Ассоциация Философского Искусства

2.1 Людина як носій добра

Людина, яка є носієм добра оцінюється позитивно і розглядається як важливе та значуще життя в суспільстві, адже дозволяє суспільству жити, розвиватись, досягати гармонії і досконалість. За своє природою є духовною, тілесною, та розумною істотою. Водночас виступає як творча та вільна істота. Як суб’єкт, особистість наділена душею. Він втілює в собі риси людські, однак може подолати людську гординю розуму - він служить людству. Але використовує не силу, не насильство, не примус, а силу переконання і любов, спрямовану на людей, які несуть генетичний код «першого Адама». Тому кожна людина може наблизитися до ідеалу.
У релігії носій добра виступає характеристикою усього світу. Вона створене Богом, більш того, вона є самим благом, вищим із усіх можливих, він – джерело та центр людських цінностей світу. У межах однієї теж самої моральної системи різні доброчесності висловлюють різні грані носія добра: покорення та мужність, доброта та суворість, щедрість та бережливість, справедливість та великодушність. Кожне суспільство і кожна культура виробляє цілий ряд дій, які дозволяють сформувати у членах суспільства ці моральні якості, котрі необхідні для виживання і розвитку суспільства. В усіх культурах носіями добра виступають як герої та святі, а отже віповідно їх можна назвати справжніми людьми.
Ніхто з нас не буде заперечувати того, що справжня людина – це гармонійне поєднання зовнішнього й внутрішнього світів, світло премудрості, що входить у душу, коли людина розрізняє два своїх єства – тлінне і вічне. Сенс бути джерелом світла й тепла, свідомістю й сумлінням світу, перетворювати, удосконалювати все, що діється у світі. Такою може бути тільки людина з духовно багатим внутрішнім єством, якою любов до свого призначення. Адже через любов може проявитися внутрішній, духовний світ кожного з нас. "Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всім своїм розумом, і свого ближнього, як самого себе" говориться в Євангелії від Луки Любов над усе! Любов довго терпить, любов милосердствує, не заздрить, не величається, не надимається, ніколи любов не перестає!
Головним у сутності людини є не її тілесна організація, а її духовний світ, що визначає людські дії та вчинки. Дуже часто в реальному житті ми спостерігаємо те, що земне, тілесне, лице поборюється небесним, духовним, вищим.
Споглядаючи зовнішність, завжди треба пам’ятати про можливо зовсім інший внутрішній світ людини. Адже ні зовнішня краса, ні потворність не можуть свідчити про той внутрішній світ, який захований за тілесним єством. Така людина робить все безкорисно та вміє щедро віддавати іншим благовоління, турботу, увагу, любов, усе це потрібно мати у душі у численності і не бояїться того, що виснажившись, сам залишишся без цих рис. Адже справжнє добро твориться без розрахунків, із самої потреби давати любов та дарувати її світу і людям.
Справжня людина має змішане буття – духовне, надприродне і душевно - тілесне, природне. Вона є точкою перетину декількох світів. Духовний світ – особлива його якість. Ось чому вона постійно проводить у просвітленні та одухотворенні не тількі власної душі та тіла, але душі та тіла оточуючих. Культруний світ - гармонізує всі чесноти і цінності. Світло, радість, подяка, краса – це вічні джерела, котрими він наскрізь просякнута. Культура потрібна справжній людині, адже немаючи культури, неможливо розуміти мистецтво, однак можливо неохайно одягатися, без смаку прикрашати свою оселю і недбало розмовляти та працювати.
Справжня людина – скромна і правдива. Вона цінує іншого, милосердно, великодушно ставиться до його слабкостей, комплексів та обмежень. Німецький письменник Еріх Марія Ремарк писав: «Такт – це неписана домовленість не помічати чужих помилок і не займатися виправленням їх». Глибини культури людина досягає тільки завдяки пожертві, самозреченню і пошуку. Культурних висот – через споглядальну молитву, яка є істинним спілкуванням із Творцем – джерелом краси і гармонії.
Однак усе вищенаведене є лише формою, яка мала б накладатися на зміст. Англійський філософ Дж. Локк писав: «Якщо душа людини, котра живе в суспільстві, поглинена тим, щоб неспокійно стежити за кожною дрібницею своєї поведінки, то поведінка стає лише вимушеною, незграбною, позбавленою грації». Зміст або сенс справжньої людини міститься у ній самій, у її центрі – серце, насичене божественою любов'ю та вірою.
Підсумовуючи, слід зазначити, що справжня людина, як носій добра завжди дотримується трьох інстинктам - страх, відповідальність та вірність перед вищим - можуть бути гарантами моральності, тобто забезпечити особисту моральність людини. Лише ці прості почуття (кожне окремо і особливо всі разом) служать гарантією того, що людина, ними володіє, не буде робити навіть спроб вбити, вкрасти, заподіяти іншу шкоду іншим людям. Така людина соромиться бути поганим, він вже не тільки може не робити зла, він тепер не може робити його і буде від нього відмовлятися. Він тепер буде творити добро.


Людина як носій зла

Іноді можна почути слова про ідеальне зло. Якщо виходити з усіх можливих міфологічних та релігійний смислів, то ідеальне зло втілив у собі Диявол, коли будучи ангелом вирішив, що він такий, як і сам Бог та хотів зайняти його місце. Саме він був першим носієм зла. У ньому перемогли темні пристрасті, егоїстичне самоствердження, ворожість до створеного Богом світу, заздрість до важливого атрибуту Бога – здатності створювати.
Однак за розмовами про "ідеальне зло" може ховатися нездатність зрозуміти, що абсолютне зло може знаходитися у людині, яка може бути носієм не добра, а зла. Таку людину, на мою думку можна назвати «чудовиськом».
Чудовисько як істота не має визначеної природи, в ній не існує чітких бінарних дистинкцій. Гібрид породженням соціальної дійсності та художнього вимисла. Результат експерименту суспільства над нещасною людиною, але результат очевидний: більш страшної, лютої, кровожерливою і глумливої істоти просто не існує.
Чудовисько безсмертне і практично невразливе, а отже дуже егоїстичне. Воно незаконнонароджене дитя живої природи, по суті, не має історії, не обтяжена родинними комплексами вини перед Батьками, позбавлене необхідності відшуковувати дорогу до втраченого раю. Воно часто принижує людей з будь-якої причини і навіть за її відсутності. Воно бореться люто і часто з особливою жорстокістю, рідко вбиваючи свою жертву до того моменту, поки вона не виявиться повністю обеззброєна і принижена. У запалі бою, спеціально обмежує себе, даючи почуття переваги, тільки лише для того, щоб потім граючи взяти верх. Тут використовується  його правило «Якщо хтось думає, що він взяв верх, розбий його» Можна з упевненістю заявити, що замість того, щоб знищувати ворогів, Чудовисько ламає їх. Адже коли здавася духом, то ти здався й тілом. А потім чудовисько з кров'ю поглинає їх душі, переймаючи їхній досвід і знання. Тому що «Кров - це монети душі, за них життя купується і продається»
Однак попри безумність, воно судячи з усього не є прихильником бездумних і безпричинних вбивств. Воно не бажає забрати життя просто так, без спраги, просто щоб відтягнутися.
Однак під зухвалим, темним, самовпевненим ставленням до світу може ховатися глибокий сум, заздрість до людей, наділених унікальним даром померти, тоді як воно безсмертне і приречене вічно блукати в земному царстві. Протягом свого існування, «чудовисько» приходить до висновку, що життя потребує смерті, щоб знайти цінність. Коли людина вибрає долю стати чудовиськом, щоб знайти свої сили і уникнути смерті, то потім вона шкодує про це. Тому вона починає шукати можливість розпочати війну, і починає кричати та благати про смерть. Цей крик схожий на голосний плач людини безсмертне життя якої довготривалий сон. Всі ці почуття в різному ступені відкарбовуються у її пам’яті, яка подібна до металу.
Незважаючи на кровожерливість, чудовисько аж ніяк не байдуже. Чудовисько поважає справжню людину, адже бачить рівного собі за силою, не фізичною, а духовною. Чудовисько вважає, що тільки людина може його. Але якщо людина перетворює себе в «чудовисько», то позбавляється статусу «людини», внаслідок чого і вмирає. Коли чудовисько бачачить смерть свого «шансу на поразку», воно може заплакати. Його довге життя здається йому тривалим сном, який скрашують маленькі забави - його битви. Той, кого він вважає рівним суперником, може здатися, а це не припустимо.

Вибір добра чи зла.

У реальному житті зустрічається і добро, і зло, люди здійснюють як хороші, так і погані вчинки. Уявлення про те, що в світі і в людині йде боротьба між «носіями добра» та «носіями зла» - одна з фундаментальних ідей, які пронизли всю історію культури (Озіріс і Сет — добрий і злий боги в староєгипетській міфології; Інь і Янь — добре і зле початки в світогляді стародавніх китайців; Бог і Диявол — в християнстві і мусульманстві). Як складається ця боротьба? В чому вона полягає ? Що панує в світі — добро або зло? Добрий або злий людина за своєю природою? Можливі різні варіанти відповідей на ці питання. І у зв'язку з цим культура може розглядатися як засіб подолання зла, звіриних, порочних схильностей, властивих людській «натурі» від народження, або ж, навпаки, як грунт, на якому відбувається «псування» людини, від природи «доброго і непорочного, як дитя».
Чи існують добро і зло Насправді ? У історії людства були багато битв. Але найбільшою з них є, мабуть, битва між добром і злом. Між благопристойністю і аморальністю, між добросусідством і ненавистю. Всі ми стикаємося в своєму житті з цією битвою і прагнемо робити все від нас залежне. З конструктивного погляду, добро і зло відповідно творчі і руйнівні сили. У душі людини розгорається битва при здійсненні вибору між ними. Кожному з нас була дана свобода вибору між жертовністю та егоїзмом, між добром і злом, здатність слідувати або не слідувати розпорядженням Бога. Нам надана можливість робити або добро, або зло. В даному аспекті свобода вибору є для нас найбільшим божим даром і водночас прокляттям без якого не було б сенсу в житті. Звичайно, дарування нам Богом права вибору пов'язане з певним ризиком. Але ризик притаманний розвитку. Коли дитина вчиться ходити, він неминуче падає, але потім встає. Цим пояснюється потенційна можливість існування зла.
У таких ситуаціях людина бачить своє завдання в тому, щоб зробити правильний і гідний вибір. Моральний вибір полягає у виборі між добром і злом. Людині часто трапляється вибирати між позитивними цінностями, а точніше між образами життя, в яких затверджуються різні позитивні цінності.
З моральної точки зору шкода зла значніше, ніж благо добра. Недопущення несправедливості, з моральної точки зору, істотніше, ніж творіння милосердя: зло - більш руйнівне для людини, чим милосердя.
Однак невірно вважати, що моральний вибір зводиться до вибору морального способу мислення і дії і відмови від шляху пристосуванства, кар'єри, користі або похоті. Власне моральний вибір не вичерпується цим. Він, звичайно ж, полягає у виборі між добром і злом. Складність полягає у виборі чесноти та подавлені спокуси. При цьому людина часто опиняється в ситуаціях, коли приходиться приймати рішення, котрі лежать в рамках однозначного протистояння добра і зла. Запропонвані рішення в умовах виборує ілюзорними. Адже такий вибір вимагає практичної мудрості.
При цьому людина часто опиняється в ситуаціях, коли доводиться ухвалювати рішення, не лежачі в рамках однозначного протистояння добра і зла. На цьому рівні моралі, вибір особливо важкий. Адже зробивши вибір колись, ти живеш з ним все життя. І зворотного шляху немає. Якщо для подолання зла, ти обираєш зло, ти втрачаєш можливість його перемогти.
Долаючи спокусу зробити зло, відрізнитися за всяку ціну, ми досягаємо набагато більш високого рівня, ніж якби не довелося боротися із спокусою. Чим важче випробування, тим більше сил від нас воно вимагає. І подібно до того як світло в ночі здається яскравішим і більшим цінується, чим те ж світло вдень, добра справа сяє сильніше, коли його порівнюють із злом, яке ми могли б зробити. Саме в цьому полягає перемога людини над чудовиськом. Тільки Людина може вбити чудовисько в своїй душі.