2.2 Гендерні виміри дружби
«Перше почуття, до якого сприятливий дбайливо вихований юнак – це не любов, а дружба», - зазначав французький філософ Ж.Ж. Руссо. [2, с.416]
Дружба між чоловіком і жінкою – це міф або реальність? Скоріше це вічне питання, на яке скільки людей, стільки й думок. Можна скільки завгодно сперечатись, але варто спробувати розібратись на прикладі конкретних життєвих ситуацій.
Чи може існувати справжня міцна дружба між чоловіком і жінкою? Напевно цим питанням часто задаються школярі, сидячи за партою! Оскільки не можуть зрозуміти, що це за відчуття, що викликає підвищений інтерес до однокласниці або однокласника. Дружба чи що? Закоханість чи що?
Проходить час, і вони стають кращими друзями і починають вірити в дружбу між хлопчиком і дівчинкою, чоловіком і жінкою. Вони щасливі люди, бо ще не усвідомили закону тяжіння. Вони ще не розуміють, що плюс тягнеться до мінуса, а мінус до плюса. Що погане тягнеться до хорошого, а хороше до поганого. Що багато чого в цьому світі засноване на енергетичному обміні. Що все в житті доповнює один одного, і ці доповнення, і енергетичний обмін, як правило, негативні в зіставленні.
Дружба між чоловіком і жінкою – поняття у будь-якому випадку відносне, оскільки вони різностатеві істоти. І тяга один до одного може відбуватися тільки на тлі симпатії. Жінка слабка і крихка, як вона може бути другом чоловіку, адже основним елементом дружби вважається підтримка в скрутну хвилину, а як може жінка підтримати того, в кому підсвідомо, потенційно бачить захисника і батька сімейства?
Як чоловік може в жінці бачити друга? Він в першу чергу відчуває її запах, оцінює зовнішні дані, підсвідомо вона для нього сексуальний об’єкт, як самка в стаді. А якщо вона при цьому хороша собою, тоді їм взагалі оволодівають тваринні інстинкти і вона стає здобиччю в його очах. Звичайно, він може говорити з нею про високе і прекрасне, ігнорувати заклик плоті, переконувати самого себе, що це тільки дружба. До пори до часу …
Отже, вони стають друзями. Дуже мило і красиво протікають їх дружні відносини, до того моменту, поки поради і переживання один за одного не приводять їх до ліжка. Як правило, це відбувається в той момент, коли погано обом. Не склалося у неї, розлучився з подругою він. Скорбота і біль, образа і розчарування об’єднують їх. Вони починають розуміти один одного, як ніколи. Захлинаються власною слиною, розповідаючи про те, як він їй зрадив, або як вона його кинула. Напевно це відбувається в барі, або клубі, де присутня випивка. Потім він, друг, викликається проводити її, вона ж люб’язно погоджується. Вони доходять до під’їзду, і вона зі сльозами на очах кидається в його обійми і говорить про те, як би вона не хотіла в цю скрутну хвилину залишатися одна. Він, як справжній джентльмен і справжній друг, викликається підтримати її і легко запрошується на чашку кави. Попили кави. Пора спати. Лягли, дружньо, може і на одному дивані. І легкий дотик її руки і стає тим самим моментом, який перекреслює дружбу. Вони скуштували заборонений плід. Ось вона стандартна модель розвитку дружніх відносин між чоловіком і жінкою.
Тепер, як їм здається, або здається одному з них, відносини будуть куди міцніше. Але насправді когось колишня дружба і нинішня любов об’єднує, а комусь навпаки створює проблеми. Адже коли ми дружимо, ми не помічаємо багатьох моментів. Ми не бачимо того, що стає видимим у відносинах любовних. І тоді все або закінчується, немає дружби і немає любові, а іноді навпаки розвивається, зміцнюється і стає непорушним.
Не буде новиною той факт, що з точки зору психолога і сексолога, дружба чоловіка і жінки – абсолютно неприродна форма відносин, яка може існувати відносно довго за часом тільки в одному випадку – люди подобаються один одному, але є обставини непереборної сили, що не дають їм можливості стати коханцями або одна із сторін шалено хоче любовних відносин, а друга наполегливо ігнорує натяки першою! Ця аксіома народжується з практичного розбору багатьох конкретних ситуацій і завжди підтверджується життям.
Дружба ж між чоловіком і жінкою носить абсолютно інший енергетичний забарвлення – друзям приємно знаходитися в товаристві один одного, щоки рожевіють, відбувається обмін енергією, ось тільки без вибуху, що веде за собою каталізацію любовного процесу, – цього не наступає, відносини підтримуються плавно і зворушливо, і перехід їх в любовну стадію часто є повною несподіванкою для одного з учасників цього тандему. Зауважте, для одного! Потім з’ясовується, як правило, що другий вже був давно і безнадійно закоханий, і погоджувався на роль друга, або навіть свідомо грав цю роль, щоб не отримати відмову відразу, щоб стати потрібним, щоб хоч би так спілкуватися з об’єктом своєї пристрасті. Якщо це школярі, молода людина і дівчина, то закоханий, як правило, перший. Але якщо це люди зрілого віку, то набагато частіше виникає ситуація з точністю “до навпаки” – жінка-друг, що бачить в своєму начальнику або покровителі самого ідеального чоловіка в світі, але він, в силу величезної кількості пропозицій, абсолютно не сприймає її як сексуальний об’єкт.
Є також дружба між одруженим чоловіком і заміжньою жінкою, де фортеця цієї дружби залежить тільки від їх моральних засад і від відносин зі своєю половиною. Такі відносини, звичайно, рано чи пізно призводять до ліжка, тому що в їх сім’ях не може завжди все бути ідеально, і якщо вони обидва тривалий час тяжіють до цієї різностатевої дружбу, значить, не доотримують якоїсь людської теплоти в сім’ї. І, нарешті, є ще третій підвид дружби між чоловіком і жінкою – це коли вони вже були коханцями, розлучилися, але склалося так, що вони не захотіли втрачати те душевне або ділове спілкування, яке вони напрацювали в парі – і залишилися друзями. У цьому випадку, дружба якраз є достатньо стабільною, тому що ці різностатеві друзі вже прийшли звідти, куди всі інші прагнуть потрапити!
Аналізуючи на основах психоаналізу такі ось пари «друзів», ми приходимо до висновку, що в житті цих людей виникають дуже глибоко заховані емоційні процеси, які можуть досить сильно впливати на їх життя, як в позитивному, так і в негативному сенсі. В якійсь мірі дружба між чоловіком і жінкою може бути вельми небезпечна для нашого психологічного здоров’я, якщо ми навіть не здогадуємося, які підсвідомі мотиви за нею стоять. І точно так само різностатева дружба може бути тим абсолютно цілющим чинником, що дозволяє нам вірити в себе і залишатися на плаву в цьому житті. Різностатева дружба, особливо тривала, задоволена небезпечна для людини, так як це всього лише видима частина того емоційного айсберга, який призводить до психологічного комфорту, або до психологічного дискомфорту! Любовні стосунки між чоловіком і жінкою завжди ясні – зрозуміло, що хоче один, чого добивається інша. З дружбою все складніше – ми дуже рідко можемо виразно побачити її дійсні мотиви.
2.3 «Чоловіча дружба сильніше за скелю» - це міф або реальність?
В. І. Ленін: «За якими ознаками можна судити про реальні «думки і почуття» реальних людей? За твердженням багатьох мудреців і просто впливових особистостей, така ознака існує тільки одна: дії цих особистостей... За цією ж ознакою можна судити і про міцність чоловічої дружби».[10, с. 190]
Чоловіча дружба - тема цікава і суперечлива. Існує думка, що чоловіча дружба, на відміну від жіночої, набагато міцніша й триваліша, якщо не сказати «вічна». Але чи так це насправді? Невже справжню чоловічу дружбу так вже важко зруйнувати? Давайте спробуємо розібратися в цьому.
Часто доводиться чути, як міцну чоловічу дружбу порівнюють зі скелею, яку не здатний зруйнувати, навіть найпотужніший шторм в морі. Виходячи з цього порівняння, можна сказати, що скелю, з якої порівнюють дружбу, шторм, можливо, і дійсно не зруйнує, а ось всілякі погодні явища: вітер, сонце, танення снігів - цілком можуть це зробити. Це, звичайно, потребує якогось часу, але руйнування все одно можливо. Отже, те ж саме можливо і щодо чоловічої дружби. Не згодні? Тоді спробуємо це довести.
Візьмемо, наприклад, друзів дитинства. Здається, що вони просто нерозлучні, з самого дитячого садочку скрізь ходять разом, навчаються в одному класі, навіть працюють поблизу, якщо не в одній і тій же фірмі. Навіть їхні кохані дівчата, і ті схожі. Виникає відчуття, що вони і під вінець підуть лише в тому випадку, якщо обидва зважаться на такий крок. Дивлячись на цю парочку, думаєш, що міцніше такої чоловічої дружби немає нічого на світі.
Познайомившись ще в дитинстві, вони звикли одне до одного, а по мірі дорослішання їхні відносини різко не змінювалися і не зазнавали ніякої трансформації, тому виникало відчуття, що дружба ця міцна і навіть вічна.
Але уявімо собі таку ситуацію: погляди на життя одного з друзів несподівано різко змінилися. Причин для цього може бути скільки завгодно: статеве дозрівання, знайомство з новими людьми, які володіють протилежними смаками, зміна рис характеру, вплив колективу.
Розбіжності поглядів, безумовно, сприятимуть сваркам і непорозумінням, у друзів зникнуть загальні теми для розмов, і з часом вони просто віддаляться один від одного. А якщо ще з'явиться новий друг, з яким виявиться набагато цікавіше, будуть збігатися смаки та інтереси, тоді вже старій дружбі неодмінно прийде кінець.
Все це цілком зрозуміло з точки зору психології. Як нам усім відомо, людина вибирає собі друга за на спільністю інтересів, смаків, переконань, поглядів і навіть манерою одягатися. Якщо все перераховане вище (або хоча б якась частина) у знайомих людей не збігається, то і дружби між ними зазвичай не виникає. Щоб бути кращим другом, необхідно бути трохи краще або, принаймні, нітрохи не гірше.
Виходить, що дружба - це сукупність загальних інтересів, відсутність яких, як і їхня зміна, призводить до непорозуміння, а отже, дружба на цьому припиняється, незалежно від того, чи вона здавалася міцною чи ні. Будь-який промах одного з друзів здатний зруйнувати давню дружбу.
Скажете, що такі випадки - рідкість і вони ще нічого не доводять. Добре, тоді розглянемо інший приклад. Візьмемо знову тих самих друзів. Уявіть, один з них їде з якоїсь причини в іншу країну і там змінює віру або одружується.
Расові і релігійні упередження для більшості людей є досить вагомою причиною, що впливають на їхні стосунки. Досить часте явище, коли деякі люди зовсім відмовляються спілкуватися з прихильниками іншої віри. А отже, віра, як і зміна інтересів та уподобань, іноді виявляється набагато сильнішою чоловічої дружби.
Між іншим, багато жінок вважають, що чоловічу дружбу дуже легко зруйнувати, якщо цього захотіти. І як це не дивно, жінці це зазвичай вдається, особливо якщо ваш друг їй не сподобався. Вона примудряється домогтися того, що колишні друзі починають буквально ненавидіти один одного, й вони навіть не запідозрять в зміні відносин цю жінку. А все тому, що чоловіки, як і жінки, зазвичай вірять у те, що їм кажуть знайомі, колеги по роботі або подруги. Про яку ж міцність і непохитність чоловічої дружби можна говорити після цього?
Є і ще одна думка: суть її в тому, що справжні друзі повинні бути рівними у всьому. У них повинні бути спільні інтереси, соціальний статус, схильності і навіть риси характеру. Відсутність або зміна однієї з перерахованих якостей призводить до вже виявлених нами наслідків.
Саме тому людина зазвичай намагається вибрати собі друзів з того середовища, в якому знаходиться сама, згідно зі своїми уподобаннями, темпераментом, і це навряд чи хто може заперечити. До того ж якщо людина переїжджає в інше місто або змінює місце роботи, то зазвичай змінюються його погляди і його друзі. Виходить, що не лише любов, але і дружба деколи не витримує тривалих розлучень.
А. Камю: «Дружбу не можна купити ні за золото-срібло чи незліченні скарби всього світу, не можна її і обміняти, оскільки вона не має ні твердого тіла, ні реальної ваги, але зате її можна продати, зрадити їй, подібно до того, як зраджують жінці» [20]
3.1. Цілісність, як необхідна складова самоорганізації людини
Самоорганізація цілісності розглядається нами як сукупність процесів, що поєднують різноманітні відображення й самовідображення, перетворювальні здібності. Якості умовних оцінок, пам’яті є метою та бажаним результатом розвитку особистості.
Сьогодні за поняттям цілісність постає доволі об’ємна площина досліджень різноманітних галузей науки. Від кібернетики й математики до психології. Вперше поняття «цілісність» пов’язується з ім’ям З. Фрейда, який розглядав такі цілісності: «Супер-его» й «Несвідоме», а також комплекси, паттерни повторення, сни. Представники гештальтпсихології, М. Вертгаймер, В. Келер також вважали, що є єдине первинне утворення, або гештальт; ізольовані шматочки, водночас, виступають вторинними. Тобто, існує ціле, поведінка якого не визначається окремими елементами, але процеси у частках визначаються внутрішньою природою цілого. Окрім цього, гештальтпсихологія наголосила на необхідності вивчення природи цілісності. Утім, цілісність поєднувалась з холізмом. Саме термін «холізм» було введено у психологію Ф. М. Смутсом для визначення позиції, яка виявляє світ, що складається per se не тільки з атомів, але й із структур, які значно відрізняються від їх часток. Як помітив Ф. Перлз: «Я вітаю різницю між цілим й частками цілого (холоїдами): якщо армія є агресивно-захисна цілісність, то батальйони, ескадрони і т.і. постають частками цілого; якщо людська особистість є цілісність, то комплекси і паттерни повторення виступають частками цілого».
На думку Г.М. Васильєва, В. М. Келасьєва, які тривалий час досліджують феномен цілісності, слід її розглядати, як створену з Універсуму в результаті самовиокремлення, це зрозумілі нашому сприйняттю явища, що уявляються як єдині й існуючі у власному бутті. Самобуття цілісності забезпечується за умов наявності у ній самій розмаїть якостей. Відтак, цілісність існує в Універсумі, вбирає з нього потенційні можливості матерії, з одного боку, з іншого, сама, власне, є результатом саморозвитку й самореалізації Універсуму.
Цілісність особистості починається з автентичного контакту із самою собою. За висловом Ж.-Ж. Руссо: «le sentiment de l’existence» або почуття існування, внутрішній контакт з самим собою є тим грунтом, що створює автентичність особистості, закладає підвалини її цілісності. Ч. Тейлор разом із цим виводить ідею: «свободи самовизначення». Тобто, людина є вільною, коли вона сама для себе вирішує, що стосується саме її, а не орієнтується на зовнішні впливи, звідси можна спостерігати початок цілісності особистості. Й. Гердер висуває ідею, що кожен із нас має свій власний спосіб бути людиною: «кожна особа має свою власну міру». Так цілісність особистості базується на відчуті власної автентичності. Є певний спосіб буття, що людина визначає як власний, не уподібнений до чийогось іншого. Більше того цілісність вимагає чесності із самим собою, що визначається як сенс життя, і є передумовою самореалізації.
Відчуття автентичності, самобутності виходить із глибин єства особи, і коли відбувається відкриття самого себе, свого потенціалу, особистість немов усвідомлює власне народження. Але процес набуття власної ідентичності потребує взаємодії, діалогу з іншими. Індивід набуває ідентичності у взаємодії з іншими, більше того, не тільки визначає себе, а й реалізовує, за висловом Ч. Тейлора.
І далі, слідом за Ч. Тейлором, ми упрозорюємо сутність самобутності індивіда, яка означає просто бути собою. Схоже, не зовсім просто, бо це відкриття можна зробити, звіряючись із зразками, що існували раніше, і водночас, через співставлення із новим артикулюванням.
Якщо ми звернемось до історичного виміру автентичності, то передусім, побачимо уявлення античних римлян про вільну особистість, яка стає такою внаслідок наявності низки принципів. А саме, «libertas — самостійність особистості та її право відстоювати власні інтереси у межах закону; justitia — сукупність правових установлень, які обмежують гідність людини у відповідності із суспільним положенням; fides — вірність обов'язкам, що складає моральну гарантію виконання законів; pietas — побожній обов’язок перед богами, вітчизною, співвітчизниками, який потребує назавжди віддати перевагу їхнім інтересам, а не власним; енергія й вільність у виконанні цього обов’язку, який називається загальним ім’ям virtus — «громадянська доблесть» (Г. С. Кнабе).
Цікаво, що відчуття цілісності відбувається через увібрання в себе досвіду спільноти і культурних традицій. Індивід відшукує себе у бездонні самоставлень саме через особистісне ставлення до світу, взаємодію з іншими. Завдяки самореалізації він знаходить свою модель самовизначення і набуває власної цілісності.
Пунктом збігу у висвітленні сутності цілісності є також інтенція ідентичності, найпривілейованіше місце тут займає саме особиста ідентичність. Нагадаємо, яким є ставлення до цього питання П. Рікера: він вважає, що ідентичність виступає як тотожність, з одного боку, а з іншого, як самість (Рікер П., 2002). Досить спрощеним поглядом є поєднання тотожності з тілесним критерієм, а самості із психологічним. Так, П. Рікер зауважував, що тілесний критерій, за своєю природою, не є стороннім до проблематики самості, тою мірою, якою належність тіла індивідові й осягнення цього постає свідоцтвом неможливості звести самість до тотожності.
Цікаво, що згідно із поглядами Дж. Локка й Д. Юма ідентичність є наслідком порівняння. Більше того, М.Гайдеггер уводить поняття самодотримання, самість ним розкривається через екзистенціали, або трансцендентальні основи існування. У провадженні ідентичності також постає зазначена проблема пов’язаності із характером. Отже, «характер означає сукупність стійких орієнтацій, за якими можна впізнати особу». Тобто характер, імовірно, й може поєднати тотожність із самістю та розкрити природу ідентичності й цілісності.
3.2 Релігійна любов
Досить часто ми в своему буденному житті переживаємо почуття понівечення. Не завжди людина почуває себе щасливою через відсутність внутрішньої цілісності. Це питання є дуже важливим для нас, котрі живемо між іншими людьми, спілкуємося з ними, прагнемо віднайти ту глибину у дружбі, коханні; та навіть за час нетривалого спілкування завжди помічаємо, наскільки людина у розмові з нами є «тут-і-зараз», чи вона є зосереджена на собі або на зовнішніх обставинах.
Коли у притчах хворі промовляють до Ісуса «зціли нас», вони мають на увазі оздоровлення фізичне, але Бог також дає їм і духовне відновлення – робить цих немічних духовно живими. І вже не чекають вони розбиті болем і стражданнями біля дороги, надіючись на ласку перехожих, але самі свідчать Боже слово і стають знаряддям у Божих руках. Я не зводжу зараз до того, що потрібна віра в оздоровлення, і воно настане – це беззаперечна істина. Але хочу звернути увагу на саму відвагу стати зціленим.
Ми не пам'ятаемо, що він вибрав, але нам це і непотрібно, щоб ми не прив'язували свої роздуми до його вчинку. На прикладі цієї історії хочу лише звернути вашу увагу, що перебуваючи у стані внутрішнього неспокою, страху чи фізичної недуги, яка є так чи інакше наслідком духовного стану людини, на порозі оздоровлення ми можемо раптом забоятися стати повністю здоровим.
Мається на увазі, що оті страхи і немочі, що супроводжували нас від початку, стали для нас прикриттям себе справжньогої і ми боїмося відкритися для світу без «щиту» недовіри, внутрішньої скованості, прихованого смутку. Тоді думаємо собі, що ще не готові віддатися світу повністю, якщо почуваємо потребу захисту від нього – значить ми не є цілком здоровими. Це омана. І власне така думка є напевно останньою – і найважчою – перешкодою до подолання внутрішнього страху вийти за межі себе, почати жити для інших, не потребуючи вічної підтримки, а стаючи самим джерелом натхнення для тих, хто навколо тебе.
Це перегукується з висловом «якщо тобі потрібна допомога, то надай її своєму ближньому», але дещо в глибшому сенсі, оскільки такій віддачі передує довга праця над собою та безмежна довіра до Бога, що віддаючи себе у Його руки, ми вже не боїмося, але є відважними у своїх вчинках та готові любити і приймати всі виклики, що несе з собою ця непроста справа.
Внутрішня цілісність стосується насамперед свободи людини. Маю на увазі можливість вільного вибору у всьому, що є навколо тебе. Жодна обставина, ні людина, ні річ не змусить тебе прив'язуватись до неї. Свобода є індикатором внутрішньої цілісності людини. Скутість у вчинках розбиває тебе, робить безсилим, коли не можеш взяти все у свої руки і вільно вибрати, не зважаючи, як би це не було тяжко, на тих, хто прив'язався до тебе здавалося б – назавжди.
3.3 Любов як гармонія чуттєвості та духовності. Сім’я
Любові притаманні некерованість, здатність до ризику. Любов кидає виклик нормі, усередненості, регламентації. Вона прагне бути космічною, безмежною, не мати жодних пут, розвиватися поза всякими правилами. Та період романтичної любові проходить, закохані стикаються з тим, що любов не може довго існувати поза здоровим глуздом, обов'язком, відповідальністю, розрахунком. У цьому потенційний трагізм любові.
З одного боку, любов є почуття самовіддане, жертовне, щире і безпосереднє, з іншого — воно не може залишатися лише таким у нормативному соціальному середовищі. Глибока, духовно багата особистість приймає цей трагізм, який слугує для її любові випробуванням і утвердженням. Турботи й обов'язки, то їх приносять сірі будні подружнього життя, тиск неприємних подій та життєвих скрут не вбивають приязного ставлення подружжя одне до одного, до дітей, до сімейного вогнища. Любов у цьому разі є великою працею душі.
Неправильно було б думати, ніби любов двох людей сама собою гарантує гармонію і щастя у шлюбі. Сімейні стосунки — неоднозначні та суперечливі, а шлях до родинного щастя сповнений терпіння і праці.
Про що слід пам'ятати, аби подружнє життя приносило радість?
Прагнучи злиття, не забувайте залишати одне одному зону свободи дії. Люди, що люблять одне одного, прагнуть злитись у єднанні, розчинитись одне в одному. Адже з часом з'являються чинники, що спонукають до найтіснішої взаємодії подружжя — облаштування сімейного життя, народження і виховання дітей, спільне ведення господарства.
Утім слід пам'ятати, що потреба у зближенні, у подоланні відмінностей
між «Я» та «Ти» має допустиму межу.
Ще існують і протилежно спрямовані сили — потреби в автономії, у
збереженні зони свободи кожного з подружжя. Вступивши у шлюбні стосунки, дружина і чоловік не перестають бути членами інших соціальних груп — х, груп — родини, у якій вони зросли, дружньої компанії, колег по роботі... У цих групах вони продовжують грати різні, більш чи менш значущі ролі. Роль чоловіка чи дружини не може і не повинна витіснити всі інші.
Залежно від того, наскільки задоволені будуть чоловік і дружина новою розстановкою їх ролей, залежить гармонія подружнього життя. Трапляється, що саме вимога до одного з членів подружжя реалізувати своє життя в межах сім'ї стає причиною розпаду шлюбу. Сучасна дружина не хоче бути лише матір'ю і домогосподаркою. Вона бачить себе у навчанні, професійному самоствердженні. А сучасний чоловік живе не лише задля фінансового добробуту сім'ї — він робить кар'єру, відпочиває, подорожує, має хобі...
Коли сімейне життя не складається, і подружжя приймає рішення розірвати
шлюб, частіше всього це мотивується так — «не зійшлися характерами».
Звісно, кожна людина особлива. Потенційно інакшими одне щодо одного є й найбільш люблячі чоловік і дружина. Коли, приміром, один із них полюбляє веселу, гамірну компанію, інший прагне усамітнитись; коли один
організований і дисциплінований, інший усе робить спонтанно, імпульсивно; один звик керувати, брати на себе відповідальність, інший — пасивно наслідувати когось, піддавшись навіюванню...
Індивідуально-особистісні риси чоловіка і дружини мають значення для створення гармонійних стосунків. Але вже з самого початку слід знати, що коли б Він і Вона були абсолютно однаковими, шлюб, певно, тривкішим не став. Для щасливого сімейного життя вони мусять бути різними, а отже, завжди цікавими одне для одного, завжди трішки таємничими і не до кінця збагненними.
Любов являє людині повноту її душевної реалізації. Завдяки зрілій любові людина може витримати суворий тиск обставин, залишитися вірною у шлюбі, не зрадити своїх цінностей та ідеалів. Любов — це джерело моральної сили та енергії. Якщо вона вашою працею переросла у любов зрілу, ви здобули безмірно сильну й надійну моральну основу вашої сім'ї.
Хочеться промовити відомий вислів Ф. Достоєвського, що став крилатим, який прого¬лошує: «Краса врятує світ». Погоджуючись із думкою генія, все ж хочеться уточнити: врятує світ любов, оскільки вона є кон¬центрованим виявом людяності, а отже, їй іманентні істина й краса.
ВИСНОВОК
Сучасна культура розкрила глибоку кризу людського духу, чи не найбільш переконливим свідченням якої стала втрата любові як свого предмета. Люди бояться любити, не довіряють одне одному, не вірять у щирість почуття інших. Любов спро¬фанована розумінням її як суто еротичного акту. В пошуках гостроти задоволень люди звертаються до збочених, спотворе¬них форм стосунків, також вважаючи їх любов´ю. Трагедію втрати сучасною цивілізацією любові як вищої духовної цінності об´єктивно засвідчує мистецтво. Ще в XIX ст. Бальзак яскраво показав руйнування почуття любові під впливом домі¬нування майнового інтересу. Всепоглинаюча жадоба буржуа до матеріального збагачення перемогла усі інші людські почуття. Любов була витіснена із сфери сімейного, подружнього життя, із стосунків батьків та дітей і збереглася хіба що як «сентимент», як «хвороба», що робить людину слабкою і безсилою перед світом. Батечко Горіо (герой однойменного роману) став жерт¬вою власного почуття. Любов батька до дочок стала причиною його зубожіння, а згодом — хвороби і смерті.
Друга важлива засада пов´язана із свідомим творенням атмо¬сфери небуденності, святкової наповненості стосунків чимось вищим і вагомішим, ніж повсякденність турбот про заробляння грошей, про матеріальний зиск тощо. Згадаймо ті спеціальні процедури налаштування почуттів на стосунки злагоди з абсо¬лютом, що їх виробила культура християнства. У стосунках між люблячими така налаштованість на гармонію неодмінно має спиратися на красу і живитися нею. Платон, як відомо, гово¬рить про красу коханого тіла як джерело еротичного почуття. Однак лише тілесною красою воно не може живитися постійно уже хоча б тому, що вона швидко минає. Джерелами його є та¬кож творення краси спілкування змістовною його наповнені¬стю, здатною запалити розум, спонукати на той чи інший вид творчої діяльності. Любов живиться красою оточення (при¬наймні затишністю і чистотою житла) і безліччю нюансів вия¬ву небуденності (небайдужості) в оформленні навіть скромного житла чи одягу тощо. А також чуйністю, приязню, душевні¬стю спілкування.
Розкриваючи цінність любові як формуючої сили людського духу, відомий французький філософ-неотоміст Жак Марітен говорить: «...без любові і доброї волі те, що само по собі хороше або дуже хороше, якщо немає любові, — робить людей ще гіршими і нещаснішими, оскільки без любові і милосердя лю¬дина перетворює в ще більше зло все краще, чим вона володіє».
Отже, любов як культурний феномен може жити і зберігати¬ся лише в органічному для неї середовищі — середовищі, спов¬неному краси, добра, істини людських стосунків, і сама любов є джерелом їх творення.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Абеляр П'єр Історія моїх страждань. Утішне послання до друга. Листування Абеляра й Елоїзи. Ісповідь віри Елоїзи.- Львів: Літопис, 2004.- 136с.
2. А.Д. Хаютина і В.С. Алексеева-Попова. По узд.: Руссо Ж.Ж. Об общественном договоре. Трактати/ «Канон-прес», «Кусково-поле», 1998.-416 с.
3. Актуальні проблеми духовності = Актуальные проблемы духовности: Збірка наукових праць. Вип.5/ Ред. Т.А.Хорольська.- Кривий Ріг: СП «Міра», 2004.- 326с.- 17.00
4. Базалук Олег Александрович. Из теории жизни....- Харків: Основа, 1999.- 353с.
5. Базалук Олег Александрович. Сущность человеческой жизни.- К.: Наукова думка, 2002.
6. Білецький Віталій Володимирович Виправлення девіантної особистості: філософський погляд.- Донецьк: Східний видавничий дім, 2003.- 156с.
7. Голота, Борис Митрофанович Самотність у життєвому світі особистості: соціокультурний вимір: Спец.: 09.00.04; Автореф. дис. канд. філос. наук.- Харків, 2004.- 17с.
8. Гуссерль Эдмунд Идеи к чистой феноменологии и феноменологической философии.- М.: Дом интеллектуальной книги, 1999.- 336с.
9. Духовно-нравственные основы семьи: Этика и психология семейной жизни..- М: Школьная пресса, 2001.- 128с.
10. Ленін В. І. Повн. зібр. тв., г. 38, с. 190.
11. Мещеряков В.Т. (Мещеряков, Владимир Терентьевич) Соответсвие как отношение и принцип.- Ленинград: НАУКА, 1975.- 104с.
12. Мілет Кейт Сексуальна політика.- К.: Основи, 1998.- 619с.
13. Подолянко, Леонід Андрійович Свобода особистості як форма її самореалізації (історико-філософський аспект): Спец.09.00.05. Автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. філософ. наук.- К, 2002.- 20с.
14. Татаркевич, Владислав Історія шести понять: Мистецтво. Прекрасне. Форма. Творчість. Відтворництво. Естетичне переживання/ Пер.Корнієнко В.- К: Юніверс, 2001.- 368с.
15. Ушинский К.Д. Педагогические сочинения: В 6 т. Т. 5/Сост. С.Ф. Егоров. - М.: Педагогика, 1990. - 528 с
16. Філософія: Світ людини: Курс лекцій: Навч. посіб.. для студ. вищ. навч. зак./ Авт. В.Г.Табачковський, М.О.Булатов, Н.В.Хамітов та ін.- К.: Либідь, 2004.
17. Хамітов, Назіп Віленович Історія філософії: Проблема людини та її меж. Навчальний посібник/ Н.В.Хамітов, Л.Н.Гармаш, С.А.Крилова; Ред. Хамітова Н.- К.: Наукова думка, 2000.
18. Целостность и честность.- М.: Нью Эра, 2003
19. Цицерон О старости.О дружбе.Об обязанностях.- М.: Наука, 1974.
20. http://aphorism-list.com/autors.php?page=kamu&tkautors=kamu
Последнее редактирование Екатерина Прошина (24.04.2012 11:52:51)
