Ассоциация философского искусства

Ассоциация Философского Искусства

ГлавнаяОб АссоциацииФилософияАфоризмотерапияНовый сайтФорум
АФИ-почта
Забыли пароль? Запомнить меня

#1 18.04.2012 19:26:52

Сучасна філософія управління

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ


Кафедра філософії та соціально-гуманітарних дисциплін



СВІТОГЛЯДНО-ТЕОРЕТИЧНЕ ПІДГРУНТЯ СУЧАСНОЇ ФІЛОСОФІЇ УПРАВЛІННЯ




Реферат аспіранта кафедри фінансів
Романенко Тетяни Олександрівни

Наукові консультанти:
д.ф.н., проф. Хамітов Н.В.
к.ф.н., доц. Киселиця І.М.
ст. викладач Киселиця С.В.







Чернігів – 2012


ЗМІСТ

ВСТУП ………………………………………………………………………………...    3
РОЗДІЛ 1 ПРОБЛЕМИ  УПРАВЛІННЯ В ІСТОРІЇ ФІЛОСОФСЬКОЇ ДУМКИ ...    5
     1.1 Проблеми організації суспільної життєдіяльності в Античній філософії …    5
     1.2 Специфіка керування соціальними системами у філософії Середньовіччя та Відродження ………………………..........................................................................   
7
     1.3 Теоретико-політичні аспекти управління у наукоцентричній філософії XVII ст. ……………………...........................................................................................   
9
     1.4 Соціально-утопічне підґрунтя культури управління співтовариством у добу Просвітництва …………………………………………………………………   
11
     1.5 Проблеми управління в Німецькій класичній філософії ……………………    13
РОЗДІЛ 2 СВІТОГЛЯДНО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ СУЧАСНОЇ ФІЛОСОФІЇ УПРАВЛІННЯ …………………………………………………………   
16
     2.1 Роль влади в системі управління ……………………………………………..    16
    2.2 Світоглядно-теоретичні засади сучасного менеджменту …………………...    19
     2.3 Основні концепції та моделі управлінської діяльності ……………………..    23
ВИСНОВКИ …………………………………………………………………………..    27
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ………………………………………..    29










ВСТУП

З набуттям нашою країною незалежності особливої ваги набуває розробка проблем теорії та практики управління. І це цілком закономірно. Адже за будь-яких умов без розв’язання означених проблем неможливо свідомо обирати і застосовувати інструменти соціального проектування і прийняття значущих рішень в соціальній сфері й інноваційній діяльності, уникати непродуктивних витрат часу, матеріальних та духовних ресурсів для оптимізації базових соціальних механізмів. В сучасному ж українському суспільстві, коли розбудова суверенної правової держави, відповідної до її запитів управлінської мережі й докорінна трансформація  економіки супроводжуються певними кризовими явищами, спадами і соціальними конфліктами, питання теорії і практики управління вкрай актуалізуються.
У філософській літературі досить міцно затвердилася точка зору, що управління – це функція організованих систем різної природи, яка забезпечує збереження їх певної структури, підтримання режиму діяльності, реалізації програми, мети діяльності.
Управління покликане відігравати роль ефективного способу взаємозв’язку теорії та практики суспільних перетворень і усвідомлюється не як просто інструментально-технічна діяльність, прерогатива якої вичерпується питаннями адміністративного чи організаційного характеру, а у якості набагато складнішого й важливішого духовно-соціального феномена людської життєдіяльності, самобутньої синергетичної когнітивної, тобто здатної до рефлексії, системи.
Осмислення ж управління у статусі такої системи дає можливість глибше та різнобічніше осягнути сутність філософії управління, яка постає внутрішньою складовою останнього, репрезентуючою вищий щодо інших способів вивчення рівень науково-теоретичних узагальнень досвіду управлінської сфери. Наукова обґрунтованість і компетентність управлінських рішень є необхідним та істотним чинником докорінної трансформації сучасного українського суспільства на шляху сталого людського розвитку, а їх відсутність – істотною перепоною на цьому шляху, як свідчить, зокрема, негативний досвід так званих управлінських патологій, які чималою мірою зумовили невдачі реформування українського суспільства пострадянської доби.
Отже, розробка філософських, світоглядно-методологічних засад науково-теоретичного дослідження та практичного вдосконалення і використання управління як механізму трансформації теоретичних моделей в практичні управлінські рішення і становить одне з найактуальніших завдань нашого сьогодення.
Проблемам, пов’язаним з філософською основою управління, теорією і практикою управління присвячені праці багатьох науковців. Зокрема, серед вчених та спеціалістів в області філософії та управління слід відмітити А. Жданова, Ю. Волкова, В. Давидовича, В. Дієва, Г. Горєлову, В. Полікарпову, В. Шепеля, І. Богачека, В. Розіна, Л. Голубкову та ін. Однак, попри всю нагальність, означене завдання донині залишається не тільки не розв’язаним, а й навіть не визначеним чітко у якості одного з найпріоритетніших. Тому наукові праці, котрі містили б системне філософське осмислення соціального управління як форми зв’язку новітніх досягнень суспільно-теоретичного пізнання з практичними рішеннями, спрямованими на досягнення належного ефекту у тій чи іншій галузі людської діяльності, на сьогодні все ще відсутні.
Метою роботи є осмислення управлінських ідей в історії стародавньої та сучасної філософії. 
Для реалізації поставленої мети визначаються наступні завдання:
- дослідити особливості управління в історії філософської думки;
- визначити основні еволюційні рівні управління;
- розкрити сутнісні риси основних моделей сучасної філософії управління.
Об’єктом дослідження є управління як феномен суспільної життєдіяльності, механізми його формування та ефективного функціонування.
Предметом дослідження виступають світоглядно-теоретичні аспекти управлінської діяльності на різних етапах розвитку суспільства.
РОЗДІЛ 1
ПРОБЛЕМИ УПРАВЛІННЯ В ІСТОРІЇ ФІЛОСОФСЬКОЇ ДУМКИ

1.1 Проблеми організації суспільної життєдіяльності в Античній філософії
Перші спостереження за організованою діяльністю людей, об’єднаних загальними цілями, завданнями й інтересами, за їхньою поведінкою з’явилися ще в країнах античності. Питання управління державою, суспільством були підхоплені Гераклітом, Сократом, Платоном і Аристотелем.
Геракліт стверджував, що управляти суспільством повинні аристократи. Він вважав, що аристократи – це високоякісна верства суспільства, якій з дитинства закладають почуття шляхетності, гідності, орієнтації в суспільних ситуаціях. Вони краще від представників інших верств населення підготовлені до управління [4, 10].
Сократ зазначав, що людина повинна знати, що мета тоді може бути успішно реалізована, коли вона співпадає з загальною метою, яку поставило перед собою суспільство. Управління людьми, вчив Сократ, є «царське мистецтво». До нього можна допускати лише тих, хто оволодів основами усіх знань, добре вихований, має схильність до керівництва, визначається чеснотами. Справжніми царями й іншими правителями є не ті, хто тільки носить ознаки царської влади або вибраний згідно жеребкування, чи добився влади насильством, а ті, хто хоче і вміє управляти відповідно до загальноприйнятих норм і принципів не тільки в умовах конкретно взятого суспільства, але і людства в цілому. Управлінець, вчив Сократ, може бути різного рівня – від керівника групи з кількох осіб до управителя провінцією і навіть царством, але загальною рисою всіх ступенів і рангів повинна бути доброчесність, вміння критично оцінити самого себе, прагнення до здійснення всезагального блага. Сократ був першим, хто виходячи з поняття загального, проголосив принцип універсального управлінського процесу [4, 10].
Осмислити систему управління намагалися великі античні мислителі Платон (428 – 347 до н. е.) і Аристотель (384 – 322 до н. е.). У працях Платона «Держава», «Закони» представлені його концепції ідеального суспільства та ідеального управління. Аристократичний стиль управління він вважав найкращим. Управління повинні здійснювати наймудріші й найдостойніші люди в державі. Можливість продемонструвати свої здібності, щоб стати членом уряду, мають чоловіки й жінки. Майбутнім управлінцям слід бути підготовленими, вихованими й освіченими. За Платоном, громадяни належать до розрядів, що зумовлено особливою класифікацією частин душі: розумній частині душі відповідає розряд правителів-філософів, афективній (пристрасній) – розряд воїнів, жаданій частині душі – розряд ремісників. У своєму проекті ідеальної держави й ідеального управління Платон пропагував відсутність приватної власності для правителів і воїнів. Аристократичному типу управління філософ протиставляв тимократію, олігархію, демократію, тиранію. Зокрема демократію він розцінював як таку, що не має належного управління [4, 10].
Аристотель був учнем Платона, під чиїм впливом розвинув у собі любов до філософії. У поглядах на систему управління він був принциповим противником диктаторського стилю, водночас підтримував ідею рабства і підкреслював другорядну роль жінки у суспільстві. Аристотель був переконаний у тому, що управління має бути в руках освічених людей і, що бідність є джерелом злочинності й бунтів. Державу він розумів як спілкування вільних і рівних людей. А способи управління державою поділяв на гарні (монархія, аристократія і політея – влада середнього класу) і погані (тиранія, олігархія, крайня демократія). За Аристотелем, політея є найправильнішою формою управління і держави, адже вона забезпечує поєднання інтересів заможних і незаможних людей. Людину він трактував як істоту політичну, що розумовою діяльністю здобуває собі благо. Поділ людей на рабів і рабовласників, на його думку, є природним і незаперечним чинником; усе суспільне життя людей відбувається в межах держави і являє собою спілкування (в сім’ї, з приводу суспільних справ, для обміну благами) [4, 9].


1.2 Специфіка керування соціальними системами у філософії Середньовіччя та Відродження
Розвиток науки управління в Середньовіччі йшов в руслі загальнотеоретичних положень теології і охоплював, в основному, «верхні» поверхи управління. Це було викликано тим, що до XII століття в країнах Європи мало місце суперництво між світськими і церковними владиками. В Центральній і Західній Європі світські монархи намагались довести, що саме вони, а не папа, повинні бути беззастережними володарями в своїх країнах.
В другій половині XIII століття папство через чисельне духовенство та офіційні документи з Риму наполегливо доводило до широких мас думку про те,  що папа може управляти не тільки релігійним життям, але і світським. Згідно папських документів, світським владикам відводилась роль «адміністраторів, але з милості апостольської столиці».
Позиція папи постійно зміцнювалась. І неабияку роль в цьому зіграло вчення середньовічного схоласта, видатного релігійного філософа XIII століття Фоми Аквінського (1224 – 1274 pp.). Найкращою формою управління державою він вважав монархію. Щоб монарх не перетворився на тирана, слід перед його входженням на престол поставити йому дві вимоги, а саме: не порушувати християнських норм, приписів церкви; дотримуватись чинного законодавства стосовно прав і обов’язків монарха. Якщо він порушить першу, піддані мають право відмовити йому в покорі, якщо другу, то тут слід звернутись до вердикту церкви.
На думку Фоми Аквінського, справжнім управлінцем є та людина, яка в своїх чинах керується релігійними нормами і відповідними документами, офіційно прийнятими католицькою церквою [4]. Вчення Фоми Аквінського про науку управління є свідченням майстерного поєднання релігії і філософії у теологічному вирішенні проблеми «управлінець-керований» в епоху Середньовіччя, обгрунтуванням необхідності підпорядкування людини церковній владі на всіх її рівнях.
Грунт для філософських концепцій Відродження, які стосувались науки управління, був підготовлений ще в кінці XIII – на початку XIV ст. Серед мислителів цього періоду особливо виділяються такі постаті, як ректор Паризького університету Марселій Падунський (1280 – рік смерті невідомий), поет і філософ Данте Аліг’єрі (1285 – 1321 pp.) та філософ-номіналіст Вільям Оккам (1300 – 1348 pp.). Вони рішуче виступили проти релігійно-філософських засад управління суспільством і державою, проголошених Фомою Аквінським та іншими теологами Середньовіччя.
Система управління, як стверджував Марселій Падунський, не може будуватись лише на релігійних нормах і принципах. Управління має дві засади – релігійну і світську. Там, де мова йде про формування загальних теологічних норм управління, внутрішнього світу людини – це сфера релігії і церкви як її інституту. Але там, де проявляється вміння людини організувати маси, повести їх за собою при вирішенні господарчих, військових, політичних та ін. проблем, останнє слово повинно належати світським установам.
Рішучим противником філософських засад томізму в сфері управління суспільством був Вільям Оккам, який стверджував, що оскільки люди народжуються вільними і рівними перед Богом, тож і тих, хто повинен ними керувати, вони можуть вибирати самі.
Ще рішучіше проти релігійно-філософських засад в управлінні виступив Данте Аліг’єрі. В працях «Божественна комедія» і «Про монархію» він стверджував, що світом керують дурні і мерзотники. Серед них одні не знають, що таке наука управління людьми, інші добре її вивчили і все роблять для того, щоб максимально використати керівні посади тільки для вирішення особистих справ. Той, хто керує людьми, повинен знати, що найдорожчим для них є мир і спокій в суспільстві. Люди є найвищою цінністю. Діяльність управлінця повинна бути спрямована на забезпечення їх потреб. Він, незалежно від посади, є слугою тих, ким керує.
Багато місця відводить у своїх філософсько-політичних роботах управлінню суспільства Н. Макіавеллі. Згідно його поглядам, керівництво людьми повинно виключати сентиментальність. Щиро вболіваючи за людей, ратуючи за їх звільнення від духовних кайданів Середньовіччя, Макіавеллі разом з тим стверджував, що не може людина бути моральною, коли аморальною є епоха. Моральність в таких умовах приводить індивіда до невдач і глибоких розчарувань. Люди по своїй природі злі, але необхідність спільних дій сприяє тому, що вони змушені творити добрі справи. І тому не завжди добре ставлення до людини ушляхетнює її природу. Керівник повинен знати сутність людської природи, в якій більше злого, ніж доброго.
Епоха Відродження висунула цілу плеяду філософів, які, критикуючи систему управління тогочасного суспільства, презентують його у «виправленому» вигляді. До таких належав правознавець Томас Мор (1478 – 1535). В 1516 р. з’явилась і набула широкої популярності його книга «Утопія». На острові Утопія немає приватної власності. Жителі щасливі і живуть в гармонії з природою та між собою. Устрій Утопії – демократичний. Кожні 30 сімей щорічно вибирають своїх управлінців, а ті зі свого середовища ще кількох – вищих за рангом. Очолює державу Утопію князь, якого вибирають серед чотирьох висунутих народом кандидатів на зборах управлінців вищого і нижчого рангів. Князь вибирається і керує державою до смерті, але якщо він проявить схильність до тиранії, то негайно буде усунутий від влади на зборах тих же управлінців [4].

1.3 Теоретико-політичні аспекти управління у наукоцентричній філософії XVII ст.
Розпад феодальних відносин і становлення буржуазного суспільства, проведення масштабних суспільних реформ і поширення освіти сприяли розвитку ідей побудови держави та управління нею, широкому використанню потенційних можливостей індивіда, людського розуму для реалізації проблем соціального прогресу. Відомий британський філософ Френсіс Бекон (1561–1626) був переконаний, що управління, управлінські відносини між королем і підлеглими повинні регулюватися законом. Центром влади в країні має бути парламент, у якому гарантовано можливості й права вільно висловлювати власну думку. Справедливість такого способу управління він вбачав у тому, що ні нові, ні віджилі закони без дозволу парламенту не можуть бути ні прийняті, ні скасовані. Ф. Бекон обстоював сильне централізоване управління, здатне забезпечити розвиток промисловості в країні, захистити інтереси представників торговельно-промислового комплексу [4].
Найвідоміший матеріаліст XVII ст., англійський філософ Томас Гоббс (1588 – 1679) своє вчення про управління державою сформулював на основі вивчення природи, пристрастей людини. На підставі своїх спостережень, висновків він стверджував, що людина від природи є егоїстичною, тому її взаємини в групі можна охарактеризувати формулою «людина людині – ворог». І оскільки всі люди від природи рівні, вони однаковою мірою можуть претендувати на певні блага для себе. Так відбувається війна з усіма, існує небезпека наглої смерті, страху і жаху. Така психологічна властивість людини змушує прислухатися до голосу розуму. Отже, для того, щоб соціальне буття людини у групі й з групою було ефективним і мирним, потрібно укласти «суспільний договір» задля власної вигоди, тобто сформувати державну владу. Суть відносин на рівні держави, на думку Гоббса, полягає у свідомому, розумному переданні людиною своєї влади конкретній особі або уряду. Після укладання договору окремі громадяни вже не мають влади, вона сконцентровується у руках державного правителя, стає централізованою. Саме тому монархія – найприйнятніша форма управління. Взаємини на рівні «державний правитель – підлеглі» є суб’єктно-об’єктними, тобто один повеліває, інші виконують, адже після того як уклали договір, народ уже не може його скасувати, а повинен підкорятися єдиному носію державної волі. Керуючись цим, Гоббс виправдовував насильство правителя над підлеглими [4].
Ідею суспільного договору Т. Гоббса, реалізованому в державі, розвивав і голландський мислитель Б. Спіноза. На його думку, держава – це така організація, яка при допомозі сили і погроз створила безпечне існування всім без винятку. Метою державного управління є запевнення безпеки і створення умов для досягнення щастя і свобод усім громадянам без винятку. З позицій раціоналізму найкраще, стверджував Спіноза, коли своїм життям керують всі члени суспільства, але цілком зрозуміло, що це неможливо, тому воно делегує свої права керівництва окремим людям, які наділені вмінням організовувати інших, створювати лад і порядок [4].

1.4 Соціально-утопічне підґрунтя культури управління співтовариством у добу Просвітництва
Розкриваючи становлення теорії управління, не можна обминути ролі в її розвитку французького соціаліста-утопіста Сен-Сімона де Рувруа Анрі Клоде (1760 – 1825 pp.). В своїх працях цей мислитель зробив спробу дати прообраз майбутнього суспільства, розглядаючи його як єдиний організм, об’єднаний релігійними і моральними нормами та суспільною трудовою діяльністю. Під впливом класичної політичної економії Сміта і Сея, французький філософ у праці «Про промислову систему» стверджував, що структурні підрозділи соціального буття, і особливо економічний, почнуть функціонувати тільки на раціональній основі. Він вважав, що сучасне йому суспільство проявляє прагнення до формування таких соціальних структур, які сприяли б ефективному розвитку наук і промисловості. Тож і керівництво в ньому слід надавати відповідно вченим і промисловцям.
Прийнято вважати, що менеджмент в його сьогоднішньому змісті, з’явився на початку XX століття, проте його науково-практичну основу заклав англійський філософ, соціаліст-утопіст Роберт Оуен (1771 – 1858 pp.). Син ремісника, Р. Оуен в 20 років уже був підприємцем, а в 1799 р. стає керівником великої на ті часи бумагопрядильної фабрики в Нью-Ленарке, в Шотландії.
Робітники на цій фабриці працювали по 14 годин на добу, але плату отримували мізерну, тому що працювали погано, нерідко крали, пиячили. Англія, на той час, переживала період промислового буму, вдосконалювались верстати, завозилось нове обладнання, будувались, відповідно до промислових потреб приміщення. Але продуктивність праці зростала дуже повільно. Аналізуючи умови життя людей, Оуен прийшов до висновку, який зробив революційний переворот підприємництва. Одночасно з модернізацією технічних засобів, він вперше в історії виробництва звернув увагу на людей, вивчив їх психологію, бажання, потреби. Машини і обладнання, стверджував Оуен, мають дуже важливе значення у зростанні продуктивності праці, але не менш вагомим є і вміле керівництво людьми. Оуен скоротив робочий день до 10 з половиною годин на добу, а коли фабрика тимчасово зупинилась, він пішов на небачений і нечуваний на ті часи крок – виплатив всім робітникам і службовцям за дні простою фабрики середньомісячну платню. Вперше в Англії коштом фабрики він організував школи для дітей бідняків, де юнаки вчились і займались в спортивних залах гімнастикою.
Заходи, здійснені Оуеном, дали небачені результати. По-перше, у людей з’явилось почуття власної гідності. Зникли пиятики, крадіжки, прогули; по-друге, значно зросла продуктивність праці, а з нею і доходи фабрики. Новаціями у виробничій сфері були задоволені всі, окрім Оуена. Р.Оуен вважав, що слід так збудувати систему управління, щоб людина була розкута матеріально і духовно, тоді зросте не тільки продуктивність праці, але кожен відчує себе суб’єктом царства розуму і свободи. Проте це вже виходило далеко за межі розуміння і норм тогочасного суспільства, суспільства «дикого» капіталізму.
В праці «Новий погляд на суспільство, або досвід про формування характеру» (1812 – 1813 pp.), спираючись на результати, отримані в процесі управління фабрикою, Р.Оуен пише з твердим переконанням, що людину змінюють обставини. Вміння керівника підійти до неї розбудить у самого знедоленого внутрішні сили до боротьби за своє щастя. Людина ніби народжується знову, а в мудрому керівникові вона вбачає вже не володаря своєї долі, а передусім порадника, спільника, який знає значно більше , має більш широкі можливості, але це є спільник у вирішенні певних завдань, які стоять перед виробництвом.
Щоб виховати таких управлінців і їх підлеглих спільників, вважав Р. Оуен, необхідно реформувати всю систему людських відносин, здійснювати виховні заходи не в масштабах певного підприємства, навчального закладу і т. д., а на рівні державної політики. Р. Оуен стверджував, що держава задля того, щоб бути добре керованою, повинна звернути основну увагу на виховання характеру. Оуен рішуче вимагав від англійського парламенту, щоб той переглянув закон про бідняків. Для безробітного, вважав він, повинні бути організовані села, жителі яких би займались як землеробством, так і в промисловості. Завдяки праці в таких селах, вважав англійський мислитель, люди будуть формувати в собі раціональні погляди на життя. Зміняться і відносини між людьми. Нова суспільна організація не буде знати ні рабів, ні власників. Щоб прискорити цей процес, Р. Оуен пропонував націоналізувати бідняків, щоб система виховання була одноманітною, уніфікована у всій державі. У 1817 р. Оуен навіть склав докладний кошторис стосовно побудови сіл «виховного значення».
Впровадження Р. Оуеном теоретичних положень щодо управління людьми, які були сформовані мислителями попередніх поколінь і, зокрема Нового часу і Просвітництва, в царину практичних дій, знайшли свою пролонгацію і утвердження в самостійній науці ХХ ст., яка отримала назву менеджмент. І першим менеджером був філософ, політик і підприємець-реформатор Роберт Оуен [4].

1.5 Проблеми управління в Німецькій класичній філософії
До представників Німецької класичної філософії належать такі філософи: І. Кант, Г.Фіхте, Ф. Шеллінг, Г. Гегель та Л. Фейєрбах. Однак не всі вони займалися, навіть опосередковано, проблемами управління.
Так, І. Кант свої соціально-політичні погляди і, зокрема, стосовно управління виклав в працях «Про основи метафізики нравів» (1785 р.), «Метафізичні начала вчення про доброчесність» (1797 р.), «До вічного миру» (1796 р.) та ін.
Кант, розвиваючи ідеї про верховну владу народу, стверджував, що люди повинні бути якимось чином заангажовані в систему управління і лише тоді можна вияснити здатність кожного зайняти певне місце в управлінському процесі.
Звертаючись до історії управління державою, Кант вважав, що найкращою формою правління є абсолютна монархія. Вона проста для розуміння і реалізації управлінських функцій, тоді як демократія є дуже складною і непередбачуваною в наслідках дій. Однак, Кант не абсолютизує монархію. Він вважав, що така форма правління може привести до деспотизму, але це виняток, тому що, як правило, кожен з монархів впродовж багатьох років, перш ніж сісти на трон, виховується у доброчесності, шануванні права [4].
У поглядах Канта на підприємницьку діяльність людини відчувається подих Великої французької революції, яка проголосила рівність усіх перед законом у політичному плані і право реалізовувати свої здібності в економічній сфері. Всіх людей, вважав він, слід поставити в однакові політичні умови, і нехай кожен своїм розумом, енергією досягає економічних успіхів. Реформаторські ідеї Канта в царині управління і підприємництва знайшли свій відгук в кінці XIX століття серед значної частини реформаторів в сфері права, економіки, політики [4].
Послідовником Канта і в той же час творцем нової філософської системи був Йоганн Готліб Фіхте (1762 – 1814 рр.). Головні філософські праці Фіхте присвячені проблемі організації суспільства, економічним і політичним поглядам, це – «Система вчення про право» (1796 p.), «Закрита торгова держава» (1800 p.), «Промова до німецького народу» (1808 р.) та ін.
В праці «Закрита торгова держава» Фіхте закликає до такої організації суспільства, де керують ті, які знають, що таке праця, які звіряють свої чини з діючим правом, для яких держава є непересічною цінністю. Фіхте вважав, що держава, яка замкнула свої кордони і спрямувала волю своїх громадян на піднесення добробуту всередині країни, завжди буде процвітати. Зміст поглядів Фіхте його сучасники пояснювали побоюванням «імпорту» французької революції.
Значне місце система управління займає в творчості Ф. Гегеля (1770 – 1831 р.). Він із захопленням сприйняв ідеї французької революції, був прихильником республіки, вихваляв демократичний устрій суспільного життя, критикував феодальні порядки в Німеччині.
На думку Гегеля, керувати людьми – це не тільки благо, але і величезна відповідальність. Людина-керівник буквально спалює себе. Ті, хто їй підкоряється, найчастіше бачать зовнішні сторони керівника, обговорюють його приватне життя, зловтішаються над його промахами. І чим вище посада, тим більше зростає відповідальність, але разом з тим, і претензійність та зловтішність підлеглих, якщо у тих, хто вивищується над ними, є якісь негаразди, слабкості. Відомі в суспільстві, в державі люди і, особливо, ті, яким доля доручила керувати великими масами людей, як правило, нещасливі. «Вони, – пише Гегель, – рано помирають, як Олександр; їх вбивають, як Цезаря; їх висилають, як Наполеона на острів Св. Єлени. Та злорадна втіха, що життя історичних людей не можна назвати щасливим..., – цю втіху можуть знаходити в історії ті, хто її потребує. А потребують цього заздрісні люди, яких дратує велике, видатне, і вони намагаються применшити його і виставляють напоказ його слабкі сторони» [5]. Відомі історичні особи, як і звичайні керівники, зрештою, як і всі люди, зазначає Гегель, не застраховані від вчинків, які роблять їх підлеглі, але для психології камердинера властиве прагнення поставити хоч би в своїй уяві велич на одну сходинку з собою. Для камердинера не існує героя, тому що герой допустив камердинера до себе настільки, що той знає, як його пан любить шампанське, коли йому готувати постіль і т.д.
Між керівником і підлеглим, зазначав Гегель, можуть бути навіть добрі стосунки, камердинер не завжди є заздрісною людиною, але навіть у випадку, коли пан допускає до себе свого слугу (у Гегеля – камердинера), останній, здебільшого, шукає в панові не чесноти, а дріб’язкові недоліки, знову ж таки заради того, щоб стати врівень з паном.
Тому, робить висновок Гегель, найкращими стосунками в системі «управління – підпорядкування» є ті, котрі базуються на основі розумності, раціональності. Але, абсолютизуючи раціональне у керівництві в суспільних процесах, Гегель приходить до реакційного висновку, що жінки, як вираз чуттєвого, не можуть бути повноцінними керівниками. Як Кант і Фіхте, він вважав, що місце жінки в сім’ї [4].



Последнее редактирование Тетяна Романенко (18.04.2012 19:32:04)

#2 18.04.2012 19:33:02

Re: Сучасна філософія управління

РОЗДІЛ 2
СВІТОГЛЯДНО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ СУЧАСНОЇ ФІЛОСОФІЇ УПРАВЛІННЯ

2.1 Роль влади в системі управління
Питання влади давно хвилює філософів, політологів і соціологів. Класики філософії по-різному трактували поняття влади, акцентуючи свою увагу на окремих аспектах. Платон і Аристотель намагались створити таку модель влади, яка б була найкориснішою для суспільства, надаючи при цьому велике значення особистості. Н. Макіавеллі намагався знайти умови для найефективнішого управління державою особистістю. Т. Гобсс, Дж. Локк, Ш. Монтеск’є шукали механізм народовладдя в демократії, а К. Маркс розглядав владу з класових позицій.
В сучасній управлінській літературі поняття «влада» найчастіше розглядається в двох аспектах:
- по-перше, як здатність певної людини впливати на поведінку інших з метою підкорення їх своїй волі;
- по-друге, як організаційний порядок, що забезпечує цілісність та ефективність функціонування організації.
Визначення влади як організаційного порядку має на увазі наступне [6]:
1) влада існує в того, хто може її використати потенційно, тобто вона існує не тільки тоді, коли використовується. Наприклад, якщо співробітник працює за правилами, то в начальника немає необхідності застосовувати до нього наявну владу;
2) влада є функцією взаємозалежності, тобто між тим, хто використовує владу, і тим, до кого вона застосовується, існує взаємозалежність. Чим більше одна людина залежить від іншої, тим більше влади в одного і менше в іншого;
3) влада не є абсолютною, тобто той, до кого застосовується влада, має деяку свободу дій.
4) влада – це соціальний по своїй суті процес, що базується на дослідженні взаємодії людей і груп в організації.
Поняття «влада» тісно пов’язане з поняттям «управління», але і між ними існують відмінності. Управління – це функція будь-якої організованої системи, котра забезпечує збереження, підтримку діяльності та досягнення цілей даної системи. Воно безпосередньо залежить від здатності суб’єкта досягати бажаних результатів. Головним критерієм його ефективності є ступінь досягнення намічених цілей суб’єктом (підвищення продуктивності праці, зниження безробіття, прийняття закону і т.д.).
Суб’єкт управління може втілити в життя свої програми лише в тому випадку, якщо йому вдасться направити активність людей в потрібну сторону, Тим самим його здатність досягати бажаних цілей залежить від здатності примушувати людей діяти згідно з його намірами (планами), тобто від влади над цими людьми. Влада є необхідною умовою управління, його основою і рушійною силою. Той, хто виконує управлінські функції, повинен мати владу над своїми підлеглими, іншими словами, керуючий суб’єкт одночасно має бути і суб’єктом влади. З цієї причини політологи схильні пояснювати всі політичні процеси в термінах влади і не завжди проводять чітке розходження між владою над людьми і здатністю домагатися бажаних результатів (управлінням).
Між тим наявність влади не гарантує досягнення бажаного результату. Часто суб’єкт може домогтися підпорядкування об’єкта, але об’єкт або не в силах зробити те, що від нього вимагають, або наслідки його дій виявляються не тими, на які суб’єкт влади спочатку розраховував (саме в цих ситуаціях відмінність між владою та управлінням найбільш наочна). Підпорядкування об’єкта зазвичай не є кінцевою метою суб’єкта влади; швидше воно виступає як метод (інструмент) реалізації якихось завдань. Керівник може бути гарним суб’єктом влади, завжди здатним змусити своїх підлеглих робити те, що він хоче, але поганим керуючим – якщо, наприклад, він не передбачає наслідків здійснення своєї влади або ж його влада використовується не за призначенням.
Таким чином, при оцінці діяльності владних структур слід чітко розрізняти проблеми власне влади і проблеми управління. Хоча в соціальній практиці здійснення влади зазвичай виступає засобом управління, а суб’єкт влади одночасно є і суб’єктом управління, аналіз влади та аналіз управління мають свою специфіку. На відміну від результату управління, що виражається в досягненні намічених суб’єктом цілей, результат влади, як уже зазначалося, - підпорядкування об’єкта суб’єкту, яке може (але не обов’язково) забезпечити досягнення цілей суб’єкта. Невдачі у реалізації цілей суб’єкта управління бувають зумовлені або відсутністю у нього необхідної влади, або її невмілим використанням (помилками в управлінні), або і тим, і іншим.
Розрізнення влади та управління істотно в декількох аспектах. У практичному плані воно необхідне при аналізі можливостей соціальних суб’єктів забезпечувати підпорядкування інших суб’єктів і досягати певних цілей. Виділення владного та управлінського аспектів дозволяє зрозуміти, де саме лежать причини невдач тих чи інших управлінських дій, адже, будучи тісно пов’язаними між собою, джерела ефективності, характеристики і в цілому закономірності владарювання та управління не тотожні. У моральному плані воно дає можливість з’ясувати відповідальність тих чи інших людей (груп) за певні події: нам не слід звинувачувати суб’єкта управління у невиконанні тих чи інших функцій, якщо він просто не мав необхідної владою (але ми можемо звинуватити його в недбалому ставленні до своїх обов’язків, якщо він такою владою володів). В оціночному плані чітке розрізнення влади і управління полегшує оцінку соціального устрою в цілому (або його підсистем) з точки зору раціональності розподілу влади та його впливу на управлінські процеси.
У сучасному менеджменті виокремлюють п’ять основних форм влади: владу примусу, винагороди, законну, експертну, харизматичну.
Влада примусу грунтується на побоюванні виконавця втратити роботу, посаду, премію, повагу, захищеність тощо. Така влада притаманна авторитарному керівникові й ефективна лише тоді, коли підлеглі дорожать місцем своєї роботи, не маючи змоги змінити її.
Джерелом влади винагороди є прагнення людей задовольнити певні свої потреби. Керівник використовує бажання підлеглих отримати винагороду в обмін на виконану роботу, певну поведінку тощо.
Законна влада передбачає вплив на підлеглих через традиції, здатні задовольнити потребу виконавця у захищеності й належності. Ґрунтується на переконанні підлеглих у праві керівника віддавати накази, обов’язкові для виконання.
В основі експертної влади – вплив через розумну віру, яка зумовлена переконаністю в тому, що керівник має ґрунтовні знання з питань, які вирішуються. Джерелом експертної влади є знання. Підлеглий не піддає сумніву рішення керівника та шляхи його виконання.
Харизматична (еталонна) влада  формується на засадах харизми, тобто на силі особистих якостей або професійних здібностей людини, визнаної лідером не лише формально. Харизматичний керівник викликає у підлеглих симпатію, є для них взірцем. Його дії і вчинки знаходять безумовну підтримку в тих, хто перебуває під його впливом.
Практичне застосування охарактеризованих форм влади визначається тим, наскільки вони відповідають ситуації, тобто якою мірою можуть вплинути на поведінку конкретної людини чи групи людей, щоб спрямувати їхні дії на досягнення цілей організації. Менеджер має прагнути до раціонального поєднання всіх можливих форм і джерел влади, оскільки це є однією з головних умов ефективного керівництва [4].

2.2 Світоглядно-теоретичні засади сучасного менеджменту
Сучасний суспільний розвиток характеризується високим рівнем мінливості та складності. Успішність життєдіяльності у таких умовах безпосередньо залежить від ефективності діючих управлінських систем.
Управління, як і будь-який інший вид людської діяльності, підпадає під дію законів еволюційного розвитку суспільства, з часом видозмінюється та набуває нових рис, іншими словами, еволюціонує. Визначення основних еволюційних рівнів управління (на основі аналізу історичного розвитку наукових поглядів) і розкриття їх специфіки дозволить виявити контекст професіоналізації управління на різних етапах суспільного розвитку та обґрунтувати необхідність зміни цього контексту для етапу сучасних суспільних трансформацій [5, C. 2].
Розвиток теоретичних положень, присвячених питанням управління, має вікову історію.
Вчення про управління періоду до н.е.:
- Повчання Птаххотепа (4 тис. років тому) – праця «Трактат про управління»;
- Теорія влади (Сократ, Платон, Ксенофонт, Аристотель; 470-322 рр.) – роздуми про тих, хто здатний вести за собою, дослідження питання природи лідерства;
- Концепція шляху (Лао-цзи; 4 ст. до н.е.) – констатація відповідності управління механізмам самоорганізації системи, досліджується значення духовності в управлінні;
- Гуманне управління (Конфуцій, Мен-цзи; 551-479 рр. до н.е.) – запропоновані принципи «гуманного управління» [5, C. 2].
На жаль, людству відома незначна кількість джерел, датованих періодом до нашої ери, що присвячені проблемам управління. Характер відомих із них має яскраво виражену філософську специфіку. Іншими словами, дослідження даного періоду в основному були спрямовані на розкриття світоглядної природи процесу управління.
Незважаючи на багатовікову історію формування і розвитку, наука управління набуває свого системного бачення лише у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття.
Теорії управління кінця ХІХ – першої половини ХХ століття:   
- Науковий менеджмент (Г.Емерсон, Ф.Тейлор, Г.Форд, Л.Гілбрети, Г.Гант, М.Кук, Ф.Кларк, Ф.Джилберти, Л.Джилберти, Л.Штейн; 1885-1950-і рр.) – наявна діяльність низки наукових шкіл, розроблені методи організації ефективної колективної праці;
- Адміністративний менеджмент (А.Файоль, Л.Урвік, Д.Муні, А.Рейлі, Ч.Барнард; 1890-1920-і рр.) – виділено 5 ключових функцій та 14 принципів управління;
- Теорія бюрократії (М.Вебер; 1920 р.) – управління розглядається в ракурсі правил і регуляторів діяльності, ієрархії посад, централізації рішень;
- Концепція людських відносин (Е.Мейо, Ф.Ретлісбергер, М.Фоллет, К.Левін, Р.Лайкерт. Р.Блейк, Дж.Моутон. А.Маслоу, М.Мескон. І.Альберт, Ф.Хедоурі, Р.Манн, Дж.Адер, К.Арджіріс. Р.Лайкер, Д.Мак-Грегор, Ф.Герцберг, Дж.Каузес, Б.Познер, У.Бенніс, Дж.Хант; 1920-1960-і рр.) – людський фактор в управлінні, констатація соціального змісту управління, домінування соціального контексту над економічним;
- Концепція «характеристик лідерства» (Ф.Гальтон, К.Берд, Е.Богардус, Р.Стогділл, Г.Мінцберг, Манег, О.Тід, К.Юнг; 1940-1960-і) – визначення характеристик особистості лідера;
- Концепція кількісного менеджменту (В.Вайдліх, У.Лютербарх, К.Ішакава; 1950-і рр.) – дослідження та моделювання операцій управлінського процесу, пошук рішень;
- Системний підхід в управлінні (Л.Берталанфі, К.Кофер, Д.Шендель, Т.Парсон, Р.Мертон, Дж.Форестер, Л.Гьювік, Н.Месарович, Д.Мако, І.Такахарі; 1950-і рр.) – застосування теорії систем до управління [5, C. 3 – 4].
Таким чином, період кінця ХІХ – першої половини ХХ століття характеризувався значним науковим інтересом до феномену управління, а також широким спектром підходів, які використовували дослідники. Результати здійснених у цей час наукових досліджень створили потужне підґрунтя для науково-практичного розвитку управлінської діяльності.
Теорії управління кінця ХХ століття:
- Концепція ситуаційного лідерства (А.Голднер, Дж.Інгер,  Е.Фідлер, А.Рейлі. Д.Томпсон, Д.Міллер, П.Фрізен, Г.Герт, С.Мілз, Д.Вудворд, Ф.Лутанс, П.Лоуренс, Е.Хартен. У.Реддін, В.Врум, Ф.Йєттон, П.Херсі, К.Бланшар, Р.Хауз; 1960-і рр.) – характеристики лідера змінюються в залежності від ситуації, в основі теорії – аналіз певних ситуацій і відповідних їм стилів управління;
- Теорія обміну та трансформаційного лідерства (Дж.Грен. Дж.М.Бернс, Г.Юкл; 1970-і рр.) – лідерство розглядається як функція групи та процес організації міжособистісних відношень у групі;
- Лідерство-служіння (Р.Грінліф; 1970-і рр.) – в основі управління має бути бажання керівників служити людям;
- Теорія емоційного лідерства (Д.Гоулман; 1995 р.) – в умовах змінного середовища для реалізації та розвитку лідерської ролі необхідно володіти емоційним інтелектом;
- Теорія «двигуна лідерства» (Н.Тичи; 1997 р.) – досліджує питання довгострокового лідерства;
- Концепція об’єднуючого лідерства (Дж.Ліпман-Блюмен; 1997 р.) – стверджується, що сучасний лідер повинен вміти встановлювати зв’язки між своїми бажаннями та цілями, а також бажаннями та цілями інших;
- Теорія опосередкованого лідерства (Р.Фішер, А.Шарп; 1998 р.) – аналізується проблема мотивації до лідерської поведінки та визначається перелік необхідних якостей;
- Теорія розподіленого лідерства (Д.Бредфорд, А.Коен; 1998 р.) – розглянуто процес «естафетної» передачі лідерства від одного члена команди до іншого в залежності від домінуючої компетенції [5, C. 5].
Отже, основним акцентом наукових досліджень управління даного етапу є його прояв у формі лідерства. Останнє досліджується через широку призму підходів, що закладає потужний науково-практичний фундамент для розвитку лідерства. У спектрі уваги дослідників всі три аспекти управління – людські відносини, інструменти та світоглядні принципи, – які тепер переосмислюються на новому еволюційному рівні управлінської діяльності.
Теорії управління    початку ХХІ століття:   
- Теорія внутрішнього стимулювання лідерства (К.Кешман; 2001 р.) – удосконалення лідерства шляхом розвитку самопізнання, цілепокладання, управління змінами, міжособистісних відносин, буття, знаходження рівноваги, вміння діяти.
- Концепція «первинного» лідерства (Д.Гоулман, Р.Бояцис; 2002 р.) – виявлена сильна залежність ефективності підлеглих від емоційного стану керівника.
- Теорія лідерства як управління парадоксами (Ф.Тромпенаарс, Ч.Хемпден-Тернер; 2002 р.) – для реалізації своєї діяльності лідер балансує між полюсами парадоксів: універсалізм – специфічність, індивідуалізм – колективізм, жорсткі стандарти – «м’які» процеси, врівноваженість – емоційність, набутий статус – визначений статус, самоконтроль – зовнішній контроль, лінійне ставлення до часу – циклічне ставлення до часу .
Зазначений перелік дозволяє нам констатувати, що початок ХХІ століття характеризується продовженням наукових досліджень природи лідерства [5, C. 6].

2.3 Основні концепції та моделі управлінської діяльності
Сучасна концепція філософії управління являє собою сукупність методологічних підходів і елементів, що являються, з однієї сторони, результатом різних теоретичних уявлень, а з іншої – продуктом історично складеної практики управління. Жодна теорія не здатна охопити всі аспекти управління; для менеджера-практика особливо важливо знати ключові елементи різноманітних теорій, щоб усвідомлено підходити до їх застосування. З однієї сторони, необхідно мати уявлення про результати теоретичних досліджень в сфері управління, а з іншої – зрозуміти соціально-історичний контекст, в якому формуються ті чи інші концепції.
Кожна із концепцій управління має обмежений характер і охоплює лише певні аспекти реальних проблем. Універсальних рішень на всі випадки життя нема в жодному із методологічних підходів. У всьому світі взагалі і в Україні, зокрема, характерне одночасне співіснування багатьох різних типів ділової етики поведінки і, відповідно, корпоративних культур різних організацій. В результаті у всьому світі в будь-якій організації використовується те чи інше співіснування базових елементів управління, що відображає специфіку формування кожної конкретної корпоративної культури. Отже, управління неминуче пов’язано з культурою. Звідси і різні підходи до нього. Управління по-європейськи, зовсім не те, що управління по-американськи, по-японськи і т.д. Так, європейська модель управління розвивається на основі загальних тенденцій, характерних для управління як загальносвітового явища: створення мультимедійних структур управління, підвищення ролі людського фактора в управлінні та виробництві, реалізація відносин лідерства в колективі. У Японії є вживаною модель управління, орієнтована на людський чинник. За період всього її історичного розвитку склалися певні принципи і методи праці, відповідні специфічним рисам національної вдачі. Сучасна американська модель управління базується на трьох історичних передумовах: наявність ринку, індустріальний спосіб організації виробництва, корпорація як основна форма підприємництва.
Загалом же під моделлю управління розуміється теоретично вибудувана цілісна сукупність уявлень про те, як виглядає (чи як має виглядати) система управління, які її структура і принципи функціонування, як вона взаємодіє з різноманітними суб’єктами, як адаптується до змін у зовнішньому середовищі [1]. 
Сучасна наука пропонує філософські моделі управління, які ґрунтуються на теорії управління людськими ресурсами. Це:
- модель внутрішніх процесів як бюрократична структура, що підтримує існування організації (М.  Вебер);
- модель людських відносин, яка побудована на врахуванні як потреб, так і можливостей людини (А. Маслоу, К. Адельфер);
- модель конкурентних цінностей (Р. Уотерман). На думку автора, використання людського потенціалу в організації можливе за умов чітко сформованих цілей і цінностей;
- модель стратегічних цінностей (Ансофф) – побудована з орієнтацією на зовнішнє середовище, яке слугує ключовим індикатором стратегічної позиції організації
М. Вебером була розроблена традиційна модель управління, що базувалася на принципах наукового менеджменту та передбачала бюрократичну систему управління.
Бюрократія – система, що управляється не на основі особистих оцінок, а у відповідності з точним використанням певних правил і процедур. Адміністративний менеджмент управління спирається не на особистісні якості індивідів, а на інститути і встановлений порядок. Ці два визначення характеризують модель внутрішніх процесів.
Основними характеристиками бюрократичного менеджменту є: правила і приписи; безпристрасність до персоналу; розподіл праці; ієрархічна структура; структура повноважень; раціональне використання найбільш ефективних засобів виконання завдань [3].
А. Маслоу та К. Адельфер, а також багато інших науковців намагалися відповісти на питання про можливість зміни бюрократичних форм організацій таким чином, щоб вони в більшій мірі враховували як потреби, так і можливості людини.
Висновок, до якого прийшли спеціалісти, полягає в тому, що можливості персоналу не повинні обмежуватися вимогами дотримання інструкцій менеджменту, так як більшість працівників прихильні до розширення сфери своєї відповідальності, в противному випадку виникає почуття незадоволеності працею. Даний тезис зумовив інтерес до можливості зміни характеру праці, щоб стимулювати індивіда до самоконтролю, творчості і розвитку особистості. Деякі автори моделей з менеджменту вважали, що в основі людських відносин знаходиться виключно власний добробут працівника, в той час як для організації більш значущим фактором є зміна зовнішнього середовища, її висока турбулентність і непередбачуваність [3].
Структуру моделі конкурентних цінностей формують такі координати, кожна із яких представляє різні точки зору на проблеми менеджменту: по вертикалі – елементи гнучкості і контролю; по горизонталі – внутрішній фокус уваги відокремлюється від зовнішнього. Одні дослідники направляють свої погляди на внутрішні проблеми організації, в той час як інші концентрують увагу на аналізі організації і зовнішнього середовища [3].
І. Ансофф (1918), «батько стратегічного менеджменту», в своїй книзі «Стратегічна корпорація» (1965) і «Стратегічний менеджмент» (1979) сформував модель стратегічної парадигми можливого успіху, враховуючого в якості ключових параметрів стратегічну поведінку і успіх фірми, динаміку поведінки індивідів і груп людей, політичні зміни і культуру організації. Найбільш важливими для формування теорії стратегічного менеджменту науковими досягненнями І. Ансоффа є створення концепції зовнішньої турбулентності, визначення парадигми можливого стратегічного успіху і розробки методу стратегічного управління в реальному часі.
Таким чином, в моделі людських відносин акцент зміщується на гуманістичні критерії, такі, як обов’язки, мораль, участь, відкритість індивідів, а прихильники моделі внутрішніх процесів виділяють адміністративну ефективність, документацію, контроль.











ВИСНОВКИ

Таким чином, проведене дослідження дозволяє констатувати факт наявності широкого і різнопланового спектру наукових поглядів, концепцій та теорій щодо управління, що можна пояснити складністю та багатоаспектністю самого феномену управління.
Управління, як і будь-який інший вид людської діяльності, підпадає під дію законів еволюційного розвитку суспільства, з часом видозмінюється та набуває нових рис. Однак, незважаючи на багатовікову історію становлення, наука управління набуває свого системного бачення лише у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Загалом же, у своїй еволюції управління як вид професійної діяльності пройшло три етапи розвитку: від адміністрування через менеджмент до лідерства як вищого (у порівнянні з попередніми) еволюційного та якісного рівня управління.
Період другої половини ХІХ – початку ХХ ст. характеризувався значним науковим інтересом до феномену управління, а також широким спектром підходів, які використовували дослідники. Результати здійснених у цей час наукових досліджень створили потужне підґрунтя для науково-практичного розвитку управлінської діяльності. Домінуючим був погляд на управління як процес адміністрування та менеджменту, що вело до розвитку відповідних інструментів і принципів побудови людських стосунків.
Дослідження ж у царині управління з кінці ХХ ст. сконцентровані на лідерстві. Пояснення факту значного інтересу до питань лідерства вбачається у прояві суспільної потреби у лідерстві (яка особливо зростає у період значних суспільно-політичних і соціально-економічних змін, чим і характеризується сучасний суспільний розвиток) та відповідності саме лідерства сучасним суспільним вимогам і викликам. Дослідження лідерства представляють собою окремий науковий напрямок теорії управління, який досить ефективно розвивається, еволюціонує, постійно розширюючи спектр сутності поняття «лідерство» та його проявів. У ракурсі констатованого висновку щодо лідерства очевидною стає потреба трансформації засад, на яких має здійснюватися управління на даному етапі суспільного розвитку. Оновлення з метою приведення у відповідність до сучасних вимог потребують світоглядні засади управлінської діяльності, інструментальний спектр та, найголовніше, специфіка професійної підготовки управлінців (призначення, зміст, форми, методи, засоби і результати навчання) у напрямі розвитку лідерського потенціалу.
Виявлення практичного значення представлених ідей, концепцій, стратегій мислення щодо проблем управління виступає критерієм успіху дослідження. Усвідомлення практичних і онтологічних засад управління відіграє важливу роль для ефективного менеджменту. Сучасність висвітлює актуальність буттєвого підґрунтя управління. Тому, підсумовуючи вище сказане доцільно наголосити на аспектах філософії управління в історії філософської думки. Так, онтологія управління в класичній Античній філософії базується на раціональному управлінні на основі знань і досвіду. Розвиток науки управління в Середньовіччі йшов у руслі загальнотеоретичних положень теології. Мислителі ж епохи Відродження рішуче виступали проти релігійно-філософських засад управління суспільством і державою. Представники філософії Нового часу у визначенні філософських основ управління спирались на принципи емпіризму та раціоналізму, при чому постулати останнього лягли в основу управлінських рішень суспільства, яке будувалось на ринкових засадах нового типу. Впроваджені теоретичні положення у ХІХ ст. знайшли свою пролонгацію і утвердження в самостійній науці ХХ ст., яка отримала назву менеджмент.
Отже, як свідчать дослідження вчених, без ґрунтовного філософського осмислення економічних процесів, без вибору певної філософської парадигми діяльність менеджера і бізнесмена, звичайно, можлива, але вона, як правило, позначена рядом прикрих помилок, прорахунків, яких можна було б уникнути, спираючись на основи філософських парадигм, дотримуючись філософських методів пізнання.
ЛІТЕРАТУРА

1. Барышников Ю.Н. Модели управления [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.koism.rags.ru/publ/articles/12.php.
2. Белобородов Д.В. Коммуникативная рациональность в современной философии управления / Д.В. Белобородов, К.Ю. Суриков // Вестник СамГУ. – 2010. - № 3. – С. 17 – 23.
3. Воронкова В.Г. Управління людськими ресурсами: філософські засади: [навч. посібник] / В.Г. Воронкова, А.Г. Беліченко, О.М. попов. – к.: Професіонал, 2006. – 576 с.
4. Герасимчук А.А. Філософські основи менеджменту і бізнесу: [навч. посібник] / А.А. Герасимчук, З.І. Тимошенко, С.В. Шейко. – К.: Укр.-фін. ін.-т менеджм. і бізнесу, 1999. – 111 с.
5. Калашнікова С.А. Еволюційні рівні та професіоналізація управління / С.А. Калашнікова // Освітологічний дискурс. – 2010. - № 2. – 23 с.
6. Кремень В.Г. Філософія управління: [підручник] / В.Г. Кремень, С.М. Пазиніч, О.С. пономарьов. – К.: Знання України, 2007. – 360 с.
7. Петрова Г.И. Современная философия управления: становление и поиски объекта управленческой деятельности в условиях коммуникативной онтологии социальности / Г.И. Петрова // Проблемы управления в социальных системах. – 2009. - № 1. – С. 56 – 65.
8. Поликарпов В.С. Философия управления: Монография / В.С. Поликарпов. – Ростов-на-Дону – Таганрог: ТРТУ, 2001. – 124 с.
9. Чайка В.О. Ключові засади онтології управління у вченні Аристотеля / В.О. Чайка // Політологічний вісник. – 2009. - № 43. – С. 7 – 19.
10. Чайка В.О. Об’єктивістська філософія управління у класичний період Античної філософії / В.О. Чайка // Totallogy-XXI. Постнекласичні дослідження. – 2008. - № 20. – С. 370 – 386.

#3 04.05.2012 20:54:00

Мойсеенко
Участник

Re: Сучасна філософія управління

Привет, Таня!

Ты пишешь "Питання влади давно хвилює філософів, політологів і соціологів..."

Если присмотрется, то этот вопрос волнует только тех, кто непосредственно находится под чьей либо властью...

Философы отшельники, не ставили перед собой подобных вопросов.

#4 04.05.2012 23:08:52

Re: Сучасна філософія управління

Таня, ти в своєму рефераті перераховуєш різні філософські моделі управління (модель внутрішніх процесів, модель людських відносин, модель конкурентних цінностей, модель стратегічних цінностей). Яку з цих моделей ти вважаєш більш вдалою та найбільш пристосованою до сучасності?

#5 06.05.2012 10:08:50

Re: Сучасна філософія управління

Теорія влади була розглянута ще в періоді до н.е. (Сократ, Платон, Ксенофонт, Аристотель). Актуальність розгляду питання влади в системі управління зумовлена необхідністю підняття рівня професіоналізму та ефективності керівників. Поняття влади ототожнюється із можливістю реально вплинути на поведінку інших людей, тобто розглядається як знаряддя впливу.Більшість філософів, зокрема Аристотель, розглядали питання управління, в т.ч. влади, на основі підходу "не від мислі та споглядання,  а від практики до її узагальнення та оцінки", висміюючи при цьому можливість корисливого зловживання владою.

#6 06.05.2012 10:15:36

Re: Сучасна філософія управління

Александра Болдырева пишет:

Таня, ти в своєму рефераті перераховуєш різні філософські моделі управління (модель внутрішніх процесів, модель людських відносин, модель конкурентних цінностей, модель стратегічних цінностей). Яку з цих моделей ти вважаєш більш вдалою та найбільш пристосованою до сучасності?

Хоча "ідеальної" моделі управління не існує, оскільки кожний суб'єкт господарювання є унікальним і повинен самостійно шукати свою власну модель, проте, на мій погляд, найбільш вдалою та пристосованою до сучасності є модель стратегічних цінностей Ансоффа, яка допомагає менеджерам організацій, що діють в нестабільних зовнішніх умовах, оптимізувати довгострокову прибутковість фірми на основі створеної автором процедури стратегічного управління в реальному часі.

#7 06.05.2012 11:44:33

romashka
Участник

Re: Сучасна філософія управління

Що є первинним - влада чи управління?

#8 06.05.2012 12:02:14

Мойсеенко
Участник

Re: Сучасна філософія управління

romashka пишет:

Що є первинним - влада чи управління?

Влада, так як вона надає можливість управляти та розпоряжатися.

#9 06.05.2012 12:15:58

Re: Сучасна філософія управління

romashka пишет:

Що є первинним - влада чи управління?

На мою думку, влада є первинною по відношенню до управління, оскільки не кожен, хто виконує управлінські функції, має владу, але кожен, хто має владу, виконує функції управління.

#10 06.05.2012 14:58:54

shurik
Участник

Re: Сучасна філософія управління

В чому полягає заслуга Платона в розробці науки управління?

#11 06.05.2012 22:03:52

Мойсеенко
Участник

Re: Сучасна філософія управління

Таня, почитай мой реферат и задай вопрос

#12 07.05.2012 17:30:20

Re: Сучасна філософія управління

shurik пишет:

В чому полягає заслуга Платона в розробці науки управління?

Платон висунув важливу, з точки зору подальшого вивчення управління, ідею про розподіл єдиного на багато що та з'єднання багато чого в єдине, про подання єдиного як структурної сукупності окремих частин, тобто фактично заклав основи системного підходу, системності. Під впливом Платона ще в Давній Греції виникло уявлення про кібернетику як про управління взагалі. (Можливо, що автором цього поняття був саме Платон).

#13 07.05.2012 21:19:40

ARP
Участник

Re: Сучасна філософія управління

Цікаву тему ти вибрала=)

#14 07.05.2012 21:51:19

ARP
Участник

Re: Сучасна філософія управління

Тетяна Романенко пишет:

Людина-керівник буквально спалює себе. Ті, хто їй підкоряється, найчастіше бачать зовнішні сторони керівника, обговорюють його приватне життя, зловтішаються над його промахами. І чим вище посада, тим більше зростає відповідальність, але разом з тим, і претензійність та зловтішність підлеглих, якщо у тих, хто вивищується над ними, є якісь негаразди, слабкості. Відомі в суспільстві, в державі люди і, особливо, ті, яким доля доручила керувати великими масами людей, як правило, нещасливі.

Чому в наш час так багато бажаючих керувати, хоча і відомо яку ціну за це необхідно сплатити - самотність, нудьга, вигнання...? Історя нас вчить, що нічому не вчить?

#15 09.05.2012 18:51:26

Re: Сучасна філософія управління

ARP пишет:

Тетяна Романенко пишет:

Людина-керівник буквально спалює себе. Ті, хто їй підкоряється, найчастіше бачать зовнішні сторони керівника, обговорюють його приватне життя, зловтішаються над його промахами. І чим вище посада, тим більше зростає відповідальність, але разом з тим, і претензійність та зловтішність підлеглих, якщо у тих, хто вивищується над ними, є якісь негаразди, слабкості. Відомі в суспільстві, в державі люди і, особливо, ті, яким доля доручила керувати великими масами людей, як правило, нещасливі.

Чому в наш час так багато бажаючих керувати, хоча і відомо яку ціну за це необхідно сплатити - самотність, нудьга, вигнання...? Історя нас вчить, що нічому не вчить?

Насправді історія вчить багато чому, однак більшість тих, хто мріє отримати керівні посади і разом з цим владу, не розуміють того, що найскладніше отримати владу не над іншими, а над самим собою. Випробовування владою – одне з найскладніших випробувань, яке випадає на долю людини. «… Я дам Тобі владу над усіма цими царствами і славу їх, бо мені це належить, і я, кому хочу, даю її, а тепер, коли Ти вклонишся мені, то все буде Твоє.” Так спокушав Сатана Ісуса Христа, на що той відповів: «Відійди від мене…». Зараз же, людина, яка має можливість отримати керівну посаду не може слідувати Ісусу Христу. На мій погляд, бажанню керувати в наш час передує наявність певних мотиваційних факторів. Серед основних мотивів до зайняття посади керівника можна виділити творчі, амбіційні та економічні. Творча мотивація викликана бажанням брати більш активну участь у досягненні цілей певної системи (університет, підприємство, держава), поліпшенні її діяльності. Особа бажає отримати владу, щоб у статусі керівника відкрити перспективи, яких у неї не було як у виконавця; використати престиж посади для втілення своїх потенційних здібностей у конкретній справі. Амбіційні мотиви, перш за все, пов’язані із суперництвом та прагненням до успіху. Найбільш впливовим фактором є економічний, зумовлений прагненням до отримання порівняно більшої маси матеріальних благ (заробітна плата, премія, участь у прибутках). Так, використання усіх можливостей, які дає влада – збагачення та відчуття сили – змушує посягати на найбільші цінності – свободу, життя тощо. У таких випадках доречною є приказка – ціль виправдовує засоби. Це приказка тих, хто при владі, і тих, хто пробивається до влади.

#16 12.05.2012 09:59:08

flower
Участник

Re: Сучасна філософія управління

Ви розглянули проблеми управління в історії філософської думки. Вчення яких філософів щодо управління є актуальними сьогодні в нашій країні?

#17 12.05.2012 11:43:13

Re: Сучасна філософія управління

flower пишет:

Ви розглянули проблеми управління в історії філософської думки. Вчення яких філософів щодо управління є актуальними сьогодні в нашій країні?

Більшість вчень філософів щодо управління є актуальними сьогодні. Так, наприклад, вчення Сократа та інших мислителів, які зазначали, що до управління можна допускати лише тих, хто оволодів основами усіх знань, добре вихований, має схильність до керівництва. Головною вимогою до сучасного керівника є його професіоналізм. Уміння, які мають бути притаманні управлінцю, прямо залежать від його розумових та організаційних здібностей, освіти тощо.
Безперечно важливою заслугою в розвитку сучасної управлінської діяльності відіграє постать Платона, який став фундатором системного підходу, застосування якого до задач управління, сприяє вдосконаленню процесу прийняття управлінський рішень, оптимізації організаційної структури тощо.
Доктрина розподілу державної влади на три гілки – законодавчу, виконавчу та судову, авторами якої були англійський філософ Джон Локк та французький філософ-просвітник Монтеск’є, визнана у цивілізованих державах світу та втілена у життя українського суспільства.
Актуальними для України є позиції мислителів епохи Відродження (М. Падунський, Данте Аліг’єрі, Вільям Оккам та ін.), які виступали проти релігійно-філософських засад в управлінні. Так, відповідно до ч. 3 ст. 35 Конституції України церква та релігійні організації відокремлені від держави, а школа – від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова. Це є підтвердженням того, що в нашій країні система управління не може будуватися на релігійних нормах і принципах.
Надзвичайно важливу роль у здійсненні управлінської діяльності відіграли напрацювання філософа Роберта Оуена, який сприяв впровадженню теоретичних положень щодо управління людьми, які знайшли свою пролонгацію та утвердження в сучасному менеджменті. Крім того, його теоретичні напрацювання були підкріплені практикою. Більшість новацій у виробничій сфері, запропонованих Оуеном активно запроваджуються на сучасних підприємствах.
Отже, усвідомлення практичних і онтологічних засад управління відіграє важливу роль для ефективного менеджменту.

#18 12.05.2012 12:38:22

Re: Сучасна філософія управління

Якими, на Вашу думку, рисами повинен володіти менеджер-керівник ХХІ ст.?

#19 12.05.2012 12:55:19

Re: Сучасна філософія управління

Людмила Степанівна пишет:

Якими, на Вашу думку, рисами повинен володіти менеджер-керівник ХХІ ст.?

Менеджер-керівник ХХІ ст. повинен бути:
- по-перше, стратегом, здатним здійснювати аналіз не лише економічного, а й політичного, культурного та правового аспектів життя країни;
- по-друге, лідером-мотиватором, здатним вести свою організацію та підлеглих до намічених цілей, враховуючи зміни, які відбуваються у зовнішньому середовищі;
- по-третє,  суспільним діячем, спроможним спілкуватися з політиками будь¬-якого рангу, достеменно обізнаним з чинними інструкціями, угодами, законами тощо. Особисте знайомство з впливовими громадсько¬-політичними діячами та пред¬ставниками міжнародної ділової еліти може істотно полегшити подолання бюрократичних перепон.

#20 12.05.2012 15:04:38

romashka
Участник

Re: Сучасна філософія управління

Ви писали: "Управління неминуче пов'язане із культурою". Яким чином корпоративна культура пов'язана із системою управління?

#21 12.05.2012 15:20:43

Re: Сучасна філософія управління

romashka пишет:

Ви писали: "Управління неминуче пов'язане із культурою". Яким чином корпоративна культура пов'язана із системою управління?

Щоб відповісти на це запитання, необхідно спочатку визначити що ж таке корпоративна культура.
Корпоративна культура – це добре сформована система керівних переконань, принципів і технологій у життєдіяльності підприємства; це те, що пов'язує співробітників компанії воєдино, те, що змушує і мотивує їх працювати у компанії згідно з прийнятими правилами. Це фактично відповідь на питання: «Що в принципі змушує їх працювати у вас, а не переходити до конкурентів або в інший сектор бізнесу?»
Сформована корпоративна культура, тісно пов'язана з системою управління компанією, будучи серйозним управлінським інструментом, дозволяє згладити поріг між особистими цілями співробітників і цілями компанії, об'єднати їх; вона створює сильні конкурентні переваги, скорочує плинність кадрів.
Культура впливає не на самих співробітників і не на те, що вони роблять, а на те, як вони роблять. Рішення приймаються швидше, оскільки стає менше розбіжностей, що підвищує ефективність роботи.
Сильна корпоративна культура приваблює і мотивує працівників, дозволяє розкривати й ефективніше використовувати їх потенціал.
Корпоративна  культура  в  системі  управління  підприємством  є  стратегією
майбутнього і забезпечує ефективне функціонування організації.

#22 12.05.2012 15:32:42

romashka
Участник

Re: Сучасна філософія управління

З чим пов'язані невдачі менеджерів щодо впровадження корпоративної культури на українських підприємствах?

#23 12.05.2012 15:55:10

Re: Сучасна філософія управління

romashka пишет:

З чим пов'язані невдачі менеджерів щодо впровадження корпоративної культури на українських підприємствах?

З неврахуванням ментальних особливостей українського народу. Україна розташована між Сходом і Заходом. Це знайшло своє відображення в її менталітеті. У національному характері українців існує ціла низка рис, які не вписуються в норми корпоративної культури. На її формування негативно впливають такі риси характеру як комплекс «меншовартості», сконцентрованість на
внутрішніх переживаннях, «відступи у себе», поєднані із замкненістю та
недовірою, настороженим ставленням людини до оточення, стиль притаєного існування з життєвою філософією «моя хата з краю, нічого не знаю»,
«тихіше води, нижче трави». Негативно впливає на розвиток корпоративної
культури – безпосередньо чи опосередковано – також інертність,
неактивність у громадських справах тощо.

#24 12.05.2012 16:40:48

flower
Участник

Re: Сучасна філософія управління

Наскільки поширеною в Україні є корпоративна культура і чи існує потреба в її подальшому розвитку?

#25 12.05.2012 16:47:54

Re: Сучасна філософія управління

flower пишет:

Наскільки поширеною в Україні є корпоративна культура і чи існує потреба в її подальшому розвитку?

Говорити про те, що в Україні існує сильна корпоративна культура ще досить рано. Нині вона притаманна тільки небагатьом українським компаніям. Компанія – це «продовження» людських якостей її керівників і водночас середовище формування корпоративних цінностей. Психологія вищих керівників компаній визначає корпоративну культуру. Недоліком української культури менеджменту є те, що керівник переважно на інтуїтивному рівні усвідомлює, що добре, а що погано. При цьому він ще не завжди може сформулювати свої уявлення у вигляді кодексу.
Корпоративна культура в Україні передається через людей у спадок: новачки потрапляють під тиск «наставників» і діють за їхніми настановами, вливаючись через них у колектив. І тут чимало залежить від колективу, конкретних виконавців, традицій інтелігентності.
Наші бізнесмени вже здобули певний досвід у впровадженні на своїх фірмах цієї культури. Роботи соціологів свідчать:
- 55% сучасних українських керівників вважають, що в ідеалі вона має бути на підприємстві;
- 40% наших підприємців намагаються сформувати її за допомогою західних технологій;
- 35 % визнають потребу у ній, але для цього в них не вистачає ні часу, ні ресурсів;
- 25% взагалі вважають її непотрібною.
Таким чином, недостатній рівень корпоративної культури, невідповідність теперішньої практики корпоративного управління загальноприйнятим принципам та неготовність діючих суб’єктів господарювання до їх опанування призвели до непрофесійних схем управління. Тому в сучасних умовах необхідним є розвиток корпоративних відносин, що сприятиме зростанню національної економіки.

Инструменты

Информация

Статистика
Всего пользователей: 1183
Всего тем: 991
Всего опросов: 0
Всего сообщений: 12566
Пользовательская информация
Последним зарегистрировался: lurielgrah
Пользователи онлайн: 0
Гости онлайн: 13
Рекламные ссылки
НовостиВсе новости
01.02.2018

Друзья!

4 февраля 2018 года

состоится очередной семинар

доктора философских наук,

профессора

НАЗИПА ХАМИТОВА 

 "ФИЛОСОФИЯ КИНО И ПСИХОАНАЛИЗ".

Новая тема:

"ЖЕНСКАЯ КРАСОТА И ДЕСТРУКТИВНОСТЬ" 

Все вопросы по телефону

066 924 39 99 - Оксана Гончаренко 

 
10.06.2017
Уважаемые коллеги!
В Институте философии
НАН Украины состоится
методологический семинар
"ФИЛОСОФСКАЯ АНТРОПОЛОГИЯ
КАК МЕТААНТРОПОЛОГИЯ"
Тема для обсуждения:
"ВОЛЯ К ВЛАСТИ:
КОНСТРУКТИВНЫЕ И
ДЕСТРУКТИВНЫЕ ПРОЯВЛЕНИЯ" 

Руководитель семинара –

доктор философских наук, профессор

НАЗИП ХАМИТОВ

 

 

Запись
семинара

Обсудить 
на форуме

 
10.06.2017
Уважаемые коллеги!
В Институте философии
НАН Украины 9 июня 2017 года (пятница),
 в 16:00 состоится
методологический семинар
"ФИЛОСОФСКАЯ АНТРОПОЛОГИЯ
КАК МЕТААНТРОПОЛОГИЯ"
Тема для обсуждения:
"Я И ЧУЖОЙ: КСЕНОФОБИЯ
В БЫТИИ СОВРЕМЕННОГО ЧЕЛОВЕКА" 

Руководитель семинара –

доктор философских наук, профессор

НАЗИП ХАМИТОВ

 

 

Запись
семинара

Обсудить 
на форуме

 
10.06.2017
Друзья!
Кафедра философской
антропологии Факультета философского
образования и науки
НПУ им. М.Драгаманова
продолжает работу литьературной
студии: 
«ФИЛОСОФСКОЕ ИСКУССТВО:
эссе, афоризмы, проза, поэзия»,
Очередное мероприятие
состоится
 20 апреля 2017 г.,
в 15.00 (кафедра философской
антропологии НПУ Драгоманова,
ул. Тургеневская,
8/14, аудитория 14-11). 
Вход свободный.)

 

 
18.04.2017
Уважаемые коллеги!
В Институте философии
НАН Украины
ул.Трехсвятительская 4, 3 этаж, 
зал заседаний Ученого совета 
14 апреля 2017 года (пятница), 
в 16:00 состоится
методологический семинар
"ФИЛОСОФСКАЯ АНТРОПОЛОГИЯ
КАК МЕТААНТРОПОЛОГИЯ"
Тема для обсуждения:
"ВОЛЯ К ИННОВАЦИЯМ И СОПРОТИВЛЕНИЕ ТРАДИЦИЙ" 

Руководитель семинара –

доктор философских наук, профессор

НАЗИП ХАМИТОВ

 

 

Запись
семинара

Обсудить 
на форуме

 
11.03.2017
Уважаемые коллеги!
В Институте философии
НАН Украины
ул.Трехсвятительская 4, 
3 этаж, зал заседаний Ученого совета 
10 марта 2017 года (пятница),
 в 16:00
состоится методологический семинар
"ФИЛОСОФСКАЯ АНТРОПОЛОГИЯ
КАК МЕТААНТРОПОЛОГИЯ"
Тема для обсуждения:
"СТРАХ И ВЕРА В ЖИЗНИ СОВРЕМЕННОГО ЧЕЛОВЕКА" 

Руководитель семинара –

доктор философских наук, профессор

НАЗИП ХАМИТОВ

 

 

Запись
семинара

Обсудить 
на форуме

 
22.01.2017
30 декабря 2016 года (пятница),
в 18:00 на телеканале ЦК (КГР ТРК)
в программе

"ИСКУССТВО ЖИЗНИ
С НАЗИПОМ ХАМИТОВЫМ"
обсуждается тема:
«ХАРИЗМАТИЧЕСКИЙ ЛИДЕР
В КРИЗИСНОМ ОБЩЕСТВЕ:
СПАСЕНИЕ ИЛИ ОПАСНОСТЬ?»

Гость программы –

доктор философских наук,

профессор

ИРИНА СТЕПАНЕНКО

Запись
программы

Обсудить 
на форуме

 
06.01.2017
23 декабря 2016 года (пятница),
в 18:00 на телеканале ЦК (КГР ТРК)
в программе

"ИСКУССТВО ЖИЗНИ
С НАЗИПОМ ХАМИТОВЫМ"
обсуждается тема:
«БОРЬБА С ПЛАГИАТОМ
В ГУМАНИТАРНОЙ СФЕРЕ:
ИМИТАЦИЯ И РЕАЛЬНОСТЬ»

Гость программы –

доктор культорологии,

профессор

ЕВГЕНИЯ БИЛЬЧЕНКО

Запись
программы

Обсудить 
на форуме

 
17.12.2016
Уважаемые коллеги!
В Институте философии
НАН Украины
ул.Трехсвятительская 4, 
3 этаж, зал заседаний Ученого совета 
9 декабря 2016 года (пятница),
 в 15:00
состоится методологический семинар
"ФИЛОСОФСКАЯ АНТРОПОЛОГИЯ
КАК МЕТААНТРОПОЛОГИЯ"
Тема для обсуждения:
"ПРОБЛЕМА ДОСТОИНСТВА УЧЕНОГО" 

Руководитель семинара –

доктор философских наук, профессор

НАЗИП ХАМИТОВ

 

 

Запись
семинара

Обсудить 
на форуме

 
13.12.2016
9 декабря 2016 года (пятница),
в 18:00 на телеканале ЦК (КГР ТРК)
в программе

"ИСКУССТВО ЖИЗНИ
С НАЗИПОМ ХАМИТОВЫМ"
обсуждается тема:
«ПРОБЛЕМА ДОСТОИНСТВА
УЧЕНОГО В СОВРЕМЕННОЙ
УКРАИНЕ»

Гость программы –

доктор философских наук,

профессор

ОЛЬГА ГОМИЛКО

Запись
программы

Обсудить 
на форуме