Ассоциация Философского Искусства

Харченко Марина · 08.05.2011 11:11:00

Реферат на тему: «Філософія Серця» П. Юркевича

Реферат аспіранта кафедри
інформаційних та комп’ютерних систем
Харченко М. В.

Науковий керівник: професор кафедри
інформаційних та комп’ютерних систем
Казимир В. В.
Тема дисертації:
«Автоматизація управління якістю освітянських послуг на основі вбудованих моделей робочих процедур»

ЗМІСТ

ВСТУП 3
I Памфіл ЮРКЕВИЧ – ВИДАТНИЙ ПРЕДСТАВНИК СЛОВ’ЯНСЬКОГО КУЛЬТУРНО-АНТРОПОЛОГІЧНОГО ПРОСТОРУ XIX СТ. 5
1.1 Онтологія П. Юркевича 8
1.2 Гносеологія та методологія П. Юркевича 9
II КОРДОЦЕНТРИЗМ ЯК ОСНОВА ФІЛОСОФІЇ П. ЮРКЕВИЧА 13
2.1 Змістовність та значущість поняття «Серце» 13
2.2 Етичне підґрунтя філософської системи П. Юркевича 16
ВИСНОВКИ 20
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ 22

ВСТУП

Актуальність обраної теми полягає в необхідності дослідження впливу серця на життя людини, її вчинки, почуття та ставлення до інших людей. Разом з тим, процес розкриття змістовності поняття «Серце» допоможе глибше пізнати нагальну філософську проблему духовності людини. Доцільним є її розгляд через призму вітчизняної філософської думки, оскільки саме вчення про серце, або «філософія серця», найбільш яскраво виражає специфіку української національної культури.
В наш час, коли такі чесноти людини, як моральність, душевність, співчуття, повага до ближнього поступово відходять на другий план, коли втрачається відчуття особистої відповідальності і відбувається пошук нових ідеалів, необхідно більше уваги приділяти моралі та моральності.
Український кордоцентризм знайшов своє яскраве відображення у творчості Григорія Сковороди, філософії Памфіла Юркевича, працях Миколи Гоголя, Пантелеймона Куліша, Тараса Шевченко. Початок цього філософського вчення був закладений саме Г. Сковородою, який виклав у своєму творчому доробку роздуми стосовно людської духовності, які є ідею серця як такого центру внутрішнього світу людини, який визначав її індивідуальність. Тих самих поглядів дотримувався і П. Юркевич, і саме в його творчості «філософія серця» набула найцікавішого розвитку.
Про П. Юркевича писали такі відомі філософи як Д. Чижевський [1], В. Соловйов [2], Г. Шпет [3]. Вони дають загальну характеристику творчості мислителя. В останні десятиліття інтерес до праць П. Юркевича зріс. Робляться спроби визначити місце Юркевича в контексті української та російської філософії, а також у світовому контексті.
До основних ідейно-теоретичних витоків, які сформували кордоцентричні погляди мисленника, необхідно віднести біблійне вчення про серце, ідеї серця в європейській філософській думці та кордоцентризм вітчизняної філософії.
«Філософія серця» П. Юркевича являє собою розгорнуту концепцію про серце як визначальну основу фізичного і духовного життя людини, як символ її внутрішнього світу переживань. Людина пізнає навколишній світ за допомогою розуму, а пізнати красу й таємничість світу можна тільки серцем як центром усіх пізнавальних дій. За П. Юркевичем, розум - вершина, а серце - коріння духовного життя. Через серце людина здійснює емоційне осягання світу, яке є первинним та глибинним способом світосприйняття, забезпечує його цiлiснiсть.
Релігійна філософія П. Юркевича спрямована на вивчення проблем людини, її внутрішнього світу, загальнолюдських моральних принципів. У ній долаються протиріччя між науковим знанням і релігійним одкровенням, встановлюється діалог і співробітництво між наукою і релігією. Саме релігійні установки філософа зумовили його підвищений інтерес до проблем моралі. В своїй філософії серця П. Юркевич проголошує серце основою моральної особистості людини, і поряд з цим він не заперечує важливої ролі розуму в моральному становленні людини.
Все це в сучасних умовах оновлення суспільства має велике соціально-практичне значення, а тому вивчення філософської спадщини П. Юркевича в усій глибині допоможе краще зрозуміти значення серця в житті людини та його вплив на вирішення сучасних етичних і моральних проблем. Таким чином, можна визначити, що об'єктом дослідження є творчість П. Юркевича, а предметом - його філософська система. Основна мета роботи полягає в дослідженні світоглядних засад філософії мисленника.

I ПАМФІЛ ЮРКЕВИЧ – ВИДАТНИЙ ПРЕДСТАВНИК СЛОВ’ЯНСЬКОГО КУЛЬТУРНО-АНТРОПОЛОГІЧНОГО ПРОСТОРУ XIX СТ.

Памфіл Данилович Юркевич є видатним представником української академічної філософії. Він народився 16 лютого 1826 р. в с. Ліплява (нині Золотоніський район Черкаської області) у родині православного священика. Після закінчення Полтавської духовної семінарії став слухачем Київської духовної академії. У 1852 р. здобув ступінь магістра і згодом (1854) був призначений помічником інспектора академії. Відмовившись від адміністративної діяльності, перейшов на викладацьку роботу. З 1858 р. – екстраординарний професор філософії Київської духовної академії. В 1861 р. переїхав до Москви, очолив кафедру філософії в Московському університеті, де читав курс історії філософії, логіки, психології, педагогіки, виконував з 1869 р. обов’язки декана історико-філологічного факультету. Юркевич є одним із безпосередніх учителів В. С. Соловйова, якому передав свій курс в Московському університеті. Помер філософ 4 жовтня 1874 р., похований на цвинтарі Данилового монастиря у Москві [4].
Про філософські погляди П. Юркевича тривалий час говорили не стільки стосовно їх істини, скільки через полеміку, що розгорнулася навколо праці М. Чернишевського «Антропологічний принцип у філософії» [5], з критичними зауваженнями до якої і виступав П. Юркевич. Критичні зауваження професійного філософа не тільки не були сприйняті М. Чернишевським і його послідовниками, а, навпаки, повернулися гонінням мислителя. Вороже настроєна проти нього преса створила образ філософа, який прибув з Києва до Москви для розгрому матеріалізму. Цей образ надовго зробив із П. Юркевича «мракобіса» в російських радикальних колах. Причому критикували П. Юркевича без знання його праць. Слухачі його лекцій та знавці праці філософа давали іншу оцінку, ніж «прогресивні мислителі». Високо оцінювали П. Юркевича як філософа і педагога І. Нечуй-Левицький та В. Ключевський (перший слухав його лекції в Київській духовній академії, другий – у Московському університеті). В. Соловйов, Г. Шпет вбачали в ідеях П. Юркевича основу самобутності російської філософії, приклад справжнього філософствування. Більш того, за оцінкою Г. Шпета, П. Юркевич був філософом, який «в епоху негативного ставлення до філософії виступав палким прибічником її самої та свободи філософського духу. Він чітко бачив і розумів сенс того історичного процесу, що відбувався у нього на очах, усвідомлював його значення для всього філософського розвитку, бачив, у якому напрямку має йти філософія далі, але не міг змиритися з прийомами «інквізиції» і результатами нетерпимості, які обмежували ту свободу, яку він захищав» [6, с. 579]. Виходячи з реалій духовного життя свого часу, він вказав на тенденцію до ідеологізації й політизації науки, до появи партій, які поважають не знання, а наміри, намагаються нав’язати іншим свою точку зору як істину в останній інстанції. Цим партіям притаманні нетерпимість до інших, диктаторство, що веде до встановлення інквізиційних методів боротьби зі своїми супротивниками, заглушення голосу науки й філософії. Передбачивши вказану тенденцію, П. Юркевич став першою жертвою цієї боротьби партій та тієї негласної цензури, яка почала встановлюватися прогресивними соціально-політичними та філософськими течіями.
Як філософ П. Юркевич мав глибокі знання історії філософії, новітніх для того часу течій і напрямів філософської думки. Їх осмислення стало для нього тією основою, спираючись на яку він прагнув виробити своє власне розуміння розвитку філософської думки, досягнень та обмежень філософських систем, які історично виникли в період від античності й до сучасності. Він був переконаний в тому, що розвиток філософської думки, як і саме життя, досить різноманітний і його важко підвести під мірку будь-яких визнаних ідей, теорій, думок. У своїх працях послуговувався досягненнями видатних мислителів античності, середньовіччя, Нового часу, німецької класичної філософії, критично переосмислюючи їх. Давав високу оцінку Декарту, Лейбніцу, Канту, Фіхте, Шеллінгу, Гегелю. Останнього цінував за те, що той глибше від інших проник у свідомість людства – це невичерпне джерело начал, ідей, поглядів.
На формування поглядів П. Юркевича найбільший вплив мала філософія Платона і Канта, яких він вважав фундаторами західноєвропейської філософської думки. Відповідно до цього він поділяв розвиток філософії на два етапи, перший з яких відкривається Платоном, а другий – Кантом. Водночас осмислював учення Платона й Канта в нових ракурсах, незвичних для того часу, з виходом на філософію майбутнього, де істина кантівського вчення про досвід можлива тільки внаслідок платонівського вчення про розум.
П. Юркевич не сприймав кантівського скептицизму, протиставлення сутності і явища, теоретичного і практичного розуму. Як і інших мислителів, Канта філософ сприймав критично. Так, на його думку, різниця між явищем і річчю в собі не метафізична, як вважав Кант, а гносеологічна, де поняття сутності і явища означають різні ступені досконалості нашого знання і розуму. Несуттєвим вважав він і поділ понять на апріорні та апостеріорні, тому що самі абстрактні поняття нашого мислення містять у собі і уявлення, взяті з досвіду, і, навпаки, безпосереднє бачення, що має одну форму і необхідність, які складають ідеальні моменти в розумінні.
Реальність світу у П. Юркевича не викликала сумніву. Світ існує, не має ні початку, ні кінця, дається нашому розуму як процес саморуху, в якому матерія переходить у форму, можливість – у дійсність і таким чином витворює істоти природи не за родовою, а за їх конкретною сутністю. Світ постає як система життєвих явищ, сповнених краси й значущості, єдності матеріального та ідеального, що знаходить своє відбиття в абсолюті. Нашому пізнанню належить світ як даний предмет, котрий ні вимислити, ні відтворити не можна, бо так само, як наша воля не повторює творчих актів абсолютного, наше мислення не повторює свідомості цих актів.
Таким чином, П. Юркевича можна охарактеризувати як глибокого мисленника, чудового знавця історії філософії, зокрема старої, і дуже видатного викладача, який читав надзвичайно цікаві та змістовні лекції. Він щиро відстоював свої філософські погляди та критично осмислював праці інших філософів.

1.1 Онтологія П. Юркевича

Розуміння П. Юркевичем філософії та її призначення було зумовлене його загальними поглядами на світ. Він розглядав філософію як повне і цілісне знання, що зводить ідеальні моменти як пізнане в явищах світу до єдності начал. Вона постає цілісним світосприйняттям, є справою не людини, а людства, яке ніколи не живе суто логічною свідомістю, а розкриває світ духовного життя в усій повноті й цілісності. Серед основних течій філософії виділяв ідеалізм і реалізм. Протилежність між ними вбачав у тому, що реалізм намагається пізнати сутність речі, відокремивши від неї всі її положення, а ідеалізм заперечує можливість таких первісних речей, пояснюючи сутність речей з тієї розумової основи, яку має кожна з них у системі світу. Сам П. Юркевич не сприймав однобічності як ідеалізму, так і реалізму, критикував і перший, і другий. Однобічність ідеалізму, його обмеженість він вбачав у тому, що ідеалізм давав знання про існування речей з начала та ідей чистого апріорного мислення, що не відповідало потребам живої діяльної свідомості людства, фактично був відокремлений від науки. Крайньою формою реалізму П. Юркевич вважав матеріалізм, ставлення до якого у нього неоднозначне. З одного боку, він зазначав, що матеріалізм у західноєвропейській думці XVIII ст. мав важливе значення для науки постановкою питання про багатомірність залежностей між фізіологічним і психічним, визначення причинних зв’язків світу, а з іншого – різко виступав проти грубого, вульгарного й механістичного матеріалізму за його спроби звести все до законів механіки, в тому числі й саме життя, людину. Найбільше відштовхувало П. Юркевича в матеріалізмі те, що він заперечував реальність ідеального, зводив психічне до фізіологічного, пояснював психічні процеси фізіологічними механізмами, термінами фізіології. Філософ писав «Ми можемо пізнавати цей світ, який належить нашій свідомості як система явищ, що не залежить від нашого духу, створена і складена не нами. Ми відтворюємо реальне визначення буття в ідеальних визначеннях мислення. Ця діяльність духу, що пізнає, була б ілюзією або, в крайній мірі, містила б у собі нездоланну суперечність, якби ідея, ідеальні зв’язки, ідеальний порядок не входили в систему світу як умова його життя і розвитку» [7, с. 17].
Відмовляти реальності ідеального, духовного тільки на тій підставі, що його ніхто не бачив, означає ігнорування показань внутрішнього досвіду, який свідчить про реальність існування духовного начала в людині. Вивести духовні начала тільки з матеріального майже неможливо, тому що лише у взаємодії з духовним матеріальне є тим, що ми сприймаємо як досвід. Відповідно до цього П. Юркевич закликав до перевірки духовних явищ внутрішнім самоспогляданням, наголошував на зв’язку людської душі з мораллю, моральних принципів із свободою.
Отже, виділяючи у філософії дві основні течії – ідеалізм і реалізм (матеріалізм), П. Юркевич виступав з критикою однобічності як першої, так і другої. На його думку вони базуються на помилковому судженні про те, що людину можна пізнати теоретично та емпірично [8].

1.2 Гносеологія та методологія П. Юркевича

Одним із основних понять у філософії П. Юркевича є поняття «Ідея», що несе як гносеологічне, так і онтологічне навантаження. З одного боку мисленник розглядає ідею як одну з форм людського пізнання, а з іншого - як основу, закон і норму явища. Ідея - це справжнє місце речі, справжня річ, тобто річ як така. Філософ зазначав, що про ідею говорять там, де предмет, котрий вивчається, перебуває у розвитку із внутрішнього стану в зовнішній, адже розвиток предмета передбачає закон і тип, які усвідомлюються в ідеї.
На думку П. Юркевич людина пізнає світ за допомогою уявлень, понять та ідей. Уявлення має характер випадкового образу, в якому відображається не стільки предмет, скільки людина, яка його сприймає, бо воно утворюється за суб’єктивною асоціацією. У такому разі йдеться про суб’єктивно зумовлену, психічну необхідність. Цей суб’єктивізм долається в понятті, у якому людина усвідомлює необхідний зв’язок і співвідношення елементів, що утворюють явища. Якщо в уявленні, як зауважив П. Юркевич, людина визнає суттєвим те, що значуще для споглядання, то в понятті - те, що значуще для буття речі. Коли ж від явища, пізнаного в його необхідності, людина прямує до пізнання його сутності чи коли, досліджуючи далі цю загальну необхідність явища, знаходить в ній і під нею необхідність розумну, яка дає явищу внутрішню єдність, життя й душу, то людина переходить від поняття до ідеї.
Якщо розум визнається об’єктивною сутністю речей, то ідея пізнається як їх основа, закон і норма, тобто розум вважається дійсним, а дійсність розумною. В уявленні людина ще не виходить із психічних обмеженостей у сферу досвіду; в понятті - рухається лише в сфері досвіду; в ідеї - виходить за межі досвіду. Якщо уявлення визначає, що таке річ стосовно людини чи річ як психічний стан людини, якщо поняття виражає річ згідно з її дійсною натурою, то ідея показує, що таке річ стосовно безумовної основи явищ. Ось чому, на думку П. Юркевича, передбачення ідеї окреслює переважно філософський погляд на предмети, оскільки саме філософія прагне зрозуміти явища зовнішнього і внутрішнього досвіду в їх залежності від безумовної основи дійсності. Вона піднімається до начала не зумовленого, до начала всього, не користуючись при цьому нічим чуттєвим, а рухаючись тільки від ідеї через ідеї до ідей. Лише в ідеї розум споглядає внутрішній склад і будову тих явищ, наявна, очевидна сторона яких усвідомлюється за допомогою поняття.
За словами П. Юркевича, пояснення світу явищ на основі ідеї є простим продовженням тієї роботи, яку здійснює дух безперервно впродовж свого розвитку в часі. У будь-якому разі ідея є фактом загальнолюдської свідомості, фактом, необхідність якого так само зрозуміла, як зрозуміле нездоланне прагнення людського духу підніматися від людської вседозволеності до моральної свободи, від випадкових уявлень до необхідних пізнань, від емпірично-визначеної свідомості до духовної, наповненої невипадковим змістом самосвідомості [9].
На думку філософа, істинна сутність предмета пізнається не в спогляданні на нього, а в його ідеї. Саме тому він віддавав перевагу вченню Платона про розум, а не вченню Канта про досвід, вважаючи, що істина Кантового вчення про досвід можлива лише внаслідок істини Платонового вчення про розум. Вирішення питань про основу та цілі світу, про ставлення світу й людини до Бога передбачає допущення ідеї, адже божественне і розумне в космосі також є ідея. Якщо філософія прагне пояснити явища навколишньої дійсності на основі ідеї й за допомогою ідеї, якщо вона розглядає явища світу як одкровення чи втілення думки, якщо для неї ідея є джерелом, основою, законом і типом явищ дійсності, то вона з’ясовує й обґрунтовує те світоспоглядання, початки якого містяться в будь-якій людській душі й котре є прийнятним з погляду релігійного і морального життя людства. Без допущення ідеї неможливо розкрити й сутність самої людини, осягнути сенс її буття.
Таким чином, філософія є пізнанням ідеї. Сам процес пізнання, як вважав П. Юркевич, здійснюється у трьох формах:
1) пізнання через уявлення - це нижча і найменш досконала форма, що пов’язана з чуттєвим спогляданням. Відповідність мислення і буття у цьому сенсі відзначається крайньою розбіжністю. Уявлення формується відповідно до суб’єктивних асоціацій і тому віддзеркалює швидше не образ речі, що пізнається, а образ людини, яка здійснює акт пізнання;
2) пізнання через поняття - це більш високий рівень пізнавальної діяльності, але й на ньому не досягається певної відповідності між мисленням і буттям. Звичайно, у межах цієї форми пізнання звільняється від суб’єктивізму. За допомогою розсудку, який здатний до аналізу і синтезу окремих ознак конкретної речі, стає можливим пізнати сутність її, виявити те, що відокремлює від інших речей і без чого вона не могла б бути сама собою;
3) пізнання через ідею - на цій стадії за допомогою розуму синтезуються результати розумового пізнання в один цілісний світогляд, що доповнює одержані знання пізнанням і вірою у вищий світ - вірою у Бога, у безсмертя душі і в призначення людини [10].
Отже, П. Юркевич не заперечує ролі і значення чуттєвого досвіду. Він потребує врахування єдності і того, що виступає як раціональне, мисленне, ідеальне, наголошуючи, що ідеальний рух розуміючого мислення і реальний перебіг зрозумілих речей збігаються одне з одним і без них не можна зробити в галузі досвіду ніякого необхідного висновку. Заперечення ідеї як дійсної сили світу поставило б науку у складне становище, суперечило б всезагальним неперехідним вимогам людського духу. На думку мислителя, філософська ідея містить у собі не лише абстрактно-теоретичний, а й цiннiсно-нормативний зміст. У ній відкривається світ як система життєвих явищ, сповнених життя i краси, знаходять живу єдність розумові, моральні та естетичні інтереси духу. Філософське сприйняття охоплює всю людину - з її розумом i серцем - i є синтезом найрiзноманiтнiших засобів осмислення світобудови.

Последнее редактирование Харченко Марина (22.05.2011 09:57:54)

Харченко Марина · 08.05.2011 11:23:26

II КОРДОЦЕНТРИЗМ ЯК ОСНОВА ФІЛОСОФІЇ П. ЮРКЕВИЧА

Багатьом національним культурам притаманна філософська система або вчення, що найбільше характеризує її своєрідність та унікальність в світі. Таким філософським вченням, яке виражає специфіку української національної культури і філософії є «філософія серця», або кордоцентризм, як її називають в західноєвропейських країнах. Суть поняття «Кордоцентризм» можна визначити як «біблійне за походженням уявлення про те, що істинна сутність людини зосереджена в серці. Серце – насамперед ціннісний інтегратор цілісного буття. Кордоцентризм приписує серцю почуття, розум, пізнання (інтуїтивне), волю, споглядання, пам’ять, що певною мірою гальмує диференціацію і системну субординацію цих здатностей» [11, с. 303]. Найбільшого теоретичного обґрунтування «філософія серця» знайшла саме у творчості П. Юркевича.

2.1 Змістовність та значущість поняття «Серце»

Основні засади «філософії серця» П. Юркевич виклав у праці «Серце і його значення в духовному житті людини за вченням слова Божого» [6], де подано цілісну філософсько-антропологічну концепцію про серце як визначальну основу фізичного та духовного життя людини. Мислитель запропонував оригінальний і нетиповий для його епохи погляд на людину як на конкретну індивідуальність, який не вписувався ні в матеріалістичні, ні ідеалістичні антропологічні теорії того часу [9].
Однією з основних рис, які визначають специфіку філософії П.Юркевича, є її християнський антропологізм, що дався взнаки, зокрема в його вченні про серце як дійсне осереддя людського духу.
Створюючи власне вчення про серце П. Юркевич окрім своєї української сердечності спирався й на суто філософські дослідження, причому явно не українського походження.
На думку П. Юркевича, мислення не розкриває всієї повноти духовного життя людини, так само, як досконалість мислення не визначає досконалості людського духу. Хто стверджує, що «мислення є вся людина», той досягне не більше за того фізіолога, котрий з’ясовував би явища слуху (звук, тони і слова) із явищ зору (протяжність, фігура, колір тощо). Отже, діяльність людського духу поширюється глибоко всередину тілесного організму. Сутність душі і її зв’язок із тілом має бути багатим і різноманітним. Душа отримує враження не від просторових рухів мозкової маси, а від своєї доцільної діяльності. Думки й слова людини є виявами загального почуття душі, породженням сердечного настрою. Саме в серці людини, як наголошував П. Юркевич, міститься основа того, що її уявлення, почуття і вчинки набувають тієї особливості, яка вирізняє душу однієї людини серед інших.
Світ як система життєдайних, сповнених краси явищ, існує й відкривається спершу для глибокого серця, а вже потім для розуміючого мислення. Завдання, які розв’язує мислення, виникають не із впливів зовнішнього світу, а із спонук і нездоланних вимог серця. Якщо з теоретичного погляду можна сказати, що все, гідне бути, гідне й нашого знання, то в інтересах вищої моралі справедливим було б положення: людина має знати тільки те, що гідне моральної й богоподібної істоти. Істина стає благом, внутрішнім скарбом лише тоді, коли вона «лягає» на серце. За цей скарб, а не за абстрактну думку людина може стати на боротьбу з обставинами й іншими людьми, адже тільки для серця можливий подвиг і самовідданість.
За думкою П. Юркевича, священні автори знали про високе значення голови у духовному житті людини, але осереддя цього життя вони вбачали у серці. Голова була для них немовби видимою вершиною того життя, яке початково й безпосередньо вкорінене у серці. В священному писанні сказано, що голова є для зовнішнього явища те саме, що серце для внутрішньої душевної діяльності, й лишень тому їй приписується панівне значення з біблійної точки зору. Втім, вищенаведені фрагменти дають цілком визначену думку, що голова має значення органу-посередника між цілісним єством душі й тими впливами, яких вона зазнає ззовні або згори, й що при цьому їй належить функція впорядкування у цілісній системі душевних дій. З цими загальними визначеннями не може не погодитися психологія, хоч би якими були її особливі поняття про цей предмет. Але так само можна наперед припустити, що зазначені явища душевної діяльності у голові ще не вичерпують цілого єства душі: з необхідності мислення людина повинна припустити деяку первинну духовну сутність, яка потребує згаданого посередництва й верховенства дії голови. Ця первинна духовна сутність має, згідно з ученням слова Божого, своїм щонайглибшим органом серце.
Спираючись на авторитет Святого Письма, П. Юркевич відстоює погляд на серце як осередок духовного життя, яке визначає сутність людської особистості:
- «Серце є хранитель і носій усіх тілесних сил людини» [6, с. 69];
- «Серце є осереддя душевного й духовного життя людини» [6, с. 69];
- «Серце є вмістилищем всіх пізнавальних дій душі» 6, с. 70];
- слово породжується серцем («Як слово є явлення або вираження думки, то й воно виходить із серця» [6, с. 71]);
- «Серце є осереддя багатоманітних душевних почувань, хвилювань і пристрастей» [6, с. 71];
- «Серце є осереддя морального життя людини» [6, с. 71].
Таким чином, як осереддя всього тілесного й багатоманітного духовного життя людини, серце називається джерелом життя або витоками життя. Тому воно становить щонайглибшу частину єства людини.
Погляд на роль серця як осередку духовного життя людини П. Юркевич протиставляє поширюваному в філософії просвітництва підходу, котрий ототожнює духовну діяльність із розумовою ї на цій підставі, спираючись на дані фізіології та психології, вважає органом духовної діяльності голову.
За думкою П. Юркевича психологія навчає, що голова або головний мозок з нервами, які йдуть до нього, є необхідним і безпосереднім тілесним органом душі для утворення уявлень і думок із вражень зовнішнього світу, або що тільки цей орган є безпосередній провідник і носій душевних дій. Відповідно до цього у філософії тривалий час панував і досі ще панує погляд, що душа людська є первинне, яке уявляє, що мислення є сама сутність душі або що мислення становить цілу духовну людину. Воля й почуття серця розумілися як явища, видозміни й випадкові стани мислення. У правильному розвитку людського духовного життя ці дві підпорядковані здатності душі повинні збігатися з мисленням, зникати у ньому й втрачати у такий спосіб будь-яку подобу самобутності та істотності. У цих визначеннях єство душі стає так само відкритим, як ті форми мислення, які серед інших явищ душевного життя відрізняються особливою прозорістю та ясністю. З цими визначеннями була б цілковито незгодна думка, що у самій душі є щось задушевне.
Таким чином, тлумаченню поняття «Серце» в філософії П. Юркевича відводиться особливе місце. Лише серце, за думкою мисленника, є осередком духовного і душевного життя кожної людини, лише воно формує її індивідуальність і неповторність.

2.2 Етичне підґрунтя філософської системи П. Юркевича

При розгляді моральних проблем П. Юркевич звертається до морального вчення Канта. Саме моралізм об’єднує двох філософів. З’ясувавши внутрішню сутність етики морального обов’язку, П. Юркевич спрямовує увагу на поєднання зусиль релігійної і класичної філософії у вирішенні питання про пошук людиною моральності у внутрішньому і зовнішньому світі. Філософія Канта виконувала тут роль орієнтира людського розуму, вона давала універсальні формальні визначення, які стосуються людини як члена суспільства, зорієнтованого на конкретний соціальний стан (етичний), а водночас наповнювала ще й внутрішнім змістом – потребою укорінення моральності в житті кожної людини, поставала як моральна теологія, котра була для Канта вищим проявом духовності. Постійно здійснюючи синтез всезагального й суб’єктивного, Кант втілював можливість умоспоглядального етичного як такого. Причому духовність у цих процесах поставала не лише передумовою моральності, а й її носієм. П. Юркевич цікавився насамперед «просвітленням розуму», істинами духу, щоб відчути й виділити вищу моральну метафізику в реальному житті [12].
В моральній сфері серце грає важливішу роль, ніж в пізнанні. Душевне життя людини, якщо воно не залежить від зовнішніх впливів та вражень, забезпечується її серцем. Перш за все серце в протилежність розумові - є принципом, що означає індивідуальність людини. Розум є спільний для всіх людей, його діяльність є або має бути однакова для всіх. Життя серця кожної людини різне, індивідуально забарвлене. Все, що входить до душі, переробляється згідно з настроєм серця, і діяльність душі може викликати лише такий стан, що співпадає з сердечним настроєм людини. В серці людини - основа того, що її уявлення, почуття і вчинки мають такий характер, який має її душа, і що вони мають таке особисте забарвлення, яке визначає їх як вияв не взагалі духовної істоти, а окремої живої дійсної людини. Це виникає тому, що серце є джерелом усіх інших сторін душевного життя. Людина є не тільки представник людської породи, в якому повторюється те ж саме, що є і в інших представниках, людина є індивідуум, тобто кожна людина є лише одна, єдина в своєму роді, у цілому світі. Сама людина знає свою душу як осібну, з осібними думками, стремліннями і настроями. Тому, в залежності від абсолютної індивідуальності кожної людини, в історії можливі такі явища і події, яких не можна вивести із загальних законів психології.
Але не тільки моральна індивідуальність людини, а і моральна чинність людини пов’язана з серцем. Людські вчинки оцінюються в залежності від того, чи вони викликані зовнішніми умовами і міркуваннями, чи випливають із безпосередніх та вільних стремлінь серця. Тільки такі вчинки, що зумовлені цими стремліннями серця, можна вважати моральними. Християнське вчення про любов, як про джерело усіх дійсно моральних вчинків людей, базується на вченні про серце, як основі душевного життя. Добро є добро, коли воно є свободне, а не твориться з примусу, із необхідності або інтересу. Чому люди роблять добро навіть там, де немає ніякої особистої користі, де немає навіть іншої людини, яка б це добро бачила і оцінила. Але серце людини любить добро і прагне до нього так само, як око охоче зупиняється на прекрасному образі. П. Юркевич переконаний, що вічне прагнення людини до добра є можливе і є фактом дійсності, бо сама моральна оцінка базується в усіх людей завжди на визнанні, що безумовну, етичну цінність мають лише ті вчинки, які робляться вільно, з любов’ю, від серця, а не лише із необхідності. Усе людство переконане, що ціна моральних вчинків залежить від ступені свободної любові серця до добра, для якого виконується вчинок. Найбільша помилка моральної теорії є ототожнення доброго й розумного. Сучасники хочуть, на думку П. Юркевича, бути розумними без переконання, та моральними без героїзму. І перше, і друге відбувається тому, що основні початки душевного життя люди переносять із глибин серця в світлу сферу спокійного, безпристрасного та байдужого розуму.
Розум грає певну роль в поведінці людини, але його правила і приписи можуть отримати моральний сенс лише тоді, коли людина вже живе і діє згідно зі своїм моральним призначенням. Закон розуму сам по собі не може бути принципом моральної поведінки. Приписам розуму бракує сили, що переводила б їх в дійсність. Приписи розуму не є причинами людських вчинків, як сила тяжіння є причиною падіння тіл. Припис розуму тільки відкриває перспективу якихось вчинків, яких ще немає, але яких можна чекати. Розум може щось вимагати, щось приписувати лише тоді, коли має перед собою живу і одухотворену людину. Самі приписи розуму повинні відповідати природі людини, не бути їй чужими. Розум править, кермує, панує, але серце породжує. Із глибини духа породжується любов. Людська совість свідчить, що серце є основа морального життя. Людину не зачіпають закиди, що її розум помилився, що вона не послухала розуму. Вона сприймає такий закид байдужо. Натомість, глибокий сенс і значення мають такі докори совісті, які направлені проти серця, які вважають злі вчинки не результатом помилки розуму, а плодом злого серця. Сутність християнської любові в полягає в тому, що не розум, а серце приймає страждання і потреби ближнього так, ніби це були його власні переживання. І вже коли діяльність звертається до зовнішнього світу, цей настрій серця приймає форми окремих справедливості, чесності, вірності і т. д. [1].
На думку П. Юркевича, релігійне переживання теж певним чином відкриває той факт, що серце є глибша основа душевного життя. Всюди у матеріальному світі людина бачить причини і наслідки. Коли б усе існуюче так само складалося із наслідків і причин, то не було б можливості говорити про безумовну, абсолютну причину, про Бога. Саме тому усі кінці і початки всього існуючого зводяться до Бога, бо самосвідомість показує в душевному житті таку першу причину, глибше якої людина вже нічого не бачить - це є серце. Бо саме серце уособлює в собі усю безпосередність буття, створеного Богом. Тому можна сказати, що основа релігійної свідомості людського роду лежить в серці людини: релігія не є щось стороннє для його духовної природи, вона утворена на природному ґрунті. Бо не розум є головний аргумент, а серце.
Отже, П. Юркевич вважає, що його філософія серця розв’язує проблему відношення знання і віри, розділяючи ті душевні функції, на яких вони базуються, і їх діяльність. На його думку саме таким чином з’ясовується сполучення в людині людської, природної свідомості, та свідомості християнської. На цих двох основах - на розумі і серці, базуються ці обидві сфери людського душевного життя.

ВИСНОВКИ

П. Юркевич, як видатний представник української академічної філософії, за своє коротке і дуже активне життя зробив неоціненний внесок у розвиток вітчизняної філософської думки XIX ст. Живучи в період негативного ставлення до філософії, П. Юркевич, палко відстоював свободу філософського духу. Він надавав філософії, як науці про дух, важливого значення в духовному житті кожної людини.
В своїх поглядах на світ мисленник критично ставився як до ідеалістичного начала, так і до реалістичного (матеріалістичного); не сприймав їх однобічності. На його думку, ні ідеалізм, що намагається пояснити існування речей з начал та ідей чисто апріорного мислення, ні матеріалізм, який виводить все піднесене в людині з матеріального, не пояснюють в повній мірі людську сутність, яка укорінена значно глибше.
Не останнє місце в творчості філософа займала проблема ідеї. Саме філософська ідея, на думку П. Юркевича, є втіленням філософського розуму. Він розглядав її як основу гармонії між мисленням і буттям, як необхідну передумову будь-якої науки.
Серед рис, які визначають особливість філософії П. Юркевича, слід виділити її християнський антропологізм, що яскраво проявився у його «філософії серця». Найбільшого теоретичного обґрунтування філософія серця набула в праці «Серце і його значення в духовному житті людини за вченням слова Божого». В ній мислитель запропонував нетиповий та оригінальний на той час погляд на людину як на конкретну індивідуальність, який не вписувався ні в ідеалістичні, ні в матеріалістичні теорії тієї епохи. Так, серце є визначальною основою фізичного та духовного життя людини. Воно постає носієм її тілесних сил, пізнавальних дій душі, центром багатоманітних душевних почувань, турбот, пристрастей, морального життя загалом. Саме в серці, на думку філософа, народжується рішучість людини на ті чи інші вчинки, в ньому виникають різноманітні бажання, серце є центром всіх пізнавальних дій людської душі.
Разом з тим, філософ пов’язує з серцем і моральне достоїнство. На його думку людські вчинки потрібно оцінювати в залежності від того, чи викликані вони зовнішніми умовами, чи породжені безпосередньо вільним прагненнями серця. Ці погляди П. Юркевича пов’язані із християнським вченням про любов, як джерело всіх дійсно моральних дій людини. При розгляді морального питання український мислитель не заперечує важливого значення розуму в моральному становленні людини. В своїй творчості філософ виразив характерний для української духовної культури ідеал зовнішньої і внутрішньої гармонії, визначив рівновагу голови і серця як основу моральної цілісності особистості.
Різні дослідники по-різному ставляться до філософського вчення П.Юркевича про серце. Одні сприймають його, інші ні, дехто критикує, заперечує, не погоджується з поглядами філософа. Але незаперечним є те, що ці філософські погляди в жодному разі не можна ігнорувати. Вони увійшли в українську духовну культуру як своєрідний світогляд, що відображає морально-етичні цінності українського народу, його спосіб мислення та менталітет. Тому нехтувати тим скарбом, який має Україна та український народ у вигляді цього видатного філософа ні в якому разі не можна. Особливо зараз, коли духовність, моральні принципи та вчинки в житті кожної людини і суспільства загалом поступово відходять на другий план. Саме через це можна стверджувати, що філософія П. Юркевича не втратила актуальності в наш час і може бути використана при розв’язанні сучасних етичних і моральних проблем.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні. - К.: Орій, 1992. - 230 с.
2. В.С. Соловьев. О философских трудах П.Д. Юркевича // П.Д. Юркевич. Философские произведения. - М.: Правда, 1990. - С. 552-577.
3. Г.Г. Шпет. Философское наследство П.Д. Юркевича // П.Д. Юркевич. Философские произведения. - М.: Правда, 1990. - С. 578-638.
4. Огородник І.В. Українська філософія в іменах: Навч. посібник. - К.: Либідь, 1997. - 328 с.
5. Чернышевский Н.Г. Антропологический принцип в философии // Избр. филос. произв. - Т.3. - М., 1951. - С. 162-254.
6. Юркевич П.Д. Сердце и его значение в духовной жизни человека, по учению слова Божего // П.Д. Юркевич. Философские произведения. - М.: Правда, 1990. - С. 69-103.
7. Юркевич П.Д. Идея // П.Д. Юркевич. Философские произведения. - М.: Правда, 1990. - С. 9-68.
8. Хамітов Н. Памфіл Юркевич: серце і межі розуму // Історія філософії. Проблема людини та її меж: Навч. посіб. - К.: Наукова думка, 2000. - С. 195-197.
9. Русин М.Ю., Огородник І.В. Історія української філософії: Підручник. - К.: Академвидав, 2008. - 624 с.
10. Горський В.С. Історія української філософії: Курс лекцій. - К.: Наукова думка, 1997. - 286 с.
11. Шинкарук І.В. Філософський енциклопедичний словник. - К.: Абрис, 2002. - 742 с.
12. Огородник І.В. Історія філософської думки в Україні. Курс лекцій: Навч. посіб. - К.: Вища шк.: Т-во «Знання», КОО, 1999. - 543 с.

Последнее редактирование Харченко Марина (22.05.2011 09:58:45)

elina · 08.05.2011 12:26:14

Люблю филосоию Юркевича. Это настоящая философия украинсого народа - экзистенциально-антропологическая. Я думаю,что это наша изюминка в философии и мы можем выходим на европейский уровень именно с этими идеями, им равных нет!
Марина пишет: "В наш час, коли такі чесноти людини, як моральність, душевність, співчуття, повага до ближнього поступово відходять на другий план, коли втрачається відчуття особистої відповідальності і відбувається пошук нових ідеалів, необхідно більше уваги приділяти моралі та моральності".
Да, это так, и именно сердце помогает нам сберечь все моральные и нравсвтенные ценности. Разум черств и прагматичен, сердце - душевно и нежно, а также мудро. В сердце есть особая мудрость, которой не имеет разум. Эта мудрость есть целостность и андрогинность. Философия сердца помогает нам понять мир и человека в его целостности.
Марина, спасибо за тему!

Ободовский · 16.05.2011 21:48:29

Філософія Юркевича багатогранна, мабуть саме тому одні називають її "філософією серця", а інші - "філософією ідеї". Якщо для Юркевича серце - це "скарбник і носій усіх тілесних сил людини, центр її душевного й духовного життя", то що тоді для нього ідея на Вашу думку?

Ольга · 18.05.2011 19:37:31

Вчення Юркевича про серце-це вчення про неповторність кожної людини! "У серці зачинається і народжується рішучість людини до тих або інших вчинків, у ньому винукають різноманітні наміри і бажання, воно є седалище волі і її хотінь..." Розум, на його думку, має зміст лише тоді, коли укорвінений у серці. Яке Ваше відношення до "Філософія серця" Юркевича і чи розділяєте Ви його погляди?

Харченко Марина · 22.05.2011 09:11:34

Ободовский пишет:
...Якщо для Юркевича серце - це "скарбник і носій усіх тілесних сил людини, центр її душевного й духовного життя", то що тоді для нього ідея на Вашу думку?

Для П.Юркевича ідея виступає фактом загальнолюдської свідомості, необхідність якої очевидна. Саме ідея, на думку філософа, є основою сутності предмета, його розвитку і пізнання. Щоб пізнати предмет недостатньо лише споглядати на нього, потрібно "піднятись" дещо вище, вийти за межі досвіду і пізнати предмет в його ідеї.

Харченко Марина · 22.05.2011 09:42:17

Ольга пишет:
Вчення Юркевича про серце-це вчення про неповторність кожної людини! "У серці зачинається і народжується рішучість людини до тих або інших вчинків, у ньому винукають різноманітні наміри і бажання, воно є седалище волі і її хотінь..." Розум, на його думку, має зміст лише тоді, коли укорвінений у серці. Яке Ваше відношення до "Філософія серця" Юркевича і чи розділяєте Ви його погляди?

"Філософія серця" є тим філософським вченням, яке яскраво виражає специфіку української національної культури. І ми, Українці, повинні пишатися цим. Можна не погоджуватись, критикувати або заперечувати погляди філософа на значення Серця в житті людини, але ігнорувати - ні.

На мою думку, філософ зробив величезний внесок у розвиток вітчизняної філософії. Ті положення, які Він виклав у своїй роботі "Серце і його значення в духовному житті людини..." в позаминулому столітті є актуальними і зараз. Я повністю розділяю його погляди і погоджуюся з тим, що серце є осередком духовного і душевного життя людини, і лише воно формує її індивідуальність.

Последнее редактирование Харченко Марина (22.05.2011 09:47:08)

Ассоциация Философского Искусства

#1 08.05.2011 11:11:00

«Філософія Серця» П. Юркевича

#2 08.05.2011 11:23:26

Re: «Філософія Серця» П. Юркевича

#3 08.05.2011 12:26:14

Re: «Філософія Серця» П. Юркевича

#4 16.05.2011 21:48:29

Re: «Філософія Серця» П. Юркевича

#5 18.05.2011 19:37:31

Re: «Філософія Серця» П. Юркевича

#6 22.05.2011 09:11:34

Re: «Філософія Серця» П. Юркевича

Ободовский пишет:

#7 22.05.2011 09:42:17

Re: «Філософія Серця» П. Юркевича

Ольга пишет:

Инструменты

Информация

elina Участник	Re: «Філософія Серця» П. Юркевича Люблю филосоию Юркевича. Это настоящая философия украинсого народа - экзистенциально-антропологическая. Я думаю,что это наша изюминка в философии и мы можем выходим на европейский уровень именно с этими идеями, им равных нет! Марина пишет: "В наш час, коли такі чесноти людини, як моральність, душевність, співчуття, повага до ближнього поступово відходять на другий план, коли втрачається відчуття особистої відповідальності і відбувається пошук нових ідеалів, необхідно більше уваги приділяти моралі та моральності". Да, это так, и именно сердце помогает нам сберечь все моральные и нравсвтенные ценности. Разум черств и прагматичен, сердце - душевно и нежно, а также мудро. В сердце есть особая мудрость, которой не имеет разум. Эта мудрость есть целостность и андрогинность. Философия сердца помогает нам понять мир и человека в его целостности. Марина, спасибо за тему!

Ободовский Участник	Re: «Філософія Серця» П. Юркевича Філософія Юркевича багатогранна, мабуть саме тому одні називають її "філософією серця", а інші - "філософією ідеї". Якщо для Юркевича серце - це "скарбник і носій усіх тілесних сил людини, центр її душевного й духовного життя", то що тоді для нього ідея на Вашу думку?
	"Все, что нас не убивает, делает нас сильнее!" - Фридрих Ницше

Ольга Участник	Re: «Філософія Серця» П. Юркевича Вчення Юркевича про серце-це вчення про неповторність кожної людини! "У серці зачинається і народжується рішучість людини до тих або інших вчинків, у ньому винукають різноманітні наміри і бажання, воно є седалище волі і її хотінь..." Розум, на його думку, має зміст лише тоді, коли укорвінений у серці. Яке Ваше відношення до "Філософія серця" Юркевича і чи розділяєте Ви його погляди?

Харченко Марина Участник	Re: «Філософія Серця» П. Юркевича Ободовский пишет: ...Якщо для Юркевича серце - це "скарбник і носій усіх тілесних сил людини, центр її душевного й духовного життя", то що тоді для нього ідея на Вашу думку? Для П.Юркевича ідея виступає фактом загальнолюдської свідомості, необхідність якої очевидна. Саме ідея, на думку філософа, є основою сутності предмета, його розвитку і пізнання. Щоб пізнати предмет недостатньо лише споглядати на нього, потрібно "піднятись" дещо вище, вийти за межі досвіду і пізнати предмет в його ідеї.

Харченко Марина Участник	Re: «Філософія Серця» П. Юркевича Ольга пишет: Вчення Юркевича про серце-це вчення про неповторність кожної людини! "У серці зачинається і народжується рішучість людини до тих або інших вчинків, у ньому винукають різноманітні наміри і бажання, воно є седалище волі і її хотінь..." Розум, на його думку, має зміст лише тоді, коли укорвінений у серці. Яке Ваше відношення до "Філософія серця" Юркевича і чи розділяєте Ви його погляди? "Філософія серця" є тим філософським вченням, яке яскраво виражає специфіку української національної культури. І ми, Українці, повинні пишатися цим. Можна не погоджуватись, критикувати або заперечувати погляди філософа на значення Серця в житті людини, але ігнорувати - ні. На мою думку, філософ зробив величезний внесок у розвиток вітчизняної філософії. Ті положення, які Він виклав у своїй роботі "Серце і його значення в духовному житті людини..." в позаминулому столітті є актуальними і зараз. Я повністю розділяю його погляди і погоджуюся з тим, що серце є осередком духовного і душевного життя людини, і лише воно формує її індивідуальність. Последнее редактирование Харченко Марина (22.05.2011 09:47:08)


	Забыли пароль?	Запомнить меня