Ассоциация Философского Искусства

Розділ 1. Екскурс в історію тоталітаризму

Походження терміну “тоталітаризм”

Tutto nello Stato, niente al di fuori dello Stato, nulla contro lo Stato
(Все всередині держави, нічого поза державою, нікого проти держави)

Беніто Муссоліні

Термін «тоталітаризм» вперше з'явився у Джованні Амендола в 1923 році для критичної характеристики режиму Муссоліні — "тоталітарна держава" (італ. stato totalitario). Він був пізніше популяризований самими італійськими фашистами. Так, в 1926 його почав використовувати філософ Джованні Джентіле. В статті Муссоліні «Доктрина фашизму» (1931 р.) тоталітаризм розуміється як суспільство, в якому головна державна ідеологія має вирішуючий вплив на громадян. Як писав Муссоліні, тоталітарний режим означає, що всі аспекти життя людини підкорені державній владі. Джентіле та Муссоліні вважали, що розвиток комунікаційних технологій призводить до безперервного удосконалення пропаганди, наслідком чого буде неминуча еволюція суспільства в бік тоталітаризму (в їх визначенні). Після приходу до влади Гітлера, термін «тоталітаризм» почав використовуватися в адресу режимів Італії та Німеччини, причому прихильники фашизму та нацизму використовували його в позитивному сенсі, а противники — в негативному[6].
Паралельно, починаючи з кінця 1920-х на Заході стали звучати аргументи, що певні риси подібності є між політичними системами СРСР, Італії та Німеччини. Зазначалося, що у всіх трьох країнах встановилися репресивні однопартійні режими на чолі з сильними лідерами (Сталіним, Муссоліні і Гітлером), які прагнуть до всеосяжного контролю і закликають порвати з усіма традиціями в ім'я якоїсь вищої мети. Серед перших, хто звернув на це увагу, були анархісти Армандо Боргі (1925) і Всеволод Волін (1934) [7], священик Луїджі Стурцо (1926), історик Чарльз Бірд (1930), письменник Арчибальд Маклая (1932), філософ Хорас Каллен (1934) [8]. Характеризуючи переродження радянського режиму, Лев Троцький в книзі "Зраджена революція" (1936) назвав його "тоталітарним" [9]. Після показових процесів 1937 ті ж ідеї стали висловлювати в своїх роботах і виступах історики Елі Халеві та Ханс Кон, філософ Джон Дьюї, письменники Юджин Лайонс, Елмер Девіс і Уолтер Липпман, економіст Кельвін Гувер та інші. Так, сенатор Вільям Бора в своєму публічному виступі в 1937 році назвав нацизм і комунізм двома собаками, гавкаючим на конституційні уряди [10].
Статус наукової концепції за терміном “тоталітаризм” затвердив зібраний в 1952 р. в США політологічний симпозіум, де він був визначений як “закрита і нерухома соціокультурна та політична структура, в якій будь-яка дія — від виховання дітей до виробництва і розподілу товарів — спрямовується і контролюється з єдиного центру” [11].
Тоталітарна модель стала також предметом наукових досліджень таких фахівців, як Арендт, Фрідріх, Лінц та інші, які займалися порівняльним аналізом радянського і нацистського режимів. Згідно з моделлю, метою тоталітарного контролю над економікою і суспільством є їхня організація за єдиним планом. Все населення держави мобілізується для підтримки уряду (правлячої партії) і його ідеології, при цьому декларується пріоритет суспільних інтересів над приватними. Організації, чия діяльність не підтримується владою,  — наприклад, профспілки, церква, опозиційні партії — обмежуються чи забороняються. Роль традиції у визначенні норм моралі відкидається, натомість етика розглядається з чисто раціональних, "наукових" позицій. Центральне місце в концепції займав безпрецедентний терор, пов'язаний з Голокостом і ГУЛАГом. Прихильники концепції вважали, що тоталітаризм якісно відрізнявся від деспотичних режимів, що існували до XX століття. Проте до цих пір фахівці не прийшли до єдиної думки, які саме риси слід вважати визначальними для тоталітарних режимів.
Після початку хрущовської "відлиги" теорія зазнала серйозну кризу, оскільки не могла пояснити процес ослаблення режиму зсередини. Крім того, виникло питання, чи є СРСР, як і раніше тоталітарним режимом або порівняння очевидно мінливої радянської системи з поваленими фашистськими режимами недоречно. Виникла потреба у формулюванні моделі, яка б пояснила прихід диктаторів до влади та її подальшу еволюцію.
У 1970-і рр.., в силу подальшого пом'якшення режиму в СРСР, термін "тоталітаризм" став все рідше вживатися щодо нього, проте продовжував залишатися популярним серед політиків. У своєму есе "Диктатура і подвійні стандарти" (1978 р.) Джин Кіркпатрік наполягала, що слід відрізняти тоталітарні режими від авторитарних. Згідно Кіркпатрік, авторитарні режими зацікавлені переважно у своєму власному виживанні і тому, на відміну від тоталітаризму, допускають частково автономне функціонування елементів громадянського суспільства, церкви, судів і преси. Звідси був зроблений висновок, який здобув популярність при Рейгані як "доктрина Кіркпатрік", що в зовнішній політиці США можуть надавати тимчасову підтримку авторитарним режимам заради боротьби з тоталітаризмом і просування американських інтересів.
Падіння комуністичних режимів у країнах радянського блоку і СРСР у другій половині 1980-х викликало повторну кризу в теорії. Твердження, що тоталітарні режими не здатні самі ініціювати радикальні реформи, було визнано помилковим. Проте в цілому аналіз тоталітаризму вніс значний внесок в порівняльну політологію [12], і вживання цього терміна до цих пір досить поширене.
У Східній Європі після вторгнення в Чехословаччину інтелігенція називала "тоталітаризмом" політику жорсткої цензури, мракобісся, знищення небажаної (з точки зору режиму) історичної пам'яті та культури [13].
У Радянському Союзі тоталітаризм офіційно вважався характеристикою виключно буржуазних держав періоду імперіалізму, особливо фашистської Німеччини та Італії [14][15]. Використання терміну стосовно соціалістичним державам називалося наклепом і антикомуністичної пропагандою. У той же час радянська пропаганда називала деякі зарубіжні комуністичні режими фашистськими (наприклад, Тіто в Югославії чи Пол Пота в Кампучії) [16].
Радянські дисиденти і, після початку перебудови, більшість реформаторів (включаючи Лігачова) також називали радянську систему тоталітарною [17]. Використання терміну було пов'язано головним чином з відсутністю в радянській політології лексикону, необхідного для критичного аналізу історії СРСР. При цьому питання природи і стабільності тоталітарного режиму грали у виниклій дискусії вторинну роль; на першому плані було придушення громадянських прав, відсутність громадських інститутів, що захищають людину від державного свавілля, монополія КПРС на політичну владу. Це служило одним з виправдань для закликів до радикальних реформ. На початку 1990-х ці тенденції знайшли відображення в нормативних актах. Наприклад, преамбула Закону РФ "Про реабілітацію жертв політичних репресій" проголошує, що за роки Радянської влади мільйони людей стали жертвами свавілля тоталітарної держави [18].

---

Риси та типи тоталітаризму

Свобода – это возможность сказать, что дважды два – четыре. Если дозволено это, все остальное отсюда следует.

Джордж Оруел, “1984”

Істотні принципи тоталітаризму мають глибоке історичне коріння від ідеальної держави Платона до ідеї повного підпорядкування населення країни, індивіда державі, а також повній керованості суспільством в працях утопістів Т. Мора і Т. Кампанелли, Грагха Бабефа і ін. Однією з яскравих відмінних рис тоталітаризму є вимога загальної рівності. Так, Гракх Бабеф закликав назавжди відняти в кожного надію стати багатшим, впливовішим, перевершуючим своїми знаннями кого-небудь зі своїх співгромадян. Саме у XIX в для багатьох французьких соціалістів та і німецьких філософів, що сповідають ідеї соціалізму, основним стало прагнення до насильницького перетворення суспільства на основі комуністичних ідей. Сповна природним вважав Сіна-Симон покарання громадян, планових структур, що не підкоряються вказівкам.
Значно збагатив і осучаснив ідеї повного підпорядкування громадян державі і поголовній керованості суспільством французький філософ Жан-Жак Руссо, що виходив з "батьківського бажання" вивести народ на світлу дорогу щасливого життя, з необхідності глибокого перетворення суспільства на початках розуму, рівності, свободи, соціальної справедливості. Створення держави, вважає Руссо, означає поява з окремих незавершених людей "морального колективного цілого", політичного організму або "політичного тіла", в якому як би розчиняється окрема людська особа. Держава ж виступає носієм безпосередньо виразимої громадянами загальної волі, яка володіє абсолютною владою і неподільним суверенітетом Якщо ж виникає непокора, непокірність окремих громадян, то держава застосовує силу, примус, заставляє "бути вільними", тому що свобода виявляється відповідно до загальної волі.
Ідеї тоталітаризму знайшли віддзеркалення і в працях Іоганна Готліба Фіхте, Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля, Карла Маркса, Фрідріха Ніцше, та ін. Визначаючи джерела тоталітаризму, політолог Фрідріх Хайек, філософ Карл Ясперс роблять особливий упор на регулювання, вказуючи, що за допомогою економічного і соціального планування реалізуються всі колективні цілі. Ради досягнення великої мети, загального блага дозволено використовувати будь-які засоби. Ідеальні образи досконалих гармонійних устроїв, утопій, відзначає В'ячеслав Ліпінський, грають величезну роль в історії, і вони в більшості своїй здійсненні за обов'язкової умови їх спотворення. Філософ Микола Бердяєв підкреслює, що "цілісність є головна ознака утопії. Утопія завжди тоталітарна, ворожа свободі".
При всій своїй складності та багатовекторності тоталітарний режим має досить чіткий набір основних характерних рис, таких, що відображають суть цього режиму ознак. До цих характеристик відносяться наступні:
1. Тоталітаризм завжди має дуже серйозні проблеми з легітимністю влади. Тоталітарний режим ніколи не встановлюється в результаті вільних, чесних виборів. Встановленню тоталітаризму зазвичай передують революції, державні перевороти, заколоти, путчі, узурпація влади і так далі. Таким чином тоталітарний режим не отримує мандат народу і тому не може вважатися легітимним.
2. Відбувається абсолютне відчуження переважної більшості населення від можливості не лише формувати владу, але і впливати на владу, контролювати державу. В результаті цього держава отримує в своє розпорядження практично абсолютну, ніким і нічим не обмежену владу над народом. Це наводить до загальної, тотальної бюрократизації всіх процесів і стосунків в суспільстві і жорсткій регламентації їх з боку держави, повністю руйнується громадянське суспільство, відбувається повне одержавлення не лише політичної сфери, не лише соціальних і економічних стосунків, але також наукових, культурних, побутових, міжособових, шлюбно-родинних і всіх інших стосунків. Влада встановлює жорстокий контроль над літературою і мистецтвом, насаджує в суспільстві нову, державну мораль і моральність.
3. Логічним завершенням тотального контролю держави над країною є одержавлення особи, перетворення громадян тоталітарного суспільства в державних кріпаків або державних рабів. Розвинений тоталітаризм найчастіше встановлює не лише фактичну, але навіть формально-юридичну особисту залежність громадян від держави. Тоталітарній державі це необхідно для відтворення системи, яка дозволяла б примусово вилучати робочу силу громадян на користь держави методами прямого позаекономічного примусу.
4. Для того, щоб забезпечити таку експлуатацію громадян, державою створюється організована система внутрішнього терору влади, проти власного народу. Аби забезпечити рішення цієї задачі, влада нагнітає в країні атмосферу загальної підозрілості, недовіри, тотального стеження громадян один за одним, атмосферу загального доносительства. Це підігрівається атмосферою шпигуноманії, що штучно нагнітається, пошуком багаточисельних внутрішніх і зовнішніх ворогів, створення в суспільній свідомості уявлення про нібито загрози, що постійно існує для країни з зовні, створення атмосфери обложеного табору, що у свою чергу вимагає посилення мілітаризації суспільного життя, мілітаризації економіки, збільшення міри її проникнення у всі громадські і державні організації.
5. У цій ситуації в країні фактично зникає правова система. Замість неї створюється система законодавчих актів, а також рівних їм по мірі важливості (або що навіть перевершують їх) підзаконних секретних директив, указів і тому подібне, яка відображає вже не норми права, а політичну волю владних структур або навіть окремих вождів. Вживання законів не носить універсальний характер, а влада, не зв'язана жодними нормами права, може застосовувати закони за своїм розумінням. На основі такої системи законодавства часто створюються інститути позасудової розправи держави над громадянами, створюються особливі або надзвичайні суди і так далі, які отримують право на свій розсуд вирішувати долі людей. Громадянин тоталітарного суспільства може бути засуджений не лише за те, що він зробив, але і за те, що він міг мати намір зробити щось негоже з точки зору влади, а також за своє соціальне походження, майновий стан, ідейні переконання, родинні або дружні зв'язки і тому подібне.
6. У політичній системі тоталітарних устроїв вся повнота вищої влади концентрується в руках вождя, його найближчого оточення. Практична реалізація директив вищого політичного керівництва здійснюється партійно-державною бюрократією, яка в своїй діяльності керується не законами, а перш за все секретними циркулярами, указами, постановами, вирішеннями вищестоящих державних і партійних інстанцій. У тоталітарній державі повністю відсутній принцип розділення влади.
7. Для тоталітарного режиму характерне існування однієї неподільно володарюючої, політичної партії. Завдяки жорсткій системі виробничо-територіального принципу функціонування і устрою, ця політична партія охоплює всю країну, пронизує за допомогою первинних партійних організацій всі державні і суспільні структури, всі підприємства, систему освіти, охорону здоров'я, культуру і тому подібне. Створюючи багаточисельний партійний бюрократичний апарат і отримуючи тотальний контроль над кадровою політикою, така політична партія, зрощується з державою, підноситься над ним, стає вищою за закони, суспільство, мораль. Це створює ідеальне середовище для багаточисельних зловживань владою і грошима, для створення системи загальної і тотальної корумпованості. Легальна політична опозиція в країні відсутня, влада спирається на насильство або постійну загрозу насильства. Одна з опор влади — системне обдурення громадян, тотальне “промивання мізків”.
8. Характерною особливістю тоталітарного режиму є створення культу особи вождя, роздмухування цього культу до гіпертрофованих розмірів, перетворення особи вождя на подібність напівбога.
9. Заполітизовування й ідеологізація всіх процесів і стосунків в суспільсиві: економічних, соціальних, культурних, наукових, побутових, міжособових, шлюбно-родинних і тому подібне.
10. Влада тоталітарного режиму в своїй соціальній політиці прагне проводити принцип “розділяй і володарюй”. З цією метою суспільство ділиться на “історично прогресивні” і “історично реакційні” класи і соціальні групи, потенційно небезпечні для суспільства. Результатом такої соціальної політики є зіставлення одних соціальних груп іншим (по національному, етнічному, релігійному, соціальному ознакам, майновому положенню і тому подібне).
11. Найважливішою характеристикою тоталітарного режиму є створення і насадження особливого вигляду тоталітарної масової свідомості. У його основі лежить ототожнення, типа державної влади і суспільства, повне ігнорування індивідуальних прав і свобод особи і свідоме підпорядкування їх інтересам різних типів колективу, прагнення об'єднати все суспільство довкола деякої вищої ідеї, представити весь народ як певне єдине колективне ціле, об'єднане єдиною волею монолітної держави на чолі з мудрим вождем і непогрішимою правлячою партією, яка володіє монополією на вищою істину “в останній інстанції”. Це викликає крайню нетерпимість по відношенню до будь-яких форм інакомислення, розправу з будь-якими носіями такого інакомислення. Свій політичний і державний устрій оголошується єдино правильним, рятівним всього людства, яке “безрозсудно” опирається своїй інтеграції в систему тоталітарних цінностей. Затверджується зарозуміло-поблажливе або ворожо-підозріле відношення до всього іноземного внаслідок самоізоляції тоталітарного суспільства від зовнішнього світу, закритості від світової цивілізації.
12. Економічні устрої тоталітарного суспільства спираються на всеосяжне панування державної власності, яка функціонує в режимі жорсткої планової економічної системи. Широко застосовуються методи прямого насильства держави по відношенню до недержавного виробника, панує неадекватна оплата праці зайнятих по найму або повністю безкоштовне привласнення робочої сили державою.
Залежно від того, про який саме конкретний тип тоталітарного режиму йде мова, вищеописаний набір характерних рис тоталітаризму може дещо видозмінюватися. Проте головна сутнісна характеристика тоталітаризму полягає в тому, що людина, його життя і гідність, честь і свобода, достаток і благополуччя, його сім'я не мають для влади, для держави жодного самостійного значення і жодної самостійної цінності, а є лише засобом в спробі реалізувати деякі утопічні ідейно-політичні доктрини. Тоталітарна влада готова пожертвувати сьогоденням не одного покоління, пожертвувати долями цілих народів в ім'я примарної надії кращого життя в невизначено далекому і такому, що ніколи не настає майбутньому.
Основні типи тоталітарного режиму. Залежно від того, на який вектор розвитку суспільства і держави робиться основний упор, залежно від того, яка магістральна ідея закладається в тоталітарний режим, можна виділити такі наступні типи тоталітаризму.
1. Тоталітарний режим соціалістичного або комуністичного типа. У основу цього типа тоталітаризму закладена ідея соціальної рівності, будівництва однорідного безкласового суспільства. Прикладами тоталітаризму комуністичного типу є колишній СРСР, КНР, інші країни колишнього соціалістичного світу. На сучасному світі до таких країн разом з КНР належить Куба, КНДР.
2. До тоталітаризму другого типа відносять політичні режими фашистського або націонал-соціалістичного типу. Головною ідеєю цього типа тоталітаризму є ідея національної або расово-етнічної переваги одного народу над іншим. У країнах, де існував тоталітарний режим нацистського типу, намагалися побудувати моноетнічне, расовооднорідне суспільство. Цю задачу вирішували шляхом піднесення однієї з націй і відповідного знищення і дискримінації інших народів. Класичним зразком тоталітаризму такого типа є фашистська Німеччина.
3. У третьому типі тоталітаризму закладена ідея релігійного фундаменталізму, фанатизму. Це теократичний тоталітаризм. Тоталітарний режим цього типу прагне побудувати суспільство, засноване на догмах і канонах тієї або іншої релігії в її найбільш ортодоксальному, непримиренному варіанті. На сучасному світі до такого роду тоталітарного режиму можна віднести ісламський режим в Ірані. Своєрідними гібридними типами тоталітаризму є режими М. Каддафі в Лівії і С. Хусейна в Іраку. У цих режимах представлений своєрідний симбіоз теократичного (ісламського) тоталітаризму і елементів тоталітаризму соціалістичного типа.
Будь-який тип тоталітаризму – це деструктивний режим, тупиковий напрям суспільного пристрою, що саморуйнується.

---

“Класичні” тоталітарні держави

До “класичних” тоталітарних держав відносяться Італія на чолі з Беніто Муссоліні, Німеччина на чолі з Адольфом Гітлером та СРСР на чолі з Йосифом Сталіним. Досить часто цей список розширюють на інші фашистські держави 20-х —40-х років XIX ст.
По своїх катастрофічних масштабах і наслідках німецький націонал-соціалістичний і радянський комуністичний режими — безперечні лідери серед державних тоталітарних диктатур. На зіставлення масових злочинів Радянського Союзу і Німеччини було накладено табу в обох країнах, але по-різному і за різних причин. Як і у СРСР, так і в гітлерівській Німеччині ці злочини офіційно не визнавалися і замовчувалися. Для Німеччини акцентування на зображенні масових злочинів в СРСР додавало якусь завісу і навіть «легітимність» фактам німецького нападу на СРСР і винищування євреїв та комуністів.
Оскільки німецькі злочини стали предметом судового розгляду фактично відразу ж після їх здійснення, була лише обмежена можливість для знищення або «виправлення» архівних документів і інших доказів цих злочинів. З поразкою Німеччини у війні ті, хто мав до цих документів безпосереднє відношення і був би зацікавлений в подібних вилученнях, втратили щонайменшу можливість доступу до них. У разі ж сталінізму і КДБ така можливість була і зараз вже вкрай важко судити про те, в якому ступені документи піддалися концептуальній «зачистці». Саме тому, питання про те, де кількість жертв була масовішою є дискусійним.
Відмінною особливістю режиму в Німеччині було і те, що всі еліти (окрім єврейських) були збережені, церква продовжувала функціонувати, зберігся приватний характер власності і управління у промисловості, була значно менша, аніж в СРСР централізація державної влади. Як СРСР, так і націонал-соціалістична Німеччина були диктатурами, між якими було немало як спільного, так і відмінного. Кожна з двох диктатур залишила після себе кривавий слід численних жертв — як безпосередньо страчених, так і померлих «своєю смертю», головним чином з голоду, свідомо передбаченого або ненавмисно допущеного. Визначальними при виборі «контингенту» жертв для сталінізму були соціальні критерії, а для націонал-соціалізму — етнорелігійні. «Більшість радянських жертв загинули як класові супротивники режиму, причому загинули вони, як правило, не по злому наміру, а «по халатності» або «по недбалості» — Москві було просто наплювати на те, що мільйони селян голодують на спецпоселенні. Основною метою Гулагу починаючи з 1928 року було не знищення людей, а їх ідеологічне перевиховання, але ще головніше — експлуатація їх праці в рамках індустріалізації.»[19]
Просто гігантські відмінності були і в області економічної сфери: у СРСР, де признавалася тільки державна власність на засоби виробництва, державно-планове і централізоване управління проникало в економічне життя набагато глибше, ніж в Німеччині.
Радянська і нацистська ідеології були спрямовані в абсолютно протилежні сторони: перша орієнтувалася на Просвітництво, а друга — на Контрпросвітництво. Сталінізм обґрунтовував свої вбивства класичними тезами європейського Просвітництва, такими, як прагнення до загальної рівності і рівноправ’я, а націонал-соціалізм, навпаки, виходив з позиції критиків Просвітництва, що затверджували максимум відмінностей між всіма. Обидві системи тим самим належать до певної частини загальноєвропейської духовної традиції.
Ще однією відмінною особливістю є те, що сталінізм розправлявся з більшістю своїх жертв в мирний час, а націонал-соціалізм — під час війни. Сталінізм «бив» переважно по «своїх» громадянах, тоді як націонал-соціалізм — по «чужих», тобто по іноземцях. Звідси надконцентрація втрат від обох диктатур в СРСР і в Східній Європі — в порівнянні із Західною Європою або самою Німеччиною. Сталінський тоталітаризм пояснювався як захист від постійно ворожого оточення капіталістичних країн.

---

Тоталітаризм в історії людства

Принцип загального одержавлення суспільства аж ніяк не є прерогативою новітньої історії, і відомий людству з найдавніших часів. Тоталітарні ідеї з'являються, зокрема, в роботах давньогрецьких філософів; безсумнівно тоталітарний характер носить знаменитий трактат Платона "Держава", який доходить навіть до заборони сім'ї, і централізації дітонародження в євгенічних цілях.
Першою у відомій історії тоталітарної державою була шумерська Третя династія Ура, яка правила в стародавній Месопотамії близько чотирьох тисяч років тому (2112 до н. е.. - 2003 до н. е..). Під час правління цієї династії було здійснено тотальне одержавлення ремесел, введена державна монополія на зовнішню торгівлю, і проведена націоналізація більшої частини землі. Вільна купівля та продаж землі, скоріш за все, була заборонена.
Економіка Ура в період Третьої династії ґрунтувалася на примусовій праці державних рабів, які працювали за фіксований пайок, і довільно перекидається на інші роботи, або навіть в інші міста. Для контролю над ними існував великий клас чиновників, була створена складна система бюрократичної звітності та перехресного контролю [20]. Влада, яка спиралася на чиновників царя, стала необмеженою, було покінчено з самостійністю громад, аристократів і традиційних для Стародавньої Месопотамії міст-держав [21]. Складна бюрократична система зажадала організації шкільної освіти, створення одного з перших в людській історії кодексів законів (закони Шульги), уніфікації системи мір і ваг. Всі господарства країни керувалися чиновниками, були створені централізовані державні склади. Доктор історичних наук Зайцев А. І. називає подібну систему попередником "тієї державно-монополістичної економічної системи, яку створив у нашій країні Сталін і яку він іменував соціалістичною" [22]. Д. В. Прокудін і Б. М. Меерсон визначають державний лад 3-й династії Ура, як "тоталітарний", зауважуючи, що він є однією з "аналогій", які "на перший погляд спростовують" "думку про тоталітаризм як явище виключно XX століття" [23]. А. Магдушевский висловлює думку, що цей лад був "експлуататорським соціалізмом" [24]. У роботах інших авторів зустрічаються такі оцінки, як "ідейний попередник ГУЛАГу", або "казармено-командна система".
Перетворення третього династії Ура торкнулися також релігії та історії. Традиційний пантеон месопотамських богів був, відповідно до устрою держави, також уніфікований і централізований. Досліджувана історія була сфальсифікована з метою усунути з шумерського минулого боротьбу історичних міст-держав.
Другим великим прикладом тоталітаризму в стародавній історії є давньокитайська філософська школа "фацзя", що існувала в IV ст. до н. е., і відома в європейській традиції як "легизм" ("школа законників"). Основні положення легізму були розроблені філософом Шан Яном. Його погляди були викладені в найбільш повному вигляді в трактаті "Книга правителя області Шан" ("Шаньцзюншу"). Легістська система цінностей вимагала цензури та переслідування інакомислячих, безпрецедентного заохочення доносів, повної відмови держави від будь-якої діяльності, крім війни та сільського господарства. Філософія Шан Яна вимагала від правителя ставитися до власного народу, як до безсловесної сировини, стверджуючи, що інтереси держави і народу по суті своїй антагоністичні, і наданий сам собі народ, безумовно, буде віддаватися лише лінощам і звеселянням. Згідно з принципом "У країні, яка домоглася гегемонії, на 9 покарань припадає 1 нагорода, в країні, що зазнала розчленування, на 9 нагород припадає 1 покарання" робився наголос головним чином на вкрай жорстокі покарання карального характеру (зокрема, неінформування каралося розрубанням надвоє).
Одним з ключових понять легізму була "уніфікація народу", яка у викладі Шан Яна означала загальну однодумність, відмову від подорожей, вишуканого одягу, музики, поезії, заняття історією і всякого роду вченості. Трактати легізму оголошують похід взагалі проти культури як такої, вважаючи її паразитичним заняттям, відволікаючим народ від того, чим він тільки й має займатися - землеробством і війною.
Прийняття царством Цинь легізму в якості державної ідеології перетворило його в добре налагоджену, і вкрай агресивну військову машину, успішно об'єднала під своєю владою весь Китай. Однак, зворотним боком легізму була його крайня, навіть за мірками того часу, жорстокість. Так, легісти практикували принцип кругової поруки, відповідно до якого за вчинення злочину каралися також всі родичі засудженого за трьома лініями - батька, матері та дружини. Широко практикувалася смертна кара, а в юриспруденції панувала презумпція винності обвинуваченого, відповідно до якої він сам повинен був доводити свою невинність. Заохочувався також курс на крайню військову агресію, а заслуги командирів і солдатів вимірювалися буквально в головах вбитих супротивників.
Об'єднання Китаю під владою легістів привело до уніфікації ієрогліфів, транспорту, грошової системи, масовим громадським роботам, зокрема - до початку будівництва Великої стіни. Разом з тим, легісти при владі також "прославилися" низкою одіозних заходів, до числа яких відносилися масові спалювання "непотрібних" книг, і закопування живцем у землю конфуціанських учених. Відверто каральний і антикультурний ухил легізму привів до того, що єдина загальнокітайська держава під його управлінням протрималася всього лише близько 15 років, почавши розсипатися негайно після смерті засновника імперії Цинь Шихуанді.
До більш пізніх прикладів відноситься унікальне для свого часу єзуїтська держава в Парагваї (XVIII ст.), в якій суспільне життя було побудоване на комуністичних засадах [25]. Дослідник Хорос В. Г. характеризує цей лад, як "тоталітарний" [26].

Висновки

Людям завжди потрібен хтось, хто буде наглядати за ними. 95 відсотків людей у світі потребують, щоб хтось казав їм, що робити і як себе поводити.

Арнольд Шварценеггер

Так що ж таке тоталітаризм? Зло чи благо, отрута чи панацея? Чому дуже багато людей страшаться тоталітарного ладу, клянуть диктатуру і все одно бажають його встановлення, може й підсвідомо?
Тут хотілося б розглянути декілька моментів. По-перше, сама природа людини. Навіть у давні-давні часи, коли тільки лідер, вожак, міг отримати хоча б маленькі привілеї або навіть і просто вижити, дуже мало хто наважувався кинути поточному вожаку виклик:

• страшно, за вожаком сила;


• страшно, за вожаком традиція;


• страшно, без вожака треба думати самостійно.

Таких “страшно” можна навести дуже багато. І головне в них — “з вожаком просто”. З розвитком цивілізації людей, які вирішували кинути виклик “вожаку” ставало дедалі більше — життя ставало простішим, шансів вижити у людини без “зграї” все більше.
Здавалося б, все йде чудово: люди стають самостійними, можуть приймати рішення, але не все в світі є чорним або білим, мабуть нічого, крім сірого, взагалі в світі немає. Вождям навряд чи сподобалося зменшення їх авторитету, а народу — зайняття певних осіб, які вирішили “піти”. Досить часто такі люди могли зробити перший крок — піти від “вожака”, але самостійно жити вони не бажали або не могли, тому займалися розбоєм. Вони могли намагатися допомогти решті — тим, хто залишився, — але каральні операції “вожака” проти місцини, в якій розташувалися бунтарі, налаштовували людей проти них.
Надалі я хочу навести декілька цитат з роману Джорджа Оруела “1864”. На жаль я не знайшов українського перекладу, тому цитувати буду російський.

В конечном счете иерархическое общество зиждется только на нищете и невежестве.

Чим менші статки людей, чим більше громадянам доводиться думати про те, як прокормити себе, свою сім'ю, тим менше залишається у них часу на роздуми про те, чи правильно побудоване суспільство, чи відповідає держава тим бажанням і зусиллям, які громадяни витрачають на неї. Всім добре відомий вислів Дж. Ф. Кеннеді “Не питай, що твоя країна може зробити для тебе, питай, що ти можеш зробити для своєї країни.” Це дійсно так, але іноді потрібно критично поглянути, що саме країна робить для своїх громадян. Для того, щоб усвідомити це, громадяни повинні бути розвинені, в першу чергу інтелектуально. Якщо населення живе в невігластві, дуже-дуже рідко з'являються сумніви у вірності обраного шляху.

Правящая группа теряет власть по четырем причинам. Либо ее победил внешний враг, либо она правит так неумело, что массы поднимают восстание, либо она позволила образоваться сильной и недовольной группе средних, либо потеряла уверенность в себе и желание править. Причины эти не изолированные; обычно в той или иной степени сказываются все четыре. Правящий класс, который сможет предохраниться от них, удержит власть навсегда. В конечном счете решающим фактором является психическое состояние самого правящего класса.

Правляча група зацікавлена підтримувати населення країни в зубожінні та невігластві не тільки через раніше наведені причини. Зубожіння матеріальне не можна доводити до абсолюту, принаймні на всій території — маси піднімуть повстання. Історія знає масу прикладів таких повстань — людина, доведена до відчаю, розуміє, що в таких умовах не виживе, а повстання — це надія на зміни. Результат таких повстань залежить, в тому числі, від наявності частини населення, ще не доведеного до краю зубожінням. Іноді для придушення таких повстань наймалися іноземці, але без можливості спиратися хоча б на частину населення, влада з часом перейде до іноземців.
Більш складно позбутися середнього класу, і складно не через якісь відмінності у фізіології, а через потреби самої держави. Саме середній клас є рушієм науки, саме він створює попит, саме він намагається спробувати щось нове для покращення свого життя. Саме цей рушій через свої бажання постійно зазіхає на позицію правлячого класу. Перед тим, як знищити середній клас або не дати йому сформуватися, держава повинна взяти на себе його функції. У разі, коли ці функції не виконуються, коли немає рушія, на державу очікує застій і, в більшості випадків, занепад.
Психічний стан правлячого класу якраз і визначає можливість країни рухатися вперед — напрямок розвитку держави в цьому випадку визначається тільки правлячим класом. Досить часто запобіжним засобом психічного здоров'я є робота державного апарату з пошуку яскравих дітей і вихованню їх у дусі, потрібному правлячому класу, державі, яку він уособлює. Такими прикладами є гітлер'югенд та піонери — “виховуємо всіх, відбираємо кращих”.

Война всегда была стражем здравого рассудка, и, если говорить о правящих классах, вероятно, главным стражем. Пока войну можно было выиграть или проиграть, никакой правящий класс не имел права вести себя совсем безответственно.

Застій завжди приводив до нудьги, нудьга — до спроб розважитися, спроби розважитися — до збочень, збочення — до психічних захворювань. Можна навести багато прикладів досліджень цієї теми  в мистецтві, лише наведу фільм Пьера Паоло Пазолини "120 днів Содому" (1975 р.).
Що ж можна протиставити застою? Один з наймогутніших мотиваторів — війна. Вона поєднує боротьбу за життя, за сфери впливу, за традиції. Коли йде війна, спрямувати думки народу у потрібному напрямку дуже легко. Під час війни всі розробки спрямовуються на розробку нових методів захисту, нової зброї, дещо менше — нових ліків та методів лікування. Середній клас, який би в інших умовах сформувався, повністю підкорюється потребам держави, потребам правлячого класу.

Война — это способ разбивать вдребезги, распылять в стратосфере, топить в морской пучине материалы, которые могли бы улучшить народу жизнь и тем самым в конечном счете сделать его разумнее.

Потреба тримати свій народ у зубожінні лишає можливості використовувати ринкові механізми з'ясування потреб народу. Тоталітарна держава характеризується бурхливим розвитком виробництва, результати якого потрібно дозувати досить істотно, щоб народ не сформував середній клас. Багато устроїв, не тільки тоталітарний, потребують мати державні народні маси, а не громадян. Спрощення життя через простіше отримання засобів життя, механізмів та технологій спрощення побуту, приводять до збільшення вільного часу у населення. Для держави це погано з двох причин:

• моральна деградація через застій, показана вище;


• збільшення інтелектуального рівня населення.

Якщо з деградацією певні устрої можуть миритися (в разі відсутності сильних зовнішніх загроз, як показано, наприклад, у фільмі 2006 року Майка Джаджа “Ідіократія”), то неконтрольоване збільшення інтелектуального рівня населення може нести загрозу для правлячого класу навіть більшу, ніж зовнішні впливи. “Надлишки” виробництва потрібно кудись списувати, причому так, щоб громадяни гадали, що всі товари споживаються. Найпростіший спосіб — війна, навіть якщо її не має, її можна вигадати.

Если соблюдаешь маленькие правила, можно нарушать большие.

Що ж робити з тими, хто піднявся за своїм інтелектуальним рівнем вище рівня пропаганди держави? З тими, хто прийняв правила гри і зрозумів їх краще за ведучих? Тут в арсеналі тоталітарних держав є цілий арсенал засобів. Головне — виявити таких людей. Запобігти краще, простіше і ефективніше, ніж потім гасити хвилі випливших пасіонаріїв та субпасіонаріїв. Треба не дати їм виплисти на верх — впевнити, що внизу, у товщі маси краще.

Вся эта маршировка, крики, махание флагами – просто секс протухший. Если ты сам по себе счастлив, зачем тебе возбуждаться из-за Старшего Брата, трехлетних планов, двухминуток ненависти и прочей гнусной ахинеи?

Вся машина пропаганди намагається впевнити народ, що він щасливий. Особа після такої пропаганди дуже рідко замислиться — а чи щаслива саме вона, окремо від народу? Потреба підтримувати щастя народу закладається у систему виховання, досить часто виражається у нагляді один за одним, чи не випадає сусід з вселенського щастя?
Для тих, хто випав з державної обійми є апарат примусу.

– Уинстон, как человек утверждает свою власть над другими?
Уинстон подумал.
– Заставляя его страдать, – сказал он.
– Совершенно верно. Заставляя его страдать. Послушания недостаточно. Если человек не страдает, как вы можете быть уверены, что он исполняет вашу волю, а не свою собственную? Власть состоит в том, чтобы причинять боль и унижать. В том, чтобы разорвать сознание людей на куски и составить снова в таком виде, в каком вам угодно.

Історія показує нам багато засобів примусу. Зазвичай вони спрямовані не тільки і не стільки на фізичне знищення особи, як на знищення особистості — в цьому разі особу можна повернути в її попереднє оточення і вона буде виступати прикладом для інших бунтарів.
Ті, хто зміг піднятися над системою, повинні мати надзвичайні інтелектуальні здібності — їм потрібно весь час балансувати на грані: з одного боку система, з іншого — власна психіка.

Тут нужен был еще некий умственный атлетизм, способность тончайшим образом применять логику, а в следующий миг не замечать грубейшей логической ошибки. Глупость была так же необходима, как ум, и так же трудно давалась.

З розвалом СРСР ми всі бачимо такі приклади — неперевершені майстри літератури і кіно залишили по собі такі твори, аналогів яким на пострадянському просторі ще не має. Дисципліна і потреби держави — це було єдине, що цікавило партію, і митцям було потрібно вписати свою ідею в ці рамки, потрібно було прорватися крізь кордон цензури. Фактично, тоталітарна держава створює найскладніші, але найефективніші умови фільтрації особистостей — природний відбір інтелекту.
Діячі всіх тоталітарних держав явно чи неявно показували — народ повинен бути масою: “гвинтиками”, “тістом” чи чимось іншим, однорідним і безликим. Коли державі вдалося досягти однорідності, задача втримання влади спрощується до задачі підтримання однорідності в умовах бажання цієї однорідності масою.

Каких взглядов придерживаются массы и каких не придерживаются – безразлично. Им можно предоставить интеллектуальную свободу, потому что интеллекта у них нет.

Інтелект маси зазвичай закінчується на порозі виживання, на спробі не увійти в конфлікт з державою. Фактично це є порогом, через який майже неможливо перейти, конфлікт з державою майже завжди закінчується смертю особистості — фізичною або інтелектуальною.

Умный тот, кто нарушает правила и все-таки остается жив.

Цю цитату слід розглядати з обох боків — живому все ж таки краще, ніж мертвому, великі люди доводили це своїм прикладом, згадаймо хоча б “і все-таки вона крутиться” Галілея.
З іншого боку, інакодумцем може бути тільки та особистість, яка, принаймні, не нижча за інтелектуальним потенціалом системи, в якій вона знаходиться. В такому разі система просто не зможе її виявити.
Ну і на останок, цитата яка визначає особистість будь якого світу, будь якого устрою:

Если ты в меньшинстве – и даже в единственном числе, – это не значит, что ты безумен. Есть правда и есть неправда, и, если ты держишься правды, пусть наперекор всему свету, ты не безумен.

---

P.S.
Хтось дивиться на тоталітарні держави і бачить тільки проблеми — придушення населення, повний контроль за його життям, концентраційні та трудові табори, відсутність побутових засобів комфорту на тлі розвиненого військового комплексу.
Хтось дивиться на тоталітарні держави і або ностальгує, або фантазує про “сильну руку”, високу мораль, найпотужніші кораблі та літаки, про безкоштовне забезпечення базових потреб.
Обидві категорії не змінять свою думку, які б аргументи не наводила інша сторона. На мою думку, тоталітаризм — це дуже погано, якраз через  повний контроль. Тоталітаризм змушує населення жити в граничному напруженні, за допомогою чого досягаються високі результати виробництва на певний час. Після більшого або меншого часу роботи в максимальному напруженні люди виснажуються, особливо якщо не давати їм перейти в наступний “режим” —  надграничний вимір людського буття.
Відлуння тоталітарної держави довго переслідує країни, створені на її території — людська маса звикла виконувати роботу тільки під пресом держави, ініціатива була придушена, рушійні сили відсутні. Тоталітарна держава виправдовує своє існування тільки під час війни, навіть демократія США схилялася до тоталітаризму під час близьких військових дій.

---

P.P.S.

Істина, як завжди, десь посередині. “Демократія — це найгірша форма влади, якщо не рахувати всі інші, які були випробувані людством”, як казав Уінстон Черчилль. Людство вже давно бачить нездатність демократії до розв'язання елементарних проблем, але кращого, при чому стабільно кращого, устрою поки ще не має. Щоб впевнитися в цьому, достатньо переглянути цитати, наприклад тут: 

Sorry. You have to be registered to access this content.

. Будемо сподіватися, що людство встигне вигадати і встановити кращий устрій перед тим, як отримає потребу боротися за виживання в глобальних масштабах.

---

Епілог

– Мне это нравится, – сказал я, вспоминая московские ларьки с шаурмой, где одетые в грязные халаты «повара» стругают с гриля мясо непонятного происхождения. – Как они этого добились?
– Жестокой диктатурой, – усмехнулась Арина. – Ты же большой мальчик, должен понимать, что четко работающий транспорт, порядок и безопасность на улицах, вежливые люди и хорошая медицина – это все достижения диктатуры.
– О да, Лондон тому примером, – саркастически сказал я.
– Конечно. Просто у англичан период диктатуры уже кончился. Больше не огораживают земли, выгоняя крестьян из дома, и не вешают детей за кражу носовых платков. Больше не продают в Китай опиум под дулами пушек, подсаживая на него четверть населения страны. Больше не выкачивают сокровища из колоний. Британцы хорошо потрудились для диктатуры и заслужили право на демократию, толерантность и плюрализм.
– Интересный взгляд на мир, – сказал я.
– Честный, – отпарировала Арина. – Сам знаешь, «джентльмен к западу от Суэца не отвечает за то, что делает джентльмен к востоку от Суэца…» Да что нам британцы? А ну-ка, вспомни, чем из истории нашей страны ты можешь гордиться? Военными победами? Присоединением территорий? Полетами в космос? Заводами и электростанциями? Могучей армией и всемирно известной культурой? Так все оно, Антошка, сотворено при тиранах и диктаторах! Санкт-Петербург и Байконур, Чайковский и Толстой, ядерное оружие и Большой театр, Днепрогэс и БАМ.
– Ты, никак, старая, в коммунисты подалась, – буркнул я.
– С какой стати? – фыркнула Арина. – Я про твердость власти, жесткость ее, если угодно. Политические гримасы меня не интересуют.
– Ну а к чему все эти достижения, если Санкт-Петербург был построен на костях, а в Советском Союзе нельзя было купить туалетной бумаги?
Арина улыбнулась.
– Да к тому же, что европейские колонии в Африке и Азии, английские огораживания с разорением крестьян, американские рабы на хлопковых полях… и вечные кровавые войны по всему миру. Вначале страна жиреет и процветает – не путай с народом, речь именно о стране! Потом правители мягчеют, народ расслабляется – и начинается спокойная вольная жизнь. Римские легионы уже не маршируют по приказу Рима, а спокойно загнивают в какой-нибудь Иудее. Аристократия предается своим порокам, народ своим… разница только в цене шлюх и гастрономических изысках. А под боком уже подрастают злые, голодные и связанные единой жесткой волей, которые смотрят на бывшую могучую державу как на вкусный обед. И тут уж два варианта – либо страна встряхнется и снова начнет жить, хоть народу от этого придется ох как не сладко… Либо страна умрет. Вместе с народом, конечно. Станет частью той самой диктатуры, от которой ушла и к которой не хотела возвращаться. Вечный круговорот силы и слабости, жесткости и мягкотелости, фанатизма и терпимости. Повезло тем, кому выпало жить в начале эпохи покоя, когда и аристократ уже не может затравить простолюдина собаками, и простолюдин не отстаивает свое право бездельничать. Это и называют золотым веком… только длится он куда меньше.
– А может быть счастливо то общество, где этот баланс достигнут? – поинтересовался я.
– Конечно, – кивнула Арина. – Только он не может быть достигнут надолго. Я как-то спорила об этом с одним питерским студентом, смышленый был парень. Объясняла ему, что общество – оно балансирует на лезвии бритвы. С одной стороны вялость и смерть, с другой – жесткость и жизнь, и хорошо бы пройти посередине – да только долго на лезвии не устоять. Но он так и не согласился, упрямый был и в коммунизм сильно верил.
– Да, насколько я понимаю, он так и не согласился, – задумчиво сказал я. – Ладно, Арина. Я не готов спорить.
Ты тоже не согласен, – кивнула она. – Понимаю. Это молодость, Антон. Не беспокойся, она пройдет.

Сергей Лукьяненко, “Новый дозор”

---

Список літератури
1: Сергей Черняховский, Совет провокаторов, 2011, http://www.russ.ru/pole/Sovet-provokatorov
2: Арендт X., Истоки тоталитаризма, 1996
3: Гоббс Т., Левиафан, 1651, http://philosophy.leopoldwilson.org/hobbes/leviathan/index.html
4: Платон, Держава, , http://www.philosophy.ru/library/plato/01/0.html
5: Buchanan J., Tullock G., The calculus of consent: logical foundations of constitutional democracy., 1965
6: Bracher Karl Dietrich, The German Dictatorship, 1970
7: Дамье В., Ліворадикальна критика тоталітаризму, ,
8: Adler LK and Paterson TG, Red Fascism: The Merger of Nazi Germany and Soviet Russia in the American Image of Totalitariansim, 1930's-1050's, 1970
9: Троцький Л. Д., Зраджена революція: Що таке СРСР і куди він іде?,
10: McKenna MC, Borah, 1961
11: Чалікова В., Коментарі до роману "1984",
12: Tucker R., Towards a Comparative Politics of Movement-Regimes, 1961
13: Holmes L, , 2001
14: , Тоталитаризм, , http://slovari.yandex.ru/тоталитарное государство/БСЭ/Тоталитаризм/
15: , Тоталитарное государство, , http://slovari.yandex.ru/тоталитарное государство/БСЭ/Тоталитарное государство/
16: Восленський М., Номенклатура., 2005
17: Bergman J., Was the Soviet Union totalitarian? The view of Soviet dissidents and the reformers of the Gorbachev era Vol.50, No. 4. P. 247. / / Studies in East European Thought., 1998, dx.doi.org/10.1023/A: 1008690818176
18: , Закон РФ від 18 жовтня 1991 р. N 1761-I "Про реабілітацію жертв політичних репресій",
19: Нольте Ханс-Хайнрих, Полян Павел, Гитлер и Сталин: с кем же жить лучше, с кем веселей?, 2001, http://magazines.russ.ru/nz/2003/2/hans.html
20: , Рання Стародавність / Ранні деспотії в Месопотамії, , historic.ru/books/item/f00/s00/z0000001/st03.shtml
21: , Освіта держави Аккада і III династії Ура / Месопотамія, , www.mystic-chel.ru/east/mesopotamia/494.html
22: Зайцев А., Соціалізм: Зайцев А. Дискусії про соціалізм в античності,
23: Д. В. Прокудин, Б. М. Меерсон, ТОТАЛИТАРИЗМ В ПОЛНЫЙ РОСТ -ГЕРМАНСКИЙ НАЦИОНАЛ-СОЦИАЛИЗМ. , , http://sch57.msk.ru/collect/wst8.htm
24: , Формационный подход к истории, , www.mag-istorik.ru/links/folder/
25: Сомин Н. В., Держава єзуїтів в Парагваї, , chri-soc.narod.ru/iesu.htm
26: , Бібліотека Гумер - Хорос В. Г. Російська історія в порівняльному висвітленні, , www.gumer.info/bibliotek_Buks/History/Horos/08.php
27: Вебер М., Харизматическое господство. «Социологические исследования», 1988
28: Левинтов Александр Евгеньевич, Методология харизмы, харизма в методологии, , http://www.circle.ru/content/pers_files/char.doc
29: Schiffer I., Charisma, 1973
30: А.Елисеев, "Вождизм" на Западе и Востоке. Тоталитарный глобализм примет обличье "диктатуры без лица" по образцу анонимной хунты "красных кхмеров", , http://www.centrasia.ru/newsA.php?st=1232526180
31: Найдорф М., Тоталитаризм как простейшая форма "массовой культуры", , http://www.countries.ru/library/twenty/culture_of_total.htm
32: , Тоталитарных режимов искусство, , http://slovari.yandex.ru/~книги/Словарь изобразительного искусства/Тоталитарных режимов искусство/
33: , Двуликое искусство тоталитаризма, 2009, http://nversia.ru/news/view/id/2058
34: Orwell G., Homage to Catalonia and Looking back on the Spanish war., 1968

Виходячи з реферату тоталітарний режим має лише негативні риси та наслідки. Але мені здається, що навіть тоталітарний режим має право на існування в деяких випадках і цей випадок не лише війна.

Tatyana пишет:

Виходячи з реферату тоталітарний режим має лише негативні риси та наслідки. Але мені здається, що навіть тоталітарний режим має право на існування в деяких випадках і цей випадок не лише війна.

Він майже завжди має позитивні наслідки - під час становлення і розвитку збільшується вирубництво, країна уніфікується, створюється певна мораль країни, якій потрібно слідувати. Головна проблема - для тоталітарної країни фактично не існує індивідів, є тільки гвинтики, які повинні працювати на користь держави - з ідейних переконань або з примусу, якщо є потреба у держави або пропагандистська машина дає збій.

Через те, що тоталітарній державі потрібно обмежувати здатність до вільного мислення і кількість мислячих взагалі, через неможливість переходу на новий рівень свідомості. Це ніби спортсмен, який не може отримати "друге дихання", видихається під час довгого забігу.

Якби був спосіб недеструктивного переходу від тоталітарного устрою до інших політичних систем, тоталітаризм взагалі мав би тільки позитивні наслідки. Історія показує, що такого переходу поки що не вигадано і страждання катарсису під час вивільнення від тоталітаризму руйнують здобутки до стану, близького до початкового.

---

Последнее редактирование stas (22.05.2012 23:57:21)

Сергей пишет:

stas, чи правильно я зрозумів Вашу особисту думку з приводу абсолютного негативу тоталітаризму, оскільки він змушує населення жити в граничному напруженні без переходу в інший стан?

Мені неприйнятна ідея тоталітаризму не тільки через це. Перше, через що я його не сприймаю, навіть не дивлячись на поозитивні сторони - повний контроль над усіма сферами жеття.

Сергей пишет:

Якщо гіпотетично припустити, що можливий різновид тоталітаризму, який буде мати змінний характер у часі (наприклад, рік абсолютного тоталітаризму змінюватиметься роком будь-якої іншої форми правління і т.д.), чи вважатимете Ви абсолютно негативним такий тоталітаризм?

Я не думаю, що такий режим буде тоталітарним - становлення повного контролю займе більше року :). Як я вже писав, тоталітаризм проблематично завершити - його наслідки ідуть відлунням досить довгий час.

Але такий змінний режим, на мою думку, може бути досить прогресивним, хоча й неприйнятним для мене.