Розділ 2. Межі свободи: проблема їх встановлення та перевищення
Межі свободи також дуже тісно повязані із трьохшаровою структурою проблеми свободи, про яку йшла мова у першому розділі роботи. Три аспекти свободи: проблема свободи дії, проблема свободи вибору та проблема «бажання» - свободи волі наклали свій відбиток на встановлення меж свободи.
Розглянемо зпочатку межі свободи дії, яка втілюється у форму безперешкодної реалізації сформованого у людини бажання рухами його тіла.
Якщо особа має фізичну можливість втілити будь-яке своє сформоване бажання, свідомо може робити будь-що, що вона хоче, можна було б вести розмову про абсолютну свободу дії. Але такої абсолютної свободи не існує, адже свобода дії обмежується фізичними можливостями людини. Наприклад.
Людина, яка за станом здоров'я опинилась у інвалідному візку ще не втратила бажання ходили на власних ногах, але реалізувати своє сформоване бажання вона не здатна в силу об'єктивних причин. Або інший приклад - людина здавна мріє підкорити повітря, але літати людина не може, її бажання обмежується її можливостями.
Крім того, свобода дії може обмежуватись не лише фізичними можливостями, а й розумовими. У випадку, якщо людина має сформоване бажання щось зробити, але внаслідок відсутності досвіду або спеціальних знань вона не має реальної можливості втілити у життя своє бажання.
В розвитку суспільства і громадському прогресі свобода вибору займає одне із головних місць, її значення можна порівняти із значенням природного відбору в біологічній еволюції. Природний відбір, як і свобода вибору, значною мірою впливають на поступальний розвиток, іншими словами — являються основним рушійним чинником. В першому випадку — рушійним чинником у розвитку природи, в другому — суспільства.
Проте ці два механізми і суттєво відрізняються. Процес природного відбору спрямований на біологічний індивід, який є об'єктом дії законів еволюції, виживає лише найбільш пристосований до довкілля організм, і біологічні переваги виду передаються лише їх безпосереднім нащадкам.
Свобода вибору має принципову відмінність, вона припускає, що особа, як соціальний індивід, виступає суб'єктом громадського процесу, приймає у ньому активну участь і здатна сприймати надбання матеріальної і духовної культури людства. Потенційно (завдяки ж свободі вибору) надбання окремих суб'єктів в самих різних сферах діяльності - накопичення знань, винахід, практичний досвід, моральні і духовні цінності - можуть сприйматися усіма людьми, що мають до них доступ.
Тому як ми бачимо, межі природного відбору - це закони живої природи, межі свободи вибору — лише свідомість людини.
Аналогічні, але здебільшого — подвійні думки виражені в роботах таких видатних філософів, як Іманнуїла Канта та Фрідріха Вільгельма Йозефа Шеллінга.
Вирішенням питання про межі свободи займався в свій час ще Іманнуїл Канта. Згідно поглядам Канта, людина має свободу волі, тобто здатна самостійно визначати свою лінію поведінки в тій чи іншій ситуації, керувати своїм життям. Проте емпіричний світ вносить свої корективи. В світі, де панує природна необхідність, людина скована у своєму виборі, а її воля причинно обумовлена.
Подібна ідея знаходиться і в концепції Шеллінга, який, з одного боку, характеризує свободу як внутрішню необхідність, з іншого — бере за основу самовизначений характер первинного вибору. Остання думка переважає у поглядах Шеллінга: "Людина поставлена на вершину, де має в собі джерело вільного руху і до добра, і до зла: щоб він не вибрав, це рішення буде його діянням" [6; 121].
Згідно цього свобода людини у моральному житті не може і не повинна нічим обмежуватись, проте в реальному (емпіричному світі) перше і найголовніше обмеження свободи — це є земні закони життя, як то закон земного тяжіння тощо.
Свобода волі.
Таким чином, наявність свободи дії ще не означає наявність свободи волі. Так і відносна втрата свободи дії не вказує на втрату свободы волі: так і людина, яка перебуває у місцях позбавлення волі, хоча і отримала різке фізичне обмеження пересування, проти залишається єдиним хазяїном власної свідомості.
Рішення проблеми свободи і необхідності з філософської точки зору, їх співвідношення в житті, діяльності і поведінці конкретної особи, суб'єкта, має велике практичне значення для оцінки різних вчинків людей. Обійти цю проблему і залишити її невирішенною не можуть ні мораль, ані право. Бо реально без визнання свободи особи, а далі — і без приняття нею меж цієї свободи не може йтися про її моральну і юридичну відповідальність за свої вчинки.
Якщо людина не має свободи, а діє тільки з потреби (із необхідності), то питання про її відповідальність за свою поведінку втрачає сенс.
Як приклад, можно взяти інститут необхідної оборони та крайньої небхідності, які закріплені в Кримінальному кодексі України (ст.36, 39 ККУ). Так, не є злочином заподіяння шкоди, а одже — і відсутнє питання про притягнення до кримінальної відповідальності в разі, якщо таку шкоду було заподіяно для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи правам цієї людини або інших осіб. В цьому випадку людина діє по необхідності, і як такої свободи дій і вибору не має.
Проблема встановлення меж свободи турбує суспільство вже довгі роки. Фактично, не можа вказати і закріпити повний перелік дії, які дозволені тій чи іншій особі, можливо лише встановити випадки, коли матиме місце перевищення меж свободи, коли право свободи одних завдає шкоду праву свободи іншому.
Суб'єкт який порушив дозволені межі свободи, притягується до відповідальності — моральної, соціальної, юридичної тощо. Саме відповідальність є тією межею, яка чітко визначає позволена ця дія чи ні.
Нажаль, у сучасному суспільстві лише юридична відповідальність, точніше загроза і реальність її використання, є дієвим механізмом визначення меж свободи. «Свобода має бути гарантована порядком, так само явним та стійким, як закони природи», - писав Шелінг.
Тобто до тих пір, пока дії суб'єкта не стануть такими, за які встановлена відповідальність, йому надається повна свобода дії.
Юридична відповідальність, пише Скакун О.Ф., — “це різновид соціальної відповідальності, це передбачені законом вид і міра державно-владного (примусового) зазнання особою втрат благ особистого, організаційного і майнового характеру за вчинене правопорушення” [7; 432].
Розділ 3. Комп’ютерна реальність як суперечність між свободою та відповідальністю
Як писалось раніше, з огляду на історію межі свободи не були завжди однаковими, для кожної людини межі свободи залежали не від його особистих прагнень, а від фази історичного розвитку, в якій знаходиться суспільство. Якщо взяти древніх греків або римлян і сучасну людину, то логічно, що для них існуювали або існують різні види, форми і ступені свободи, і такі форми не залежать від особистих зусиль окремої особи, її вмінь і прагнень.
На межі XX - XXI сторіч проблема свободи та її меж набула нового звучання. По-перше, істотно збагатився зміст поняття, фіксувалися і досі фіксуються нові явища свободи, її численні іпостасі і протиріччя. Серед них — і новий вид свободи - комп'ютерна реальність. Наразі особливого сенсу набула проблема індивідуальної, особистісно-визначеної і здобутої свободи, а також вибору людиною свободи як форми і засобу самореалізації, особливо в сучасних умовах, коли форм і засобів реалізації свободи існує велика множина.
В сучасному технічно розвиненому суспільстві йде мова зовсім про новий вид свободи. В рамках теми реферату буде розглянута комп'ютерна реальність, її можливе обмеження і суперечність між свободою та відповідальністю.
Що таке комп’ютерна реальність? Комп’ютерна реальність — модель реального життя, побудована за допомогою сучасних технологічних засобів, яка впливає на людину через її органи відчуття — зір, слух, нюх та інші. Ця модель - зі своїми недоліками та перевагами [8].
По-перше, бажаю розглянути дві моделі комп’ютерної реальності, які існують на мій погляд. Перша модель — початкова, виникла біля 20-25 років тому. Початкова модель комп'ютерної реальності була таким собі технічним придатком, за допомогою якого лише розширювались комунікаційні та технічні можливості людства.
Хоча людина і могла в той час спілкуватись з іншими людьми не лише за допомогою телефонних ліній, а й мережі Інтернет, з хронологічної точки зору на початковому етапі розвитку людина була одна на один із технікою.
Із розвитком Інтернету стали развиватися телекомунікації, засоби зв'язку, розваги перейшли із реального життя у віртуальне. Із часом в «мережі» стало можливим не лише спілкуватися, а й розважатися разом, знаходити нових віртуальних друзів, виникає спільне проведення часу у віртуальному світі.
Люди ще сильніше поринули у віртуальний світ. Поступово із технічного придатку віртуальна реальність перетворюється на самостійну субстанцію, яка здатна впливати на рельний світ. На базі віртуальної реальності були побудовані цілі всесвіти, незалежні від зовнішнього світу.
Як приклад можна навести популярну гру World of Warcraft, розраховану на багато користувачів. World of Warcraft — це казковий світ із непідвладними людині у реальному житті можливостями. Люди перестали відчувати на собі дію законів земного тяжіння, навчились літати, створювати блискавки, перетворюватися на ельфів та інших істот, використовувати магічну силу.
З точки зору конкретної люди — комп'ютерна реальність — це добре чи погано? З одного боку, люди із обмеженими фізичними можливостями отримали шанс переміщатися у просторі, спілкуватися із людьми і хоча б на деякий час забути про свої фізичні обмеження. Наприклад, на сайті http://www.louvre.fr можна здійснити віртуальну прогулянку по залах Лувру. Для цього потрібно мати компютер, підключення дл мережі Інтернет та відповідне програмне забезпечення, яке можна завантажити безкоштовно.
Наразі багато видів професійної діяльності повністю переходять із реального світу у віртуальний. Як приклад можна навести електронний документообіг, бази данних, віртуальні професії — такі як, художники та дизайнери, журналісти та копірайтери, консалтингові фірми, які не мають реального представництва (офісу, адреси і т.д.). Уся їх робота ведеться повністю у віртуальному світі та за допомогою віртуальних засобів зв'язку.
З іншого боку, віртуальна реальність поглинає повністю здорових людей, підмінюючи собою реальний світ. Із цього виникаются психологічні залежності, що переходять у фізичну залежність від комп'ютера, ігр, мережі.
Людина поволі втрачає відчуття реальності, однако разом з цим отримує безмежні можливості і свободу дій, при цьому забуваючи про причинно-наслідковий зв'язок, згідно якого кожна дія має свій наслідок, яке може проявлятися не лише у віртуальній реальності, а й у реальному житті.
Таким чином можна спостерігати нове явище дифузії реальності. Дифузія реальності представляє собою взаємодію та взаємозалежність віртуальної реальності та реального життя, які допускають наявність причинно-наслідкового зв'язку між вчинками. Діяльність суб'єкта в одній реальності може призводити до наслідків в іншій, та навпаки. Їх вчинки причинно-обумовлені.
У реальному житті більша частина населення характеризується деструктивною спрямованністю, людина — деструктивна за своєю природою. Часто там, де є свобода, у людини виникає нестримне бажання щось «зламати», зіпсувати. Якщо дати людині повну свободу без будь-яких обмежень, він може зіпсувати своїми діями віртуальну реальність або її частину.
Своїми проявами деструктивної свободи людина позбавляє інших людей свободи.
Хоча віртуальна реальність і розширує можливості реального життя, просто вона все одно являється відображенням останнього. В ній «живуть» та спілкуються ті самі люди, усі їх недоілки, психічні розлади, бажання, комплекси проявляються й там.
Віртуальна реальність починає «захворювати». Віртуальна реальність створена людьми та для людей. Вона — відображення реальності.
Проте якщо порівнювати сучасну віртуальну реальність, яка є сукупністю віртуальних реальностей різних осіб, в порівнянні із віртуальною реальністю однієї людини, вона становиться гірше. В часи, коли людина була один на один із комп'ютером, коли комп'ютери не були поєднані між собою у світову мережу, свобода людині у тій віртуальній реальності була ідеальна, абсолютна, нічим не обмежувалась.
Із розвитком віртуальної реальності, її укрупненням і поширенням серед населення, люди втратили свою абсолютну свободу, свобода почала ділитися. Ніхто не може використовувати свою свободу на 100 відсотків, при цьому не нашкодивши іншим. Зараз свобода, в тому числі і у віртуальній реальності, обмежується свободою інших людей. Такая ситуація відмічається і у реальному світі. І разом з тим кожна людина обмежує свободу іншим. Коли віртуальна реальність перейшла із комп'ютера у мережу, коли у віртуальній реальності почало формуватися своє суспільство, — свобода почала автоматично обмежуватися.
Наприклад, в будь-якій грі людина — сама собі хазяїн. Проте це правило змінюється, коли ти граєш із іншими людьми або спілкуєшься у відкритій мережі, на яку можуть вплинути дії будь-якого її учасника. Якщо поглянути на розвиток Інтернету, це була повністю вільна система, кожен міг робити те, що йому заманеться.
Участь у проекті різних людей завжди вносить певний хаос. А якщо не дотримуватись елеметарних правил, то постраждає уся система. Є люди, які не розуміють доцільність дотримання правил поведінки у глобальній мережі, вони не розуміють, що у віртуальній реальності є і інші люди, котрим потрібно надати можливість реалізації власних ідей, цілей, бажань і прагнень. Люди порушують правила, виникає загроза знищення частини або всієї системи, наприклад, необережні або цілеспрямовані злісні дії одного із учасників корпоративної системи, можуть привести до знищення всієї системи взагалі.
Тому потрібно вводити штучні обмеження свободи.
Віртуальна реальність — це система, як будь-яка система вона регулюється набором правил. У віртуальній реальності виробився свій набір правил. Кожен учасник системи повинен виконувати певні правила поведінки. Ніхто не створив для Інтернета 10 заповідей, правила створювались протягом декількох років під впливом кожного її учасника.
Чи варто використовувати такі можливості і таку свободу? Насправді, віртуальність майже нічим не відрізняється від реального життя, окрім можливостей, які вона надає людству, а питання свободи, необхідності та відповідальності вирішується однаково в обох площинах реальності.
Можна стверджувати, що уявна безмежна свобода віртуальності, яку часто вбачають у віртуальності різні субєкти, насправді обмежується самою віртуальністю, яка диктує правила поведінки, встановлює певні заборони на доступ до управління системою, та встановлює межі відповідальності за вчиненні порушення.
В цьому аспекті ще раз варто наголосити на встановленні відповідальності, яка спіткає людину у реальному житті, за вчинені злочини у віртуальному просторі.
Згідно Кримінального Кодексу України існує цілий розділ XVI, який встановлює відповідальність за злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж [9; 179].
Наприклад, ст. 361 ККУ вставновлює відповідальність за незаконне втручання в роботу автоматизованих електронно-обчислювальних машин, їх систем чи комп'ютерних мереж, що призвело до перекручення чи знищення комп'ютерної інформації або носіїв такої інформації, а також розповсюдження комп'ютерного вірусу шляхом застосування програмних і технічних засобів, призначених для незаконного проникнення в ці машини, системи чи комп'ютерні мережі і здатних спричинити перекручення або знищення комп'ютерної інформації чи носіїв такої інформації. За такий вид злочину, наприклад, накладається зовсім реальне покарання - штраф до 70 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (70 *17 = 1190 гривень), або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий строк.
Системи автоматизованих електронно-обчислювальних машин — це в розумінні кримінального закону операційні системи, які встановлюються на певній машині і за допомогою яких здійснюється її робота, а також різні прикладні системи (тобто інформаційні системи, у т.ч. системи управління), як встановлені для локальної роботи на певній машині, так і відкриті для доступу з інших машин через комп'ютерну мережу.
Висновки та перспективи вивчення проблеми
Базою для написання роботи стали погляди, ідеї та концепції видатних філософів. Варто відмітити, що свобода посідає значне місце в роботах екзистенціалістів, які розуміли її як певний фундамент кожної особи. Саме після усвідомлення свободи можна вести розмову про усвідомлення справжнього значення людського буття.
Праці таких видатних вчених, як Мартіна Хайдеггера, Альберта Камю, Жан Поля Сартра, Віктора Франкла, Карла Ясперса та інних розглядали різні аспекти співвідношення свободи і необхідності, єдності свободи і відповідальності. Етична раціональність свободи дії людини досліджувалась Юрґеном Габермасом, Ісайєй Берліним.
Матеріали, дослідження в сфері співвідношення свободи й необхідності також є і в працях радянських філософів, серед них можна назвати такі прізвища Е.Ільєнков, П.Копнін, Л.Суворов. В своїх працях проблематику свободи розглядали також В.Давидович, М.Мамардашвілі. Етичну грань свободи висвітлив в працях Р.Апресян, А.Гусейнов.
Важливе значення мають також роботи та дослідження українських істориків філософії І.Бичка, О.Лосєва, В.Шинкарука.
В процесі написання роботи було розглянуто поняття свободи як загальнолюдської ціноості, встановлено, що підходи до її виміру змінювались із плином історії, разом із навколишнім середовищем, його соціально-культурною і економічною складовою, рівнем розвитку суспільства. Свободу можна розглядати з різних точок зору: як ідею та ідеал, загальнолюдську цінність і норматив, етичний принцип буття, суспільну реалію і одну із головних характеристик практичного життя соціуму та окремого індивіда.
У сучасному світі виміри свободи розглядать, спираючись, в першу чергу, на трьохшарову структуру проблеми свободи: проблему свободи дії, проблему свободи вибору та проблему «бажання» - свободи волі. Ці три аспекта також були розгляуті в рамках роботи.
Фізичні, розумові, природні обмеження свободи волі розглянуті у другому розділі реферату. Головний висновок — свобода людини не абсолютна. Різноманітні чинники (зовнішні, природні, штучні) суттєво обмежують свободу людини у реальному житті.
Що стосується віртуальної реальності, то ці питання розглянуті у третьому розділі роботи. Був зроблений висновок, шо віртуальність майже нічим не відрізняється від реального життя, окрім можливостей, які вона надає людству, а питання свободи, необхідності та відповідальності вирішується однаково в обох площинах реальності. За злочини, вчинені у віртуальному просторі, встановлена відповідальність, яка покладається на особу у реальному житі.
Можна стверджувати, що уявна безмежна свобода віртуальності, яку часто вбачають у віртуальності різні субєкти, насправді обмежується самою віртуальністю, яка диктує правила поведінки, встановлює певні заборони на доступ до управління системою, та встановлює межі відповідальності за вчиненні порушення.
Список літератури
1. Спиноза Б. - Этика. Перевод Модестова В.И. -Мн.: Харвест, М.: АСТ, 2001. - 336 с.
2. Бердяев Н. Философия свободного духа. - Республика, 1994. - 480 с.
3. Шабанова М. Социология свободы: трансформирующееся общество. - М.: Московский общественный научный фонд, 2000. – (93+81+141) с.
4. Виндельбанд Вильгельм. Свобода воли // Избранное: Дух и история. Пер. с нем. — М.: Юрист, 1995. — 687 с.
5. Левицкий С.А. Трагедия свободы. — М.: Астрель, 1998. — 992 с.
6. Шеллинг Ф. В. И. Сочинения в 2 т.- Т. 2. - М.: Мысль, 1989.- 636с.
7.Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2001. — 656 с.
8.Віртуальна енциклопедія Wikipedia. Адреса сайту: http://ru.wikipedia.org/wiki/Виртуальная_реальность.
9.Кримінальний кодекс України. - Х.: ТОВ «Одіссей», 2004. - 224 с.
10.Камю А. Бунтующий человек.Философия. Политика. Искусство.- Политиздат, 1990. - 415с.
11.Дьюи Дж. Свобода і культура // Зарубіжна філософія ХХ століття. - К., 1993
12. Лютер М. О рабстве воли // Избранные произведения. - Спб., 1994
13. Лях В.Е. Екзистенційна свобода: вибір та відповідальність (філософьска концепція Ж.-П. Сартра) // Філософська та соціологічна думка. - 1995. -№5-6.
14. Проблема человека в западной философии: Переводы / Сост. и послесл. П.С. Гуревича; Общ. ред. Ю.Н.Попова. - М.: Прогресс, 1988.
15. Філософський енциклопедичний словник : енциклопедія / НАН України, Ін-т філософії ім. Г. С. Сковороди ; Голова редкол. В. І. Шинкарук. - Київ : Абрис, 2002. - 742 с.
16. Гоббс Т. О свободе и необходимости. 1654. Гоббс Т. Сочинения в 2 т. Т.1. М. Мысль, 1989.- 622с.- (Филос.насл. Т.107.)- С.574-611.
17. Фромм Э. Бегство от свободы.– Минск.: Изд-во «Попурри», 1998.–с. 672.
Последнее редактирование alf (11.05.2011 21:23:53)