Ассоциация философского искусства

Ассоциация Философского Искусства

ГлавнаяОб АссоциацииФилософияАфоризмотерапияНовый сайтФорум
АФИ-почта
Забыли пароль? Запомнить меня

#1 11.04.2012 21:36:43

Евтаназія

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра філософії та соціально-гуманітарних дисциплін

Тема реферату:
«Евтаназія як медична та філософська проблема»

Виконала:
асистент кафедри цивільно-правових дисциплін Чернігівського державного технологічного університету
Болдирева Олександра Сергіївна

Наукові консультанти:
доктор філософських наук, професор Хамітов Назіп Віленович;
кандидат філософських наук, доцент
Кисилиця Іван Михайлович

Чернігів 2012

Зміст

Вступ    3
Розділ І. Проблеми життя та смерті в історії філософії    5
1.1.    Філософська сутність категорій життя та смерті в античні часи    5
1.2.    Відношення до смерті в середньовічній філософії    7
1.3.    Проблема життя та смерті в філософській думці XIV- XVIІI ст.    9
1.4.    Питання життя та смерті в Німецькій класичній філософії    11
Розділ ІІ. Філософське осмислення евтаназії в умовах сучасного суспільства    13
2.1.    Поняття та види евтаназії в медичній та філософській антропології    13
2.2.    Аксіологічні виміри евтаназії у суспільній практиці європейського співтовариства    15
Висновки    21
Список використаної літератури    23

Вступ

Актуальність теми дослідження. Розвиток науково-технічного прогресу ставить перед наукою нові соціальні проблеми, які потребують свого осмислення і вироблення відповідних механізмів їх вирішення. До таких питань, зокрема, належать проблеми: трансплантації, штучного запліднення, зміни статті, евтаназії та ін.
Проблема евтаназії з’явилася і стала актуальною лише в ХХ ст., що пов’язано з першим досвідом легалізації евтаназії, а також практикою здійснення евтаназії всупереч чинному законодавству. Очевидно, що всі нові явища, які виникають у суспільному житті, мають отримати правове регулювання, тому у вітчизняній та світовій науці останнім часом все більше зростає інтерес до необхідності законодавчого закріплення та застосування евтаназії.
Евтаназія як предмет наукових досліджень є однією з найбільш актуальних і дискусійних медико-деонтологічних, етико-філософських та юридичних проблем сучасності. Про це свідчать жваві дискусії між прихильниками «легкої смерті» та її супротивниками, поділ світу медицини на два полюси, «одвічне милосердя» лікарів до невиліковно хворих пацієнтів та ще ряд інших чинників, які не дадуть знизити рейтингу цієї проблеми.
Тема легалізації евтаназії стала предметом дослідження багатьох вчених, таких як В. Балабко, Н.М. Борисевич, В. Ворона, О.С. Гагарин, В. Грищук,                 О.Б. Демидов, О. Домбровська, І.В. Калашник, О. Кожев, Л.С. Кучер,                      В.А. Малахов, Т.В. Мордовцева, Ю. Панюхіна, В.О. Романец, М.Є. Ткач,               Н.Н. Трубников, Л.І. Шеховцева тощо.
Мета дослідження полягає в тому, щоб на підставі дослідженої навчальної та наукової літератури, на основі системного аналізу нормативних правових актів та практики їх застосування з’ясувати погляди вчених різних епох щодо проблем життя та смерті, дослідити досвід правового регулювання евтаназії в зарубіжних країнах, виявити його загальні закономірності та визначити можливість використання в сучасних умовах.
Для реалізації поставленої мети необхідно вирішити такі задачі:
-    розглянути ґенезу розвитку філософської думки з проблем смерті в античні часи, в середньовічній філософії, у епоху Відродження, у XVII-XІХ століттях;
-    вивчити теоретичні основи визначення евтаназії;
-    виявити і проаналізувати форми евтаназії;
-    дослідити нормативні правові акти, що містять норми про евтаназію в міжнародному та українському законодавстві;
-    визначити медико-біологічні передумови евтаназії;
-    дослідити і проаналізувати основи моральної відповідальності за евтаназію.
Об'єкт дослідження - сукупність суспільних відносин, пов'язаних з відношенням до смерті людини, в тому числі в контексті права на смерть – права на вчинення акта евтаназії.
Предмет дослідження - сформовані наукові, історичні підходи, правові ідеї та концепції; норми вітчизняного і зарубіжного права, що відносяться до проблеми евтаназії, а також практика їх реалізації.


Розділ І. Проблеми життя та смерті в історії філософії

Проблема евтаназії в контексті теми смерті обговорюється від античності до наших днів. Ті або інші її аспекти зачіпалися багатьма вітчизняними і зарубіжними юристами і філософами, біологами, які безпосередньо пов'язували її з темою смерті. Немає такої епохи, коли таємниця смерті не тривожила б розум людей. Ця тема постійно виникає як нездоланна загадка буття.
У зв'язку з цим у контексті досліджуваної проблеми вважаємо за необхідне розглянути ґенезу розвитку філософської думки з проблем смерті в античні часи, в середньовічній філософії, у епоху Відродження, у XVII-XІХ століттях.

1.1.    Філософська сутність категорій життя та смерті в античні часи

У процесі дослідження античної міфології нами було з’ясовано, що найбільш оформлені думки про смерть з'являються із виникненням релігійного вірування. Наприклад, у стародавній Греції вважалося, що в божественному пантеоні, де кожний бог ніс відповідальність за власне «ремесло», існували боги, які контролювали народження та смерть.
Розуміння процесу помирання в античності ототожнювалося зі сном. На схожості сну та смерті також наголошував Сократ (469 - 399 рр. до н. е.,). На думку філософа, античне розуміння післясмертного буття представлялося як існування двох видів: темного підземелля Гадеса та райських полів Елізімума на Острові Блаженних.
Його погляди на смерть особливо чітко проявляються в тому, як Сократ прийняв свою смерть. Він звинувачувався в тому, що він не визнав богів, яких визнало місто, в тому, що вводив інших, нових богів, звинувачувався він і в розбещенні молоді, за що до нього було застосоване покарання у вигляді смертної кари. Перед смертю Сократ попросив принести в жертву Аськлепію (у старогрецькій міфології - бог медицини і лікування) півня, зазвичай даний обряд здійснювався як вдячність за одужання, символізуючи цим свою смерть як одужання, звільнення від земних оков. На думку Сократа, цьому звільненню душу філософа не опирається, тому той спокійний перед лицем смерті.
Найбільш яскравий зразок «філософії безсмертя» створив Платон (427-347рр. до н.е.). У його творах «Тімей», «Федр», «Федон» дається наступна картина. Бог (божественний розум, деміург), що створив «світову душу» і «світове тіло» (космос), утворює також всі окремі душі і співвідносить їх з нерухомими зірками. Кожній душі відповідає своя зірка. Безсмертні душі поміщені в смертних тілах, і після смерті тіла душа може повернутися в «обитель соіменної зірки» і вести там блаженне життя. Але таке блаженство дається не всім душам, а лише тим, які гідно поводилися в житті. Інші ж вимушені переселятися в нове тіло, наприклад – в жіноче (яке гідністю нижче чоловічого, як вважалося в епоху Платона) або «в таку тваринну природу, яка відповідатиме його порочному складу», – птахів, наземних або водних тварин [20].
З вчення Платона про безсмертя душі можна зробити певні висновки. Смерть була б «щасливою знахідкою» для поганих людей: якби існування душі припинялося у момент смерті тіла, то ці люди були б позбавлені від відплати за свої гріхи. Але «якщо з'ясувалося, що душа безсмертна, для неї немає, мабуть, іншого притулку і порятунку від лих, окрім єдиного: стати якнайкраще і як можна розумніше». Перспектива посмертної подяки повинна спонукати людину прагнути до вищого блага, ідеального, неземного, а для цього потрібно відректися від збочених благ земних. Звідси слідує платонівський аскетизм, заклик до піднесення душі за допомогою очищення від земної «скверни».
Найважливішу роль в піднесенні душі Платон відводить заняттям філософією, завдяки якій відбувається очищення, позбавлення людини від пристрастей, пороків і зла. Проте повне очищення неможливе в земному житті, воно може настати лише завдяки смерті. Філософія ж, на думку Платона, є підготовкою до смерті, умінням вмирати – йти від недійсного життя.
Демокріт (460-370 рр. до н.е.), на відміну від Платона, не визнавав іншої реальності, окрім світу, в якому ми живемо. А в цьому світі, на його думку, немає нічого, окрім атомів і порожнечі. Як і все інше, душа складається з атомів, і, подібно до всіх інших речей, вона повинна коли-небудь (із смертю тіла) розпастися на атоми і припинити існування. При цьому припиняється існування конкретної індивідуальної душі, але її "безсмертні" атоми можуть увійти до складу нової душі.
У класичному античному розумінні проблема життя і смерті визначалася волею бога. Прихильники епікуризму, стоїцизму, скептицизму, неоплатонізму вважали людину іграшкою долі і припускалися думки, що перспективою людського існування є смерть. У контексті подолання страху смерті Епікур пропонував людині у процесі життя привчати себе до думки, що смерть не має до неї ніякого відношення. Філософ підтверджує свою точку зору тим, що коли ми існуємо, смерть ще не є присутньою, а коли смерть присутня, тоді ми не існуємо.
На думку Сенеки, смерть є не знищення життя, а його трансформація. Філософ розуміє смерть як зворотній процес, момент колооберту речей [10].
У результаті дослідження поглядів античних філософів можна констатувати, що проблема смерті є однією з головних аспектів філософського пізнання. Антична людина намагалася пояснити власний страх смерті у контексті визнання душі, яка живе вічно. З психологічної точки зору ми можемо припустити, що процес примирення з думкою про смерть у ракурсі античних поглядів є тотожними омертвінню власних емоцій, які пов’язані зі страхом смерті.

1.2.    Відношення до смерті в середньовічній філософії

Середньовічна європейська філософія – надзвичайно важливий змістовний і тривалий етап в історії філософії, зв’язаний насамперед із християнством. Хронологічно цей період охоплює V-ХV ст.. Головна відмінність середньовічного мислення полягає в тому, що рух філософської думки був пронизаний проблемами релігії. Не можна забувати і те, що більшість учених було представниками духівництва, а монастирі були вогнищами культури і науки.
Філософія епохи середньовіччя також піднімала питання культу смерті. Страх вважався одним з ключових елементів самосвідомості особистості та страхом перед Божим Судом. Домінувала думка про те, що смерть - це кара Господа за первородний гріх Адама і Єви. Смерть сама по собі - це зло, нещастя, але воно долається вірою в Бога, вірою в те, що Христос врятує світ, а праведників після смерті чекає блаженне існування в раю. Саме на цю концепцію спиралася християнська ідеологія.
Аврелій Августин (Блаженний) заклав основи християнських уявлень про смерть: смерть приходить швидко, і від неї не втекти. Він визначав смерть як процес особистого помирання, який починається з народження та усвідомлення смертності інших людей. Людина перебуває на цьому світі у вигнанні, і вона не повинна ні на що у цьому світі покладати надій - про що їй нагадують нещастя, хвороби, які повертають людину до самої себе, тобто до своєї душі. Перебування в тлінному тілі прирікає людину на гріх і життя в скорботі і позбавленні дійсного блаженства. Людині необхідно перебувати в терпінні, в очікуванні милосердя Бога і поглинання бід і смерті життям.
Порятунок готується сповіддю, причастям і невимовною благодаттю благоговіння, яка сходить на людину непередбачувано, як священне таїнство. Чим рішучіше відречеться людина від всього на цьому світі і «помре для себе в самопрезирстві», тим швидше прийде до нього благодать, і людина буде спрямована до Бога віднині і до кінця віків. Запорукою цьому буде зібране за життя нетлінне багатство - презирство до світу, чесність, любов до порядку, покаяння, покора, самозречення, терпіння в ім'я любові Христової, «добрі справи» [7].
Климент Александрійський, розвиваючи думку про смерть, виділяв два її види, вказуючи, що перший вид смерті стосується відділення душі від тіла, і цю смерть він вважав милостивою; другий відхиляє душу від норми, і цю смерть він вважав шкідливою [12].
Таке трактування летальності робило значний вплив на аксіологічну інтерпретацію життя. Людське життя, точніше, духовні якості – це ті підстави, які, власне, і визначили подальше посмертне існування.
Представники схоластичної філософії П’єр Абеляр і Тома Аквінський в своїх теологічних трактатах феномену смерті приділяли хоча і менше уваги, але повністю ігнорувати її не могли. П. Абеляр в теологічному трактаті "Етика, або Пізнай самого себе" акцентує увагу на взаємозв'язку гріха і смерті. Тома Аквінський звертається до феномена смерті в онтологічному та метафізичному аспектах, який повність відповідають канонам патристики. Важливий вклад філософа в розробку даної проблеми складає розмежування понять смерті і небуття. Смерть не є злом, зло ж є повним небуттям [18].
Отже, середньовічна цивілізація сформувалася під впливом християнського „мистецтва помирання”, яке виступало девізом буття, сутність його полягала в тому що воно знецінювало всі людські задоволення і стверджувало, що лише шляхом  усвідомлення власної смертності людина здатна сприймати життя як цінність.
Середньовічні погляди на смерть сформувалися в атмосфері фізичного страху людини перед постійною загрозою, яка виходила з навколишнього світу. Страх був одним з ключових елементів самосвідомості людини, а вся християнська ідеологія зосереджувалася на його "аксіології" перед силою і могутністю Бога, перед Його покаранням, перед Його волею, перед Його Судом, який також називався Страшним. Священне Писання як найголовніше джерело середньовічного дискурсу, розглядає смерть як важливу есхатологічну ідею. Основним символом віри християн є образ розіп'ятого Бога – реліквія, сенс якої знаходиться в смерті [14].

1.3.    Проблема життя та смерті в філософській думці XIV- XVIІI ст.

Епоха Відродження або Ренесанс (XIV- поч.XVII ст.) прийшла на зміну середньовічній культурі, особливостями якої стало соціальне пробудження особи, основна увага тогочасної філософії була звернені не до Бога, а до людини. Гуманістичний характер філософії Відродження виявився передусім у розумінні людини як вільної істоти. Визнаючи, що світ створив Бог, філософія Відродження виходила з того, що людина, одержавши від Бога свободу волі, повинна діяти сама, усвідомлюючи свою долю.
Розпочинаючи з епохи Відродження смисловий центр у світогляді європейської людини дедалі більше переміщується з думок про смерть на думки про життя, з потойбічного на поцейбічний світ. Цю тенденцію досить чітко виявив Бенедикт Спіноза, який наполягав, що вільна людина ні про що так мало не міркує як про смерть, мудрість полягає як раз у міркуванні не про смерть, а про життя. Спіноза жив повністю відповідно з цим правилом, і в останній день свого життя він був абсолютно спокійний, не екзальтований, подібно до Сократа в «Федоне».
Для література даної епохи характерним є певний трагізм. Якщо у середні віки герой добровільною смертю лише доводив вірність своєму васальному обов’язку, через що жанр трагедії тоді був неможливий, то у добу Відродження персонаж обстоював через свою смерть власну духовну самодостатність. Смерть була мірилом внутрішньої самобутності індивіда. Такий пафос смерті простежується в драмах Шекспіра.
Проблема людини займає одне з центральних місць у філософії епохи Просвітництва. Вирішувалася вона переважно з позицій відкритого матеріалізму (Ламетрі, Дідро, Гельвецій, Гольбах) або ж з позицій деїзму (Вольтер, Руссо).
Представники матеріалізму розглядали смерть як абсолютне закінчення існування людини, тим самим заперечуючи феномен безсмертя. У праці «Людина-машина» Жульєн Офре де Ламетрі доводив, що людина є не що інше, як складно організована матерія. Ті, хто вважає, ніби мислення передбачає існування безтілесної душі, не довели, що тіло нездібне до мислення. Душа припиняє існування після смерті тіла [22].
Філософську думку Дені Дідро можна простежити в його твору під назвою «Бесіда з абатом Бартелемі про молитву, Бога, душу, майбутнє життя та ін.»:
-    … Абат. Для вас, Дідро, смерть дійсно є кінцем всього.
-    Дідро. Не вимушуйте мене говорити про це, абат. Не будемо заходити так далеко. Хоча я можу з успіхом заперечити, розповівши вам відому легенду з приводу воскресіння Лазаря. "Що ти бачив там, після своєї смерті?" - "Та нічого, вчитель. Там немає нічого", - відповідає Лазар. І Ісус шепче йому на вухо: "Так, там нічого не немає, але не говори про це нікому".
-    Абат. Це легенда, звичайно! Чистісінька легенда!
-    Дідро. Згоден. Але що стосується мене, я визнаю лише те, що бачу. Про душу, про її суть, походження, про те, що буде з нею після нашої смерті, і перш за все про те, чи дійсно ми володіємо душею - оскільки, врешті-решт, я цього не знаю, - я нічого не можу стверджувати. І мені здається, що ті, хто так легко і охоче говорять про ці речі, знають не більше мене.
-    Абат. Проте якщо ви заперечуєте існування душі...
-    Дідро. Я нічого не заперечую. Я не знаю [21]…
Що стосується філософів-деїстів, то Руссо допускав безсмертя душі і замогильну подяку, тоді як Вольтер заперечував, що душа безсмертна, а з приводу того, що чи можлива «божественна справедливість» в замогильному житті, вважав за краще зберігати «благоговійне мовчання».

1.4.    Питання життя та смерті в Німецькій класичній філософії

Представники німецької класичної філософії надавали проблемі смертності особливого значення. Так, І. Кант у своїй творчості неодноразово звертався до феномена "кінця". Його відношення до цього явища амбівалентне: смерть перекреслює всі наміри та надії, а тому є великим злом, але саме пошук значення смерті підводить людину до питання про значення життя [12]. Але він також наголошував, що людина не в змозі розкрити всі таємниці людського буття - довести існування Бога, безсмертя душі та інше. Їй це недоступно.
Г. Гегель розглядав смерть в єдності з життям, аналізуючи діалектику духовного і тілесного, одиничного і родового. Він заявляв, що „все, що народилося, повинно загинути” [16; c.15]. Г. Гегель розглядав смерть в єдності з життям, аналізуючи діалектику духовного і тілесного, одиничного і родового. Онтологічно роль смерті важлива і корисна: «Саме смерть породжує Людину в лоні Природи, саме смерть спрямовує прагнути до її кінцевого призначення, тобто до стану абсолютної мудрості, аби стати мудрецем, що усвідомлює себе і свою кінцівку» [11; c. 161].
Людвіг Фейєрбах у своїх працях "Думки про смерть і безсмертя" та "Питання про безсмертя з точки зору антропології" заперечував можливість особистого безсмертя, але аксіологічно природня смерть для нього злом не була. Вона поставала елементом самої природи людини. Онтологічна значимість смерті вичерпувалася роллю феномена, який примушував людину «мудро використовувати життєвий капітал» і засоби зміни поколінь [12]. Крім того, говорить Фейєрбах, ні в чому з такою силою не відчуває людина свою обмеженість, безсилля, як в усвідомленні неминучості смерті, кінечності людського життя, їй дуже важко змиритись з цією неминучістю, тому виникає думка про безсмертя, що знаходить своє втілення в проблемі потойбічного світу.
Отже, розглянувши особливості поглядів філософів на проблеми життя та смерті в різні часи, можна стверджувати, що в історії людської цивілізації існували різноманітні уявлення про смерть. З одного боку, починаючи з античності виникає та утверджується тенденція, що сходить від піфагорійців до Сократа, Платона, Арістотеля - пом'якшувати трагізм смерті вченням про безсмертя душі та її переселення. Далі ця традиція, хоча й у зміненому вигляді, сприймається християнством та на багато віків стає визначальною в європейському духовному житті. З іншого боку, здійснюються спроби знайти опору для людини у часі смерті через усвідомлення нездоланності коловороту буття, природного завершення життєвого шляху смертю.

Розділ ІІ. Філософське осмислення евтаназії в умовах сучасного суспільства

2.1.    Поняття та види евтаназії в медичній та філософській антропології

Останніми роками в Україні неодноразово приверталася увага до проблеми евтаназії, її законодавчого визначення і закріплення.
Слово «евтаназія» - грецького походження: «eu» - легка, «thanatos» - смерть, що в перекладі означає «легка, гарна, щаслива, безболісна смерть». Вперше дане поняття було введено в науковий обіг англійським філософом Ф. Беконом (1561-1625) для визначення «доброї, спокійної і легкої смерті без мук та страждань». Він вказував, що «…обов’язок лікаря полягає не лише в тому, щоб відновити здоров’я, але й у тому, щоб полегшити страждання та муки, які спричинюються хворобою, і це не лише тоді, коли таке полегшення болю як небезпечного симптому може призвести до видужання, але й у тому випадку, коли вже немає жодної надії на порятунок та можна лише зробити саму смерть більш легкою та спокійною, тому евтаназія вже сама по собі є немалим щастям» [15].
У науковій літературі евтаназію поділяють на активну та пасивну. При активній евтаназії смерть невиліковно хворій особі заподіюється з метою припинення  її страждань лікарем, родичем, іншою особою шляхом введення цій особі лікарських засобів у надмірній дозі або інших засобів, або вчинення інших дій, що призводить до настання смерті такої особи. Тому цей метод евтаназії називають іноді «методом наповненого шприца».
До прикладу такого різновиду варто згадати діяльність сумнозвісного доктора Джека Кеворкяна (відомий за прізвиськами «Доктор Джек», «Доктор Смерть», «Доктор Суїцид») зі США, який за допомогою сконструйованої “машини смерті” або “суїцидальної машини” — штатива з трьома крапельницями: в одній сильне снодійне, в іншій - речовина, що блокує дихання, а в третій — препарат, що зупиняє серце, відправив на той світ майже 130 чоловік [5].
Пасивна евтаназія зводиться до припинення лікарем, родичем, іншою особою надання медичної допомоги невиліковному хворому з метою припинення його страждань, що призводить до настання смерті такої особи, а тому цей вид евтаназії іноді називають «методом відкладеного шприца».
В медичній практиці багатьох країн, у тому числі в Україні, на жаль, ці випадки мають місце, вони є в певній мірі прихованими (латентними), і їх не прийнято обговорювати в суспільстві. До пасивної евтаназії в Україні можна віднести випадки, які полягають у відсутності грошових коштів а лікування, придбання дорогих ліків, непроведення певних видів операцій в Україні в зв’язку з відсутністю у держави або хворої особи чи її родичів коштів, певної медичної апаратури або кваліфікованих спеціалістів у окремих галузях медицини, що призводить у подальшому до погіршення стану здоров’я хворих, а в деяких випадках – й до летальних наслідків.
Також виділяють існування добровільної (обумовленого прохання чи згоди хворого) та примусової (при відсутності згоди хворого) евтаназії. Прикладом такої евтаназії може слугувати справа Міхаели Редер, яка в 1989 році в ФРН була засуджена за вбивство 17 пацієнтів. З її свідчень випливало, що вона зробила смертельні уколи невиліковно хворим, але не за їх прохання, а з почуття милосердя і жалю до них [5].
За вмотивування професійного рішення лікаря евтаназію поділяють на пряму та непряму евтаназію. Пряма евтаназія — виникає тоді, коли лікар має намір вкоротити життя пацієнта; непряма евтаназія — виникає тоді, коли смерть хворого пришвидшується, як побічна реакція дій лікаря, спрямованих на досягнення іншої мети. Зазвичай, мова йде про збільшення доз обезболюючих речовин, в результаті чого, життя хворого скорочується.
Отже, евтаназію можна визначити як здійснення заходів щодо позбавлення життя людини, яка перебуває у безнадійному хворому стані без будь-яких ознак на одужання або хоча б незначне поліпшення здоров’я, яке б давало найменші шанси на життя.

2.2.    Аксіологічні виміри евтаназії у суспільній практиці європейського співтовариства

Як свідчать історичні джерела характерні елементи евтаназії вчені знаходять з давніх давен. Загальновідомим актом є метод «відбору» здорових немовлят у Стародавній Спарті. Цікавим фактом що на теренах сучасної України, зокрема у племен древлян, де, як і в багатьох інших племен, практикувалася пасивна евтаназія щодо перестарілих, немічних та хворих. Цікаво, що у слов’ян дуже шанувався культ предка, що, на перший погляд, протирічить ідеї евтаназії, але у словян така смерть вважалася шанованою. Також відомими є випадки евтаназії у Середній Азії (за Тімура І) щодо хворих проказою, у Франції (за Наполеона) хворих чумою.
Що стосується легалізації евтаназії в ХХ ст., то слід зазначити, що перша у світі спроба легалізації евтаназії була здійснена в 1906 р. у штаті Огайо (США). Але законодавчі збори проголосували проти законопроекту. З 1998 р. у даному штаті діє Закон, який дозволяє активну евтаназію, але її здійснення ускладнено деякими юридичними формальностями. Перший у світі Закон «Про право людини на смерть» було прийнято після довгих обговорень на референдумах у 1977 р. у штаті Каліфорнія. Нині у 50-ти штатах США прийняті закони, які дозволяють пасивну евтаназію.
Першою країною, яка легалізувала активну і пасивну евтаназію в Європі, є  Нідерланди. 10 квітня 2001 р. верхня палата парламенту Нідерландів затвердила закон, який звільняє від кримінальної відповідальності лікарів, які допомагають хворим позбутися життя. У 2002 р. нижня палата Бельгії також легалізувала евтаназію.
Ще з 1941 р. евтаназія дозволена і в швейцарському кантоні Цюріх. У травні 2011 року з ініціативи Федерального демократичного союзу (UDF) і Євангельської партії (PEV) був проведений референдум, на якому жителі кантону Цюріх проголосували за легалізацію евтаназії для невиліковно хворих, причому не тільки громадян Швейцарії, а й туристів, що приїжджають в країну.
У 2009 р. до країн, в яких легалізована евтаназія, приєднався Люксембург, а у 2010 р. – Німеччина.
Але все ж такі в більшості країнах світу евтаназія заборонена законом під страхом кримінальної відповідальності, наприклад, в Австрії, Азербайджані, Греції, Грузії, Данії, Індії, Ісландії, Іспанії, Італії, Польщі, Португалії, Японії тощо.
На сьогодні в Україні будь-яка форма евтаназії є забороненою. Так, відповідно до ч. 3 ст. 52 Основ законодавства України про охорону здоров'я № 2801-XII від 19.11.1992 медичним працівникам забороняється здійснення еутаназії - навмисного прискорення смерті або умертвіння невиліковно хворого з метою припинення його страждань [3]. Згідно з вимогами чинного кримінального законодавства застосування евтаназії розглядається як вбивство – ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України [2].
Сьогодні суспільна оцінка евтаназії належить до числа дискусійних. Аналіз сучасних правових доктрин у сфері права на евтаназію дає змогу виокремити три основні групи:
1)    правові доктрини, які категорично заперечують право на евтаназію (С. Стеценко, І. Сенюта, Н. Козлова, С. Бородін). Представники цієї групи наполягають на тому, що легалізація евтаназії може призвести до зловживань, до втрати хоспісів, а також до паралізації наукового прогресу в медичній сфері;
2)    правові доктрини, які обґрунтовують, що право на евтаназію залежить від волі людини (Ю. Дмитрієв, Е. Шленєва, Л. Мінеллі). Відповідно до цієї доктрини найголовнішим постулатом є визнання автономії особистості, права людини самій розв’язувати всі питання, що стосуються її організму, психіки, емоційного сстатусу. Всі різновиди процедур повинні здійснюватися за поінформованої згоди особистості. Згідно з цією доктриною захист прав пацієнта проявляється в такому: по-перше, в наданні хворому вичерпної інформації стосовно його захворювання, по-друге, у ствердженні права на самовизначення пацієнта, на вибір медичного втручання, відповідно до його розуміння та уявлень, по-третє, в обов’язку лікаря реалізувати вибір хворого, з послідовним інформуванням його про хід і результати діагностичних процедур та лікування;
3)    правові доктрини, які обґрунтовують, що право на евтаназію витікає із права на життя (А. Коні, Г. Романовський, М. Малеїна). Згідно з цією правовою доктриною право на життя логічно передбачає і право на смерть, оскільки право на смерть є складовою права на життя, а без урахування цього право на життя перетворюється на обов’язок, оскільки від нього не можна відмовитись, що, очевидно, є характерним лише для обов’язку, а не для права [6].
Великий вплив на проблему відіграє і релігійний чинник, який, як вже зазначалося, формує основу моралі в суспільстві. Християнське віровчення виступає проти евтаназії. Основне твердження базується на тому, що життя дано Богом, народження і смерть – також у руках Божих. Тому людина не має права забирати життя, навіть якщо сама прагне померти. Процес помирання духовно важливий і не може перериватись. Для навколишніх вмирання і смерть людині, яка страждає, – духовний подвиг любові і милосердя. Ісус страждав до кінця і відмовився полегшити муки на Голгофі… Крім того, однією з заповідей Божих є заповідь «Не вбий». Отже, штучне втручання у вирішення питання про смерть людини є гріхом.
Папа Римський Іван Павло ІІ, один з найбільших противників евтаназії, каже: «Захист людського життя на всіх етапах, від зачаття до природнієї смерті… є обов’язком кожної віруючої людини» [17; c. 33].
До заперечення евтаназії вдається й іслам. Мусульмани вірять, що лише Аллах вирішує, скільки людині жити. «Не вбивайте людину, крім лише як за правом, адже це заборонив Аллах» – засвідчує Коран. Згідно з Ісламським кодексом медичної етики, «вбивство з милосердя,  як і суїцид,  знайде підтримку лише в атеїстичному способі мислення, за яким після земного життя наступає пустота». Проте штучно підтримувати життя у тілі з згасаючим розумом, кодекс також  не вважає необхідним.
Буддизм чи не єдине віровчення, де в зазначеному питанні думок більше, ніж в будь-якій іншій традиційній релігії. Найпоширенішим твердженням сучасного буддизму виступає переконання, що смерть як етап переродження дуже важлива, однак наступне перевтілення не буде сприятливим, якщо самовільно перервати нинішнє, тим паче евтаназія обтяжує карму [15].
Таким чином, протистояння релігії та медичної етики є достатньо актуальним. Але необхідно пам’ятати, що у свій час церква була проти вакцинації та розтину, тому можливо з часом думка церкви буде змінена і стосовно евтаназії.
З етико-філософської точки зору проблема евтаназії розглядається контексті добра і зла. Але необхідно звернути увагу на те, що дану проблему досить складно розглядати в контексті добра і зла, адже у кожному разі уявлення про добро і зло, навіть серед прихильників якоїсь однієї системи моралі – або релігійної, або ж філософської – немає єдності стосовно розуміння цих систем.
Як стверджує сучасний філософ-етик В. Малахов, у кожної людини є свої уявлення про своє благо, про те, що для нього є благом, а що ні. Він ставить такі питання: «хто має право за людину вирішувати, - що для неї є благом?», «хто може знати, що самогубство для людини не є благом?». Адже щоб знати, потрібно бути цією людиною, мислити так, як мислить вона, переживати так, як вона переживає, зрештою – потрібно пройти життєвий шлях цієї людини, щоб зрозуміти її [13].
Щодо цього влучно висловився Б. Спіноза: «Той, хто хоче створити справжню науку про мораль, повинен не висміювати людські вчинки, не проклинати їх, а намагатися зрозуміти» [6].
Проблема застосування евтаназії виникає тоді, коли заходить питання щодо невиліковного стану хворого, але варто звернути увагу на те, що будь-який прогноз захворювання є завжди, лише вірогідністю, який в першу чергу багато в чому залежить від внутрішнього відношення хворого до захворювання, довіри до лікарів, бажання вилікуватися. При цьому слід зазначити, що деяка частина самих пацієнтів індиферентно відносяться до протікання лікування хвороби у всьому покладаючись на лікарів. Тут постає одвічна проблема “лікар-пацієнт”, в контексті якої вартий уваги ще один момент: як лікуючий лікар може дивитися на людину, яка, до прикладу, підписує договір на посмертне донорське використання своїх органів у разі звичайного захворювання? Розглядати його як пацієнта, що потребує допомоги, чи як донора, готового попрощатися із органом? Відповіді на ці запитання мабуть кожен лікар знаходить для себе індивідуально. Але слід пам`ятати, наступні слова: «Я не дам нікому смертельного засобу, якого в мене просять, та не покажу шлях для такого задуму», — говориться у клятві Гіппократа, яку дають медики.
Але наскільки цей вислів актуальний 25 століть по тому? На практиці багато лікарів постають перед дилемою: до останнього підтримувати життя в тілі невиліковно хворого чи здійснити евтаназію — покласти край мукам. Чи не є вибір на користь першого боротьбою не за життя, а за страждання та чи можна вважати евтаназію навмисним вбивством, за яке передбачено відповідальність?
Противники евтаназії, здавалося б, виходять із гуманних міркувань: апелюють до можливості хворого видужати та до розбіжностей, на їхній погляд, із християнською мораллю. У той же час прихильниками евтаназії є багато видатних медиків, зокрема Крістіан Барнард — людина, яка першою здійснила пересадку серця, Бернар Кушер — один із засновників міжнародної організації “Лікарі без кордонів” і міністр охорони здоров’я Франції, який визнав, що прискорював настання смерті тяжкопоранених внаслідок військових дій у В’єтнамі та Лівані [5].
Повертаючись до прихильників евтаназії, а саме до кола таких науковців, які вважають за доцільне легалізувати пасивну евтаназію, слід відмітити, що така евтаназія можлива як винятковий захід у разі дотримання наступних умов:
1)    свідоме та стійке прохання хворого позбавити його від страждань. Воно повинне мати письмову форму, бути посвідчене головним лікарем медичного закладу і нотаріусом та містити висновок психіатрів про осудність;
2)    неможливість полегшення страждання хворого відомими засобами;
3)    точна та беззаперечна доведеність неможливості врятувати життя, встановлена колегією лікарів-спеціалістів у цій галузі при обов’язковій одностайності;
4)    наявність згоди близьких родичів хворого (батьків, дітей, дружини, чоловіка, сестер, братів);
5)    попереднє повідомлення органів прокуратури [9].
Таким чином, серед різних науковців (юристів, філософів, медиків, релігієзнавців) єдиної точки зору з приводу доцільності легалізації евтаназії немає. Важається, що боротьба між противниками і прибічниками евтаназії безкінечна, що представники релігії та науки ніколи не дійдуть консенсусу в даному питанні, кожного разу знаходяться нові і нові аргументи на підтримку тієї чи іншої сторони.

#2 11.04.2012 21:37:46

Re: Евтаназія

Висновки

Отже, в результаті дослідження даної теми реферату ми дослідили філософські погляди вчених різних епох на питання життя та смерті. З впевненістю можна сказати, що немає такої епохи, коли таємниця смерті не бентежила б людей, але сам факт смерті сприймається по-різному.
Вже у античності виникає та утверджується тенденція, що сходить від піфагорійців до Сократа, Платона, Арістотеля - пом'якшувати трагізм смерті вченням про безсмертя душі та її переселення. Далі ця традиція, хоча й у зміненому вигляді, сприймається християнством та на багато віків стає визначальною в європейському духовному житті.
Здійснюються спроби знайти опору для людини у часі смерті через усвідомлення нездоланності коловороту буття, природного завершення життєвого шляху смертю. Таке розуміння складається у філософії стоїків і особливо у Епікура.
Значне місце займає проблема життя та смерті у середньовічному світогляді з його ідеєю посмертної відплати за гріхи, коли життя перетворюється на своєрідну підготовку до смерті. Розпочинаючи з епохи Відродження смисловий центр у світогляді європейської людини дедалі більше переміщується з думок про смерть на думки про життя, з потойбічного на поцейбічний світ.
Проблема смерті знов повертається у світогляд європейської людини вже в XX ст. у зв'язку з усвідомленням загальної трагічності, нестійкості людського буття, невідомими раніше страхіттями вмирання. З іншого боку, підсилення уваги до проблеми смерті обумовлено досягненнями у сфері реаніматології, біології, генетики та інших спеціальних знань, які виявляють нові аспекти науки.
На сьогодні проблема евтаназії з цілим рядом супутніх їй питань лікарсько-деонтологічного, юридичного, релігійно-етичного характеру не має однозначного рішення. У дискусіях, які зустрічаються в науковій літературі та пресі, стикаються протилежні позиції. Перша група вчених вважають евтаназію неприпустимою, говорячи, що людське життя недоторкане, евтаназія суперечить принципу «доки є життя, є надія», не враховує можливості помилкового діагнозу лікаря. До них приєднуються і теологи, стверджуючи, що Бог дав життя людині, і ніхто не вправі людину його позбавляти, що евтаназія за своєю суттю являється формою вбивства або самогубства.
Друга група вчених вважають, що миттєва, безболісна смерть – це єдиний засіб припинення страждань безнадійно хворої людини, а тому є необхідність у легалізації евтаназії. Але серед них слід виділити тих авторів, які підтримую і активну, і пасивну евтаназію, а також тих, які виступають прихильниками лише пасивної евтаназії.
Підсумовуючи, варто зазначити, що проблема легалізації евтаназії – це достатньо складне та дискусійне питання. Від його розв’язання залежить доля багатьох безнадійно хворих людей, які знаходяться на межі життя та смерті, відчувають себе безпорадними, знаходяться у стані глибокого відчаю. Ці люди позбавлені вибору, вони законом приречені на повільну і болісну смерть. Але з іншого боку, як людина віруюча, я не можу відкидати позиції церкви з приводу даної теми. Не можна виключати і випадки лікарської помилки, дивовижні випадки одужання людини від невиліковної хвороби, не слід нехтувати і можливостями нетрадиційної, народної медицини.
Отже, не будучи затятим противником евтаназії, я все ж таки вважаю, що законодавча легалізація евтаназія саме на сьогодні на території України є неможливою, оскільки здатна призвести як до зростання кількості зловживань з боку медичних працівників, так і до вчинення злочинів під прикриттям евтаназії стосовно хворих і немічних людей, людей похилого віку з метою заволодіння їх нерухомістю, майном, заощадженнями.

Список використаної літератури:

1.    Конституція України, прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року, № 254к/96-ВР, з подальшими змінами та доповненнями // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.
2.    Кримінальний кодекс України, прийнятий Верховною Радою України 5 квітня 2001р. № 2341-Ш, з подальшими змінами та доповненнями // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 25-26. - Ст. 131.
3.    Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19.11.1992 року № 2801-XII, з подальшими змінами та доповненнями // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1993. - № 4. - Ст.19
4.    Балабко В. Евтаназія: соціально-правові проблеми / В. Балабко // Вісник прокуратури. – Київ, 2009. – № 7 (97). – С. 55-60.
5.    Борисевич Н.М. Проблема легалізації евтаназії як законодавчого закріплення права пацієнта на гідну смерть / Н.М. Борисевич // Медичне право України: правовий статус пацієнтів в Україні та його законодавче забезпечення (генезис, розвиток, проблеми і перспективи вдосконалення). Матеріали II Всеукраїнської науково_практичної конференції 17—18.04.2008, м. Львів. – С. 34-37.
6.    Ворона В. Право на евтаназію як складова права людини на життя /                   В. Ворона // Право України. – Київ, 2010. – № 5. – С. 199-205.
7.    Гагарин А.С. «Homo interior» Августина Аврелия (Блаженного) // Дискурс-Пи. Выпуск 6: Дискурс современных мифологий. Екатеринбург. Изд-во Уральского ун-та. - 2006. - С.64-67.
8.    Грищук В. Евтаназія: суспільна та кримінально-правова оцінка / В. Грищук // Право України. – Київ, 2010. – № 9. – С. 110-119.
9.    Домбровська О. Щодо правових аспектів легалізації евтаназії /                            О. Домбровська // Право України. – Київ, 2008. – № 10. – С. 19-24.
10.    Калашник І.В. Філософська-релігійна сутність категорії психологічної смерті / І.В. Калашник // Зб. статей: педагогіка і психологія. – Ялта: РВВ РВНЗ КГУ, 2006. – Вип. 9. – Ч. 2. – С. 237 – 242.
11.    Кожев А. Идея смерти в философии Гегеля / А. Кожев. – М.: Логос, 1998. – 208с.
12.    Кучер Л.С. Феномен смерті як об’єкт історико-філософського аналізу /         Л.С. Кучер // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв: Щоквартальний науковий журнал. - 2010. - № 2. - С. 23-27.
13.    Малахов В.А. Етика: курс лекцій: навч. посіб. – К., 2006. – 384с.
14.    Мордовцева Т.В. Идея смерти в культурфилософской ретроспективе. – Таганрог: Изд-во ТИУиЭ, 2001. – 120 с.
15.    Панюхіна Ю. Морально-правові аспекти евтаназії / Ю. Панюхіна // Юридичний журнал. - 2009. - № 4. - С. 43-47.
16.    Романец В.А Жизнь и смерть в научном религиозном истолковании. – К.: Здоровье, 1989. – 184 с.
17.    Ткач М.Є. Філософське осмислення евтаназії в умовах сучасного суспільства / М.Є. Ткач // Вісник Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника. – 2008. – №4. – С. 32–36.
18.    Трубников Н. Н.О. смысле жизни и смерти / Н. Н. Трубников. – М.: Рос. политэнциклопедия, 1996. – 383 с.
19.    Шеховцева Л.І. Питання про евтанизію: «за» та «проти» / Л.І. Шеховцева // Вісник Запорізького національного університету. – 2009. – № 2. – С. 150-153.
20.     [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: http://www.lib.vsu.ru/ elib/philosophy/b556/index.htm (Демидов А.Б. Феномены человеческого бытия).
21.     [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: http://philosophy.allru.net/perv273.html (Дени Дидро. Беседа с аббатом Бартелеми о молитве, боге, душе, будущей жизни и пр.).
22.    [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: http://dic.academic.ru/co ntents. nsf/enc_colier/ (Энциклопедия Кольера).

#3 20.04.2012 12:04:39

Re: Евтаназія

Александра представь себе - ты народный депутат, и в зале идет голосование за легализацию эвтаназии,каков будет выбор, на какую кнопку нажмешь ДА или НЕТ ?!

#4 23.04.2012 22:29:32

Re: Евтаназія

Отвечу так: я не против эвтаназии как явления такового, но считаю, что легализировать её на территории Украины в данный момент не допустимо, поэтому мой вариант "НЕТ".

#5 23.04.2012 22:36:46

Re: Евтаназія

Хотелось бы поинтересоваться - а как проголосуете Вы?
P.S. Вопрос ко всем желающим!

#6 24.04.2012 00:52:31

Sheri_FF
Участник

Re: Евтаназія

И все таки, как ты считаешь, эвтаназия это убийство или способ избавиться от стаданий для человека?

#7 24.04.2012 01:06:35

WISE
Участник

Re: Евтаназія

Александра Болдырева пишет:

Отвечу так: я не против эвтаназии как явления такового, но считаю, что легализировать её на территории Украины в данный момент не допустимо, поэтому мой вариант "НЕТ".

Ситуацию, сложившуюся в Украине, можно понять, рассмотрев недавние резонансные (и омерзительные!) преступления в Николаеве. Жертва одного из них, слава Богу, жива! Но, поддержание ее жизни стоит немалых средств. Каков их источник? Это добровольные пожертвования граждан, в т. ч. оставшиеся после смерти предыдущей жертвы, а, также, оплата лечения благотворительными фондами. Других источников, увы, нет. Сегодня государство не может обеспечить лечение и поддержку таких больных, хотя в соответствии с нормами Конституции, оно обязано это делать. А это означает на практике наличие пассивной эвтаназии, в случае отсутствия средств у родственников больного, т. е. в подавляющем большинстве случаев!
Я согласен с Вашим «НЕТ», но не вижу никаких реальных реформ, позволяющих не превращать на практике это желаемое «НЕТ» в действительное «ДА»!
P.S. Реферат понравился.



Последнее редактирование WISE (24.04.2012 01:14:06)


Кто с умом к нам подойдёт, тот без ума останется.

#8 24.04.2012 11:54:03

Re: Евтаназія

Sheri_FF пишет:

И все таки, как ты считаешь, эвтаназия это убийство или способ избавиться от стаданий для человека?

Действительно, между понятиями "убийство" и "эвтаназия" можно найти общие признаки. Так, убийство - это умышленное противоправное причинение смерти другому человеку, эвтаназия - это прекращения жизни человека, страдающего неизлечимым заболеванием, испытывающего невыносимые страдания. Главным отличием между этими определениями является отсутствие в эвтаназии признака противоправности. Её реализация возможна при наличии определенной совокупности обстоятельств (описанных в реферате). Поэтому, по моему мнению, эвтаназия это не убийство, это способ прекращения страдания неизлечимо больного человека.

#9 24.04.2012 12:40:05

Kochin
Участник

Re: Евтаназія

Александра, боюсь отклониться от темы тем самым уведя её в русло "оффтопа". Но всё же мне хотелось бы затронуть вопрос религии и её отношению к такому явлению как эвтаназия. В большинстве религиозных конфессий - убийство, при чём будь то убийство другого человека, само умерщвление, иногда даже убийство животного, считается практически краеугольным грехом, рассматривая онное под призмой эгоцентричности человеческой личности (даже касаемо акта само умерщвления) идущего наперекор воле Творца - так называемая "игра в Бога" человеком.
Так, вот - считаете ли Вы? Что церковь идёт верным путём пресекая такой "акт", как эвтаназия? В данном случае поднимается вопрос верности решений принимаемых в верховных "сословиях" церковного руководства, опуская объективность проблем, упомянутым постом выше, очерчивающего нынешнюю ситуацию в нашей стране. И я понимаю, что можно уйти от этого вопроса в ключе - "...не мной заложены сии камни, не мне же их и воротить...", но хотелось бы услышать ответ с "чётко очерченными гранями", то бишь - ДА/НЕТ и по возможности краткое его обоснование.
PS: Относительно реферата - тема весьма актуальна и манера изложения мне была искренне интересна. Единственный, на мой взгляд, недостаток кроется в львиной доле "экскурсов в историю" и мне они более чем ясны, опять же исходя из тверждения "история - учитель жизни", но их обилие уж слишком вносит элемент "водянистости" прочитаного. А вот Ваши субъективные размышления над вопросом - замечательны.

#10 24.04.2012 13:42:04

Re: Евтаназія

Религиозный аспект этой проблемы является, наверное, наиболее сложным, поэтому однозначно на него ответить весьма сложно! Из заповедей Божих действительно выплывает, что эвтаназия недопустима. Но если рассматривать исключительные случаи неизлечимости заболевания, невыносимые страдания больного, бессилие медицины, то церковь скорее должна пойти на уступки и снисходительно относительно к совершению эвтаназии. Кстати, не могу сказать, что церковь однозначно негативно относится к этому вопросу, так как известны случаи, когда человек самостоятельно оканчивал жизнь из-за невозможности более страдать от неизлечимой болезни, и его родственникам с согласия архиепископа разрешалось проводить все религиозные обряды. Таким образом, мой ответ - НЕТ, то есть церковь идёт не верным путём, пресекая такой "акт", как эвтаназия.

#11 24.04.2012 19:07:36

Re: Евтаназія

Як ти вважаешь, якщо людині дане життя, то чи повинна вона боротись за нього до останнього подиху?

#12 24.04.2012 20:22:59

Re: Евтаназія

Александра Болдырева пишет:

Хотелось бы поинтересоваться - а как проголосуете Вы?
P.S. Вопрос ко всем желающим!

я скорее нет чем да! но сидеть за монитором и рассуждать это одно дело...а как бы оно там было на практике и какие аргументы были бы в ту или иную сторону сказать трудно...

#13 24.04.2012 22:18:05

Re: Евтаназія

Екатерина Прошина пишет:

Як ти вважаешь, якщо людині дане життя, то чи повинна вона боротись за нього до останнього подиху?

Звичайно, повинна. Багато чого залежить від внутрішнього настрою, самонавіяння, підтримки близьких родичів. Медицині відомі дивовижні випадки одужання людей від невиліковних хвороб, як то кажуть "надія помирає останньою". Єдино про що йдеться у випадку евтаназії - страждання людини є нестерпними і, з точки зору медицини, полегшити ці страждання неможливо.

#14 04.05.2012 00:14:21

Мойсеенко
Участник

Re: Евтаназія

Александра Болдырева пишет:

Перспектива посмертної подяки повинна спонукати людину прагнути до вищого блага, ідеального, неземного, а для цього потрібно відректися від збочених благ земних.

Привет, Саша!

Человек все помнит...и вроде, как высокоморальное существо.
Как думаешь, воспоминание о посмертной благодарности, может перевесить
последующее прокручивание самого момента смерти того человека которому помог?

#15 05.05.2012 09:51:41

Re: Евтаназія

Здравствуй, Олег.
Опять же данный вопрос - вопрос медали о двух сторонах. И тут стоит учитывать фактор субъективности отдельной человеческой личности, невозможно дать ответ на этот вопрос глобально для всего человечества, ибо (к тематике ближайшего праздника) "... что для русского хорошо - немцу смерть" (с). Кто знает, что творится в душе человека "принявшего" эвтаназию, как вариант решения возникшей проблемы. Ведь бывает так, что нечто архиважное для нас в данный момент, кажется сущим пустяком спустя некоторое время, и тут же нельзя не вспомнить записки неудавшегося самоубийцы "... ты летишь с моста - ты понимаешь, что всё суета и все возникшие проблемы решаемы, кроме одной - ты уже летишь с моста..."(с).

#16 05.05.2012 10:03:53

Мойсеенко
Участник

Re: Евтаназія

Взагалі, я за евтаназію. Якщо людина знаходится в здоровому розумі, значить приймає рішення свідомо...

Також є один нюанс, що таке рішення може бути прийняте за ширмою болі, яку людина хоче будь-що зупинити...

В мене колись виникало питання, а чому таких людей не переводять штучно в кому, де вони не відчували б болю, та продовжували їх лікувати? Штучне введення та виведення з коми можливе. Фізіологічні процеси в такому стані уповільнюються і у лікарів буде більше часу.

Звісно, якщо хворий не виліковно, то повинен мати повне право на евтаназію.

Церква такі методи не одобрює і наскільки мені відомо, самовбивць, не хоронять за християнськими традиціями.

Тут ідуть стереотипи. Просто одні вірять в Бога, а інші в церкву...

#17 05.05.2012 10:31:43

Re: Евтаназія

Згодна з твоєю думкою. Питання евтаназії складне, і паралельно виникає ряд питань. Об'єктивно давати її оцінку теж нелегко...

#18 05.05.2012 10:36:57

Мойсеенко
Участник

Re: Евтаназія

Сегодня занятия на 12.50 в 224й.

Я тебе + поставил в репутацию.

Это же надо, как все стойко отстаивают темы своих рефератов...хорошо если они совпадают с собственными представлениями и убеждениями. А если нет - то это печально...

#19 05.05.2012 11:09:09

Kochin
Участник

Re: Евтаназія

Мойсеенко пишет:

Взагалі, я за евтаназію. Якщо людина знаходится в здоровому розумі, значить приймає рішення свідомо...

Також є один нюанс, що таке рішення може бути прийняте за ширмою болі, яку людина хоче будь-що зупинити...

В мене колись виникало питання, а чому таких людей не переводять штучно в кому, де вони не відчували б болю, та продовжували їх лікувати? Штучне введення та виведення з коми можливе. Фізіологічні процеси в такому стані уповільнюються і у лікарів буде більше часу.

Звісно, якщо хворий не виліковно, то повинен мати повне право на евтаназію.

Церква такі методи не одобрює і наскільки мені відомо, самовбивць, не хоронять за християнськими традиціями.

Тут ідуть стереотипи. Просто одні вірять в Бога, а інші в церкву...

Олег, прости за фамильярность, но обращаться по фамилии было бы ещё без культурнее. С твоего разрешения я попробую ответить на твой вопрос, увы он мне более чем знаком. Искусственный ввод в кому является неким преступлением в кругах наших мед. практиков. Факт в том, что боль никуда не уходит. Она всё так же терзает плоть и это в лучшем случае, что сознание при данном - погашено полностью, а не функционирует на уровне "сна" в котором боль интерпретируется в формы его же гнетущие. Человек превращается просто в овощ страдающий от боли при этом замкнутый в своем же сознании. Увы выхода нет или терпение или шаг в пропасть.
Что же касается Бога. Демагогии можно развести на несколько листов, но есть 6-я заповедь, которая гласит - "Не убий" (себя в том числе) и знаешь, если в человеке есть вера, просто вера - как стержень (недавно наткнулся на интересный пост - автор излагал своё видение проблемы веры, веры в высшее начало которое сотворило всё сущее и творит, невидимыми нам путями, наше настоящее и вывод был в том, что веря в нечто неосязаемое ты не в состоянии разувериться в этом, как, к примеру, ты можешь разувериться, или того хуже - просто потерять. Любимого человека, семью, работу - любую "осязаемую" цель, которая может рухнуть в любой момент, потянув за собой и тебя, так как являлась смыслом твоей жизни и основополагающим камнем сотворенной тобой системы ценностей и картины мира). Так вот, человек имеющий этот стержень, в свою очередь являющийся смыслом его жизни, никогда не прервет её своими руками или своей волей так как вера в это, является основной сутью и опорой его существования и пресекая её, он пресекает саму суть своего существования, посмертия и т.д.

#20 05.05.2012 11:44:14

Мойсеенко
Участник

Re: Евтаназія

Kochin пишет:

Так вот, человек имеющий этот стержень, в свою очередь являющийся смыслом его жизни, никогда не прервет её своими руками или своей волей так как вера в это, является основной сутью и опорой его существования и пресекая её, он пресекает саму суть своего существования, посмертия и т.д.

Тогда такой человек слаб духом. Христа тоже пронзили копьем чтоб избавить от предсмертных мучений, но он воскрес...не потеряв своих убеждений, души...

#21 18.05.2012 00:24:16

ARP
Участник

Re: Евтаназія

Життя одне.. і хоча страждання людини бувають інколи нестерпні, чи доцільно визнавати свою поразку та його переривати?

#22 22.05.2012 19:27:32

Re: Евтаназія

Переривати життя чи ні - це вибір кожної окремої людини та її сім'ї. В даному випадку ми можемо говорити лише про те, чи доцільно в нашій країні дозволяти на законному рівні евтаназію. Якщо законодавством це буде дозволено, то вже в кожному конкретному випадку людина сама повинна вирішувати - визнавати свою поразку чи боротися за своє життя попри все.

Инструменты

Информация

Статистика
Всего пользователей: 1183
Всего тем: 991
Всего опросов: 0
Всего сообщений: 12566
Пользовательская информация
Последним зарегистрировался: lurielgrah
Пользователи онлайн: 0
Гости онлайн: 173
Рекламные ссылки
НовостиВсе новости
01.02.2018

Друзья!

4 февраля 2018 года

состоится очередной семинар

доктора философских наук,

профессора

НАЗИПА ХАМИТОВА 

 "ФИЛОСОФИЯ КИНО И ПСИХОАНАЛИЗ".

Новая тема:

"ЖЕНСКАЯ КРАСОТА И ДЕСТРУКТИВНОСТЬ" 

Все вопросы по телефону

066 924 39 99 - Оксана Гончаренко 

 
10.06.2017
Уважаемые коллеги!
В Институте философии
НАН Украины состоится
методологический семинар
"ФИЛОСОФСКАЯ АНТРОПОЛОГИЯ
КАК МЕТААНТРОПОЛОГИЯ"
Тема для обсуждения:
"ВОЛЯ К ВЛАСТИ:
КОНСТРУКТИВНЫЕ И
ДЕСТРУКТИВНЫЕ ПРОЯВЛЕНИЯ" 

Руководитель семинара –

доктор философских наук, профессор

НАЗИП ХАМИТОВ

 

 

Запись
семинара

Обсудить 
на форуме

 
10.06.2017
Уважаемые коллеги!
В Институте философии
НАН Украины 9 июня 2017 года (пятница),
 в 16:00 состоится
методологический семинар
"ФИЛОСОФСКАЯ АНТРОПОЛОГИЯ
КАК МЕТААНТРОПОЛОГИЯ"
Тема для обсуждения:
"Я И ЧУЖОЙ: КСЕНОФОБИЯ
В БЫТИИ СОВРЕМЕННОГО ЧЕЛОВЕКА" 

Руководитель семинара –

доктор философских наук, профессор

НАЗИП ХАМИТОВ

 

 

Запись
семинара

Обсудить 
на форуме

 
10.06.2017
Друзья!
Кафедра философской
антропологии Факультета философского
образования и науки
НПУ им. М.Драгаманова
продолжает работу литьературной
студии: 
«ФИЛОСОФСКОЕ ИСКУССТВО:
эссе, афоризмы, проза, поэзия»,
Очередное мероприятие
состоится
 20 апреля 2017 г.,
в 15.00 (кафедра философской
антропологии НПУ Драгоманова,
ул. Тургеневская,
8/14, аудитория 14-11). 
Вход свободный.)

 

 
18.04.2017
Уважаемые коллеги!
В Институте философии
НАН Украины
ул.Трехсвятительская 4, 3 этаж, 
зал заседаний Ученого совета 
14 апреля 2017 года (пятница), 
в 16:00 состоится
методологический семинар
"ФИЛОСОФСКАЯ АНТРОПОЛОГИЯ
КАК МЕТААНТРОПОЛОГИЯ"
Тема для обсуждения:
"ВОЛЯ К ИННОВАЦИЯМ И СОПРОТИВЛЕНИЕ ТРАДИЦИЙ" 

Руководитель семинара –

доктор философских наук, профессор

НАЗИП ХАМИТОВ

 

 

Запись
семинара

Обсудить 
на форуме

 
11.03.2017
Уважаемые коллеги!
В Институте философии
НАН Украины
ул.Трехсвятительская 4, 
3 этаж, зал заседаний Ученого совета 
10 марта 2017 года (пятница),
 в 16:00
состоится методологический семинар
"ФИЛОСОФСКАЯ АНТРОПОЛОГИЯ
КАК МЕТААНТРОПОЛОГИЯ"
Тема для обсуждения:
"СТРАХ И ВЕРА В ЖИЗНИ СОВРЕМЕННОГО ЧЕЛОВЕКА" 

Руководитель семинара –

доктор философских наук, профессор

НАЗИП ХАМИТОВ

 

 

Запись
семинара

Обсудить 
на форуме

 
22.01.2017
30 декабря 2016 года (пятница),
в 18:00 на телеканале ЦК (КГР ТРК)
в программе

"ИСКУССТВО ЖИЗНИ
С НАЗИПОМ ХАМИТОВЫМ"
обсуждается тема:
«ХАРИЗМАТИЧЕСКИЙ ЛИДЕР
В КРИЗИСНОМ ОБЩЕСТВЕ:
СПАСЕНИЕ ИЛИ ОПАСНОСТЬ?»

Гость программы –

доктор философских наук,

профессор

ИРИНА СТЕПАНЕНКО

Запись
программы

Обсудить 
на форуме

 
06.01.2017
23 декабря 2016 года (пятница),
в 18:00 на телеканале ЦК (КГР ТРК)
в программе

"ИСКУССТВО ЖИЗНИ
С НАЗИПОМ ХАМИТОВЫМ"
обсуждается тема:
«БОРЬБА С ПЛАГИАТОМ
В ГУМАНИТАРНОЙ СФЕРЕ:
ИМИТАЦИЯ И РЕАЛЬНОСТЬ»

Гость программы –

доктор культорологии,

профессор

ЕВГЕНИЯ БИЛЬЧЕНКО

Запись
программы

Обсудить 
на форуме

 
17.12.2016
Уважаемые коллеги!
В Институте философии
НАН Украины
ул.Трехсвятительская 4, 
3 этаж, зал заседаний Ученого совета 
9 декабря 2016 года (пятница),
 в 15:00
состоится методологический семинар
"ФИЛОСОФСКАЯ АНТРОПОЛОГИЯ
КАК МЕТААНТРОПОЛОГИЯ"
Тема для обсуждения:
"ПРОБЛЕМА ДОСТОИНСТВА УЧЕНОГО" 

Руководитель семинара –

доктор философских наук, профессор

НАЗИП ХАМИТОВ

 

 

Запись
семинара

Обсудить 
на форуме

 
13.12.2016
9 декабря 2016 года (пятница),
в 18:00 на телеканале ЦК (КГР ТРК)
в программе

"ИСКУССТВО ЖИЗНИ
С НАЗИПОМ ХАМИТОВЫМ"
обсуждается тема:
«ПРОБЛЕМА ДОСТОИНСТВА
УЧЕНОГО В СОВРЕМЕННОЙ
УКРАИНЕ»

Гость программы –

доктор философских наук,

профессор

ОЛЬГА ГОМИЛКО

Запись
программы

Обсудить 
на форуме