НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені М.П.ДРАГОМАНОВА
ІНСТИТУТ ФІЛОСОФСЬКОЇ ОСВІТИ І НАУКИ
КАФЕДРА ФІЛОСОФІЇ
Р Е Ф Е Р А Т
НА ТЕМУ:
ГЕНДЕРНА СИТУАЦІЯ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ
З ДИСЦИПЛІНИ
«АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОЇ ФІЛОСОФСЬКОЇ АНТРОПОЛОГІЇ»
Виконала студентка групи 52 м.з.,
V курсу заочної форми навчання
Ватаман Тамара Михайлівна
Перевірив
Хамітов Назіп Віленович
Київ – 2012
ЗМІСТ
ВСТУП 3
1. ГЕНДЕРНІСТЬ В СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ 4
2. ГЕНДЕРНА СИТУАЦІЯ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ 8
2.1. Джерела гендерних стереотипів в українському суспільстві 8
2.2. Соціально-економічні та політичні аспекти гендерної проблематики в Україні 11
ВИСНОВКИ 16
ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 17
ВСТУП
Протягом останніх років мало ділянок соціології досягли такого розвитку або займають центральне місце в цій дисципліні, як вивчення гендерних відносин. Більшою мірою це відображає зміни в самому суспільстві.
Питання, пов'язані з особливостями статі людини і його психологічними відмінностями, останнім часом входять в число найбільш активно-обговорюваних у суспільстві.
Вважається, що вперше поняття «гендер» було введено в науковий обіг американським психоаналітиком Робертом Столлер в роботі «Стать і гендер: про розвиток мужності та жіночності» (1968). «Гендер» він розглядав як поняття, яке виражає психологічні, соціальні, культурні особливості особистості. Тому не обов'язково зв'язувати буття жінки з «жіночністю», а буття чоловіка з «мужнім» поведінкою. Такий підхід був підтриманий багатьма соціологами, він став основоположником нового напряму соціальних досліджень – гендерних.
Беручи до уваги значимість цієї проблематики, можна сказати, що гендерна «вимір» часто дозволяє по-іншому поглянути на добре відомі факти, інтерпретувати їх з урахуванням гендерної диференціації, виявити субтексти соціальної реальності, що відображають символи жіночого досвіду, а також деконструювати здавалося б непорушні категорії. Це нове прочитання дає можливість відійти від традиційних трактувань дійсності, проаналізувати реальність з точки зору уявлень про поняття «мужнє» і «жіночне», які, в свою чергу, є конструктами культури і піддаються постійній еволюції в історичній перспективі.
Працюючі в галузі гендерних досліджень вчені не стільки хочуть створити особливе поле дослідження, скільки сформулювати нові способи роздуму.
1. ГЕНДЕРНІСТЬ В СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ
Гендер – це складне соціальне явище, у якому відображено розбіжності між чоловічим і жіночим у соціальній ролі, поведінці, ментальних та емоційних характеристиках.
Формування гендерної культури є одним з основних аспектів демократизації суспільного життя. Про це свідчать як внутрішні тенденції розвитку сучасного суспільства, так і діяльність найбільш впливових міжнародних організацій. Приміром, ООН документально закріпила ідеї гендерної рівності у програмі «Розвиток жінок», у якій йдеться про те, що жіноцтво є невикористаним ресурсом людства, здатним здійснити вирішальний вплив на його подальший розвиток.
Проте на практиці у суспільній та індивідуальній свідомості продовжують діяти гендерні стереотипи, які гальмують соціальний прогрес та розвиток демократії. Від того, чи будуть подолані ці стереотипи, у багатьох моментах залежить політичне, економічне та культурне майбутнє всього суспільства, і відбутися це має передусім на світоглядному рівні, у чому повинна допомогти саме наука.
У багатьох країнах світу останні десятиріччя ХХ століття ознаменувалися істотними зрушеннями в розумінні рівності потенційних можливостей чоловіків і жінок та правового забезпечення цієї рівності в постіндустріальному суспільстві. Особливо це стосується доступу до економічних, політичних та освітніх ресурсів. Формування особистості жінки й чоловіка, статева збалансованість у суспільстві проголошені однією зі стратегій розвитку європейських держав у ХХІ столітті.
Дотримання приписів неупередженого ставлення до особи незалежно від статі нині сприймається як невід’ємна складова демократичних перетворень і сталого розвитку будь-якого суспільства. Проблему рівності в будь-якій сфері не можна розглядати поза межами права, оскільки саме право розуміють як рівною мірою свободу всіх і кожного – і чоловіка, і жінки. Україна, яка обрала стратегію європейського вибору, перебуває на етапі становлення та розвитку гендерних досліджень у праві, активного прийняття законодавчих актів, які регулюють різні види суспільних відносин щодо запровадження стандартів рівності прав і свобод жінки й чоловіка, проведення експертиз нормативно-правових актів щодо прихованої гендерної дискримінації.
У сучасній юридичній науці право сприймається насамперед як права людини. Ці права не можуть бути реалізовані без відповідного закріплення в нормах позитивного права. Еволюційно права людини розвивалися в напрямі від надання привілеїв окремим соціальним групам і станам до гарантування державою прав людини та громадянина і, нарешті, визнання прав і свобод кожного індивіда на всій земній кулі.
Отже, ідея прав людини сформувалась як певний правовий ідеал, на досягнення якого орієнтований розвиток національного законодавства, а способами забезпечення його є загальні принципи права. Серед останніх один з основних – принцип рівності.
Принцип рівності людей багатоаспектний. Основний підхід до його визначення полягає в тому, що зазначаються ознаки, які неспроможні впливати на сутність цього принципу. Одним із проявів принципу рівності є рівність чоловіків і жінок, що дістав назву «принцип гендерної рівності». Гендерна рівність – складова загального принципу рівності як принципу демократичної побудови суспільства. Право розуміють сьогодні як рівну міру свободи всіх і кожного – чоловіків і жінок.
Статеві та гендерні ролі мають надзвичайно велике значення для нормальної соціалізації особистості серед безлічі засвоюваних людиною ролей. Ці ролі тісно пов’язані з усвідомленням себе представником певної статі та з нормативами поведінки, характерної для представників цієї статі. Статеві та гендерні ролі тісно пов’язані зі статевою й гендерною ідентичністю особистості.
У процесі гендерного розвитку перед хлопчиком постають численні проблеми, пов’язані насамперед із визнанням в оточенні однолітків, лідерством, суперництвом тощо. Якщо для дівчинки проблема лідерства полягає в тому, що вона, з погляду суспільних стереотипів, не повинна до нього прагнути, то для хлопчика – навпаки. Суспільна думка змушує хлопчика вважати лідерство невіддільною цінністю свого буття. Чоловік, що не реалізувався як лідер, вважається менш компетентним, ніж чоловік із високим соціальним статусом, а інколи – навіть невдахою. Ця думка нерідко тисне на свідомість, змушує відмовлятися від покликання на користь сходження щаблями влади. Для хлопчика прагнення відповідати взірцям маскулінності (крім влади, це необхідність бути сильним, хоробрим, компетентним, емоційно стриманим тощо) є не так внутрішньою потребою, як суспільною нормою. І невідповідність їй спричинює критичніше ставлення до нього, аніж до дівчинки – невідповідність стандартам фемінності.
Типовими для чоловіка способами реагування на депресію є нехтування проблеми й алкоголь. Це є, наприклад, однією з причин того, що на сеанси психотерапевтів і в терапевтичні групи приходить у 5 разів менше чоловіків, ніж жінок (приблизно такі само цифри наведено майже в усіх зарубіжних дослідженнях). Водночас реальна потреба в психологічній допомозі в чоловіків не менша, ніж у жінок, про що свідчать, наприклад, високий відсоток самогубств серед чоловіків, коротша, ніж у жінок, тривалість життя, значний відсоток серед пацієнтів психіатричного стаціонару саме чоловіків.
Для жінки, згідно з історично сформованими патріархальними стереотипами, які попри суспільний прогрес ще трапляються, важливою є орієнтація на сім’ю та сімейні цінності, ведення домашнього господарства тощо. Для чоловіка, згідно з тими ж стереотипами, нормативно бажаною є більша активність за межами сім’ї: професійна діяльність, суспільна активність. Адже недаремно кажуть, що «для жінки сім’я – це друга робота, а для чоловіка робота – це друга сім’я». Згідно з таким розмежуванням важливою умовою самореалізації для жінки вважається успішний і вчасний шлюб. Жінка, яка не створила сім’ї, суспільною думкою оцінюється як невдаха, її називають «старою дівою». Чоловіка, який ніколи не одружувався, ніхто не називає невдахою, і для нього немає відповідного прізвиська. (Проте в деяких давніх правових системах на неодружених певного віку чоловіків накладаються відповідні грошові стягнення.) Однак успішність самореалізації чоловіка пов’язується з його кар’єрою, часто зі статусом у суспільстві. Якщо з віком чоловік не має професійних досягнень, це також може вважатися рівнозначним його життєвому неуспіхові.
2. ГЕНДЕРНА СИТУАЦІЯ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ
2.1. Джерела гендерних стереотипів в українському суспільстві
Однією із найбільш соціально-психологічних проблем для України є існування в сучасному житті гендерних стереотипів – найпоширенішого прояву сексизму у мові. Гендерні стереотипи існують у єдності і протилежності з гендерними ролями і саме за допомогою стереотипів суспільство структурує інформацію про належний тип статево рольової поведінки, яка закріплюється в гендерних ролях. Єдність гендерних стереотипів і гендерних ролей полягає у тому, що в гендерних ролях закріплюються гендерні стереотипи, які постають домінуючими і визначають тип поведінки у суспільстві, тоді як їх протилежність полягає у тому, що гендерні стереотипи за своїм змістом визначаються як консервативніші порівняно до гендерних ролей.
Гендерні ролі швидше реагують на суспільні зміни, вони тісно пов’язані з соціально-економічною сферою суспільства, тому що є більш динамічними, ніж самі стереотипи. Унаслідок все більш зростаючого розриву між зростом гендерних стереотипів і гендерних ролей, визрівають протиріччя, що згодом переростають у конфлікти як на соціальному, так і на особистісному рівнях. Цим пояснюється і надзвичайна поширеність патріархальних стереотипів, в яких особистість жінки розглядається лише у зв’язку з функціями материнства .
Аналізуючи історію слов’янського етносу надається можливим прослідкувати еволюційний розвиток взаємин чоловіків і жінок, розвиток культури міжстатевих відносин і зародження статеворольових установок і стереотипів сучасності. Проникаючи через абсолютно всі сфери існування етносу, стереотипи фемінності/маскулінності є стійким комплексом уявлень, які містять в собі культурні ідеали як чоловіків, так і жінок. Вони здійснюють вплив на формування статевої ідентифікації індивіда, що само собою передбачає засвоєння і виконання ним адекватної гендерної ролі, а також повноцінне включення в історично сформовану систему диференціації.
Давньослов’янське язичництво не відрізнялося ні особливою цнотливістю, ні особливою свободою моральності, вірячи, як і більшість інших народів, в космічне походження сексуальності. Процес хрещення Русі, що затягнувся на декілька сторіч, в який весь час включалися нові народи і народності, був багато в чому поверхневим . Тому в народних віруваннях і звичаях християнські норми поєднувались з язичницькими, а нерідко й перекривалися ними. У слов’ян існували багаточисельні обряди і свята коли чоловіки і жінки спільно купалися оголеними. Чоловіки символічно запліднювали землю, сіючи льон роздягненими, а жінки, демонструючи небу свої геніталії, тим самим викликали дощ. У деяких районах України ще в XIX столітті замість ритуального злягання на полях в період посівної існував звичай перекочування парами по ріллі.
У дохристиянських українських племенах (наприклад, у древлян, сіверян та ін.) існував звичай “хапання” жінки під час святкувань та народних гулянь. Також її купували або викрадали, але, якщо вірити історичним джерелам, ці дії відбувалися за попередньою домовленістю і взаємною згодою чоловіка та жінки . В ті часи це було всього лише обрядом, який залишився в українських традиціях до наших днів, як атрибут весільного ритуалу. У такій формі взаємин простежується архаїчна пасивна суть природи жінки. Чоловік же, навпаки, брав на себе активну сторону дії і займав домінуючу позицію сили, властиву патріархально організованій моделі суспільства. Це свідчить про андроцентричний спосіб мислення тогочасного суспільства, який настільки глибоко проник в свідомість людства, що сучасні жінки до цих пір відчувають на собі його вплив.
З введенням християнства в кінці X століття церковна доктрина закріпила ієрархію міжстатевих відносин з характерним чоловічим домінуванням. Ставлення до жінки набуло рис мезогінії, у зв’язку з її ідентифікацією з пра-жінкою Євою, яка, спокусивши Адама, спричинила гріхопадіння. У зв’язку з цим, церква визнала за необхідність викласти ряд вимог до жіночої моральності і сексуальності, адже джерелом жіночої гріховності постало саме її тіло. Воно представлялося втіленням зла та спокуси, тому його потрібно було соромитись і приховувати самій жінці. Єдине, чим виправдовувала православна церква, призначення жінки - це здатність до народження. Подружня вірність переросла в головну жіночу чесноту. Чоловік визнавався прелюбодієм тільки в тому випадку, якщо мав на стороні не тільки наложницю, але і дітей від неї, тоді як дружині ставилося в провину будь-яке перелюбство. Образ цнотливої і вірної дружини займає важливе місце в літературі Київської Русі, як і опис принизливих звичаїв «розкриття» нареченої.
Суспільство санкціонувало чоловічі домагання до дівчини, які були своєрідними випробуваннями дівочої моральності. Поступливість дівчини строго засуджувалася суспільством, а аналогічні вимоги до хлопців не висувалися. У цьому ми розглядаємо спроби подавити жіночу сексуальність з метою забезпечення нормального функціонування патріархальної моделі суспільства. Тут же простежується і формування культурного стереотипу ідеалу жінки, в основі якого – абсолютизація покори.
Відповідно до християнської доктрини особливо цінними визнаються такі риси як жертовність, терпіння, слухняність, покірність, цнотливість, які культивувалися в жінках тогочасного суспільства. Такі риси, на думку багатьох дослідників, закріпилися тому, що відповідали запитам і потребам патріархального суспільства, як ідеологічне оформлення підлеглого статусу жінки. Шлюб і материнство визначалися для жінки як основоположні цінності, мета життя і найвища винагорода за дотримання бажаних моделей поведінки.
На сьогоднішній день, прикладом українського стереотипу фемінності є образ Берегині, який несе в собі елементи культу Великої Матері періоду вірогідного матріархату, християнського Маріїнського культу і образу Батьківщини-Матері. Ці реанімовані міфи, представляються як актуальні основоположні компоненти жіночої суті українки. Але образ Берегині заснований в першу чергу на культі материнства і жодним чином не на ідеї Жінки як повноцінної і повноправної людської істоти. Цей явно завищений статус покликаний компенсувати в свідомості реальність жіночого безправ’я, і, одночасно, у котрий раз накинути жінці патріархальну модель її єдиної суспільної місії – материнство.
Існуюче виражене домінування представників чоловічої статі у багатьох сферах соціального життя в Україні базується на сталих ґендерних стереотипах та застарілій культурній детермінанті. Стали стереотипи створюють значні труднощі у досягненні жінкою дійсної рівності в таких сферах життя як сім’я, політика і бізнес. Якщо виявити у процесі формування стереотипів той період, коли виникає домінування чоловічого типу в соціумі, то можна максимально вплинути на цей процес і домогтися перерозподілу чоловічого домінування і тим самим значного зростання кількості жінок, що займатимуть ключові керівні посади у політиці, бізнесі тощо. Та головне, відмова від старих ґендерних стереотипів допоможе зростанню демократизації держави та її культури, створенню соціального, відкритого суспільства, в якому жінка, в якості лідера, цінується також високо, як і чоловіків.
2.2. Соціально-економічні та політичні аспекти гендерної проблематики в Україні
Глобальні суспільно-політичні, економічні процеси, що стрімко розвиваються на початку третього тисячоліття змінюють соціальний облік світу, змінюючи не лише політичну мапу, господарські зв’язки, а й культурно-етнічні взаємовідносини між окремими соціумами, заставляючи кожну людину пристосовуватися до цих нових реалій. З одного боку, майбутнє планети залежить від формування загально цивіліза-ційних цінностей, толерантності політичних діячів, народів в цілому до історико-культурних особливостей інших країн та народів, а з інш9ого , людині як члену глобального і локального соціуму все важче вижити в цьому бурхливому і неспокійному світі. Все частіше науковці, політики, широкий загал стали говорити про гендерні проблеми сучасності. Проблеми прав людини, її становища в суспільстві безпосередньо пов’язані з складними тендерними процесами. Всі науки, що вивчають особливості взаємодії природного середовища та суспільства, соціуму стали досліджувати гендерні проблеми. Не є виключенням і суспільна географія, що досліджує особливості організації життєдіяльності суспільства в просторово-часовому аспекті. Вона, володіючи комплексним підходом, міждисциплінарними методами дослідження має можливість визначити основні територіальні відмінності та проблеми тендерної нерівно-сті, запропонувати шляхи їх вирішення.
В сучасному демократичному суспільстві дедалі більше актуалізується проблема гендерної рівності. Відповідно збільшується і кількість досліджень у даній сфері, як в Україні, так і за її межами, вивчаються питання щодо становища жінки та чоловіка в суспільстві, зокрема за кризових умов перебігу трансформаційних процесів, у контексті розвитку людського потенціалу . Досягнення фактичної, а не лише інституціональної, рівності жінок і чоловіків у всіх сферах політичного, економічного і соці-ального життя стає одним із важливих напрямів у розбудові засад демократичної правової держави. В Україні дослідженням тендерних проблем більше займаються представники гуманітарних наук.
В Україні з часів її становлення як незалежної держави досягнуто певного прогресу на шляху до гендерної рівності. Досягнення гендерної рівності розглядається як національне завдання. Уряд, профспілки, роботодавці, жіночі організації приділяють значну увагу переборенню стереотипів щодо ролі жінок та їх інституціональної дискримінації. Для жінок істотно розширюються можливості отримання освіти і професійної підготовки, що дає можливість претендувати на посади у вищій керівній ланці. Однак загалом в Україні, як і в інших пострадянських країнах, в ході реформ становище жінок не входило до пріоритетів політики.
За даними перепису населення 2001 р. в Україні рівень освіти жінок у віці 15 років і старші (10,01 років навчання) був дещо менший, ніж чоловіків (10,39 років навчання). Ця відмінність була зумовлена більшим постарінням жінок порівняно з чоловіками. До 55 років у всіх п’ятирічних вікових групах рівень освіти жінок більший, ніж чоловіків. Особливо іс-тотним дане перевищення було у віковій групі 30-54 років (на 8,5%). У віковій групі 55–59 років рівень освіти жінок вищий, ніж чоловіків на 13,4%, 60 років і старші — на 38%. Вищий рівень освіти молодих жінок порівняно з молодими чоловіками досягався, головним чином, за рахунок більшої питомої ваги в їх складі осіб з повною вищою, базовою вищою, незакін-ченою вищою і неповною вищою освітою. Після 20 років у всіх п’ятирічних вікових групах питома вага таких осіб була меншою за відповідний показник освітньої структури чоловіків.
Питома вага жінок, що закінчили професійно-технічні навчальні заклади, серед жінок у віці 14 років і старші, що мають повну загальну середню і більш низьку освіту, була вагомо (в 1,68 рази) меншою за відповідний показник у чоловіків. Такі відмінності мали місце у всіх вікових групах. У групах до 30 років значення цього показника й у жінок, й у чоловіків з ві-ком збільшуються. Після 30 років значення аналізованої частки у жінок, навпаки, зменшува-лися швидше, ніж у чоловіків, що призвело до зростання відмінностей її значень (у віці 70 років і старші питома вага осіб, що закінчили професійно-технічні навчальні заклади, в скла-ді тих, що мають повну загальну і більш низьку освіту, була в 3,34 рази менше, ніж у чолові-ків).
В Україні домінує теза, що внаслідок відсутності диспропорцій залежно від рівня освіти та професійної підготовки жінки й чоловіки мають однакові потенційні можливості самореалізації в суспільстві, однак вони не завжди реалізуються.
Рівень зайнятості жінок в період з 2000 р. по 2004 р. в Україні, згідно з даними вибіркових обстежень з питань економічної активності (51,6% та 52,9% відповідно), був значно менший, ніж чоловіків (60,5% та 60,9% відповідно). Нижчий рівень зайнятості жінок мав мі-сце в усіх п’ятирічних вікових групах. Окрім вікової групи 55-59 років дуже великими (в 1,5 рази) були відмінності у віковій групі 60–70 років.
У 2004 р. в Україні рівень реального (визначеного за методикою МОП) безробіття жі-нок (8,3%) був менший, ніж чоловіків (8,9%). Подібне співвідношення рівнів реального безробіття спостерігалося й у попередні роки. Треба зазначити, що за останні 5 років спостерігається щорічне зменшення рівня безробіття на 0,5%-1,5% як у жінок, так і у чоловіків (у 2000 рази за методикою МОП він складав 11,6% як у жінок та чоловіків). Нижчий рівень безробіття жінок загалом викликаний більш раннім віком виходу на пенсію. У віковій групі 55-59 років рівень реального безробіття жінок у 2004р. становив 2,3%, чоловіків — 6,2%. Слід зазначити, що до 2003р. у молодих (15-24 років) та перед пенсійних (40-54 роки) п’ятирічних вікових групах рівень реального безробіття жінок був більший, ніж чоловіків, але у 2004 р. рівень безробіття в вікових групах 35-54 років у жінок став нижчим ніж у чоловіків на 0,2%-1%. Зростанню рівня безробіття жінок у віковому інтервалі 20-34 років властива слабо виражена тенденція до збільшення зі збільшенням віку.
Питання рівноправності жінок і чоловіків у всіх галузях економіки та політики залишається відкритим, варто розробити державну програму в галузі гендерної політики на базі нового соціального механізму шляхом здійснення гендерної експертизи на всіх рівнях і у всіх сферах діяльності. Хоч державна статистика дозволяє досить повно і детально охарактеризувати гендерні відмінності в суспільстві, для організації неперервного спостереження (моніторингу) за забезпеченням рівних прав і можливостей жінок і чоловіків необхідно її подальше вдосконалення.
Рівні права жінок і чоловіків мають бути закріплені не лише в Конституції України, але й у спеціальних законах. Верховною Радою України в 2005р. був прийнятий закон “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”. Але він носить “рамочний” характер, норми закону дуже узагальнені, орієнтовані на майбутнє, реалізація їх потребує розро-бки і впровадження значної кількості підзаконних актів.
В Україні у проектах законів, рекомендаціях громадських слухань та інших документах основна увага приділяється законодавчому закріпленню рівних прав жінок і чоловіків у сфері державного управління. Зокрема, акцентується на встановленні паритетного представництва жінок і чоловіків у виборчих структурах усіх рівнів, впровадженні гендерних квот у держав-них органах управління, що діятимуть до досягнення бажаної пропорції представників кожної статі. Усунення дискримінації жінок має відбуватися як у політичній сфері, так і в економічній, зокрема забезпечення рівних можливостей доступу чоловіків і жінок до економічних та інформаційних ресурсів, фінансів, а також вільного вибору роду діяльності і професії. Важливим чинником становища працюючих жінок виступає рівень правової культури роботодавців і найманих працівників, що тісно пов’язаний з рівнем їх правової грамотності (освіченості).
Питання гендеру в політичній площині є дуже актуальним для більшості розвинених країн світу. Принципи позитивної дискримінації, гендерне квотування, широке залучення жінок до участі в політичних процесах стали незмінними атрибутами демократичних перетворень в країнах Європи, Південної та Північної Америки. Світова практика свідчить, що зі збільшенням кількості жінок в політиці спостерігаються якісні зміни у всіх сферах внутрішньої та зовнішньої політики держави.
ВИСНОВКИ
Гендер – це складне соціальне явище, у якому відображен розбіжності між чоловічим і жіночим у соціальній ролі, поведінці, ментальних та емоційних характеристиках.
Засвоєння гендерних норм відбувається у вигляді гендерно-рольової соціалізації або диференційної соціалізації через навчання певним поведінковим моделям, притаманним даному суспільству.
В сучасному демократичному суспільстві дедалі більше актуалізується проблема гендерної рівності. Відповідно збільшується і кількість досліджень у даній сфері, як в Україні, так і за її межами, вивчаються питання щодо становища жінки та чоловіка в суспільстві, зокрема за кризових умов перебігу трансформаційних процесів, у контексті розвитку людського потенціалу. Досягнення фактичної, а не лише інституціональної, рівності жінок і чоловіків у всіх сферах політичного, економічного і соці-ального життя стає одним із важливих напрямів у розбудові засад демократичної правової держави.
Зважаючи на вищезазначене та на те, що питання рівноправності жінок і чоловіків у всіх галузях економіки та політики залишається відкритим, варто розробити державну програму в галузі гендерної політики на базі нового соціального механізму шляхом здійснення гендерної експертизи на всіх рівнях і у всіх сферах діяльності. Хоч державна статистика дозволяє досить повно і детально охарактеризувати гендерні відмінності в суспільстві, для організації неперервного спостереження (моніторингу) за забезпеченням рівних прав і можливостей жінок і чоловіків необхідно її подальше вдосконалення.
Досягнення фактичної, а не лише інституціональної, рівності жінок і чоловіків у всіх сферах політичного, економічного і соціального життя стає одним із важливих напрямів у розбудові засад демократичної правової держави і першочерговим завданням суспільства.
ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
1. Андрієнко О.В. Гендерна культура сучасного демократичного суспільства /О.В. Андрієнко // Гілея: Збірник наукових праць. – 2010. - № 31
2. Григоренко Ю.В. Специфіка формування гендерних стереотипів словянського етносу // Вісник Черкаського університету. – 2008. – Вип.3.
3. Зборовська О. П., Прохоренко Т. Г. Жінка в суспільному житті України: старі проблеми і нові тенденції // Вісник Міжнародного слов’янського ун-ту.— 2003.— Т. 6, № 1. Серія «Соціологія»; Серія «Мистецтвознавство».— С. 6-8.
4. Іовчева А. Гендерні трансформації в українській політиці: сучасні тенденції та перспективи розвитку // Наукові праці Чорноморського державного університету ім.. П. Могили. – Серія: Політологія. – Т.131. – 2010. - № 118.
5. Оніщенко Н., Береза С., Макаренко Л. Гендерні дослідження в сучасному суспільстві: проблеми, реалії, перспективи / Наталія Оніщенко, Світлана Береза, Лариса Макаренко // Віче. – 2009. – №17.
6. Руднєва О. Гендерна рівність як принцип законодавства України // Право України. – 2002. – № 4.
7. Ткаченко О., Нємець Л. Гендерні проблеми сучасної України: соціально-економічні аспекти // часопис соціально-економічної географії. – 2005. - № 8.
8. Хамитов Н., Крылова С. Философский словарь. Человек и мир. - К.: КНТ Центр учебной литературы, 2006. - 308 с.
9. Хамитов Назип Одиночество женское и мужское: научно-популярное издание.- К.: Атика, 2010.- С. 224.
10. Хамітов Назіп Тайна чоловічого і жіночого. Зцілювальні афоризми. — К.: Либідь, 2002. — 176 с. Рос. мовою.