко використовуються клеї типу БФ, БФ-2, БФ-5, виготовлені на основі фенолформальдегідних смол.
Випускається широкий асортимент засобів особистої гігієни і парфумерно-косметичних препаратів, засобів боротьби з комахами та по догляду за автомобілем, плямовивідні засоби і багато іншого. У цій галузі здійснюються науково-дослідні роботи, і асортимент товарів побутової хімії постійно розширюється.





ВИСНОВКИ
Таким чином, практичні досягнення хімії стали одним з найважливіших моментів науково-технічної революції, а масштаби виробничо-хімічної діяльності людей стали досить відчутними по своїх впливах на природу і суспільство. Стрімке зростання хімізації виробництва ставить ряд проблем філософського і соціологічного характеру. Економічна, політична, ідеологічна, моральна, эстетическая сторона розвитку хімії і хімізації виробництва, їхня роль у науково-технічному прогресі, у відносинах суспільства з природою, прямі й опосередковані соціальні наслідки хімізації і зворотний вплив різних соціальних факторів на хід розвитку хімічної науки, на напрямок практичних застосувань її досягнень. Так, на хімію в XX столітті покладалось багато надій. Підвищення врожайності сільськогосподарських культур завдяки використанню мінеральних добрив і ядохімікатів дало можливість говорити про “зелену революцію”, але це ж призвело до забруднення землі і самої продукції, так що в більшій ціні опинились продукти, які вирощені “без хімії”. У промисловості нові хімічні речовини дали можливість суттєво збагатити виробничий потенціал, але і це потягло за собою негативні екологічні наслідки, так як більшість нових хімічних речовин не засвоювались природнім середовищем й таким чином теж ставали його забруднювачами.
Людство вступило у конфлікт – конфлікт з природою. Хто у цьому винний – відомо. Винна людина. Хто буде переможцем – зрозуміти не  важко. Переможе природа. Людина може володіти природою лише підкоряючись їй. Ми повинні нарешті засвоїти цю думку, яку висловив ще Ч. Дарвін. При всій досконалості, красі та мудрості природи, ми не маємо підстав стверджувати, що вона діє свідомо і благородно. Ці якості – прерогатива людини. Природа створила всі умови для фізичного і духовного розвитку людини. Людина повинна розуміти це, повинна цінувати і берегти ці умови. Змінювати їх – не можна. Створювати штучно – неможливо. Земля – це не колиска людства, це його єдино можливий, унікальний космічний дім. Іншого – не буде.
З точки зору синергетичного підходу соціум є породження біосфери, яке займає більш високий рівень ієрархії. Отже очевидно, що соціальне не може бути “більше” за біосферу. Звідси випливає неминучість природного обмеження діяльності людства, або штучного, свідомого самообмеження, тобто створення системи норм, цінностей у сфері природокористування. Якщо людство хоче зберегти себе і Землю, воно повинно обмежити себе у сфері матеріального виробництва і споживання.
Світоглядне значення хімічних знань і соціальний аспект розвитку хімії – філософські питання, які розглянуті у даній роботі, допомагають зрозуміти предмет і об’єкт хімії, його роль в житті суспільства, у практичних і пізнавальних відносинах людей із природою, у формуванні світогляду і мають багато протиріч. Філософські питання хімії, як і будь-якої іншої науки, не є питаннями абсолютно самостійними, зовнішніми стосовно неї, питаннями, що хвилюють лише окремих людей, котрі намагаються задовольнити свою допитливість. Питання ці органічно включені в тканину наукового дослідження, теоретичного мислення хіміка, в арсенал засобів, що приводять дослідника до нових результатів у пізнанні. Можна без перебільшення сказати, що філософські питання виступають як одна з неодмінних (хоча і не завжди чітко помітних) складових частин у розробці наукових і практичних проблем хімії. І від вирішенні цієї частини проблеми, відношення до неї залежить і загальний стан цілого - тієї або іншої конкретної проблеми хімічної науки і практики.
Дослідник, що не стихійно і наосліп, а свідомо, упевнено володіє філософським інструментарієм у своїй теоретичній діяльності, істотно збагачує свої можливості в розкритті таємниць хімізму, уміє критично відноситися до своєї світоглядної, методологічної позиції, творчо уловлювати й оцінювати гносеологічні зрушення в розкритті пізнавального, понятійного і логічного апарата своєї науки. Такий дослідник чітко усвідомить соціальну значущість своєї діяльності, своєї життєвої позиції.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.    Боллер З. Химия на пути в третье тысячелетие. – М.: Мир, 1982. – 400 с.
2.    Василега М.Д. Цікава хімія – 2-ге вид., перероб. і доп.. – К.: Радянська школа, 1989. – 192 с.
3.    Василенко В.Д. Возникновение и развитие химии с древнейших времен до XVII века. – Всеобщая история химии. – М.: Наука, 1983. – 399 с.
4.    Гарковенко Р.В. Философские вопросы современной химии. – М.: Знание, 1970. – 48 с.
5.    Горелов А.А. Концепции современного естествознания: Учеб. пособие. – М.: Центр, 2003. – 208 с.
6.    Джуа М. История химии. – Мир, 1975. – 452 с.
7.    Дроздов А.М. Научный подвиг алхимиков // Химия в щколе. – 2002. – № 5. – С. 94–96.
8.    Кедров Б.М. Становление химии как науки. М.: Наука. – 1983. – 290 с.
9.    Менделеев Д.И. Периодический закон. (Серия: Классики науки). – М.: Наука.– 1958. – С. 323–324.
10.    Мостепаненко А.М. Материалистическая диалектика и пути развития естествознания. – Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1987. – 208 с.
11.    Овчинников Ю.А. Химия и мировозрение. – М.: Наука. – 1986. – 352 с.
12.    Середильников В.П. Всесильная химия: Науч.-попул. очерки. – Донецк: Донбасс, 1987.–239 с.
13.    Стародуб В.А. Поиски философского камня // Университеты. – 2001. – № 3. – С. 38–41.
14.    Ф. Энгельс. Диалектика природы. – М.: Политиздат. – 1987.- С. 43.
15.    Шахпоронов М. Химия и философия. – М.: Гос. изд-во. полит. л-ры. – 1962. – 136 с.

#5 17.05.2011 20:39:47

Ободовский
Участник

Re: Світоглядно-метод. засади розв. хімії

Хімія відкрила людині вікно у світ нового, дозволила використовувати речовини, які були досі невідомі. Але чи не вважаєте Ви, що з подальшим розвитком хімії штучне буде все більше витісняти натуральне, і врешті-решт людина може опинитися заручником власного прогресу? на Вашу думку де та тонка межа, за яку не слід переступати?


"Все, что нас не убивает, делает нас сильнее!" - Фридрих Ницше

#6 17.05.2011 21:20:17

Re: Світоглядно-метод. засади розв. хімії

Звичайно, я згодна з Вашим зауваженням. Надмірні темпи "хімізації" у всіх галузях з одного боку відкривають перед нами широкий асортимент товарів, з іншого - спричинюють деградацію біосфери (забруднення НПС, підвищення рівня захворюваності). Чи є цьому межі? Мабуть, це питання залишається відкритим для кожного з нас, оскільки ми знаємо небезпеку використання ПАР, детергентів, пестицидів, а чи можемо відмовитись від цього повністю?

#7 18.05.2011 17:59:39

Andrey
Участник

Re: Світоглядно-метод. засади розв. хімії

Ободовский пишет:

Хімія відкрила людині вікно у світ нового ... де та тонка межа, за яку не слід переступати?

Людині важко не переступати межу. Здається, ресурси планети людство вже не витримують, тож хімія - не найперша роблема, хоча...
Чув, що якщо людина витруїть бджіл, то її існування більше не буде під запитанням.

#8 18.05.2011 18:08:47

Andrey
Участник

Re: Світоглядно-метод. засади розв. хімії

Квашук Юлія Валеріївна пишет:

З точки зору синергетичного підходу соціум є породження біосфери, яке займає більш високий рівень ієрархії. Отже очевидно, що соціальне не може бути “більше” за біосферу. Звідси випливає неминучість природного обмеження діяльності людства, або штучного, свідомого самообмеження, тобто створення системи норм, цінностей у сфері природокористування. Якщо людство хоче зберегти себе і Землю, воно повинно обмежити себе у сфері матеріального виробництва і споживання.

Тобто вихід один - відмова від суспільства споживання та добровільно-примусовий перехід до суспільства економії ресурсів ? =)

#9 18.05.2011 20:18:54

Re: Світоглядно-метод. засади розв. хімії

Зрозуміло, що ми не зможемо відмовитись від використання природних ресурсів, оскільки основна умова життя кожної людини - це створення і забезпечення бажаних комфортних  умов для існування. Але ми маємо підходити раціонально і ощадливо до природокористування, оскільки недбалість до природи - це недбалість до  себе. Дуже важливий вислів: "міра має бути у всьому".

#10 18.05.2011 21:42:51

Ободовский
Участник

Re: Світоглядно-метод. засади розв. хімії

Andrey пишет:

Людині важко не переступати межу. Здається, ресурси планети людство вже не витримують, тож хімія - не найперша роблема, хоча...
Чув, що якщо людина витруїть бджіл, то її існування більше не буде під запитанням.

Головна проблема людини в тому, що вона постійно розширює свою біологічну нішу, витісняючи з неї інших істот, як наслідок пиляє гілку, на якій сидить.
Вищий Розум організовує та впорядкою світ саме так і тому є неосяжним та незрозумілим для людини, щоб показати, що ми лише крапля води в океані.


"Все, что нас не убивает, делает нас сильнее!" - Фридрих Ницше

Инструменты

Информация

Статистика
Всего пользователей: 1183
Всего тем: 991
Всего опросов: 0
Всего сообщений: 12566
Пользовательская информация
Последним зарегистрировался: lurielgrah
Пользователи онлайн: 0
Гости онлайн: 12
Рекламные ссылки
НовостиВсе новости
01.02.2018

Друзья!

4 февраля 2018 года

состоится очередной семинар

доктора философских наук,

профессора

НАЗИПА ХАМИТОВА 

 "ФИЛОСОФИЯ КИНО И ПСИХОАНАЛИЗ".

Новая тема:

"ЖЕНСКАЯ КРАСОТА И ДЕСТРУКТИВНОСТЬ" 

Все вопросы по телефону

066 924 39 99 - Оксана Гончаренко 

 
10.06.2017
Уважаемые коллеги!
В Институте философии
НАН Украины состоится
методологический семинар
"ФИЛОСОФСКАЯ АНТРОПОЛОГИЯ
КАК МЕТААНТРОПОЛОГИЯ"
Тема для обсуждения:
"ВОЛЯ К ВЛАСТИ:
КОНСТРУКТИВНЫЕ И
ДЕСТРУКТИВНЫЕ ПРОЯВЛЕНИЯ" 

Руководитель семинара –

доктор философских наук, профессор

НАЗИП ХАМИТОВ

 

 

Запись
семинара

Обсудить 
на форуме

 
10.06.2017
Уважаемые коллеги!
В Институте философии
НАН Украины 9 июня 2017 года (пятница),
 в 16:00 состоится
методологический семинар
"ФИЛОСОФСКАЯ АНТРОПОЛОГИЯ
КАК МЕТААНТРОПОЛОГИЯ"
Тема для обсуждения:
"Я И ЧУЖОЙ: КСЕНОФОБИЯ
В БЫТИИ СОВРЕМЕННОГО ЧЕЛОВЕКА" 

Руководитель семинара –

доктор философских наук, профессор

НАЗИП ХАМИТОВ

 

 

Запись
семинара

Обсудить 
на форуме

 
10.06.2017
Друзья!
Кафедра философской
антропологии Факультета философского
образования и науки
НПУ им. М.Драгаманова
продолжает работу литьературной
студии: 
«ФИЛОСОФСКОЕ ИСКУССТВО:
эссе, афоризмы, проза, поэзия»,
Очередное мероприятие
состоится
 20 апреля 2017 г.,
в 15.00 (кафедра философской
антропологии НПУ Драгоманова,
ул. Тургеневская,
8/14, аудитория 14-11). 
Вход свободный.)

 

 
18.04.2017
Уважаемые коллеги!
В Институте философии
НАН Украины
ул.Трехсвятительская 4, 3 этаж, 
зал заседаний Ученого совета 
14 апреля 2017 года (пятница), 
в 16:00 состоится
методологический семинар
"ФИЛОСОФСКАЯ АНТРОПОЛОГИЯ
КАК МЕТААНТРОПОЛОГИЯ"
Тема для обсуждения:
"ВОЛЯ К ИННОВАЦИЯМ И СОПРОТИВЛЕНИЕ ТРАДИЦИЙ" 

Руководитель семинара –

доктор философских наук, профессор

НАЗИП ХАМИТОВ

 

 

Запись
семинара

Обсудить 
на форуме

 
11.03.2017
Уважаемые коллеги!
В Институте философии
НАН Украины
ул.Трехсвятительская 4, 
3 этаж, зал заседаний Ученого совета 
10 марта 2017 года (пятница),
 в 16:00
состоится методологический семинар
"ФИЛОСОФСКАЯ АНТРОПОЛОГИЯ
КАК МЕТААНТРОПОЛОГИЯ"
Тема для обсуждения:
"СТРАХ И ВЕРА В ЖИЗНИ СОВРЕМЕННОГО ЧЕЛОВЕКА" 

Руководитель семинара –

доктор философских наук, профессор

НАЗИП ХАМИТОВ

 

 

Запись
семинара

Обсудить 
на форуме

 
22.01.2017
30 декабря 2016 года (пятница),
в 18:00 на телеканале ЦК (КГР ТРК)
в программе

"ИСКУССТВО ЖИЗНИ
С НАЗИПОМ ХАМИТОВЫМ"
обсуждается тема:
«ХАРИЗМАТИЧЕСКИЙ ЛИДЕР
В КРИЗИСНОМ ОБЩЕСТВЕ:
СПАСЕНИЕ ИЛИ ОПАСНОСТЬ?»

Гость программы –

доктор философских наук,

профессор

ИРИНА СТЕПАНЕНКО

Запись
программы

Обсудить 
на форуме

 
06.01.2017
23 декабря 2016 года (пятница),
в 18:00 на телеканале ЦК (КГР ТРК)
в программе

"ИСКУССТВО ЖИЗНИ
С НАЗИПОМ ХАМИТОВЫМ"
обсуждается тема:
«БОРЬБА С ПЛАГИАТОМ
В ГУМАНИТАРНОЙ СФЕРЕ:
ИМИТАЦИЯ И РЕАЛЬНОСТЬ»

Гость программы –

доктор культорологии,

профессор

ЕВГЕНИЯ БИЛЬЧЕНКО

Запись
программы

Обсудить 
на форуме

 
17.12.2016
Уважаемые коллеги!
В Институте философии
НАН Украины
ул.Трехсвятительская 4, 
3 этаж, зал заседаний Ученого совета 
9 декабря 2016 года (пятница),
 в 15:00
состоится методологический семинар
"ФИЛОСОФСКАЯ АНТРОПОЛОГИЯ
КАК МЕТААНТРОПОЛОГИЯ"
Тема для обсуждения:
"ПРОБЛЕМА ДОСТОИНСТВА УЧЕНОГО" 

Руководитель семинара –

доктор философских наук, профессор

НАЗИП ХАМИТОВ

 

 

Запись
семинара

Обсудить 
на форуме

 
13.12.2016
9 декабря 2016 года (пятница),
в 18:00 на телеканале ЦК (КГР ТРК)
в программе

"ИСКУССТВО ЖИЗНИ
С НАЗИПОМ ХАМИТОВЫМ"
обсуждается тема:
«ПРОБЛЕМА ДОСТОИНСТВА
УЧЕНОГО В СОВРЕМЕННОЙ
УКРАИНЕ»

Гость программы –

доктор философских наук,

профессор

ОЛЬГА ГОМИЛКО

Запись
программы

Обсудить 
на форуме